24.1. Правосвідомість, її структура та £
Функції
Правосвідомість — це сукупність ідей, поглядів, уявлень, почуттів, оцінок і установок, що виражають ставлення людей і соціальних спільнот до чинного, минулого і бажаного права.
Правосвідомість є одним з різновидів суспільної свідомості; вона відображає правову дійсність. Об'єктом пізнання правосвідомості, як правило, є чинне право у всьому різноманітті його проявів. Разом з тим вона може включати оцінку минулого права або формувати уявлення про право бажане, майбутнє.
Носіями правосвідомості є різні суб'єкти права: особа, громадські об'єднання, політичні партії, державні органи та їхні посадовці, юристи-учені, юристи-практики, суспільство в цілому.
Правосвідомість служить саморегулятором поведінки людей і надає їй цілеспрямований характер. Вона орієнтує суб'єктів права в різних правових ситуаціях, дозволяє зробити правильний вибір, ухвалити юридично значуще рішення.
Правосвідомість виявляється на всіх стадіях механізму правового регулювання, впливає на функціонування практично кожного елемента правової системи.
Правосвідомість є одним із найважливіших чинників розвитку права і праворозуміння. Право, яке формується як суспільний компроміс, не може бути досконалим. У ньому неминуче виникають певні прогалини, внутрішні роз-
біжності. Аналіз, оцінка права і практики його застосування дозволяє виявити існуючі недоліки.
Будучи однією з форм суспільної свідомості разом з мораллю, релігією, мистецтвом, наукою, правосвідомість виступає як спосіб духовного пізнання дійсності.
Структура правосвідомості:
1) правова психологія — переживання, почуття, на
строї, звички, стереотипи, які виникають у людей у зв'язку
з правовими нормами і практикою їх реалізації. Вона є
стихійним пластом правової свідомості. Так, проявами
правової психології є почуття справедливості, повага до
прав і свобод людини, нетерпимість або, навпаки, байду
жість до беззаконня, страх перед відповідальністю, емоцій
на реакція на правові явища. Правова психологія, разом із
раціональними елементами, містить елементи несвідомого
і підсвідомого (інтуїція, афект, звичка, паніка тощо). Ірра
ціональний компонент правової психології може активно
впливати на формування як правомірної, так і протиправ
ної поведінки.
Помилково було б оцінювати цю складову правової свідомості як щось другорядне. Ігнорування правової психології може призвести до гальмування або навіть провалу правової політики в певній галузі. Прикладом такої зневаги з'явилася антиалкогольна кампанія в останні роки існування СРСР;
2) правова ідеологія — ідеї, теорії, погляди, які відобра
жають та оцінюють правову реальність. Це більш глибоке
осмислення суб'єктами правових явищ, що характеризує
раціональний рівень правових оцінок.
Для правової ідеології характерним є цілеспрямоване наукове, зокрема філософське, осмислення права не на рівні його окремих проявів, а як цілісного явища, яке має свою власну цінність. Прикладом правової ідеології є учення природно-правових, позитивістських, історичних та інших шкіл права. Частину цієї ідеології складають сучасні наукові погляди на право.
У правовій ідеології можуть відображатися інтереси великих соціальних спільнот (класів, професійних, релігійних, етнічних груп), хоча конкретна правова теорія або концепція завжди формулюється безпосередньо тим або іншим мислителем.
Правова ідеологія — головний елемент у структурі правосвідомості. Відмінність правової ідеології від правової
психології полягає в наступному. Правова психологія носить емоційний характер, складається стихійно, переважно на основі повсякденного досвіду людей. Правова ідеологія є перш за все знанням про право, складається на основі досліджень нормативно-правового матеріалу, наукової та навчальної літератури. Правова ідеологія прагне, виявивши суть і закономірності в бутті права, представити ці знання у вигляді певної догми. Разом із тим правова психологія і правова ідеологія тісно взаємопов'язані. Правова психологія є необхідним фоном, на якому складаються правові погляди, ідеї, теорії.
Правова свідомість виконує ряд основних функцій, а саме:
1) гносеологічна (пізнавальна) функція, яка передбачає
накопичення знань про право і осмислення правових
явищ;
2) регулятивна функція, яка реалізується через систе
му мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок,
котрі виступають специфічним регулятором (внутрішнім
регулятором) поведінки людей;
3) оцінна функція, яка передбачає оцінку правових
явищ: правової поведінки людей (зокрема власної поведін
ки), правових норм, правозастосовчих органів та їхньої
діяльності. Оцінки можуть бути позитивними і негативни
ми. Негативна оцінка права може носити конструктивний
характер, коли пропонуються заходи з удосконалення пра
ва і юридичної практики, і деструктивний характер, коли
право відкидається як таке.
