Державна політика у сфері правового регулювання охорони праці жінок спрямована на створення належних умов для повноцінного відтворення трудового потенціалу, здіснення повної продуктивної зайнятості жінок, поліпшення умов праці жінок, зниження ризику втрати здоров'я і життя. В Україні розроблена система комплексного розв'язання охорони праці жінок на основі національних програм, державних напрямів з соціально-економічних питань. Довгострокова програма поліпшення становища жінок, сім'ї, охорони материнства і дитинства, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.07.1992 р. за№ 431, та Програма вивільнення жінок із виробництв, пов'язаних з важкою працею та шкідливими умовами, а також обмеження використання їх праці у нічний час на 1996-1998 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.03.1996 р. за № 381, визначили шляхи реалізації державної політики у сфері охорони праці жінок та поліпшення умов їх праці. Більшість із них не втратили своєї актуальності і визнані як першочергові заходи в Основних напрямах розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року, схвалених Указом Президента України від 03.08.1999 р. за № 958/99, Основних напрямах соціальної політики на період до 2004 року, схвалених Указом Президента України від 24.05.2000 р. за № 717/2000.
Одним з основних заходів поліпшення умов праці жінок є їх вивільнення з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці. До повної реалізації цього положення пропонується розширити пільги і компенсації жінкам, що працюють у таких умовах, та усунути вплив негативних виробничих факторів на їх здоров'я.
Система превентивних заходів передбачає технічну модернізацію робочих місць, скорочення тривалості дії негативних виробничих факторів. З цією метою існує необхідність визначення науково-технічних розробок і технологій, спрямованих на вивільнення жінок з шкідливих і важких умов праці; поетапного обмеження використання праці жінок у нічний час, виведення з нічних змін жінок, передусім тих, які мають дітей; встановлення скороченого робочого дня та неповного робочого часу незалежно від наявності дітей і їх віку.
Вивільнюючи жінок з виробництв із важкими і шкідливими умовами праці, потребують вирішення питання щодо їх працевлаштування, їх адаптації у нових умовах. Реалізація державної політики у цьому напрямі передбачає навчання жінок новим професія, які не пов'язані з шкідливими і важкими умовами праці,
30 Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України на 1999-2000 роки // Урядовий кур'єр. — 14.09.1999. — №171.
Розділ 2. ГАРАНТІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ НА ОХОРОНУ ПРАЦІ
організацію спеціальних робочих місць для раціонального працевлаштування вагітних жінок згідно медичних рекомендацій.
Покращання умов праці жінок можливе лише за безпосередньої зацікавленості роботодавців, що забезпечується шляхом застосування системи економічного стимулювання та надання їм пільг, у тому числі щодо сплати податків й обов'язкових платежів.
Диференціація правового регулювання охорони праці жінок обумовлюється фізіологічними особливостями жіночого організму, у тому числі у зв'язку з материнством. Норми, що регулюють охорону праці жінок, можна поділити на дві групи:
1) ті, що регулюють охорону праці всіх працюючих жінок;
2) ті, що регулюють охорону праці жінок у зв'язку їх материнством.
Таблиця №9
АНТІЇ ПРАВ ЖІНОК НА ОХОРОНУ ПРАЦІ
Гарантії, що встановлюються всім працюючим жінкам
заборона застосування праці жінок на роботах з важкими, шкідливими і небезпечними умовами праці, | обмеження використання праці жінок на нічних роботах | заборона залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені граничні норми |