ТЕМА 17. Нагляд прокурора за виконанням законів при провадженні розслідування

 

Завдання для самостійної роботи

Час – 6 годин

Опорні поняття: постанова, подання, протест, дисциплінарне провадження.

 

Під час самостійної підготовки необхідно розглянути наступні питання та вирішити наведені нижче задачі та завдання

Теоретичні питання

1. У чому полягає сутність і завдання прокурорського нагляду в діяльності орга­нів, що здійснюють дізнання та досудове слідство на сучасному етапі роз­будови правової держави?

2. Які повноваження прокурора при здійсненні нагляду за розсліду­ванням злочинів?

3. Які є види актів прокурорсь­кого реагування на порушення законів та незаконні рішення?

4. У чому полягає нагляд прокурора за законністю в оперативно-розшуковій діяльності?

5. Які дії виконує прокурор, наглядаючи за законністю у стадії вирішення питання про порушення кримінальної справи.

6. Яка методика виявлення прокурором в орга­нах міліції можливих фактів приховування від обліку та реєст­рації заяв і повідомлень про злочини?

Завдання та задачи

1. Слідчий Артемівського РВ м. Луганська Сагайдачний П. П., розслідуючи кримінальну справу по обвинуваченню касира відділку Ощадбанку 3ахарової у розкраданні шляхом зловживання службовим становищем коштів на суму 72000 грн., виніс постанову про усунення 3ахарової з посади і вказав, що вона, працюючи і далі касиром, може продовжити злочинну діяльність.

Підготувавши постанову про усунення з посади касира Ощадбанку, слідчий звернувся до районного прокурора за санкцією.

Яке рішення має прийняти прокурор?

 

2. Під час перевірки додержання законів при провадженні досудового слідства слідчим слідчого відділу Жовтневого РВ УМВС прокурор встановив порушення кримінального та іншого законодавства в діяльності слідчого підрозділу.

Так, по низці матеріалів порушені строки порушення кримінальних справ: по справі Івакіна С.К., притягнутого до відповідальності за ч. 2 ст. 276 КК України, матеріали були підготовлені лише через 24 дні після їх надходження до слідчого Зайко К.Н. (аналогічні порушення було допущено по справі, розпочатій за фактом крадіжки особистого майна, слідчим Троньком М.С., 17 днів; по справі № 103-54, розпочатій слідчим Павловим Н.І.- 14 днів).

По багатьох справах слідчі не складають планів розслідування (наприклад, вже вказані вище слідчі, а також слідчі Пащенко Ю.В., Крикунов С.В.), не виявляють оперативності при провадженні слідства. Відсутність плановості у роботі зумовлює необхідність слідчим по кілька разів допитувати свідків; значний час по окремих справах не проводиться робота. У деяких випадках відповідні експертизи призначаються несвоєчасно, що зумовлює зволікання провадження у справі і виникнення питання про продовження строків слідства (такі факти виявлено у справах: № 104-71 - слідчий Петраков С.К.; № 130-70 - слідчий Тронбко М.С.; слідчий Павлов Н.І.).

На порушення вимог ст. 206 КПК слідчим Петрашовим С.К. зупинено кримінальну справу № 102-41 (не виконано всіх слідчих дій, провадження яких можливе за відсутності обвинувачення).

В окремих протоколах слідчих дій відсутні дати виконання цих дій (справа № 101-20 - слідчий Тронько М.С., справа №101-94 - слідчий Павлов Н.І.).

Яких заходів реагування має вжити прокурор?

 

3. У зв’язку з невстановленням місця знаходження Горунова Є. Г., якому пред’явлено обвинувачення у розбійному нападі, слідчий після проведення всіх слідчих дій, які можливо виконати за відсутності Горунова. Через 15 днів з'ясувалося, що Горунов перебуває в Н-ській області. Не відновлюючи провадження у справі, слідчий допитав матір Горунова про ці обставини як свідка, а потім виїхав в Н-ську область, затримав у порядку виконання ст. 115 КПК України Горунова і особисто перепровадив його на місце попереднього слідства, а потім відновив провадження у справі.

Оцініть законність дій слідчого. Яке рішення у справі повинен прийняти прокурор?

4. На момент пред’явлення обвинувачення Киреєву В. А., який страждав глухонімотою і щодо якого було обрано як запобіжний захід утримання під вартою, слідчий викликав захисника. Адвокат Смирнов Д.І. заявив письмове клопотання про ознайомлення його з матеріалами справи і надання побачення з Киреєвим.

Слідчий відмовив захиснику в клопотанні, посилаючись на те, що він не зобов’язаний до закінчення слідства знайомити захисника з матеріалами справи, а що стосується побачення з Киреєвим, то в силу захворювання останнього побачення наодинці не має сенсу, бо при цьому повинен бути присутній спеціаліст.

Адвокат Смирнов оскаржив дії слідчого у прокуратуру.

Яке рішення має прийняти прокурор?

5. При виконанні вимог ст. 218 КПК України обвинувачений Альмов В. Г. проявив відхилення у психіці і у зв’язку з цим у справі було призначено судово – психіатричну експертизу. Експерти визнали наявність у Альмова душевного захворювання тимчасового характеру. З урахуванням такої заяви слідчий зупинив проведення попереднього слідства. Після одужання Альмова слідчий відновив провадження у справі і, не проваджуючи ніяких слідчих дій, склав обвинувальний висновок і направив його прокурору.

Яке рішення повинен прийняти прокурор? У чому полягає специфіка нагляду прокурора за виконанням закону про провадження попереднього слідства у справах непідсудних осіб та про застосування примусових засобів медичного характеру.

 

6. У прокуратуру району звернулася сестра звинуваченого Савченка О.П., притягненого до кримінальної відповідальності за нанесення тяжких тілесних ушкоджень Назарову І.А., який утримується під вартою, зі скаргою такого змісту.

Через місяць після арешту по кримінальній справі Ії брата представники ЖЕУ зламали замки у квартирі, де раніше, до арешту, проживав брат, і заявили, що дану квартиру вони будуть використовувати за своїм розсудом, а надалі поселять у ній свого двірника. Речі брата вони склали в іншу кімнату і вимагають, щоб сестра забрала їх до себе.

Дайте оцінку ситуації і визначте позицію у зв’язку з отриманням скарги.

 

7. Обвинувачений Корольов О.О., який утримувався під вартою у слідчому ізоляторі за вчинення умисного вбивства з хуліганських мотивів, звернувся до прокурора зі скаргою на слідчого.

У скарзі обвинувачений повідомляв, що при затриманні у нього були вилучені коштовності: золота обручка, золотий ланцюжок. Крім того, в його квартирі залишалися речі: костюм, сорочки, кольоровий телевізор, відеоапаратура. Він неодноразово звертався до слідчого з проханням дозволити йому подарувати ці коштовності та речі своєму братові, однак слідчий у задоволенні прохання відмовив.

Свою відмову слідчий мотивував тим, що до цих питань можна повернутися після закінчення слідства.

Як має діяти прокурор?

 

Методичні рекомендації

Вивчаючи цю тему, треба мати на увазі, що боротьба зі злочин­ністю ведеться не тільки шляхом проведення дізнання і досудового слідства, а і здійснення оперативно-розшукових дій, за якими теж передбачається прокурорський нагляд за законністю.

Аналізуючи роль прокурора в забезпеченні законності при роз­слідуванні злочинів, варто звернути увагу саме на безпосередніх виконавців дізнання і попереднього слідства. Від них у першу чергу залежить, чи дотримуватиметься законність. Тим більше, що слідчому згідно із законом гарантована процесуальна самостійність і особливо з таких питань, як притягнення особи як обвинуваченого, кваліфікація злочину і обсягу обвинувачення, направлення справи для видання обвинуваченого до суду або закриття справи. З цих питань слідчий має право не виконувати вказівки прокурора і по­дати справу вищестоящому прокуророві зі своїми запереченнями. Виникає запитання, чому законодавець виділив саме ці рішення, а не інші, на яке потрібно знайти відповідь. Є певні обмеження і в здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю, їх треба визначити і пояснити. Доцільно звернути увагу і на те, що повно­важення прокурора у цій галузі мають наглядовий, владно-розпорядчий і імперативний характер. Треба пояснити, чому це так, і охарактеризувати повноваження прокурора як повноваження відомчого контролю щодо реагування на виявлення правопорушень і як повноваження щодо їх попередження. Обговорити, чи здійснює прокурор так зва­не процесуальне керівництво. Акти прокурора, що застосовуються у цій галузі, доцільно порівняти з актами прокурорської діяльності, що передбачені для прокурорського нагляду, і обговорити їх різницю та ступінь обов'язковості їх виконання.

Нагляд прокурора за розслідуванням злочинів доцільно розгля­нути стосовно окремих етапів і напрямків проведення процесуаль­них дій, виділяючи при цьому слідчі дії процесуального примусу і невідкладні слідчі дії, звернувши увагу на терміни проведення про­цесуальних дій і тих, що здійснюються за санкціями прокурора.

Заслуговують на окреме обговорення і питання виявлення про­курором можливих фактів приховування органами міліції від облі­ку і реєстрації заяв і повідомлень про злочини.

Джерела отримання прокурором необхідної інформації можна поділити на ті, що є безпосередньо в органах внутрішніх справ, і ті, що знаходяться за їх межами (медичні установи, різні інспекції, суди тощо).

Потрібно обговорити зміст прокурорського нагляду в стадії ви­рішення питання про порушення кримінальної справи, а також при пред'явленні обвинувачення і закінченні проведення попереднього розслідування.

Необхідно обговорити зміст і особливості прокурорського на­гляду у справах неосудних осіб, а також за протокольною формою досудової підготовки матеріалів. При цьому доцільно проаналізу­вати проблеми диференціації та уніфікації кримінального процесу з огляду на забезпечення прав і законних інтересів громадян, залуче­них до попереднього розслідування, а також інтересів держави з позицій прокурорського нагляду.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України //Відом. Верх. Ради України. – 1996. -№ 39. – ст. 141.

2. Закон України від 5 листопада 1991 року “Про прокуратуру”. // Відом. Верх. Ради України. –1991. -№ 53. –Ст. 793.

3. Цивільно – процесуальний кодекс України.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення

5. Про організацію роботи органів прокуратури у здійсненні нагляду за додержанням законів щодо прав і свобод громадян та захисту інтересів держави: Наказ Генерального Прокурора України № 2 від 02. 10. 98 року.

6. Про організацію роботи органів прокуратури щодо забезпечення нагляду за додержанням законів, спрямованих на попередження правопорушень серед неповнолітніх, захист їх прав. Наказ Генерального Прокурора України № 9 ід 26.10.1998 року.

7. Марочкин И. Е., Долежан М. Н. Прокурорский надзор за соблюдением и правильным применением законов. –Харьков, 1994.

8. Червякова О. Б., Рибальченко С. П., Долежан В. В. та інші. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства в банківській сфері. –Харків, 1999.

9. Вернидубов И.В., Руденко Н.В., Сапунков В.И., Суржан Д.А. Природоохранные иски прокурора. – Харьков, 1997.

10. Курочка М.Й. Прокурорський нагляд за додержанням законів органами. Які здійснюють оперативно-розшукову діяльність: Навчальний посібник./ За ред. Чл. кор. АпрНУ, проф. Е.О.Дідоренко; МВС України, Луган. акад. внутр. справ. Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005.- 176с.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:

1. Черв’якова О. Б. Нагляд за додержанням законодавства про боротьбу з корупцією. – Харків, 1999.

2. Шандула А. А. Нормативные основы деятельности транспортной прокуратуры. – Закон Украины «О прокуратуре»: теория и практика его применения. – Харьков: Укр. юрид. акад., 1992.

3. Шандула А. А. Проблемы прокурорского надзора за соблюдением законов в деятельности органов таможни. //Актуальные вопросы совершенствования законодательства и правоприменительной деятельности. – Харьков: Нац. юрид. акад. Укр., 1995.

 

ТЕМА 18. Підсудність

 

Завдання для смостійної роботи

Час – 3 години.

Опорні поняття: компетенція суду, предметна, територіальна, спеціальна підсудність

 

Як показує педагогічний досвід, вказана тема не викликає особливих складностей у засвоєнні навчального матеріалу. Під час самостійної підготовки нобхідно проробити наступні питання:

1.Поняття і значення інституту підсудності.

2.Види підсудності.

3.Передання кримінальної справи з одного суду до іншого.

 

Методичні рекомендації

Щодо першого навчального питання слід усвідомити, що термін "підсудність" не завжди вживають для позначення одного й того самого поняття.

1. Говорячи про підсудність, мають на увазі повноваження (ком­петенцію) конкретного суду або судів певного рівня щодо розгляду як суду першої інстанції якоїсь групи (категорії) кримінальних справ. Таке значення вкладають, наприклад, у словосполучення "підсуд­ність місцевого суду", "підсудність апеляційного суду".

2. Частіше йдеться про підсудність справи, під якою розуміють такі якості (ознаки, особливості) справи, за якими вирішують питання про те, в якому саме суді і в якому складі цього суду має розглядатися справа.

Отже, визначити підсудність означає з'ясувати:

1) той суд, який має розглядати справу;

2) склад суду.

Питання щодо колегіального чи одноособового розгляду кри­мінальних справ регламентовано у ст. 17 КПК та ст. 13 Закону України "Про судоустрій України" з урахуванням інстанційності судового провадження. Згідно з цими статтями провадження здій­снюється:

• у місцевому (районному, районному в місті, міському, міськ-
районному) суді (по першій інстанції):

— суддею одноособово, якщо санкція статті кримінального за­кону, за якою обвинувачують підсудного, передбачає покарання до 10 років позбавлення волі або більш м'яке покарання;

— колегією у складі трьох суддів, якщо санкція передбачає пока­рання більше 10 років позбавлення волі, за умови, що підсудний заявив клопотання про колегіальний розгляд справи (право на це йому роз'яснюють під час ознайомлення з матеріалами досудового слідства);

• в апеляційному суді (в суді обласного рівня або військовому суді регіону):

— по першій інстанції в складі двох професійних суддів і трьох народних засідателів;

— в апеляційному порядку (по другій інстанції) — трьох професійних суддів;

— у виключному порядку — не менше трьох професійних суддів;

• у касаційному суді (Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України; Військова судова колегія Верховного Суду України):

— у касаційному порядку (по другій чи по третій інстанції) — трьох професійних суддів;

— у виключному порядку — не менше трьох професійних суддів або на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України (не менше 2/3 складу кожної з палат)".

Відповідаючи на друге запитання слід пам’ятати, що до ознак (властивостей), які характеризують і визначають під­судність, належать ознаки самого злочину (рід, характер), суб'єкт злочину, місце його вчинення та зв'язок кримінальних справ між собою, якщо їх кілька. Визначаючи підсудність окремої кримі­нальної справи конкретному судові, перелічені ознаки беруть у сукупності й оцінюють одночасно. Залежно від перелічених ознак (властивостей) закон встановлює такі види підсудності:

1) родову (предметну);

2) спеціальну;

3) територіальну (місцеву);

4) за зв'язком справ.

Родова (предметна) підсудність визначається родом (видом) та характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. Згідно зі ст. 33 КПК районному (міському) суду — основній ланці судової системи держави — підсудні всі криміналь­ні справи, крім тих, що підсудні судам вищого рівня і військовим судам.

Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя підсудні такі кримінальні справи:

1) про злочини проти основ національної безпеки України, пе­редбачені:

• ст. 109 "Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади";

• ст. 110 "Посягання на територіальну цілісність і недоторкан­ність України";

• ст. 111 "Державна зрада";

• ст. 112 "Посягання на життя державного чи громадського діяча";

• ст. 113 "Диверсія";

• ст. 114 "Шпигунство" КК;

2) про злочини, за вчинення яких КК передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

У випадках особливої складності або важливості справи, підсуд­ної місцевому суду, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження (ст. 34 КПК). Ініціатива про це може виходити від голови місцевого суду, голови апеляційного суду, обласного прокурора (ч. 3 ст. 232 КПК).

Спеціальна (персональна, суб'єктна) підсудність визначається особливостями суб'єкта злочину (його службовим становищем).

Цей вид підсудності стосується переважно кримінальних справ про злочини військовослужбовців та військовозобов'язаних під час про­ходження ними військової служби, а також суддів, народних депу­татів та деяких інших категорій посадових осіб. Спеціальна підсуд­ність — це підсудність військовим судам, бо вони є спеціальними судами, хоч і входять до загальної судової системи. Зокрема, ст. 19 Закону України "Про судоустрій України" вказує, що військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених від­повідно до закону.

Військовим судам підсудні справи про:

1) злочини, вчинені:

• військовослужбовцями Збройних Сил України, Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України і Президентом України;

• військовослужбовцями під час проходження ними військових зборів;

2) злочини проти встановленого порядку несення служби, вчине­ні особами начальницького складу установ виконання покарань.

Кримінальні справи про злочини військовослужбовців, які вийшли у відставку, підсудні військовим судам тільки у разі, якщо злочини пов'язані із виконанням ними у минулому службових обов'язків. У всіх інших випадках справи підсудні "цивільним" судам.

Військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполков­ника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня (ст. 36 КПК).

Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полков­ника, капітана першого рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, які обіймають посаду від командира полку, командира корабля першого рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довіч­ного позбавлення волі.

Стаття 13 Закону України "Про статус суддів" встановлює, що кримінальну справу щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядає у першій інстанції апе­ляційний суд. Залежно від місця вчинення злочину кримінальну справу щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого за­гального чи господарського суду розглядають по першій інстанції апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастопо­ля, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Кримінальну справу щодо судді будь-якого військового суду розглядають по першій інстанції військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України.

Підсудність таких справ визначає Голова Верховного Суду Ук­раїни або його заступник. При цьому справу не може розглядати той суд, у якому обвинувачений працював суддею.

Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем вчинення злочину. За територіальною ознакою визначають, якому конкретно з однойменних судів підсудна певна справа. За загаль­ним правилом, її розглядають у тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину встановити не­можливо, то справу має розглядати суд, в районі діяльності якого закінчено досудове слідство в цій справі (ст. 37 КПК).

Підсудність за зв'язком справ визначається можливістю об'єднан­ня в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, які (справи) підсудні за територіальною чи родовою ознакою різним судам.

При цьому діють такі правила:

1) у разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ з обвинувачення декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, якщо ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримі­нальну справу або закінчено досудове слідство (ст. 39 КПК);

2) якщо одну особу або групу осіб обвинувачують у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справу розглядає вищий з цих судів (ч. 1 ст. 40 КПК);

3) якщо одну особу або групу осіб обвинувачують у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд (ч. 2 ст. 40 КПК).

Щодо третього навчального питання, слід відмітити, що передання кримінальної справи з одного суду до іншого може мати місце з процесуальних або організаційних підстав. Всіх їх регла­ментовано ст. 38 КПК.

Процесуальними підставами є такі.

1. Непідсудність справи суду. В цьому разі суддя (суд) діє в такому порядку:

• якщо непідсудність виявлено в стадії попереднього розгляду справи, то справу одразу направляють за підсудністю за постановою судді;

• якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявлено вже в ході судового засідання, то суд продовжує її розгляд, якщо це не може завдати шкоди повноті та об'єктивності дослідження об­ставин справи. Якщо ж такої шкоди може бути завдано, то розгляд справи припиняють і її направляють за підсудністю;

• якщо з'ясують, що справа підсудна суду вищого рівня або вій­ськовому суду, то суд зобов'язаний надіслати справу за підсудністю. Якщо ж розгляд справи розпочато у суді вищого рівня, то навіть якщо з'ясують, що вона підсудна суду нижчого рівня, то передання її до цього суду не допускається.

2. Доцільність передання справи. Передання кримінальної справи від суду, якому вона підсудна, до іншого однойменного суду з під­став доцільності може мати місце лише до початку її розгляду в судовому засіданні.

Доцільність полягає в забезпеченні:

• більш об'єктивного і повного розгляду справи;

• виховного впливу судового розгляду, що його може бути забезпе­чено у разі, якщо більшість свідків у справі перебувають на терито­рії діяльності однойменного суду або якщо там проживає чи працює обвинувачений.

Організаційні підстави. Необхідність передання справи до іншого однойменного суду може виникнути і в інших випадках, з причин суто організаційного характеру:

• якщо у справі заявлено і задоволено відвід судді та можливості заміни його іншим немає. Згідно з ч. 4 ст. 57 КПК у випадках, якщо відведено головуючого суду, а також при його самовідводі слухання справи відкладають для заміни його іншим суддею або справу пе­редають до суду вищого рівня для вирішення питання про її під­судність;

• якщо головуючий у справі вже брав участь у її розгляді, а мож­ливостей сформувати новий склад суду після скасування вироку у цього суду немає. Така ситуація може мати місце в разі, якщо суд апеляційної інстанції направляє справу після скасування вироку в той самий суд, але в новому складі (ч. 2 ст. 374 КПК);

• якщо суд, якому підсудна справа, малочисельний і зайнятий розглядом іншої справи протягом тривалого часу.

Питання для самоконтролю

1. Що слід розуміти під підсудністю кримінальних справ та яке її значення?

2. Які види підсудності є у кримінальному процесі?

3. Хто і коли визначає підсудність конкретної справи?

4. Що таке предметна (родова) і територіальна (місцева) під­судності?

5. Що таке спеціальна, а також у її межах персональна під­судності?

6. Як необхідно вирішити питання про підсудність за зв'яз­ком справ?

7. Як кримінально-процесуальний закон регулює питання про склад суду першої інстанції?

8. Яким є порядок передачі кримінальної справи від одно­го суду першої інстанції до іншого?

9. Чому не допускається спір між судами про підсудність справи?

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: глава 2.

2. Коваленко Є.Г. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник / 2-е вид., перероб. і допов. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 467-473.

3. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – С. 448-454.

4. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Навчальний посібник. – Вид. 2-ге, доп. і переробл. – К.: Атіка, 2007. – С. 349-358.

5. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. 5-е вид., доп. і перероб. – К.: А.С.К., 2007. – С. 568-570.

6. Лобойко Л.Н. Уголовно-процессуальное право: Учебное пособие: курс лекций. – Х.: Одиссей. – 2007. – С. 370-385.

7. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – С. 311-318.

8. Лукашина Т.В., Н.И. Пашковский Уголовный процесс: Практикум. – Х.: «Одиссей». – 2005. – С. 145-148.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. В. Т. Маляренка, В. Г. Гон­чаренка. — К.: Форум, 2003. — Глава 2 (с. 98—106);

2. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу Ук­раїни в контексті європейських стандартів: Теорія, історія, практика — X., 2004.

3. Маляренко В. Т. Щодо повернення судом кримінальної справи на додаткове розслідування та прокурору // Вісник Верховного Суду України. — 2004. — № 6. (Ця стаття також опублікована у таких джерелах: В. Т. Маляренко Кримінальний процес України: Стан та перспективи розвитку: Навч. посіб.: Вибрані наукові праці. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2004; Право України. — 2004. — № 4.)

4. Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіко В. П. Кримінальний про­цес України. — К.: Либідь, 1999.

5. Назаров В. В., Омельяненко Г. М. Кримінальний процес України: Підруч. — К.: Юридична думка, 2005 (2-ге видання, 2007).

6. Нове у кримінально-процесуальному законодавстві Укра­їни: Навч. посіб. / За ред. Ю. М. Грошевого. —X.: Право, 2002.

7. Попелюшко В. О. Мала судова реформа. — Острог, 2003.