Форма державно-територіального устрою — це порядок взаємин між державою та її окремими частинами. Розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні, регіоналіст-ські (регіональні) держави.
Унітарна держава — це єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, провінцій, губерній). Ознаки унітарної держави:
1) наявність єдиного центру та єдиної системи органів
влади і управління;
2) наявність єдиної системи права.
Сьогодні більшість держав світу — унітарні держави (наприклад, Болгарія, Угорщина, Греція, Польща). У багатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.
Автономія — відносно самостійна у здійсненні державної влади територіальне утворення в межах держави. Статус автономії надається територіальним фракціям держави, для яких характерні історичні, географічні, національні особливості (Країна Басків у Іспанії, Аландські острови у Фінляндії). Статус автономії визначається, як правило, основним законом держави. Автономія має власні законодавство та органи влади, але суверенітету не має.
Різновиди унітарних держав:
1) централізовані. Регіональні органи цих держав фор
муються шляхом призначення зверху (Нідерланди, Казах
стан, Франція);
2) децентралізовані. Регіональні органи утворюються
незалежно від центру, як правило, за допомогою виборів
(Велика Британія, Нова Зеландія).
Федерація — союзна держава, що складається з держав-членів або державоподібних утворень (суб'єктів федерації). Ознаки федерації:
1) наявність кількох правових систем, з яких одна (сис
тема федерального права) має верховенство щодо права
суб'єкта федерації;
2) наявність двох рівнів державної влади. Федеральна
влада (влада держави в цілому) має всю повноту зовнішньо
го суверенітету та значну частину внутрішнього суверені
тету. Влада суб'єкта федерації має обмежений внутрішній
суверенітет.
Різновиди федерацій: територіальні (США, Німеччина, Бразилія); національні (Бельгія, Індія); змішані (Росія).
Тепер у світі існує 24 федеральних держави, більшість з яких — великі та середні за територією та чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, СІЛА, Німеччина).
Конфедерація — це тимчасовий союз держав, створений для досягнення конкретної мети (наприклад, завоювання незалежності). В такому випадку держави об'єднують лише окремі напрями своєї діяльності (наприклад, оборона, зовнішня політика, зовнішня торгівля). Розвиток конфедерації підпорядкований «залізному закону»: конфедерація або розпадається на окремі держави, або еволюціонує у федерацію.
Риси федерації та/або конфедерації мають деякі міжнародні об'єднання, наприклад, Співдружність Націй (на чолі з британським монархом), Європейський Союз.
Специфічною формою державно-територіального устрою є регіоналістська (регіональна) держава. Вся територія такої держави, а не окремі частини, складається з автономних утворень (Італія, Шрі-Ланка, Південно-Африкан-ська Республіка). Цим вона відрізняється і від унітарної держави, і від федерації, оскільки автономії не є суб'єктами федерації. Конституюється вона як унітарна, але має деякі риси федерації у вигляді ширшої, ніж в унітарній державі, компетенції місцевих властей. Територіальні фракції регіональної держави не приймають власних конституцій, але мають власні обрані громадянами збори і власну адміністрацію. Збори мають право приймати закони із ряду місцевих питань: як правило, це охорона природи та культурної спадщини, сільське господарство, туризм тощо.
Історично відома ще одна форма державно-територіального устрою — імперія. Вона складається з нерівноправних частин: метрополії — центру держави, в підпорядкуванні якої є колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії. Для правового статусу як колонії, так і її населення, характерна дискримінація — обмеження в правах. До найбільших за площею та впливом імперій належали Британська, Французька, Іспанська імперії. Національно-визвольний рух у колоніях привів до появи нових націо- і нальних держав та розпаду імперій.
4.4. Поняття і види форм державного,,£>,1,,і;
режиму * "'■''■
Форма правління і форма державного устрою дають уявлення про організацію держави, її зовнішню форму. Реальна ж сутність інституту держави, дійсний стан демократії знаходять вираз у понятті державного режиму.
Форма державного режиму — сукупність прийомів, методів, форм та способів здійснення державної влади.
Державний режим є функціональною характеристикою влади, яка ніколи прямо не визначається в конституціях держав (незважаючи на вельми поширені вказівки на їхній демократичний характер), проте завжди безпосереднім чином відображається на змісті конституції.
Державний режим — найбільш рухомий, мінливий елемент форми держави. Характер державного режиму визначається не тільки правовими нормами, а й існуючою в країні політичною системою, рівнем політичної та правової культури населення. Проте визначальним чинником служить характер державної влади.
Існує безліч класифікацій державного режиму. За характером органів, що визначають політику держави, розрізняють цивільні та військові режими. Залежно від взаємин між державою і церквою розрізняють світські та теократичні режими. Але найбільш поширеною є класифікація, заснована на рівні захисту прав і свобод громадян та ступеня допуску населення до управління державою. За цими ознаками розрізняють:
1) демократичний режим, для якого характерні: реаль
ність політичних прав і свобод громадян; політичний та
ідеологічний плюралізм; формування органів влади шля
хом вільних загальних виборів; розподіл влади; діяльність
і влади, і опозиції в строго конституційних рамках;
2) авторитарний режим. Його характерними ознаками
є: обмеження об'єму політичних прав і свобод; обмежений
політичний та ідеологічний плюралізм (наприклад, дозво
ляється існування тільки двох партій); фактична, а деколи
і формальна відсутність розподілу влади; недемократичний
характер виборів (відсутність реальної можливості вибору).
Відмінною рисою авторитаризму є сильна виконавча влада,
як правило, заснована на особі лідера. Авторитарний режим
може бути заснований на праві, моральних засадах, але
його не можна все ж таки віднести до режимів, де населен-
ня бере участь в управлінні, а влада здійснюється найбільш ефективним способом. Яскравий приклад тому — режим Наполеона за часів Першої імперії у Франції;
3) тоталітарний режим. Його характерні риси: принципова відмова від ідеї прав людини і громадянина; пріо- • ритет партії або держави в системі соціальних цінностей; однопартійна політична система і заборона на існування опозиції; наявність загальнообов'язкової державної ідеології; формальність і декоративний характер виборів; принципова відмова від розподілу влади; вождізм, точніше, сакралізація (обожнювання) лідера, який підноситься як наймудріший, непогрішимий, найсправедливіший, який невпинно думає про благо народу. При тоталітаризмі встановлюється повний (тотальний) контроль над усіма сферами життя суспільства. Держава прагне буквально «злити» суспільство з собою, повністю його одержавити. Прикладами тоталітарного режиму є нацистська Німеччина, фашистська Італія, сталінський Радянський Союз, маоїстський Китай.
Іноді в окремі групи виділяють деспотичний і лібераль-' ний режими, хоча ці типи режимів мають швидше історич-ний, ніж актуальний характер.
Для ліберального режиму характерні: визнання авто-! номії (незалежності) людини від держави, захист природних прав людини, причому пріоритет надається особистим правам перед соціальними, конституційне обмеження втручання держави до сфери економічних відносин, розподіл державної влади, верховенство закону.
У сучасній державній практиці ліберальний режим збігається з демократичним. Відмінність між ними полягає перш за все в рівні забезпеченості соціальних прав трудящих. Ліберальний режим, як правило, покладає це завдання не на державу, а на установи громадянського суспільства (наприклад, доброчинні організації, недержавні пенсійні фонди і тощо).
Для деспотичного режиму характерні: ніким і нічим не обмежена влада правителя над усіма членами суспільства, його цілковите свавілля, крайня централізація влади і без-правність підданих. Класичні деспотії — стародавні (Вавилон, Ассирія, Єгипет) і середньовічні (Османська імперія, імперія Великих Моголів) держави.
К ЧИ. ■ ') ГОЙ
Питання, завдання та тести для самоконтролю
1. Дайте визначення: форми держави; форми державно
го правління; форми державного устрою; форми державно
го режиму.
2. Складіть схему «Форма держави та її елементи».
3. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Різно
види монархій».
| Різновид монархії | Носій суверенітету | Наявність парламенту | Хто формує уряд |
| 1. Абсолютна 2. Дуалістич на 3. Парламен тарна................. | А. Монарх Б. Парламент | В. Наявний Г. Відсутній | Д. Монархом Е. Парламентом |
4. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Різновиди республік».
| Різновид республіки | Порядок обрання президента | Хто формує уряд | Глава уряду |
| 1. Президентська 2. Парламентарна 3. Змішана | А. Обирається народом Б. Обирається парламентом | В. Президентом Г. Парламентом Д. Президентом за згодою парламенту | Е. Президент Є. Прем'єр-міністр |
5. Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Форми державного устрою».
| 1. Конфедерація | А. Союзна держава, що складається з членів — державоподібних утворень |
| 2. Федерація | Б. Складається з нерівноправних частин |
| 3. Унітарна держава | В. Уся територія держави складається з автономних утворень |
| 4. Імперія | Г. Тимчасовий союз держав, створений для досягнення певної конкретної мети |
| б. Регіоналіст-ськадержава | Д. Єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць |
6. Складіть порівняльну таблицю рис основних типів державних режимів.
| Вид режиму | Обсяг праві свобод | Способи формування органів влади | Панівні методи державного управління | Наявність чи відсутність плюралізму |
7.Знайдіть відповідність між стовпцями таблиці «Типи державних режимів» (кожній літері має відповідати кілька цифр).
11. Вибори носять нерівний, та/або невільний характер. Призначення складу органів державної влади та посадових осіб відбувається без урахування думки народу
Д. Тоталітарний
12. Конституційно закріплені і на практиці
реалізуються міжнародні стандарти прав
людини ___________
8. Користуючись текстом Конституції України, охарак
теризуйте форму держави України.
9. Користуючись довідником «Правовые системы стран
мира» або «Юридичною енциклопедією», заповніть наступ
ну таблицю.
| А. Демократичний | 1. Принципова відмова від ідеї прав людини. Замість цього робиться акцент на права класу, раси, нації |
| 2. Плюралізм відсутній у всіх проявах. Однопартійність, відсутність опозиції, єдина обов'язкова для всіх ідеологія | |
| Б. Ліберальний | 3. Вибори або не проводяться, або мають декоративний характер. Призначення складу органів влади та посадових осіб цілком залежать від бажання правлячої олігархії та/або бажання вождя |
| 4. Присутній політичний, економічний та ідеологічний плюралізм | |
| В. Деспотичний | 5. Свавілля правителя |
| 6. Обмежені політичні і деякі особисті права і свободи | |
| 7. Вільні рівні вибори, законне та з урахуванням громадської думки призначення складу органів влади та посадових осіб | |
| Г. Авторитарний | 8. Безправність підданих |
| 9. Політичний та ідеологічний плюралізм обмежені за наявності економічного плюралізму | |
| 10. Акцентування особистих свобод при недостатній увазі до соціального забезпечення |
| Держава | Форма правління | Форма державного устрою | Форма державного режиму |
| Україна | |||
| Росія | |||
| Німеччина | |||
| Велика Британія | |||
| Франція | |||
| Польща | |||
| Іспанія | |||
| США | |||
| Японія |
Нормативні джерела
Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. — № ЗО. - Ст. 141.
Про внесення змін до Конституції України: Закон України від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 2. — Ст.44.
Г Додаткова література
Бостан С.К. Форма правління сучасної держави: проблеми історії, теорії, практики: Монографія. — Запоріжжя: Юридичний ін-т, 2005. — 540 с
Брезгулевская Н.В. Виды федерации и модели федерализма//Правоведение. — 2005. — №3. — С.150-162.
Вовк Ю. Ідея федералізму в Україні у контексті посилення впливу регіонів // Право України. — 2004. — №10 — С.19-22.
Давимука С, Колодій А., Кужелюк Ю., Харченко В. Політичні режими сучасності та перехід до демократії — Львів, 1999.— 278 с.
Замышляев Д.В. Формы политико-территориальной организации государства // Lex Russica. Научные труды Московской государственной юридической академии. —
2005. — №1.—С.164-176.
Правовые системы стран мира: Энциклопедический словарь /Отв.ред. А.Я. Сухарев. — М.: НОРМА, 2000. — 840 с.
Сергевнин С.Л. Субъект федерации: Статус и законодательная деятельность — СПб: Изд-во Юридического института, 1999. — 215 с.
Серегин А.В. Теоретические проблемы монархической формы правления / Под ред. И.А. Иванникова. — Ростов-на-Дону: Изд-во гос. пед. ун-та, 2003. — 191 с.
Серегин А.В. Концептуальные подходы к определению категории «форма правления» //Право и государство —
2006. — №3. — С. 18-23.
Сухонос В.В. Форма правління: термінологія, класифікація, характеристика (проблеми постіндустріальної епохи) // Держава і право. 36.наук праць.- К., 2003. — Вип 21. —С.57-63.
Телешун CO. Державний устрій України: проблеми політики, теорії і практики. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ 2000.— 344 с.
ФарукшинМ.Х. Федерализм. Теоретические и прикладные аспекты. — М.: Юристъ, 2004. — 527 с.
Чиркин В.Е. Государствоведение. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Юрист, 2000. — 382 с.
Шаповал В.М. Державний лад країн світу: Довідник. — К.: Український центр правничих студій, 1999. — 320 с.
Якушик В. Різновиди політичних режимів // Віче — 1995. — № 9. — С 129 — 133.
Розділ 5
