Існує безліч підходів до типології політичних систем.
Найбільш поширені з них:
1) залежно від типу культурної диференціації та культурної секуляризованості суспільства (Габріель Алмонд,
ж.Пауелл) — примітивні, традиційні та сучасні. Примітивні політичні системи володіють мінімумом структурної диференціації (немає розподілу влади в державі, не розмежовується суспільство та держава, церква не відокремлена від держави, відсутні партії). Панує «парафіяльна» полі- ' тична культура, тобто політичні інтереси людей обмежуються місцем проживання. Традиційні системи мають розви-" нену диференційовану політичну структуру і характеризуються «культурою підпорядкування». Люди знають про існування політичної системи, але участі в ній не беруть. Традиційні системи поділяються на патримоніальні (політичні еліти, королівська сім'я), централізовані бюрокра- *■ тичні (Імперія Інків, Англія за Тюдорів тощо) і феодальні політичні системи. Сучасні політичні системи володіють і' розвиненими політичними структурами, і політичною інфраструктурою (перш за все засобами масової комунікації). При такій системі функціонує вже не «культура підпоряд- * кування», а «культура участі». Громадяни можуть впли-^ вати на політичну систему за допомогою виборів, демонстрацій, мітингів, акцій громадянської непокори тощо. '
У свою чергу сучасні політичні системи Г.Алмонд розділяє за типом політичної культури. Політична система англо-американського типу (СІЛА, Англія, Канада, Австралія) характеризується однорідністю культури. Політичні цілі та засоби їх досягнення розділяють усі громадяни. Більшість населення над усе ставлять свободу особистості, масовий добробут і безпеку. Ця політична система чітко організована, стабільна. Для політичної системи континентально-європейського типу (Франція, Німеччина, Італія) характерна змішана політична культура, співіснування нових і старих культур; характерна наявність багатьох політичних партій із різною ідеологією та старими традиціями, що мають значний вплив на суспільство. До- ' індустріальній політичній системі (численні країни Азії, '' Африки, Латинської Америки) також властива змішана г політична культура, але вона дуже відрізняється від змішаної політичної культури західноєвропейських систем, оскільки може сполучати в собі найнесподіваніші протилежності: західні цінності, етнічні та релігійні традиції. Для цієї системи властивими є особистий авторитаризм, високий рівень насильства. Політична система тоталі-' тарного типу (фашистська Італія, нацистська Німеччина,
країни «світової системи соціалізму») характерна надмірною централізацією влади, високим ступенем насильства;
2) за характером взаємодії із середовищем — відкриті та
закриті (Норберт Вінер, Карл Поппер). Відкриті системи
активно взаємодіють із зовнішнім середовищем, до певної
міри перетворюючи її, і тим самим зберігають свою віднос
ну стійкість. Відкрита політична система критично перероб
ляє та засвоює цінності інших відкритих систем, вона рухо
ма і динамічна. Закриті політичні системи — системи без
зворотного зв'язку і не приймають жодних віянь ззовні;
3) за типом легітимності політичної влади — традиційні,
легальні і харизматичні (Макс Вебер, Л.Саністебан). Тра
диційна політична система ґрунтується на вірі у священний
характер відвіку існуючих норм. Традиційні політичні
системи характеризуються відсутністю динаміки (давньо-
східні, середньовічні суспільства). Легальна політична
система ґрунтується на принципі законності. Ядром такої
системи є конституційна держава (більшість сучасних дер
жав Європи і Америки). Харизматична політична система
ґрунтується на особистості лідера, якому приписуються
виняткові риси і якому поклоняються маси. Лідер повинен
постійно доводити свою винятковість, здійснюючи незви
чайні подвиги. Повторення невдач може привести до втра
ти ним становище виняткової особи. Тому харизматична
влада є відносно нестабільною в порівнянні з традиційною
та легальною (диктатура Юлія Цезаря в Стародавньому
Римі, сталінський СРСР, нацистська Німеччина, фашист
ська Італія);
4) за змістом і формами управління — ліберально-де
мократичні, комуністичні, традиційні, такі, що пережи
вають становлення, авторитарно-консервативні (Жан
Блондель). Ліберальні демократці відрізняються опорою
на ліберальні цінності (свобода, конкуренція) в ухваленні
державних рішень. Комуністичні системи характерні
пріоритетом рівності соціальних благ і зневагою до лібе
ральних засобів її досягнення. Традиційні політичні сис
теми управляються олігархіями з вельми нерівномірним
розподілом соціальних і економічних благ. Політичні
системи, що переживають становлення, характерні для
країн, що розвиваються, з авторитарними засобами управ
ління. Мета авторитарно-консервативних систем — збе
реження соціальної і економічної нерівності, але більш
дієвими засобами;
Quot; 99
П 5) залежно від способів здійснення функцій політичної системи — адміністративно-командні, змагальні та соціо-примирні системи (В.Є.Чиркін). Для адміністративно-командної системи характерні: бюрократичний централізм; внутрішня і зовнішня безконтрольність; наявність єдиного центру ухвалення рішень, що не підлягають критиці; відсутність зворотного зв'язку між владою і підвладними. Яскравим прикладом таким систем був Радянський Союз (СРСР). Для змагальної системи властиві: протиборство різних політичних сил; наявність різних центрів ухвалення рішень; тиск на владу знизу з метою добитися найбільш вигідних для себе умов. Саме такими були політичні системи більшості розвинених країн Заходу в XIX-XX ст. Соціопримирна система тільки починає складатися в умовах переходу людства від конфронтації до співпраці на основі визнання загальнолюдських цінностей. Для неї' характерні: пошук компромісу між правлячими групами та опозицією, ухвалення рішень на основі взаємних поступок і консенсусу.
