ТЕМА 29. Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, слідчого прокурора або суду

 

Завдання для самостійної роботи

Час – 7 годин

Опорні поняття: реабілітація; реабілітована особа; збитки, які заподіяно громадянинові незаконними діями органа дізнання, слідчого, прокурора або суду; підстави відшкодування збитків реабілітованому; умови відшкодування збитків реабілітованому; види збитків, що відшкодовуються; порядок відшкодування збитків

 

Після прослуховування лекції рекомендовано додатково проробити наступні питання під час самостійної підготовки:

1. Підстави й умови відшкодування збитків реабілітованому.

2. Види збитків, що відшкодовуються, (шкоди).

3. Порядок відшкодування збитків.

Методичні рекомендації

У ході самостійної підготовки слухачам необхідно звернути увагу на те, що на виконання пункту 3 Постанови Верховної Ради України від 1 грудня 1994 року № 267/94-ВР «Про введен­ня в дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України, Міністр фінансів України 4 березня 1998 року затвердили Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, по­ переднього слідства, прокуратури і суду»[3], який встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення у ході розслі­дування чи судового розгляду кримінальної справи об­шуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної кон­фіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими акта­ми законодавства, поновлення порушених у зв'язку з цим трудових, службових, пенсійних, житлових, інших особистих і майнових прав, а також визначає органи, на які покладається вчинення дій по забезпеченню відшкодування шкоди, завданої громадянинові, та пов'язані з цим обов'язки зазначених органів. Право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Завдана громадянинові шкода відшкодовуєть­ся в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди мають громадя­ни, щодо яких незаконні дії, передбачені частиною 1 ст.1 вказаного Закону, були здійснені після набуття Законом чин­ності, тобто після 16 січня 1995 року.

Шкода, завдана до цього часу, відшкодовується у відповідності з законодавством, що діяло на момент зав­дання шкоди.

Громадянинові, а у разі його смерті - його спад­коємцям відповідний орган, зазначений у п.11 цього По­ложення, одночасно з повідомленням про закриття спра­ви у стадії дізнання і досудового слідства або з копією виправдувального вироку, що набрав законної сили, або постановою (ухвалою) суду (судді) направляє повідомлення, в якому роз'яснює, куди і протягом якого терміну можна звернутися за відшкодуванням шкоди і поновленням порушених прав.

Повідомлення складається за формою, що встанов­лена в додатку до цього положення. У повідомленні заз­начається перелік тільки тих вимог, на які даний грома­дянин має право претендувати.

При відсутності відомостей про місце проживання спадкоємців повідомлення направляється їм не пізніше п'яти днів з дня їх звернення до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до ст. 3 Закону (266/94-ВР) відшко­дуванню громадянинові підлягають:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасни­ком якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфі­сковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а та­кож майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, су­дові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

Згідно з частиною 1 ст. 4 вказаного Закону розмір сум, які передбачені п.1 ст.3 Закону і підлягають відшко­дуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Розмір цих сум обчислюється виходячи з серед­ньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відпо­відних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.

Розмір шкоди громадянинові, який відбував вип­равні роботи за місцем роботи або в місцях, що визна­чаються органами, які виконують цей вид покарання, обчислюється у вигляді сум, відрахованих з заробітної плати на виконання вироку або ухвали суду чи поста­нови судді.

При заліку заробітку громадянина, який відбував покарання в місцях позбавлення волі, враховується тільки та його частина, яка нарахована йому після відрахуван­ня витрат на утримання виправно-трудових установ.

Середньомісячний заробіток для визначення розміру відшкодування шкоди обчислюється:

1) для робітників і службовців - у порядку, перед­баченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. № 100(100-95-п) «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» та від 05.05.95 р. № 348 (348-95-п) «Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100»;

2) для членів кооперативу, колгоспу - в порядку, передбаченому в положенні про оплату праці в даному кооперативі, колгоспі. У тому разі, коли такий порядок не встановлено, середньомісячний заробіток обчислюється шляхом поділу на 12 суми річного доходу, який сплачено кооперативом, колгоспом за обсяг вико­наних робіт і кінцеві результати праці в попередньо­му господарському році;

3) для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. У даному випад­ку йдеться про доходи осіб вільних професій (худож­ників, письменників тощо); осіб, які займаються інди­відуальною трудовою діяльністю в сфері кустарно-ремісничих промислів сільського господарства, побутового обслуговування населення та іншими видами діяльності, основаними виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей; а також стипендії, що виплачують­ся в період навчання у вищих і середніх спеціальних уч­бових закладах, училищах і на курсах.

Якщо громадяни, зазначені в підпунктах 2 і 3 цьо­го пункту, з поважних причин (служба в Збройних Силах, навчання тощо) працювали менше року (місяця), сума заробітку (доходу), що була виплачена, ділиться на відпо­відне число місяців (днів).

Обчислення середньомісячного заробітку про­вадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку.

У тих випадках, коли не можна визначити доход гро­мадянина (ще не наступив термін подачі декларації, або з інших причин), або коли громадянин не мав певних дже­рел доходів з поважних причин (протягом перших трьох місяців після звільнення із Збройних Сил чи інших військо­вих формувань, створених відповідно до законодавства України або закінчення середньої школи, чи у разі хворо­би тощо), розмір шкоди визначається виходячи з вста­новленого законом мінімуму заробітної плати.

Крім відшкодування заробітку та інших гро­шових доходів, громадянинові згідно з п.3 ст.3 Закону (266/94-ВР) підлягають поверненню суми штрафу, стяг­нуті на виконання вироку суду як міри покарання, судові витрати та інші витрати.

До інших витрат відносяться суми, стягнуті з громадянина на виконання вироку в частині задоволеного цивільного позову, суми, внесені ним на відшкодування матеріальної шкоди добровільно або за вимогою адміністрації, а також суми, витрачені на оплату проїзду за викликами органів розслідування і суду та найом жилого приміщення.

Відповідно до п.4 ст.3 Закону громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться „ суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної й наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Для визначення розміру шкоди, переліченої в пунктах 1, 3, 4 ст.3 Закону, громадянин протягом шести" місяців після направлення йому повідомлення може звернутися:

1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів;

2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції;

3) при скасуванні постанови районного (міського) суду (судді) про накладення адміністративного стягнен­ня у вигляді арешту або виправних робіт і закритті спра­ви - в районний (міський) суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.

У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п.11 Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії або розглядав справу, витребує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди і виносить передбачену частиною 1 ст. 12 Закону постанову (ухвалу).

В прийнятій постанові (ухвалі) вказаного органу, зокрема, зазначається:

- найменування органу (службової особи), що приніс таку постанову (ухвалу), і дата її винесення;

- дата засудження громадянина, притягнення до кримінальної відповідальності, застосування як запобіж­ного заходу взяття під варту, накладення адміністратив­ного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

- дата і підстави винесення виправдувального вироку, скасування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, закриття кримінальної справи (за відсутністю події злочину, за відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі громадянина у вчинені злочину) або закриття справи про адміністративне правопору­шення;

- зміст вимог громадянина (стягнення заробітку, виплачених штрафів, судових витрат, сум за надання юри­дичної допомоги тощо);

- докладний розрахунок втраченого громадяни­ном заробітку (доходу) з посиланням на документи, на підставі яких проведено розрахунок (розмір середньомі­сячного заробітку, період, протягом якого громадянин був відсторонений від попередньої посади, перебував під вартою як запобіжного заходу, відбував покарання або адміністративне стягнення; сума податків, що підлягає утриманню за цей період часу, підсумкова сума, що підля­гає виплаті в рахунок втраченого заробітку);

- розмір штрафів, судових витрат та інших сум, що виплачені (стягнуті за виконавчим листом) у зв'язку з не­ законними діями;

- розмір сум, що виплачені (стягнуті за виконавчим листом) на користь установи (адвоката), яка надала юри­дичну допомогу;

- загальна сума, що підлягає виплаті громадяни­нові в рахунок відшкодування завданої шкоди, і порядок її виплати;

- порядок і термін оскарження і опротестування постанови (ухвали).

Згідно з частиною 2 ст. 12 Закону у разі незгоди з винесеною постановою про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити її до суду в порядку, встановле­ному для розгляду скарг на неправомірні дії органів дер­жавного управління і службових осіб, що ущемляють права громадян. Оскарження до суду не позбавляє гро­мадянина права звернутись зі скаргою до відповідного прокурора.

У разі незгоди з винесеною ухвалою суду громадя­нин має право оскаржити її до суду вищої інстанції в ка­саційному порядку.

Не пізніше трьох діб після винесення постанови (ухвали) про розмір шкоди, завірена гербовою печат­кою її копія надсилається громадянинові або його спад­коємцям і подається ними до відповідного територіаль­ного органу Державного казначейства за місцем прожи­вання для одержання чека.

Відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 ст.3 Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідний територіальний орган Державного каз­начейства, до якого звернувся громадянин за відшкоду­ванням шкоди, надсилає до Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі заявку, в якій вказує суму відшкодування, а Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі надсилає заявку до Головного управлін­ня Державного казначейства України.

Головне управління Державного казначейства України перераховує вказані кошти на рахунок Уп­равління Державного казначейства в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а останні - на рахунок відповідного територіального органу Державного казначейства для виплати їх гро­мадянинові.

Виплата громадянинові суми відшкодування про­водиться установою банку на підставі чека, виданого органом Державного казначейства після подання грома­дянином копії постанови (ухвали) органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду про розмір відшкодування шкоди за умов наявності коштів на рахунку відповідного територіального органу Держказначейства.

Згідно з впровадженою з 1998 року новою бюджетною класифікацією України, видатки на відшкодування збитків, завданих громадянам, слід класифіку­вати як «інші види соціальної допомоги» (код № 090402 функціональної класифікації видатків бюджету).

Копія зазначеної постанови (ухвали) залишається в справі відповідного органу Державного казначейства України.

На цій копії орган Держказначейства робить відмітку із зазначенням дати, номера і суми чека, вида­ного громадянинові для отримання ним зазначених коштів (Пункт 13 Наказу Мінюсту № 14/5/6/52 від 03.04.98).

Відповідно до частини 2 ст.4 Закону (266/94-ВР) майно, зазначене в п.2 ст.3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійсню­ють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією уста­новою або органом, у якого воно знаходиться, у місяч­ний термін з дня звернення громадянина або його спад­коємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення.

Пересилка або доставка майна провадиться також за рахунок цих органів. У разі, коли повернення майна в натурі неможли­ве, за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість.

Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене май­но не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоп­латною передачею у його власність або у разі згоди на це громадянина.

Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина з вимогою про відшкодування шкоди.

Згідно з частиною 3 ст.4 Закону у разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

У першому з цих випадків громадянин має право звернутися до фінансового органу за місцем свого про­живання з вимогою про відшкодування йому повної вар­тості майна, а в другому випадку - тієї частини його вартості, яку підприємство, установа чи організація не в змозі йому сплатити внаслідок недостатності у них коштів.

У разі незгоди з рішенням фінансового органу гро­мадянин може оспорити його в суді.

У випадку, коли майно було передано за плату, питання відшкодування його вартості за вимогою гро­мадянина вирішує фінансовий орган, якщо кошти за майно надійшли до державного бюджету, або інший орган, що одержав кошти за це майно.

Рішення цих органів можуть бути оскаржені грома­дянином в суді.

У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна гро­мадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред'являєть­ся до цього органу.

З зазначеною вимогою до вказаних органів грома­дянин має право звернутися протягом шести місяців після направлення йому повідомлення.

Розгляд зазначеної вимоги громадянина до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду провадиться в місячний термін і в порядку, передбаченому п. 12 вказаного Положення.

Вимога громадянина до фінансового органу також розглядається у місячний термін з дня його звернення.

Постанова органів дізнання, досудового слідства і прокуратури може бути оскаржена грома­дянином відповідному прокуророві.

Якщо вимога про повернення майна або відшко­дування його вартості у безспірному порядку не задо­волена або громадянин не згодний з прийнятим рішен­ням, він має право звернутися до суду в порядку позов­ного провадження.

При відмові суду у позові про відшкодування вартості знищеного, втраченого чи пошкодженого май­на за рахунок коштів органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду вона відшкодовується відповідним фінансовим органом у порядку, встанов­леному п.13 Положення.

Вартість майна відповідно до частини 4 ст.4 Закону визначається за цінами, що діють на момент прий­няття рішення про відшкодування шкоди.

Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» (ст.9) встановлено, що у випадках порушення прав і свободи людини, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювалися оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ Украї­ни, Прикордонні війська України, Управління державної охорони України зобов'язані поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки.

Законом України «Про організаційно-правові ос­нови боротьби з організованою злочинністю» (статті 9, 10, 12) передбачено, що оперативні управління, відділи та відділення спеціальних підрозділів по боротьбі з орган­ізованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та спеціальних підрозділів по боротьбі з коруп­цією та організованою злочинністю Служби безпеки України є юридичними особами і мають повноваження органу дізнання.

Відповідно до п.3 частини 1 ст.1 та ст.2 Закону у разі незаконного проведення вказаними вище органами оперативно-розшукових заходів громадянину підлягає відшкодуванню завдана шкода в розмірах і порядку, пе­редбачених цим Законом, Однак слід враховувати, що частиною 2 статті 2 Закону встановлено, що право на відшкодування шкоди, завданої зазначеними вище незаконними оперативно-розшуковими заходами до порушення кримінальної справи, виникає за умови, що протягом шести місяців після проведення таких заходів не було прийнято рішен­ня про порушення за результатами цих заходів криміналь­ної справи або таке рішення було скасовано.

Згідно зі ст.5 Закону (266/94-ВР) у разі смерті громадянина право на відшкодування шкоди, пе­редбаченої пунктами 1,2, 3 і 4 ст.3 Закону, переходить до його спадкоємців, коло яких визначається цивільним за­конодавством.

За наявності декількох спадкоємців тієї черги, що заклякається до спадкування, кожному з них випла­чується його частка.

Спори між цими громадянами, пов'язані з відшкодуванням майнової шкоди, розглядаються судом на загальних підставах.

Передбачене частиною 5 ст.4 Закону відшко­дування моральної шкоди провадиться у разі, коли неза­конні дії органів дізнання, досудового слідства, про­куратури і суду завдали моральної втрати громадяни­нові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, за­подіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психіч­ного впливу, що призвело до погіршення або позбав­лення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших не­гативних наслідків морального характеру.

Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст.13 Закону, за заявою грома­дянина вирішується судом відповідно до чинного зако­нодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст.12 Закону.

Якщо для з'ясування обставин щодо наявності у громадянина моральної шкоди виявиться потреба в спеціаль­них знаннях, суд може призначити належну експертизу, висновок якої оцінюється поряд з іншими доказами у справі.

Розмір моральної шкоди визначається судом з урахуванням обставин справи в межах, встановлених ци­вільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебу­вання під слідством чи судом згідно з частиною 3 ст. 13 Закону провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Відшкодування моральної шкоди відповідно до частини 1 ст.4 Закону провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з ст.6 Закону громадянину, звільненому з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням, або відстороненому від посади у зв'язку з незаконним притяг­ненням до кримінальної відповідальності, надається ко­лишня робота (посада), а при неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скоро­чення посади, втрата довіри до працівника, який безпосе­редньо обслуговував грошові або товарні цінності, внаслі­док вчинення ним винних дій, скоєння працівником, який виконував виховні функції, аморального проступку, несум­існого з продовженням даної роботи, а також наявність інших, передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді), - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу підходящу роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухва­ли) про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недове­деності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

При відмові у поновленні на роботі або невирішені цього питання у місячний термін з дня звернення громадянина, він після цього відповідно до правил ст.232 Кодексу законів про працю України має право у місячний термін звернутися до суду з позовом про понов­лення на роботі.

Відповідно до ст.7 Закону термін перебування під вартою, термін відбуття покарання, а також час, протягом якого громадянин не працював у зв'язку з незаконним відстороненням від роботи (посади), зараховуєтеся як до загального трудового стажу, так і до стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби безперервного стажу.

Трудовий стаж робітників і службовців, а також стаж роботи осіб, які працювали на підставі членства (в кооперативі, колгоспі тощо), обчислений із зарахуванням періодів, зазначених у частині 1 цієї статті, враховується при наданні робітникам, службовцям і зазначеним осо­бам різних пільг і переваг, в тому числі при призна­ченні пенсії і допомоги по державному соціальному страхуванню. Робітникам і службовцям цей стаж врахо­вується також при призначенні пенсій на пільгових умо­вах і за вислугу років, при встановленні розмірів місяч­них ставок (службових окладів) залежно від тривалості роботи за спеціальністю, а також при виплаті разової винагороди або відсоткових надбавок за вислугу років.

При призначенні пенсії за віком на пільгових умовах періоди, зазначені в частині 1 ст.7 Закону на вибір громадянина, який звернувся за пенсією, прирівнюються до роботи, яка передувала незаконному засудженню чи незаконному притягненню до кримінальної відповідаль­ності, або яку він мав після звільнення від кримі­нальної відповідальності чи після відбування покарання.

Згідно з ст.9 Закону місцеві органи влади і самоврядування протягом місяця з дня звернення повертають громадянинові, який втратив право корис­тування жилим приміщенням внаслідок незаконного за­судження, раніше займане жиле приміщення, а у разі неможливості повернення (будинок знесений або перебудований в нежилий, після капітального ремон­ту жиле приміщення, яке займав громадянин, більше не існує або воно суттєво зменшено в розмірі, жиле приміщення у встановленому законом порядку надано іншому громадянинові тощо), надають йому поза чер­гою протягом шести місяців з дня звернення громадяни­на в тому ж населеному пункті рівноцінне в порядкова нежиле приміщення з урахуванням складу сім'ї та діючих норм жилої площі.

Якщо вимога про поновлення трудових, пенсій­них і житлових прав, зазначених у статтях 6, 7, 8 і 9 Зако­ну, не задоволена або громадянин не згодний з прийня­тим рішенням, він вправі звернутися до суду в порядку позовного провадження.

Суд, що скасував вирок з закриттям справи, відповідно до ст. 10 Закону направляє не пізніше трьох діб після винесення постанови (ухвали) подання в орган, що розглядав клопотання про позбавлення громадянина військових або інших звань, а також орденів та меда­лей, про поновлення цих звань і повернення орденів та медалей.

У разі постановлення виправдувального виро­ку, закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недо­веденості участі громадянина у вчиненні злочину, а також у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов'язані згідно з ст. 11 Закону роз'яснити громадя­нинові порядок поновлення його порушених прав і відшкодування іншої шкоди, а також на його прохання в місячний термін письмово повідомити про своє рішен­ня трудовий колектив або громадські організації за місцем проживання.

Якщо відомості про засудження або притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, засто­сування до нього як запобіжного заходу взяття від варту чи накладення на нього адміністративного стяг­нення у вигляді арешту чи виправних робіт були опуб­ліковані в пресі, то на вимогу цього громадянина, а у разі його смерті - на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакції по­винні протягом одного місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст.37 Закону Ук­раїни «Про друковані засоби масової інформації (пре­су) в Україні».

Утому разі, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення, зазначені особи можуть звернутися з подібною вимогою до районного (міського) суду.

Прогаяний термін, передбачений пп.11, 14 Положення для пред'явлення громадянином відповідних вимог, поновлюється тією установою або організацією, на якій лежить обов'язок по розгляду цих вимог.

Заяву про оскарження постанови про відшко­дування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства чи прокуратури, відпо­відно до ст.14 Закону (266/94-ВР) на вибір громадянина може бути подано до суду за місцем його проживання або за місцем знаходження відповідного органу дізнання, досудового слідства чи прокуратури. Сторони в цих справах звільняються від сплати судових витрат.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином. // Резолюція 43/173 Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1988 року – принцип 35.

Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні” від 17 квітня 1991 року № 962-XII

Закон України від 1 грудня 1994 року «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”

Постанова Верховної Ради України від 1 грудня 1994 року № 267/94-ВР „Про введен­ня в дію Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”

Наказ 6/5/3/41 Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України „Про затвердження Положення про застосування Зако­ну України „Про порядок відшкодування шкоди, завда­ної громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду”.

Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право: Підручник. – К.: Кондор, 2007.

Шумило М.Є. Реабілітацїя в кримінальному процессі України: - Харків: Арсіс, 2001.

 

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Вицке Р. Э. Основания возникновения права на реабилитацию в
уголовном процессе.//"Черные дыры" в Российском законодательстве. -
2008. - № 1. - С. 334 – 335.

Капинус Н. И. Возмещение (компенсация) вреда, причиненного
незаконным применением меры пресечения к обвиняемому
или подозреваемому в совершении преступления.//Законы России. - 2008. - № 6. - С. 47 – 56.

Корнеев О. А. К вопросу о праве на реабилитацию после
декриминализации.//Вестник Южно-Уральского государственного
университета. -2008. - № 8. - С. 60 – 63.

Манукян В.И. Моральный вред: право, практика, опыт. - К.: Истина, 2008. - 288 с.

Озерский И. Реабилитация в уголовном процессе // Право Украины. – 2004. - № 5. – С.76-78.

Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ //Вісник Верховного Суду України. – 2004. - № 2.

Прошляков А. Д. Появление у лица права на реабилитацию // Российский юридический журнал. -2008. - № 3. - С. 169 – 170.

Сіроткіна М.В. Інститут моральної шкоди в кримінальному судочинстві України: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 [Електронний ресурс]; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2006. — 20 с.

Судова практика з відшкодування моральної шкоди / Укладач В.І. Манукян. - К.: "Істина", 2008. - 320 с. - (Судова практика)

Филимонов С. А Последствия прекращения уголовного дела или уголовного преследования по нереабилитирующим основаниям.
//"Черные дыры" в Российском законодательстве. - 2008. - № 2. - С. 223 – 224.

Прокудина Л. Л. Возмещение ущерба, причиненного незаконными действиями правоохранительных органов и роль прокурора в этой деятельности: Метод. пособие. - М., 1996.