Завдання для самостійної підготовки
Час – 7 годин.
Опорні поняття: підстави застосування примусових заходів медичного характеру; умови застосування примусових заходів медичного характеру; предмет доказування у справах про застосування примусових заходів медичного характеру.
За цією темою передбачене практичне заняття. Для успішної підготовки до цього заняття необхідно у навчальній літературі проробити наступні питання:
1.Підстави провадження в справах неосудних та обмежено осудних осіб.
2. Особливості предмета доказування у справах неосудних та обмежено осудних осіб.
3. Загальні особливості провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб.
4. Особливості досудового провадження у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неосудними особами, та злочини, вчинені обмежено осудними особами.
5. Особливості судового провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб.
6. Рішення суду у справах неосудних і обмежено осудних осіб. Зміна і скасування примусових заходів медичного характеру.
Методичні рекомендації
Готуючись до першого навчального питання, студенти повинні усвідомити, що осудність — це можливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).
Питання про осудність чи неосудність виникає кожного разу, коли у кримінальній справі з'являються дані про психічну хворобу особи, яка вчинила діяння, що є предметом досудового слідства чи судового розгляду. Психічна хвороба може зумовлювати три стани особи.
1. Неосудність — це відсутність можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок:
• хронічного психічного захворювання або
• тимчасового розладу психічної діяльності або
• недоумства або
• іншого хворобливого стану психіки.
Згідно зі ст. 2 КК кримінальній відповідальності підлягає винна особа. Неосудність особи виключає її винність, а, отже, і кримінальну відповідальність. Тут слід зважати на таке:
• якщо особа перебувала в неосудному стані під час вчинення
діяння, то тоді вона взагалі не підлягає відповідальності;
• якщо особа вчинила діяння в осудному стані, а потім (до постановлена рішення у справі судом) стала неосудною, то до неї застосовують примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.
2. Обмежена осудність — такий стан особи, за якого вона через наявний у неї психічний розлад не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 20 КК).
Визнання особи обмежено осудною суд враховує при призначенні покарання і це може бути підставою до застосування примусових заходів медичного характеру.
З процесуального погляду стан неосудності або обмеженої осудності особи — це обмежена можливість її участі в доказуванні та неможливість самостійно захищати свої права.
3. Стан осудності. За такого стану наявність психічної хвороби не позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. В такому разі провадження у кримінальній справі здійснюється у звичайному порядку.
Розглядаючи друге питання, слід відмітити, що предмет доказування у цих справах має особливості. Наприклад, якщо діяння вчинила неосудна особа, то питання про встановлення вини (умислу чи необережності), мотив та інші ознаки суб'єктивної сторони не розглядають, так само, як і питання щодо обставин, що впливають на ступінь і характер покарання (бо таке не призначають).
Окремої (спеціальної) статті, в якій би було повно визначено предмет доказування у справах неосудних і обмежено осудних осіб, у КПК немає.
Хоча в ч. 2 ст. 417 КПК йдеться про те, що під час досудового слідства провадять всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування:
• обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння;
• особи того, хто його вчинив;
• обставин, що характеризують цю особу;
• обставин, що характеризують її психічне захворювання.
Якщо поєднати елементи предмета доказування у кримінальній справі, передбачені ст. 64 КПК, та обставини, зазначені у ч. 2 ст. 417 КПК (конкретизувавши останні), то до предмета доказування у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб можна віднести такі елементи:
1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення діяння, передбаченого КК;
2) вчинення такого діяння саме цією особою;
3) наявність у особи, яка вчинила діяння, психічного захворювання у минулому, ступінь і характер психічної хвороби в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, а також на час розслідування чи судового розгляду справи;
4) обставини, що характеризують цю особу;
5) характер і розмір шкоди, завданої в результаті суспільно небезпечного діяння.
На можливий стан неосудності особи можуть вказувати такі ознаки:
• перенесені травми голови (в т. ч. під час пологів);
• неадекватна, така, що відхиляється від нормальної, поведінка особи вдома, на роботі, під час провадження з нею слідчих дій, в камері ізолятора тимчасового тримання чи слідчого ізолятора. Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі;
• перебування на обліку у лікаря-психіатра.
Дані щодо цих ознак можна встановити із таких джерел:
— від самої особи, щодо якої здійснюється провадження у кримінальній справі. Іноді ця особа наполягає на призначенні судово-психіатричної експертизи, зазначаючи, що у неї були травми голови, але до лікарні вона не зверталася. В неї паморочиться і болить голова тощо. За наявності таких даних слід призначати психіатричну експертизу;
— від родичів та інших осіб, в т. ч. співкамерників, працівників ІТТ, СІЗО, чергового по райвідділу;
— довідки (історії хвороби) із психіатричного (психоневрологічного) диспансеру за місцем проживання;
— довідки (історії хвороби) із військкомату;
— військового квитка (в разі звільнення особи від проходження військової служби в ньому роблять відповідний запис);
— характеристики з місця проживання, роботи, навчання, служби тощо.
Під час підготовки до третього навчального питання, слід вказати на те, що провадження у кримінальних справах неосудних та обмежено осудних осіб відрізняється від загального порядку провадження.
1. Обов'язковим є провадження досудового слідства, в тому числі:
— у справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК);
— у справах про злочини, передбачені ст. 425 КПК.
2. Обов'язковою є участь у кримінальній справі захисника (п. 5 ч. 1 ст. 45 КПК), в тому числі і під час провадження окремих слідчих дій із підзахисним.
3. Є додаткові обставини, що підлягають доказуванню у кримінальній справі (див. вище).
4. Особу, щодо якої здійснюється провадження, не наділено правами, що дають їй можливість захищатися (її не притягають як обвинуваченого).
5. Функції кримінального процесу набувають особливого змісту (за винятком функції вирішення кримінальної справи).
6. Принцип змагальності реалізується без участі особи, що якої здійснюється провадження.
• Обов'язковим є призначення судово-психіатричної експертизи (п. 3 ст.76, ст. 204 КПК).
8. Психічне захворювання обвинуваченого, що є тимчасовим, може бути підставою до зупинення досудового слідства (п. 2 ч. 1 ст. 206 КПК). Якщо хвороба тривала (хронічна), то слідство закінчують складанням постанови про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (ч. 3 ст. 417 КПК).
9. Є можливість закрити кримінальну справу в разі визнання непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру (ч. 1 ст. 421 КПК).
10. Справи підсудні місцевому суду (ч. 1 ст. 419 КПК).
11. Суд (суддя) не може постановити вирок; виносять ухвалу (постанову) про застосування до особи примусових заходів медичного характеру (ч. 1 ст.421 КПК).
Відповідаючи на четверте питання, необхідно вказати що особливості залежно від того, в якій стадії досудового провадження вони виявляються, поділяють на дві групи.
1. Особливості, що виявляються в стадії порушення кримінальної
справи:
1) наявність у особи психічної хвороби не є підставою до відмови в порушенні кримінальної справи;
2) не може бути прийнято рішення про порушення кримінальної справи щодо особи, у якої в цій стадії встановлено психічну хворобу. В такому разі справу порушують за фактом вчинення суспільно небезпечного діяння.
2. Особливості, що виявляються в стадії досудового слідства:
1) слідчі дії можуть проводитися без участі неосудної особи (якщо за висновком експерта або довідкою лікаря психічне захворювання особи перешкоджає її участі у слідчих діях);
2) не складають постанову про притягнення як обвинуваченого щодо неосудного, бо він не є суб'єктом злочину. Щодо обмежено осудного таку постанову складають, йому пред'являється обвинувачення (ст. 144 КПК), але з обов'язковою участю захисника;
3) неосудного, який становить суспільну небезпеку, беруть під варту. Підставою до обрання цього запобіжного заходу є дані про те, що особа може продовжувати вчиняти суспільно небезпечні діяння. Інші запобіжні заходи щодо неосудного не обирають, бо особа, не усвідомлюючи свої дії, все одно їх порушуватиме. Щодо обмежено осудного обирають будь-які запобіжні заходи;
4) цивільний позов пред'являють до осіб, котрі несуть матеріальну відповідальність за діяння опікуваних ними психічно хворих;
5) неосудна особа може за рішенням слідчого не брати участі в ознайомленні з матеріалами досудового слідства (тоді з цими матеріалами ознайомлюється тільки захисник). Обмежено осудні та осудні особи, які брали участь у вчиненні забороненого кримінальним законом діяння разом із неосудною особою, ознайомлюються із матеріалами справи у загальному порядку (ст. 218 КПК);
6) по закінченні досудового слідства складають не обвинувальний висновок, а постанову про направлення кримінальної справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру (форма постанови схожа із формою обвинувального висновку). Додатки до постанови такі самі, як і до обвинувального висновку.
Відповідаючи на п’яте навчальне запитання, необхідно вказати, що особливості судового провадження полягають у наступному :
1. У справах про застосування примусових заходів медичного характеру немає стадії попереднього розгляду справи суддею, тому:
• справу суддя (якщо погодиться із постановою слідчого, затвердженою прокурором) відразу вносить безпосередньо в судове засідання;
• за позитивного вирішення питання про достатність доказів для вирішення справи про застосування заходів суддя складає постанову, а суд — ухвалу, в яких вирішуються й інші питання, пов'язані з підготовкою справи до слухання в судовому засіданні:
— про список осіб, яких належить викликати в судове засідання;
— про витребування додаткових доказів;
— про клопотання, заявлені учасниками процесу;
— інші питання, зазначені в ст. 253 КПК.
2. Участь особи, щодо якої розглядають кримінальну справу, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не заважає характер її хвороби (в іншому випадку в судове засідання викликають законного представника неосудного, якому суд забезпечує можливість:
— ознайомитися з матеріалами кримінальної справи;
— брати участь у судовому розгляді;
— подавати докази;
— заявляти відводи;
— заявляти клопотання.
Суд може допитати законного представника як свідка.
3. Особа, щодо якої розглядають справу, дає пояснення (а не показання), тому дані, що в них містяться, не є доказами; на них не можна посилатися у постанові чи ухвалі.
4. Не провадять судові дебати; замість них суд заслуховує висновок прокурора і думку захисника.
5. Психічно хворому не надають останнє слово.
6. Суд виносить ухвалу (суддя — постанову), а не вирок.
7. Якщо суспільно небезпечне діяння вчинено осудною особою (підсудним) і неосудною (обмежено осудною), то справу можуть розглядати в одному судовому засіданні з дотриманням вимог КПК, що встановлюють порядок провадження у суді (судовий розгляд) щодо осудних і неосудних осіб. Вирок щодо підсудного та ухвалу (постанову) щодо неосудного чи обмежено осудного постановляють одночасно (постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру").
8. Цивільний позов у цих справах не розглядають. В ухвалі суду (постанові судді) зазначають, що питання про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної неосудною (обмежено осудною) особою, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
9. Суд не повинен допускати ніякого спрощення під час розгляду справ про застосування примусових заходів медичного характеру.
Готуючись до останнього запитання, необхідно знати, що суд за результатами розгляду кримінальної справи щодо неосудного або обмежено осудного може постановити такі рішення:
1. Про застосування примусових заходів медичного характеру (їх види регламентовано ст. 94 КК) із вказівкою, яких саме (термін застосування не вказують). Це рішення формулюється в ухвалі суду (постанові судді), в якому окрім відображення відповідей на питання, зазначені в ст. 420 КПК: чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушено кримінальну справу; чи вчинене це діяння особою, щодо якої розглядалася справа; чи вчинила ця особа діяння в стані неосудності (обмеженої осудності); чи слід застосовувати
до неї примусові заходи медичного характеру і які саме, має міститися:
— формулювання суспільно небезпечного діяння, визнаного судом встановленим;
— посилання на перевірені в судовому засіданні докази;
— мотиви прийнятого рішення.
Призначаючи примусове лікування, суду необхідно винести ухвалу (судді — постанову) про скасування з часу доставлення неосудного (обмежено осудного) до лікувального закладу запобіжного заходу, якщо його було застосовано.
2. Про закриття кримінальної справи, якщо:
• суд визнає за непотрібне застосовувати згадані заходи у зв'язку з тим, що особа не є суспільно небезпечною (суд вправі передати особу на піклування родичам чи опікунам за обов'язкового лікарського нагляду);
• не буде доказано вчинення суспільно небезпечного діяння цією особою.
3. Про направлення справи для досудового слідства в загальному порядку (якщо неосудність особи не встановлено в судовому засіданні).
Питання для самоконтролю
1. Якими є підстави для застосування примусових заходів медичного характеру?
2. Які заходи медичного характеру передбачені КК України? Якими є особливості їхнього застосування?
3. Якими є особливості досудового розслідування у справах щодо неосудних та щодо осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину?
4. Який процесуальний документ складає слідчий, якщо він встановить неосудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння? Розкрийте його зміст.
5. Які процесуальні дії повинен вчинити прокурор після отримання від слідчого справи про застосування примусових заходів медичного характеру?
6. Чи допускається до участі у провадженні справ цієї категорії захисник? Якщо так, то з якого моменту?
7. Які підготовчі дії вчиняє суддя (суд) після отримання справи про застосування примусових заходів медичного характеру? Яким процесуальним документом вони оформляються?
8. Чи обов'язковою є участь у розгляді справи судом особи, щодо якої ведеться провадження?
9. Якими є особливості розгляду таких справ у суді?
10.Які питання вирішуються судом у справах про застосування примусових заходів медичного характеру?
11.Які рішення вправі прийняти суд у таких справах та яким процесуальним документом вони оформляються?
12.За яких умов може відбутися скасування або зміна примусових заходів медичного характеру та в якому порядку?
13.Яким є порядок відновлення кримінальних справ стосовно осіб, що захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, але в результаті лікування одужали?
14.Які роз'яснення дав Пленум Верховного Суду України щодо можливості розгляду в суді кримінальної справи стосовно підсудного і неосудного, які є співучасниками вчинення суспільно небезпечного діяння?
15.Чи вправі суд при застосуванні примусових заходів медичного характеру визначити в ухвалі назву конкретної психіатричної установи, в якій має проводитися примусове лікування, і його строк?
16.Чи підлягають апеляційному та касаційному оскарженню ухвали суду (постанови судді) про застосування (про відмову в застосуванні) примусових заходів медичного характеру?
17.Яким є порядок звільнення засудженого, що захворів на душевну хворобу, від подальшого відбуття покарання?
ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА
1. Кримінально-процесуальний кодекс України: глава 34.
2.Постанова Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру" // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973—2004): Офіційне видання / За заг. ред. В. Т. Маляренка. — К., 2004.
3. Коваленко Є.Г. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 633-646.
4. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 520-533.
5. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – С. 556-566.
6. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2007. – С. 743-754.
7. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. – Х.: Одиссей. – 2007. – С. 544-564.
8. Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Навч. посібник для підготовки до державного іспиту. – К.: Істина, 2006. – С. 184-186.
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА
1. Галаган А. И. Особенности расследования органами внутренних дел общественно опасных деяний лиц, признаваемых невменяемыми. — К., 1986.
2. Дергай Б. И. Особенности расследования по делам невменяемых. — Волгоград, 1976.
3. Ковтун Н. Н. Производство по применению принудительных мер медицинского характера. — Н. Новгород, 1998.
4. Комарова Н. А., Сидорова Н. А. Производство по применению принудительных мер медицинского характера. — СПб., 1996.
5. Михайлова Т. А. Производство по применению принудительных мер медицинского характера. — М., 1987.
6. Николюк В. В., Кальницкий В. В. Уголовно-процессуальная деятельность по применению принудительных мер медицинского характера. — Омск, 1990.
7. Радаев В. В. Расследование преступлений, совершенных лицами с психическими недостатками. — Волгоград, 1987.
8. Рыжаков А. П. Производство по применению принудительных мер медицинского характера. — М., 1997.
9. Щерба С. П. Расследование и судебное разбирательство по делам лиц, страдающих физическими или психическими недостатками. — М., 1975.
10. Яцкевич А. Г. Процессуальное положение лиц, участвующих в производстве по применению принудительных мер медицинского характера. —
М., 1992.
Практичне заняття
Тема заняття: „Практика провадження у справах по застосуванню примусових заходів медичного характеру”
Час – 2 години
Мета заняття: оволодіння слухачами практичними навичками приймання процесуальних рішень у справах по застосуванню примусових заходів медичного характеру
Опорні поняття: підстави застосування примусових заходів медичного характеру; умови застосування примусових заходів медичного характеру; предмет доказування у справах про застосування примусових заходів медичного характеру.
Практичне заняття проводиться шляхом вирішення задач і завдань, які запропоновані викладачем.
Задачі і завдання
1. У побутовій кімнаті одного з будівельних управлінь будівельник Зінченко В.І. без будь-якої видимої причини вдарив сокирою по голові слюсаря Сороку, заподіявши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. В ході розслідування кримінальної справи, порушеної за ознаками ст. 122 КК України, встановлено, що Зінченко був комісований з армії – у зв'язку з психічним захворюванням і неодноразово перебував на лікуванні в психіатричній лікарні. Висновком судово-психіатричної експертизи, яка була призначена слідчим, було встановлено, що Зінченко хворіє на хронічне психічне захворювання – шизофренію параноїдальної форми і вказані дії вчинив під впливом манії переслідування. Обвинувачений є неосудним і підлягає примусовому лікуванню в психіатричній лікарні з посиленим наглядом.
Чи порушується за таких обставин кримінальна справа?
Які обставини підлягають доказуванню у справах про суспільно небезпечні діяння душевнохворих осіб?
Чи обов'язкове призначення судово-психіатричної експертизи в таких категоріях справ і які питання мають бути поставлені на вирішення експертів?
Як повинен діяти слідчий в описаній ситуації?
2. 10 травня 2007 р. Ярошенко В. П., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння і керуючи автомобілем «MAZDA», перевищив швидкість руху і збив пішохода, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження. Оскільки слідчому стали відомі деякі обставини, які давали підставу сумніватися у психічній повноцінності обвинуваченого, він призначив судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставив одне питання: чи не перебував Ярошенко під час вчинення злочину в неосудному стані? Висновок експертів підтвердив сумніви слідчого: обвинувачений на той час перебував у неосудному стані. Слідчий закрив кримінальну справу за відсутністю в діях Ярошенка складу злочину. Проте з постановою про закриття справи не погодився потерпілий, який повідомив, що після вчинення наїзду Ярошенко приходив до нього в лікарню і вів себе якось дивно: то плакав, прохаючи пробачити його, то зривався гнівом і погрожував «покінчити зі всіма і з собою». При цьому він показував потерпілому фінського ножа і предмет, схожий на ручну гранату. Потерпілий вважав, що Ярошенка слід направити на примусове лікування, оскільки він може «наробити багато лиха».
Після одержання цього повідомлення слідчий виніс постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування щодо Ярошенка примусових заходів медичного характеру, оскільки він за своїм психічним станом є небезпечним для суспільства.
Проведіть аналіз ситуації і дайте правову оцінку діям слідчого. З'ясуйте при цьому, в яких випадках досудове слідство завершується закриттям справи, а в яких — направленням справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
3. До районного відділу внутрішніх справ громадянка Матюхіна 3.Р. звернулася з заявою, у якій просила притягти до кримінальної відповідальності її чоловіка Матюхіна І.П. Проведеним у справі розслідуванням було встановлено, що Матюхін, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, 2 травня вчинив у своїй квартирі хуліганські дії: в присутності неповнолітніх дітей брутально лаявся, побив на кухні посуд, погрожував вчинити розправу не лише над домочадцями, але й сусідами, побив дружину та сусідку Яремчук Ю. В. Приборкати його збіглися мешканці багатьох квартир.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи Матюхін І.П. хворіє на шизофренію, що протікає за типом простої зі змінами незначного характеру. Описані дії були вчинені ним у стані неосудності. На думку експертів, Матюхін потребує «лікування в психіатричній лікарні зі звичайним наглядом».
Чи підлягає Матюхін І. П. притягненню як обвинувачений? Яке рішення за вказаних обставин має прийняти слідчий?
Як має діяти слідчий, якщо неосудність Матюхіна з'ясується після притягнення його як обвинуваченого?
Яке рішення повинен прийняти слідчий у випадку, коли він не погодиться з висновком експертизи «про необхідність лікування Матюхіна І.П. у психіатричній лікарні зі звичайним наглядом»?
4. Зробіть аналіз наведеного процесуального документа. Чи відповідає він вимогам кримінально-процесуального закону?
«Затверджую»
Прокурор Галицького району
м. Львова, ст. радник юстиції
Холява В. В.
Дата (підпис)
Постанова
про направлення справи до суду для вирішення питання
