ТЕМА 29. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, слідчого прокурора або суду

Завдання для самостійної роботи

Час – 7 годин

Опорні поняття: реабілітація; реабілітована особа; збитки, які заподіяно громадянинові незаконними діями органа дізнання, слідчого, прокурора або суду; підстави відшкодування збитків реабілітованому; умови відшкодування збитків реабілітованому; види збитків, що відшкодовуються; порядок відшкодування збитків

Після прослуховування лекції рекомендовано додатково проробити наступні питання під час самостійної підготовки:

1. Підстави й умови відшкодування збитків реабілітованому.

2. Види збитків, що відшкодовуються, (шкоди).

3. Порядок відшкодування збитків.

Методичні рекомендації

У ході самостійної підготовки слухачам необхідно звернути увагу на те, що на виконання пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 1994 року № 267/94-ВР «Про введення в дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України, Міністр фінансів України 4 березня 1998 року затвердили Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, по переднього слідства, прокуратури і суду»[3], який встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення у ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, поновлення порушених у зв'язку з цим трудових, службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав, а також визначає органи, на які покладається вчинення дій по забезпеченню відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов'язані з цим обов'язки зазначених органів. Право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди мають громадяни, щодо яких незаконні дії, передбачені частиною 1 ст.1 вказаного Закону, були здійснені після набуття Законом чинності, тобто після 16 січня 1995 року.

Шкода, завдана до цього часу, відшкодовується у відповідності з законодавством, що діяло на момент завдання шкоди.

Громадянинові, а у разі його смерті - його спадкоємцям відповідний орган, зазначений у п.11 цього Положення, одночасно з повідомленням про закриття справи у стадії дізнання і досудового слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Повідомлення складається за формою, що встановлена в додатку до цього положення. У повідомленні зазначається перелік тільки тих вимог, на які даний громадянин має право претендувати.

При відсутності відомостей про місце проживання спадкоємців повідомлення направляється їм не пізніше п'яти днів з дня їх звернення до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ст. 3 Закону (266/94-ВР) відшкодуванню громадянинові підлягають:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Згідно з частиною 1 ст. 4 вказаного Закону розмір сум, які передбачені п.1 ст.3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Розмір шкоди громадянинові, який відбував виправні роботи за місцем роботи або в місцях, що визначаються органами, які виконують цей вид покарання, обчислюється у вигляді сум, відрахованих з заробітної плати на виконання вироку або ухвали суду чи постанови судді.

При заліку заробітку громадянина, який відбував покарання в місцях позбавлення волі, враховується тільки та його частина, яка нарахована йому після відрахування витрат на утримання виправно-трудових установ.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється:

1) для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100(100-95-п) «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05.05.95 р. № 348 (348-95-п) «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100»;

2) для членів кооперативу, колгоспу - в порядку, передбаченому в положенні про оплату праці в даному кооперативі, колгоспі. У тому разі, коли такий порядок не встановлено, середньомісячний заробіток обчислюється шляхом поділу на 12 суми річного доходу, який сплачено кооперативом, колгоспом за обсяг виконаних робіт і кінцеві результати праці в попередньому господарському році;

3) для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. У даному випадку йдеться про доходи осіб вільних професій (художників, письменників тощо); осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сфері кустарно-ремісничих промислів сільського господарства, побутового обслуговування населення та іншими видами діяльності, основаними виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей; а також стипендії, що виплачуються в період навчання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, училищах і на курсах.

Якщо громадяни, зазначені в підпунктах 2 і 3 цього пункту, з поважних причин (служба в Збройних Силах, навчання тощо) працювали менше року (місяця), сума заробітку (доходу), що була виплачена, ділиться на відповідне число місяців (днів).

Обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку.

У тих випадках, коли не можна визначити доход громадянина (ще не наступив термін подачі декларації, або з інших причин), або коли громадянин не мав певних джерел доходів з поважних причин (протягом перших трьох місяців після звільнення із Збройних Сил чи інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України або закінчення середньої школи, чи у разі хвороби тощо), розмір шкоди визначається виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати.

Крім відшкодування заробітку та інших грошових доходів, громадянинові згідно з п.3 ст.3 Закону (266/94-ВР) підлягають поверненню суми штрафу, стягнуті на виконання вироку суду як міри покарання, судові витрати та інші витрати.

До інших витрат відносяться суми, стягнуті з громадянина на виконання вироку в частині задоволеного цивільного позову, суми, внесені ним на відшкодування матеріальної шкоди добровільно або за вимогою адміністрації, а також суми, витрачені на оплату проїзду за викликами органів розслідування і суду та найом жилого приміщення.

Відповідно до п.4 ст.3 Закону громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться „ суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної й наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст.3 Закону, громадянин протягом шести" місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:

1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів;

2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;

3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.

У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п.11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди і виносить передбачену частиною 1 ст. 12 Закону постанову (ухвалу).

В прийнятій постанові (ухвалі) вказаного органу, зокрема, зазначається:

- найменування органу (службової особи), що приніс таку постанову (ухвалу), і дата її винесення;

- дата засудження громадянина, притягнення до кримінальної відповідальності, застосування як запобіжного заходу взяття під варту, накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

- дата і підстави винесення виправдувального вироку, скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, закриття кримінальної справи (за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі громадянина у вчинені злочину) або закриття справи про адміністративне правопорушення;

- зміст вимог громадянина (стягнення заробітку, виплачених штрафів, судових витрат, сум за надання юридичної допомоги тощо);

- докладний розрахунок втраченого громадянином заробітку (доходу) з посиланням на документи, на підставі яких проведено розрахунок (розмір середньомісячного заробітку, період, протягом якого громадянин був відсторонений від попередньої посади, перебував під вартою як запобіжного заходу, відбував покарання або адміністративне стягнення; сума податків, що підлягає утриманню за цей період часу, підсумкова сума, що підлягає виплаті в рахунок втраченого заробітку);

- розмір штрафів, судових витрат та інших сум, що виплачені (стягнуті за виконавчим листом) у зв'язку з не законними діями;

- розмір сум, що виплачені (стягнуті за виконавчим листом) на користь установи (адвоката), яка надала юридичну допомогу;

- загальна сума, що підлягає виплаті громадянинові в рахунок відшкодування завданої шкоди, і порядок її виплати;

- порядок і термін оскарження і опротестування постанови (ухвали).

Згідно з частиною 2 ст. 12 Закону у разі незгоди з винесеною постановою про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити її до суду в порядку, встановленому для розгляду скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись зі скаргою до відповідного прокурора.

У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадянин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в касаційному порядку.

Не пізніше трьох діб після винесення постанови (ухвали) про розмір шкоди, завірена гербовою печаткою її копія надсилається громадянинові або його спадкоємцям і подається ними до відповідного територіального органу Державного казначейства за місцем проживання для одержання чека.

Відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 ст.3 Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідний територіальний орган Державного казначейства, до якого звернувся громадянин за відшкодуванням шкоди, надсилає до Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі заявку, в якій вказує суму відшкодування, а Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі надсилає заявку до Головного управління Державного казначейства України.

Головне управління Державного казначейства України перераховує вказані кошти на рахунок Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а останні - на рахунок відповідного територіального органу Державного казначейства для виплати їх громадянинові.

Виплата громадянинові суми відшкодування проводиться установою банку на підставі чека, виданого органом Державного казначейства після подання громадянином копії постанови (ухвали) органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду про розмір відшкодування шкоди за умов наявності коштів на рахунку відповідного територіального органу Держказначейства.

Згідно з впровадженою з 1998 року новою бюджетною класифікацією України, видатки на відшкодування збитків, завданих громадянам, слід класифікувати як «інші види соціальної допомоги» (код № 090402 функціональної класифікації видатків бюджету).

Копія зазначеної постанови (ухвали) залишається в справі відповідного органу Державного казначейства України.

На цій копії орган Держказначейства робить відмітку із зазначенням дати, номера і суми чека, виданого громадянинові для отримання ним зазначених коштів (Пункт 13 Наказу Мінюсту № 14/5/6/52 від 03.04.98).

Відповідно до частини 2 ст.4 Закону (266/94-ВР) майно, зазначене в п.2 ст.3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.

Пересилка або доставка майна провадиться також за рахунок цих органів. У разі, коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість.

Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина.

Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина з вимогою про відшкодування шкоди.

Згідно з частиною 3 ст.4 Закону у разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

У першому з цих випадків громадянин має право звернутися до фінансового органу за місцем свого проживання з вимогою про відшкодування йому повної вартості майна, а в другому випадку - тієї частини його вартості, яку підприємство, установа чи організація не в змозі йому сплатити внаслідок недостатності у них коштів.

У разі незгоди з рішенням фінансового органу громадянин може оспорити його в суді.

У випадку, коли майно було передано за плату, питання відшкодування його вартості за вимогою громадянина вирішує фінансовий орган, якщо кошти за майно надійшли до державного бюджету, або інший орган, що одержав кошти за це майно.

Рішення цих органів можуть бути оскаржені громадянином в суді.

У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред'являється до цього органу.

З зазначеною вимогою до вказаних органів громадянин має право звернутися протягом шести місяців після направлення йому повідомлення.

Розгляд зазначеної вимоги громадянина до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду провадиться в місячний термін і в порядку, передбаченому п. 12 вказаного Положення.

Вимога громадянина до фінансового органу також розглядається у місячний термін з дня його звернення.

Постанова органів дізнання, досудового слідства і прокуратури може бути оскаржена громадянином відповідному прокуророві.

Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження.

При відмові суду у позові про відшкодування вартості знищеного, втраченого чи пошкодженого майна за рахунок коштів органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду вона відшкодовується відповідним фінансовим органом у порядку, встановленому п.13 Положення.

Вартість майна відповідно до частини 4 ст.4 Закону визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ст.9) встановлено, що у випадках порушення прав і свободи людини, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювалися оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, Управління державної охорони України зобов'язані поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки.

Законом України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (статті 9, 10, 12) передбачено, що оперативні управління, відділи та відділення спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та спеціальних підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України є юридичними особами і мають повноваження органу дізнання.

Відповідно до п.3 частини 1 ст.1 та ст.2 Закону у разі незаконного проведення вказаними вище органами оперативно-розшукових заходів громадянину підлягає відшкодуванню завдана шкода в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, Однак слід враховувати, що частиною 2 статті 2 Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними вище незаконними оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішення про порушення за результатами цих заходів кримінальної справи або таке рішення було скасовано.

Згідно зі ст.5 Закону (266/94-ВР) у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди, передбаченої пунктами 1,2, 3 і 4 ст.3 Закону, переходить до його спадкоємців, коло яких визначається цивільним законодавством.

За наявності декількох спадкоємців тієї черги, що заклякається до спадкування, кожному з них виплачується його частка.

Спори між цими громадянами, пов'язані з відшкодуванням майнової шкоди, розглядаються судом на загальних підставах.

Передбачене частиною 5 ст.4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст.13 Закону, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст.12 Закону.

Якщо для з'ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціальних знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст. 13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст.4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з ст.6 Закону громадянину, звільненому з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням, або відстороненому від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, надається колишня робота (посада), а при неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, втрата довіри до працівника, який безпосередньо обслуговував грошові або товарні цінності, внаслідок вчинення ним винних дій, скоєння працівником, який виконував виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, а також наявність інших, передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді), - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

При відмові у поновленні на роботі або невирішені цього питання у місячний термін з дня звернення громадянина, він після цього відповідно до правил ст.232 Кодексу законів про працю України має право у місячний термін звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі.

Відповідно до ст.7 Закону термін перебування під вартою, термін відбуття покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховуєтеся як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби безперервного стажу.

Трудовий стаж робітників і службовців, а також стаж роботи осіб, які працювали на підставі членства (в кооперативі, колгоспі тощо), обчислений із зарахуванням періодів, зазначених у частині 1 цієї статті, враховується при наданні робітникам, службовцям і зазначеним особам різних пільг і переваг, в тому числі при призначенні пенсії і допомоги по державному соціальному страхуванню. Робітникам і службовцям цей стаж враховується також при призначенні пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, при встановленні розмірів місячних ставок (службових окладів) залежно від тривалості роботи за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років.

При призначенні пенсії за віком на пільгових умовах періоди, зазначені в частині 1 ст.7 Закону на вибір громадянина, який звернувся за пенсією, прирівнюються до роботи, яка передувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, або яку він мав після звільнення від кримінальної відповідальності чи після відбування покарання.

Згідно з ст.9 Закону місцеві органи влади і самоврядування протягом місяця з дня звернення повертають громадянинові, який втратив право користування жилим приміщенням внаслідок незаконного засудження, раніше займане жиле приміщення, а у разі неможливості повернення (будинок знесений або перебудований в нежилий, після капітального ремонту жиле приміщення, яке займав громадянин, більше не існує або воно суттєво зменшено в розмірі, жиле приміщення у встановленому законом порядку надано іншому громадянинові тощо), надають йому поза чергою протягом шести місяців з дня звернення громадянина в тому ж населеному пункті рівноцінне в порядкова нежиле приміщення з урахуванням складу сім'ї та діючих норм жилої площі.

Якщо вимога про поновлення трудових, пенсійних і житлових прав, зазначених у статтях 6, 7, 8 і 9 Закону, не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він вправі звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Суд, що скасував вирок з закриттям справи, відповідно до ст. 10 Закону направляє не пізніше трьох діб після винесення постанови (ухвали) подання в орган, що розглядав клопотання про позбавлення громадянина військових або інших звань, а також орденів та медалей, про поновлення цих звань і повернення орденів та медалей.

У разі постановлення виправдувального вироку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов'язані згідно з ст. 11 Закону роз'яснити громадянинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди, а також на його прохання в місячний термін письмово повідомити про своє рішення трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання.

Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття від варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані в пресі, то на вимогу цього громадянина, а у разі його смерті - на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакції повинні протягом одного місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст.37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Утому разі, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення, зазначені особи можуть звернутися з подібною вимогою до районного (міського) суду.

Прогаяний термін, передбачений пп.11, 14 Положення для пред'явлення громадянином відповідних вимог, поновлюється тією установою або організацією, на якій лежить обов'язок по розгляду цих вимог.

Заяву про оскарження постанови про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства чи прокуратури, відповідно до ст.14 Закону (266/94-ВР) на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцем знаходження відповідного органу дізнання, досудового слідства чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином. // Резолюція 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 року – принцип 35.

Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 року № 962-XII

Закон України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”

Постанова Верховної Ради України від 1 грудня 1994 року № 267/94-ВР „Про введення в дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”

Наказ 6/5/3/41 Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України „Про затвердження Положення про застосування Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”.

Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Підручник. – К.: Кондор, 2007.

Шумило М.Є. Реабілітацїя в кримінальному процессі України: - Харків: Арсіс, 2001.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Вицке Р. Э. Основания возникновения права на реабилитацию в
уголовном процессе.//"Черные дыры" в Российском законодательстве. -
2008. - № 1. - С. 334 – 335.

Капинус Н. И. Возмещение (компенсация) вреда, причиненного
незаконным применением меры пресечения к обвиняемому
или подозреваемому в совершении преступления.//Законы России. - 2008. - № 6. - С. 47 – 56.

Корнеев О. А. К вопросу о праве на реабилитацию после
декриминализации.//Вестник Южно-Уральского государственного
университета. -2008. - № 8. - С. 60 – 63.

Манукян В.И. Моральный вред: право, практика, опыт. - К.: Истина, 2008. - 288 с.

Озерский И. Реабилитация в уголовном процессе // Право Украины. – 2004. - № 5. – С.76-78.

Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ //Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 2.

Прошляков А. Д. Появление у лица права на реабилитацию // Российский юридический журнал. -2008. - № 3. - С. 169 – 170.

Сіроткіна М.В. Інститут моральної шкоди в кримінальному судочинстві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 [Електронний ресурс]; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 20 с.

Судова практика з відшкодування моральної шкоди / Укладач В.І. Манукян. - К.: "Істина", 2008. - 320 с. - (Судова практика)

Филимонов С. А Последствия прекращения уголовного дела или уголовного преследования по нереабилитирующим основаниям.
//"Черные дыры" в Российском законодательстве. - 2008. - № 2. - С. 223 – 224.

Прокудина Л. Л. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов и роль прокурора в этой деятельности: Метод. пособие. - М., 1996.