Поняття законодавча влада має кілька значень. Законодавча влада — це:
1) повноваження видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти, що належить народу, або делеговане народом своїм представникам у парламенті;
2) носій народного суверенітету, вираз волі народу,
інтересів народу;
3) система органів держави, що мають право приймати
закони.
У сучасній державі законодавча влада, як правило, носить представницький характер. На основі виборів народ передає владу своїм представникам і таким чином уповноважує представницькі органи здійснювати державну владу. У цьому сенсі можна говорити про первинність представницьких органів в механізмі державній владі, їхньому пріоритеті та верховенстві: законодавча влада є першою серед рівних.
Верховенство не означає і не має означати єдиновладнос-ті законодавчих органів. Є сутнісні та політико-юридичні обмеження цієї влади. Сутнісні обмеження випливають з її делегованості (тільки народ володіє всією повнотою державної влади), визначаються принциповою залежністю від волі виборців. Політико-юридичні обмеження пов'язані з тим, що будь-який закон має відповідати політичним та юридичним реаліям, а також фундаментальному праву — конституції, інакше органи конституційного нагляду можуть визнати його недійсним.
Разом із безпосередньою законотворчістю законодавчий орган має ряд інших важливих повноважень. Особливу парламентську прерогативу складає рішення фінансових питань, зокрема розгляд проекту державного бюджету і контроль за витрачанням фінансових коштів держави.
Парламент бере участь у формуванні органів виконавчої, а іноді — й судової влади, призначенні різних посадовців, аж до глави держави в парламентарних республіках. Залежно від форми правління парламент в тій чи іншій мірі бере участь у процедурі призначення глави уряду і кабінету.
Парламент здійснює контроль за роботою уряду, інших посадовців виконавчої влади. Вираз недовіри уряду, перевірка виконання законів, парламентські розслідування служать могутніми засобами парламентського контролю. Парламентський контроль призначений для того, щоб законодавча влада була в курсі урядової політики, що проводиться, конституційними методами сприяла її суспільній корисності і реально гарантувала вільний розвиток особи.
Таким чином, слід виділити такі укрупнені функції законодавчого органу:
1) законодавча діяльність є визначальною в компетенції парламенту;
2) 
представницька функція пов'язана із забезпеченням
партійного, територіального, корпоративного, етнічного
представництва;
3) установча функція полягає в затвердженні та при
значенні різних осіб на державні пости, створення органі
заційних структур, спеціальних комісій тощо;
4) функція контролю та відповідальності проявляєть
ся в обговоренні основних напрямів урядової політики,
бюджету та звіту про його виконання, парламентських за
питів депутатів уряду або міністру, контрольній діяльності
парламентських комісій, виразі недовір'я уряду.
