Ієрархічна організація суспільства має будуватися на відносно автономних (з достатньою свободою прийняття і реалізації рішень) структурах (комунах, муніципалітетах, товариствах), які самоуправляються і самофінансуються.
У суспільстві має існувати різниця потенціалів системи -соціальне та екологічне різноманіття (характеристики культурного, мовного, релігійного, технічного розвитку, природних умов).
В суспільстві має підтримуватися баланс позитивної (стимулюючої) та негативної (обмежуючої) мотивації при пріоритеті позитивної мотивації.
Принципи екологізації
Необхідне постійне відтворення в суспільстві трьох взаємозв'язаних підсистем: інформаційного збудження, мотиваційного впливу і технічної реалізації.
Існуючі в економіці мотиваційні інструменти мають бути скореговані для цілей екологізації економіки.
Дієві мотиваційні інструменти мають бути спрямовані не стільки на виправлення скоєних екологічних помилок, скільки на їх попередження в майбутньому.
Докладно передумови соціально-економічного розвитку і пов'язані з цим форми мотиваційних механізмів розглядаються в наступних розділах.
Безумовно, потрібні в цілому процеси екологізації виробництва можуть принести позитивні результати, якщо будуть здійснюватися в умовах прагнення регіонів і підприємств до економічного розвитку, до реалізації іноваційної політики, до прискорення науково-технічного прогресу. А це, у свою чергу, вимагає, щоб існувала реальна залежність соціально-економічних показників рівня життя людей даного співтовариства від результатів їх діяльності та постійно відтворювалися (у кількісному, а головне, якісному відношенні) потреби підвищення якості життя, Неврівноважені даними явищами, однобічні процеси екологізації, коли люди борються за ліквідацію виробництв, не турбуючись про те, чим їх замінити, як екологічно шкідливе зробити екологічно досконалим, можуть розвивати утриманські тенденції, вести до економічного застою і, у кінцевому рахунку,
485
знижувати життєвий рівень людей і заводити в глухий кут вирішення екологічних проблем.
Другим надзвичайно важливим моментом реалізації розглянутої групи принципів є відтворення мотивів екологічної обумовленості (або, простіше говорячи, екологізації) соціально-економічного розвитку. Підгрупа принципів, які відповідають цьому завданню, умовно може бути названа «принципами екологізації». Який же механізм повинен включатися і постійно працювати в цьому напрямку?
Лікарі говорять
Для того, щоб забезпечити здоров'я, важливо знати, хотіти і вміти: знати — від чого хворієш або можеш захворіти; хотіти - видужати або не хворіти; уміти — обійти хвороби.
«Знати», «хотіти», «уміти» - по своїй суті, функції трьох основних систем, які утворюють механізм природокористування. Вони можуть бути названі системами: інформаційного порушення, мотиваційного впливу, технічної реалізації.
«Знати» - щодо проблем природокористування означає уявляти реальну картину порушення природних екосистем, якісно і кількісно оцінювати і прогнозувати характер природних, соціальних і економічних наслідків порушення середовища. Рівень екологічного знання залежить від наукового багажу, накопиченого суспільством, та від ступеня інформованості населення, наукової громадськості і фахівців.
«Хотіти» - передбачає властиву господарському механізмові систему важелів, що створюють соціальну та економічну зацікавленість у досягненні екологічних цілей.
Функція «уміти» передбачає екологічні можливості технології і навички людей, тобто їх здатність виробляти продукцію і послуги, виконувати роботу з мінімальним порушенням природного середовища.
Сигнал тривоги, що генерується інформаційною системою, включає і регулює «тонус» іншої системи, яка формує комплекс заходів та інструментів (планування, адміністративні заходи, правові норми, економічні методи, соціально-психологічний вплив, навчання кадрів, виховання населення та ін.) для ліквідації екологічного неблагополуччя. Третя система формується як наслідок цих заходів. Вона покликана реалізувати на прак-
486
тиці дію всього природоохоронного механізму. Арсенал цієї системи - маловідходні технології, нересурсоємні виробництва, очисна і природовідновлювальна техніка й устаткування, організаційні структури і, звичайно, навички й уміння людей. Для забезпечення якості природного середовища цикл знати - хотіти - уміти повинен відтворюватися постійно.
Здоров'я природного середовища - запорука успіху будь-якої національної економіки. Щоб підтримувати це здоров'я, необхідно знати, хотіти й уміти. ЗНАТИ - ЩОБ ХОТІТИ, ХОТІТИ - ЩОБ УМІТИ.
Економіка не може функціонувати без системи мотиваційних інструментів. У тій чи іншій формі врни представлені в економіці будь-якого типу. Ключова ідея принципу екологізаціі інструментів мотивації - використовувати існуючий арсенал мотиваційних інструментів для досягнення цілей екологізації економічних відносин, включаючи виробництво і споживання товарів і послуг.
Наразі в багатьох країнах накопичено значний досвід використання різних економічних методів управління якістю навколишнього середовища. Головні з них ми розглянемо в наступних розділах.
Розділ 21
Моніторинг стану і динаміки природних і соціально-економічних систем
21.1. Підходи до формування соціально-економічного
та екологічного моніторингу
"У процесі розвитку цивілізація досягла такого рівня, коли антропогенний вплив на природу набуває якісно нового характеру. Як відомо, сам термін «розвиток» пов'язаний з підвищенням складності й багаторівневості систем, а запорукою розвитку деякі вчені вважають сталість основних механізмів у системі - гомеостаз. Для підтримання гомеостазу і збереження цивілізації людина має переосмислити процеси, що відбуваються не тільки в природі, але й у самому людському суспільстві, виявити основні взаємозв'язки між ними та оцінити їх перспективність.
Нерозумне використання величезного природного потенціалу, який сьогодні має людство, нарівні з науково-технічним прогресом, при недалекоглядному підході легко може привести до деградації й навіть загибелі людини. Ця думка знайшла відображення в документах ООН і багатьох доповідях на міжнародних конференціях. У них, зокрема, відзначається, що єдину можливість вирішення глобальних проблем сучасності надає стійкий розвиток. Стійкий розвиток - це процес поетапного переходу до такого стану суспільства, насамперед економічної системи, при якому більшої значущості набуває екологічний фактор.
Урахування екологічних критеріїв є одним із факторів гомеостазу системи «людина - природа - суспільство». Питання стабільності цієї системи обумовлені глибокою дестабілізацією
489
стану навколишнього середовища в результаті масштабного розвитку продуктивних сил, росту населення, що привело до якісних змін у відносинах природи і суспільства, величезного посилення навантаження на екосистеми. Розвиток техногенного типу світової економіки обумовив виникнення глобальних екологічних проблем, кожна з яких здатна призвести до деградації нашої цивілізації. Серед цих проблем можна виділити: спустелення, загибель лісів, сировинну проблему, парниковий ефект, озонові діри, кислотні дощі, дефіцит прісної води, забруднення Світового океану, зникнення видового біорізнома-ніття планети. Ці екологічні проблеми тісно пов'язані з глобальними проблемами економічного характеру, вони впливають одне на одного, і виникнення одних приведе до виникнення або загострення інших.
Створення економічно незалежних систем, подолання кризової екологічної ситуації й становлення держави на траєкторію стійкого розвитку безпосередньо пов'язане з вибором економічного курсу, що найбільш повно може реалізувати потенційні можливості країни. Ефективне використання наявного науково-технічного й виробничо-ресурсного потенціалів, високого загальноосвітнього рівня населення може полегшити Україні процес входження в загальносвітове господарство і дозволить використати нову хвилю науково-технічної революції для створення ефективної національної економіки.
У такій ситуації особливе місце має належати якісному управлінню системами будь-якого типу (як економічними і екологічними, так і соціальними), стратегічно орієнтованому на принципи стійкого розвитку. Серед засобів для вирішення проблем управління розвитком систем будь-яких рівнів особливе місце займає моніторинг. Він є інформаційним базисом концепції стійкого розвитку й свого роду початковою функцією управлінського циклу. Система моніторингу повинна в інформаційному плані забезпечити організацію, концентрацію необхідних інформаційних потоків і поліпшити спостереження за багатьма процесами і явищами. Не підлягає сумніву той факт, що ефективність управління будь-якими системами однозначно залежить від якості інформаційного забезпечення. Для прийняття раціональних управлінських рішень будь-яким особам і органам влади важливі аналіз і прогнозування динаміки показників різних сфер життєдіяльності. Негативні тенденції, що відбуваються в
490
розвитку складної системи «людина - природа - суспільство», підвищують актуальність як екологічного, так і соціально-економічного моніторингу.
Моніторинг (від лат. monitor - той, що нагадує, наглядає) у науковій літературі визначається як спеціально організоване систематичне спостереження за станом певного об'єкта. Моніторинг будь-якого розвитку - процес надання системі управління інформації про відповідність результатів діяльності об'єкта обраним критеріям. Якісна організація моніторингу передбачає спостереження за чинниками й тенденціями розвитку об'єктів з метою інформаційної підтримки оперативних і стратегічних управлінських рішень, встановлення рівня пристосованості об'єкта до навколишнього середовища тощо.
Результати моніторингу можуть бути викладені у вигляді узагальненнях показників, що характеризують стан і динаміку зміни довкілля, соціальних та економічних параметрів розвитку суспільства.
Перехід до стійкого розвитку потребує відповідного екологічного мислення, нових підходів до розробки соціально-економічної стратегії держави, що спирається на цільові орієнтири - індикатори, які виражаються через кількісні показники якості життя населення, рівня економічного розвитку та екологічної безпеки (Данилішин, 1997).
В 1992 році Європейське Співтовариство вирішило адаптувати систему національних рахунків для обліку параметрів навколишнього середовища. Світовий банк також зробив істотний внесок у розробку індикаторів сталого розвитку, випустивши в 1995 році доповідь «Моніторинг розвитку навколишнього природного середовища» (Monitoring Environmental Progress), присвячену проблемі інформаційного забезпечення процесу сталого розвитку, включаючи показники сталого розвитку, з метою оп-тимізації процесу прийняття рішень. Перший проект цього видання у квітні 1995 року був презентований на засіданні Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища й розвитку (Маркандія, 2003).
Зміни екодеструктивних тенденцій у ході розвитку країни можна досягти, спираючись на добре налагоджену систему еко-лого-економічних показників, які дозволяють вірогідно оцінювати існуючий рівень екологічного навантаження на природні системи, можливі наслідки екологічних змін для суспільства та
491
економічної системи. Загальноприйняті показники економічного добробуту (валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП), національний доход (НД) та інші) не відображають екологічну ситуацію, і за їх формальним ростом може приховуватися виснаження природних ресурсів і збільшення забруднень, тобто екологічна деградація. Тим самим створюється можливість різкого погіршення економічних показників у майбутньому у випадку підриву природного потенціалу (Бобьілев, 2001).
Для багатьох країн світу, у тому числі й для України, орієнтація на традиційні економічні показники в найближчій перспективі може мати негативні наслідки. Формально домогтися прогресу в соціально-економічному розвитку можна, добуваючи корисні копалини в нерозумних кількостях, вирубуючи ліс, збільшуючи навантаження на ґрунт, використовуючи дешеві «брудні» технології та інше, що, на жаль, деякою мірою зараз і відбувається. Багато енергетичних і аграрних програм дозволяють збільшити традиційні макроекономічні показники. Однак очевидні надзвичайно негативні екологічні наслідки даного курсу для багатьох країн. Такий розвиток не можна вважати стійким (Диксон и дрм 2003).
21.2. Ііілі і завдання формування моніторингу стійкого
розвитку
На сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства здійснюється розробка критеріїв та індикаторів стійкого розвитку, що містять часто досить складну систему показників. Провідними міжнародними організаціями - ООН, Світовим банком, ОЕСР, Європейським Співтовариством та іншими - здійснюються спроби «зеленого» виміру (green accounting) основних економічних показників з урахуванням екологічного фактора. Зокрема, Статистичним відділом ООН запропонована система еколо-го-економічного обліку (СЕЕО) (a System for Integrated Environmental and Economic Accounting), спрямована на врахування екологічного фактора в національних статистиках.
Відповідно до методики еколого-економічного обліку виділяються два базових компоненти: фізичний облік природних ресур-
сів і їх грошова оцінка. Ця система описує взаємозв'язок між станом навколишнього середовища і економікою держави за допомогою так званих «зелених рахунків*. «Зелені рахунки* базуються на коректуванні традиційних економічних показників за допомогою вартісної оцінки виснаження природних ресурсів і еко-лого-економічного збитку від забруднення. В основу екологічної трансформації національних рахунків покладено такий показник, як екологічно адаптований чистий внутрішній продукт (ЕЧВП) (Environmentally adjusted net domestic product - EDP). Він є результатом корекції чистого внутрішнього продукту.
Спочатку із чистого внутрішнього продукту (NDP) віднімається вартісна оцінка виснаження природних ресурсів (DPNA) (видобуток нафти, мінеральної сировини, вирубування лісу), а потім вартісна оцінка екологічного збитку (DGNA) у результаті забруднення повітря або води, виснаження ґрунтів, складування відходів:
EDP = (NDP - DPNA) - DGNA.
За середніми оцінками ООН ця величина складає близько 60-70% від ВВП.
Примітка __________________________________________________
Цікавим є показник, на основі якого ряд авторів пропонують судити про прогрес: істинні заощадження (genuine savings). Це норма заощаджень країни після обпіку виснаження природних багатств, інвестицій у людський капітал, оцінок глобальних збитків від емісії парникових газів, амортизації вироблених активів. Саме цей показник відображає реальність соціально-економічного прогресу в довгостроковій перспективі з позицій сталості. Норма істинних заощаджень може бути одним із пріоритетних показників при розробці макро-економічної політики країни, складанні соціапьно-економічних планів і програм розвитку. Наприклад, середньосвітовий рівень істинних заощаджень у 2001 р. оцінювався Світовим банком у 13,6% від ВВП, у той час як валові внутрішні заощадження оцінювалися у 22,2% від ВВП (Бобьілев, 2001).
Цікавий європейський досвід реалізації проектів GARPI, GARPII і ТЕРІ, здійснених за підтримки Європейської комісії. Проекти були виконані провідними спеціалістами у сфері екологічної економіки (environmental economics) і мали на меті оцінити можливості проведення на рівні країн Європейського Союзу вартісної оцінки збитку, викликаного господарською діяльністю.
493
У багатьох розвинених країнах урядовими й неурядовими групами підготовлені системи індикаторів стійкого розвитку. Слід відзначити систему індикаторів стійкого розвитку, запропоновану Комісією ООН по стійкому розвитку (КСР). У рамках цієї системи виділяються такі підсистеми показників: економічні, екологічні, соціальні, інституціональні (табл. 21.1).
Розробка індикаторів стійкого розвитку є комплексною й дорогою процедурою, що потребує великої кількості інформації, одержати яку буває складно, а іноді й просто неможливо (наприклад, за багатьма екологічними параметрами).
Для України найближчим часом може стати цілком реальною ситуація, коли вихід із кризи й формальне економічне зростання (рост ВВП, промисловості тощо) супроводжуватиметься подальшою екологічною деградацією. Так, відсутність урахування екологічних факторів у прийнятті рішень відбувається при одночасній структурній перебудові економіки й системи державного регулювання, спрямованої на розвиток ринкових відносин у країні. Тобто існуюча модель управління економікою не дозволяє створити економічні й правові механізми, що забезпечують реалізацію прав громадян на чисте середовище існування та сприятливе підвищення ефективності використання природоресурсного потенціалу країни в ринкових умовах.
«Екологічно орієнтована» корекція статистики традиційних економічних показників може привести до їх значного скорочення аж до від'ємних величин приросту. Ігнорування екологічного фактора ускладнює процедуру прийняття ефективних економічних і соціальних рішень як на макрорівні, так і в регіонах. Ряд проектів і програм при адекватному економічному врахуванні екологічного фактора виявляються неефективними. Це в перспективі може привести до негативних соціальних, екологічних і економічних наслідків для країни.
У зв'язку із цим актуальною є розробка набору індикаторів, що дозволяють урахувати екологічний фактор у системі соціально-економічних показників розвитку країни. Поряд з використанням уже існуючого у світі досвіду розробки таких індикаторів, необхідно враховувати й об'єктивно існуючі труднощі: облік екологічного фактора в макроекономічних показниках (таких, як, наприклад, національні рахунки, показник заощаджень), як правило, є складною й дорогою процедурою у зв'язку з відсутністю багатьох необхідних даних (Бобьілев, 2001).
494
Таблиця 21.1. Характеристика системи індикаторів стійкого розвитку, розроблена КСР
Група Індикаторів
Характеристика групи індикаторів
Екологічні
Економічні
Соціальні
Інституці-ональні
викиди шкідливих речовин, показники захисту атмосфери від забруднення;
обсяги споживання чистої води, показники збереження якості водних ресурсів і постачання ними, захисту океанів, морів і прибережних територій від забруднення;
показники, що характеризують раціональне управління вразливими екосистемами, збереження біологічного різноманіття;
частка розораних земель, показники раціонального використання
земельних ресурсів;
показники, що відображають результати боротьби із
спустеленням і посухами, боротьби за збереження лісів;
показники розвитку сільських районів і сприяння веденню
стійкого сільського господарства;
показники екологічно безпечного використання біотехнологій;
обсяги похованих шкідливих відходів, показники екологічно
безпечного управління твердими відходами і стічними водами,
токсичними хімікатами, небезпечними й радіоактивними
відходами
ВВП;
середня заробітна плата;
капітальні вкладення в екологічну діяльність;
міжнародна кооперація для прискорення стійкого розвитку;
зміна характеристик споживання;
фінансові ресурси й механізми;
частка еколого-економічного збитку у ВВП
тривалість життя;
забезпеченість житлоплощею;
Інвестиції в охорону здоров'я й соціальні цілі;
боротьба з бідністю;
демографічна динаміка й стабільність;
поліпшення якості освіти, інформованості й виховання
суспільства;
захист і поліпшення здоров'я людей;
поліпшення розвитку населених пунктів
урахування питань екології й розвитку в плануванні й управлінні
для стійкого розвитку;
національні механізми й міжнародне співробітництво для
створення потенціалу СР у країнах, що розвиваються;
міжнародний інституціональний порядок;
міжнародні правові механізми;
інформація для прийняття рішень;
посилення ролі громадськості
Індикатори відображають тенденції і динаміку всіх сфер життя людини й можуть використовуватися в системах спостереження та контролю при проведенні моніторингових досліджень, надавати інформацію про ступінь стабільності регіонів.
Індикатори призначені для вирішення окремих завдань:
1) визначення цілей:
виявлення конкретних цілей політики стійкого розвитку в кількісній формі;
- розробка стратегій для майбутнього розвитку;
- прогнозування ефекту від запланованих заходів;
2) управління:
- моніторинг досягнення стійкого розвитку;
- оцінка досягнутого прогресу;
- оцінка ефективності впровадження попередньої політики;
- інформація для планування й прийняття рішень органами влади;
- підвищення якості управлінських рішень з урахуванням позицій і інтересів різних груп населення;
3) оцінка стану регіону в країні й світі (для регіонального рівня):
- міжрегіональні порівняння, обґрунтування трансфертів; взаємини регіону з міжнародним співтовариством, залучення іноземних інвестицій, програм, грантів;
4) участь громадськості:
- інформування, навчання, взаємозв'язок із суспільством і окремими групами населення;
- залучення громадськості до участі в суспільній діяльності (Рута, 2001).
У зв'язку із зазначеними завданнями індикатори стійкого розвитку мають виконувати такі функції:
• визначати або виражати мету проведення загальнодержавних чи регіональних програм;
• забезпечувати основу для оцінки ходу реалізації стратегій на різних рівнях (технічні й управлінські цілі). Індикатори дають можливість здійснювати вимір, моніторинг, оцінку й аналіз темпів і ефективності руху в напрямку до досягнення цілей стійкого розвитку і, якщо буде потреба, коректувати загальну політику таким чином, щоб направити розвиток у потрібне русло, що забезпечує його стабільність;
• можуть використовуватися для забезпечення інформаційної підтримки процесів планування й прийняття рішень у регіональних адміністраціях та інших відомствах і організаціях, а також як основа для оцінки довгострокової політики стійкого розвитку й програм реалізації соціально-економічних заходів;
• забезпечувати інформування громадськості про хід реалізації стратегій, про темпи руху до стійкого розвитку в чіткій і доступній формі з метою стимулювати необхідні зміни у ставленні населення до цих проблем (Бобьілев, 2003).
З певністю можна сказати, що процеси, які відбуваються сьогодні в економіці, політиці і соціальній сфері, суперечливі й неоднозначні. Вище зазначені глобальні проблеми екологічного характеру переконують у необхідності постійного контролю всіх процесів, що відбуваються у світі. Досвід багатьох країн показує, що ідеальне вирішення проблем - це не викорінення наслідків уже здійсненого, а своєчасне прийняття осмислених політичних або економічних рішень, які ґрунтуються, насамперед, на реальній і багатогранній інформації. Тим більше, що динаміка сучасної цивілізації потребує постійного відстеження будь-якої інформації.
Таким чином, мова йде про створення глобальної системи моніторингу розвитку, що передбачає як екологічний, так і соціально-економічний моніторинг.
21.3. Екологічний моніторинг, його сутність і вили
У різних видах наукової і практичної діяльності людина здавна застосовує метод спостереження — спосіб пізнання, заснований на відносно тривалому цілеспрямованому і планомірному сприйнятті предметів і явищ навколишнього світу.
Ще наприкінці 60-х років XX століття багато країн усвідомили, що необхідно скоординувати зусилля щодо збирання, збереження й переробки даних про стан навколишнього середовища. У 1972 р. в Стокгольмі пройшла конференція з охорони навколишнього середовища під егідою ООН, де вперше виникла необхідність визначення поняття «моніторинг». Вирішено було під моніторингом навколишнього середовища розуміти комплексну систему спостережень, оцінки й прогнозу змін стану
497
навколишнього середовища під впливом антропогенних факторів. Термін з'явився як доповнення до поняття «контроль стану навколишнього середовища».
Отже, екологічний моніторинг - це інформаційна система спостережень, оцінки і прогнозу змін у стані навколишнього середовища, створена з метою виділення антропогенних складових цих змін на тлі природних процесів (рис. 21.1) (Изра-зль, 1984).
Основними завданнями екологічного моніторингу є:
• спостереження за джерелами антропогенного впливу;
• спостереження за факторами антропогенного впливу;
• спостереження за станом природного середовища й процесами, що відбуваються в ньому під впливом факторів антропогенного впливу;
• оцінка фактичного стану природного середовища;
• прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу й оцінка прогнозованого стану природного середовища.
Моніторинг може здійснюватись такими засобами: фізичними, хімічними, біологічними, авіаційними, космічними.
Екологічний моніторинг виник на стику екології, біології, географії, геофізики, геології та інших наук. Розглянемо сучасну класифікацію моніторингу за окремими ознаками.
| Інформаційна система моніторингу | Управління | |||||
| * | V | |||||
| Спостереження | Оцінка фактичного стану | Регулювання якості середовища | ||||
| 1 | f | А | ||||
| Прогноз стану | Оцінка ч прогнозного стану | |||||
-** використання інформації.>, потреба в інформації
Рис. 21.1. Блок-схема системи моніторингу
Так, залежно від вирішуваних завдань розрізняють такі види моніторингу:
• біоекологічний (санітарно-гігієнічний);
• геоекологічний (природно-господарський);
• біосферний (глобальний);
• геофізичний;
• біологічний.
Особливу роль у системі екологічного моніторингу відіграє біологічний моніторинг, тобто моніторинг біологічної складової екосистеми (біоти). Біологічний моніторинг - це контроль стану навколишнього природного середовища за допомогою живих організмів. Головний метод біологічного моніторингу - біоінди-кація, зміст якої полягає в реєстрації будь-яких змін у біоті, викликаних антропогенними факторами. У, біологічному моніторингу можуть бути використані не тільки біологічні, але й будь-які інші методи, наприклад, хімічний аналіз вмісту забруднюючих речовин у живих організмах.
Геоекологічний (природно-господарський) моніторинг забезпечує спостереження за природними екосистемами, &гробіотою, індустріальними екосистемами. У цьому випадку застосовують геофізичні, геохімічні, біохімічні, біологічні методи.
Біосферний моніторинг здійснює спостереження за змінами в біосфері, що пов'язані з антропогенним впливом.
Залежно від призначення за спеціальними програмами здійснюються загальний, кризовий та фоновий екомоніторинги довкілля.
Загальний екомоніторинг довкілля - це оптимальні за кількістю та розміщенням місця, параметри і періодичність спостережень за довкіллям, які дають змогу на основі оцінки і прогнозування стану довкілля підтримувати прийняття відповідних рішень на всіх рівнях відомчої і загальнодержавної екологічної діяльності.
Кризовий екомоніторинг довкілля - це інтенсивні спостереження за природними об'єктами і джерелами техногенного впливу, розташованими в районах екологічної напруженості, у зонах аварій та небезпечних природних явищ із шкідливими екологічними наслідками. Його призначення - забезпечення своєчасного реагування на кризові та надзвичайні екологічні ситуації й прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення нормальних умов для життєдіяльності населення й господарювання.
