Порушення режиму водних систем 6 страница

14. Здійснити модернізацію муніципальних очисних споруд у період 2002-2006 pp. у рамках Глобальної програми дій щодо захисту морського середовища від наземних джерел забруд­нення.

15. Організувати до 2004 року під проводом ООН регулярний процес глобальної звітності й оцінюряян^г гтяну морського середовища, включаючи соціально-економічні аспекти - як поточні, так і прогнозні - на основі існуючих регіональних даних.

16. До 2020 року досягти такого виробництва і використання хімічних речовин та небезпечних відходів, яке б дало змогу мінімізувати їх шкідливий вплив на довкілля і здоров'я людини.

17. До 2010 року поліпшити доступ країн, що розвиваються, до екологічно ефективних замінників речовин, які руйнують озоновий шар.

18. Вжити негайних дій щодо нагляду за виконанням лісового законодавства і міжнародною торгівлею лісоматеріалами.

439

19. Здійснювати фінансування заходів у рамках Конвенції по боротьбі з опустелюванням через Глобальний екологічний фонд (ГЕФ).

20. Поповнити ГЕФ до рівня 2,92 млрд дол.

21. Посилити роль жінок на всіх рівнях і в усіх питаннях стосо­вно розвитку сільських районів, сільського господарства, харчування та продуктової безпеки.

Солідарне досягнення цих орієнтирів у світі, який ще збері­гає багато суперечностей, потребує впровадження глобальної етики в цілях сталого розвитку і гармонізації суспільства. Па­ростки ноосферогенезу і відповідальності за майбутнє ще дуже тендітні й самі потребують захисту. Деякі загальні тенденції є обнадійливими і повинні стати предметом спеціальних науко­вих досліджень, розробок і практичних дій.

Цілі України в забезпеченні стійкого розвитку» Наразі в Україні розроблено Проект державного Закону про стратегію сталого розвитку. У ньому визначені стратегічні завдання стій­кого розвитку, зокрема: 1) у сфері екологічно збалансованого розвитку економіки:

• забезпечення переходу економіки на інноваційну модель;

• структурна перебудова економіки шляхом прискорення роз­витку високотехнологічних галузей;

• створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової моделі економіки;

• імплементація (дотримання) сталих економічних методів природокористування та впровадження екологічної складо­вої в систему національних рахунків;

• підвищення ефективності інвестиційних проектів, у тому числі у сфері відновлення природного капіталу;

• стимулювання впровадження екологічно безпечних, енерге­тично ефективних і ресурсозберігаючих технологій;

• розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очи­щення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів;

• підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, вклю­чаючи використання відтворювальних джерел енергії та вто­ринних енергетичних ресурсів;

• розвиток екологічно безпечних видів транспорту і транспор­тних комунікацій, створення альтернативних видів палива, у тому числі невуглеводневого;

440

2) у сфері забезпечення соціальної справедливості:

• підвищення рівня життя, зниження рівня бідності та роз­шарування населення за доходами та майновим станом;

• зниження рівня безробіття населення і забезпечення продук­тивної зайнятості;

• збереження і зміцнення демографічного і трудового ресурс­ного потенціалу країни;

• зміцнення фізичного здоров'я нації;

• оптимізація соціальної структури суспільства, встановлен­ня гарантій забезпечення рівних можливостей для досяг­нення матеріального, екологічного і соціального благопо­луччя;

• розвиток системи освіти, просвіти та поширення інформації з питань сталого розвитку;

3) у сфері суспільних відносин:

• створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини;

• формування громадянського суспільства, забезпечення в ньому політичної стабільності та взаєморозуміння;

• розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелекту­ального потенціалу українського народу;

4) у сфері раціонального використання природно-ресурсного по­тенціалу:

• сприяння забезпеченню екологічно збалансованого стану навколишнього природного середовища країни та розвитку окремих регіонів;

• економічно та екологічно обґрунтоване використання невід­новних та ефективне відтворення відновних природних ре­сурсів;

• мінімізація шкоди, яка завдається довкіллю під час видобу­тку корисних копалин; рекультивація земель, порушених у процесі розробки родовищ корисних копалин;

• формування екологічної мережі, збереження та відтворення природного біорізноманіття;

• створення екологічно чистих сільськогосподарських техно­логій, збереження та відтворення природної родючості ґрун­тів на землях сільськогосподарського призначення;

• удосконалення ринкових механізмів регулювання у сфері природокористування;

441

• вжиття заходів до запобігання та припинення всіх видів не­законного використання природних ресурсів, у тому числі браконьєрства;

5) у міждержавних відносинах:

• проведення активної міжнародної політики;

• поглиблення інтеграції в європейську та світову економічні системи, активізація участі в міжнародних організаціях.

442

Розділ 19

Наукові і світоглядні передумови формування засад стійкого розвитку

19.1. Вихідні будівельні блоки формування стійкого

розвитку

Теорії стійкого розвитку сьогодні сприймаються як відкриття сучасної наукової думки. Водночас не слід забувати, що будь-яка споруда будується на підготовленому фундаменті із зазда­легідь заготовлених матеріалів. Який же економічний фунда­мент теорії стійкого розвитку, і з яких «цеглин» вона зводиться сьогодні? Розглянемо ряд центральних ідей розуміння стійкого розвитку.

Досягнення рівноваги. Саме поняття сталості нерозривно пов'язане з рівновагою, тобто симетричністю процесів, що зрів­нює, зокрема, процеси: деструкції і відновлення, розподілу та інтеграції, ін. Оскільки будь-який розвиток - це рух, то рівно­вага повинна бути динамічною. Оскільки основною формою су­спільного розвитку є виробництво, здійснюване в рамках при­родних систем, збалансованими (рівноважними) повинні бути три системи: природна, економічна, соціальна (при цьому ви­значальною є рівновага в природній системі).

Сприйняття обмежень. Основними для земної цивілізації є межі еластичності земних екосистем. Природа, будучи замика­ючою ланкою виробничих процесів як на вході (ресурсна база), так і на виході (відтворення якості середовища існування, пору­шеного в результаті екодеструктивної діяльності), формує обме­ження для економічної системи і по ланцюжку для суспільного середовища. Екологічні обмеження виступають у формі порогів впливу на екосистеми Землі.

443

Наявність мети розвитку. Досягнення повної рівноваги, що передбачає абсолютну симетрію процесів, які відбуваються в природі і суспільстві, теоретично означало б відсутність яких-небудь змін, «біг по колу». На практиці це вело б до застою і деградації. Саме тому стійкий розвиток, декларуючи в цілому досягнення рівноважності процесів, що відбуваються, передба­чає їх часткову асиметрію, тобто цілеспрямоване виведення з рівноваги в тому напрямку, який орієнтований на вдосконален­ня економіки і суспільства. Правильний вибір мети розвитку визначає успіх, неправильний прирікає на поразку. Визначен­ня мети соціально-економічного розвитку є не що інше, як по­шук контурів «світлого майбутнього» або «формули щасливого суспільства».

Прагнення до справедливості. Досягнення повної рівноваги при існуючому стані продуктивних сил і соціально-економіч­них відносин у світі небажане, зокрема, і тому, що це означало б консервацію всіх форм тієї нерівності, недосконалості і дис­пропорцій, що існують у людському суспільстві всередині одно­го покоління і між поколіннями. Справедливість усередині по­коління і між поколіннями - насамперед, у можливості корис­туватися природними благами - одна з основних цілей стійкого розвитку.

Перебудова всепланетних матеріально-енерго-інформаціи- них потоків. Наявність жорстких матеріальних і енергетичних обмежень впливу на екосистеми залишає дуже вузький «зазор» для розвитку соціально-економічної системи, що виключає будь-яке нарощування виробництва матеріалів і енергії. Стійкий роз­виток може бути досягнутий (якщо він взагалі досяжний) тіль­ки за умови кардинальної трансформації матеріально-енерго-інформаційних потоків, що обслуговують виробничу систему. При цьому має бути істотно скорочена їх матеріально-енергети­чна частина і збільшена інформаційна. Практично сформована екологічна ситуація на планеті залишає тільки один шлях -фізичного і духовного вдосконалення і розвитку інформаційної індустрії. Відповідно, має бути кардинально реформована сама соціально-економічна система, включаючи зміст економічних орієнтирів, технологічних систем, стилю життя.

Автономізація управління. Різноманіття особливостей і не­повторність різноманітних екосистем виключає стандартність підходу до управління ними. Тільки «відчуваючи» специфіку

кожної окремої екосистеми можна знайти і утримати її рівнова­жний стан. З іншого боку, необхідно контролювати стан глоба­льної екосистеми як єдиного цілого, адже будь-яка локальна екосистема - усього лише ланка цілісного природного організ­му планети. Істотно має бути змінена керуюча система: при жо­рсткому регулюванні глобальних процесів центр ваги оператив­ного управління має бути перенесений на локальний рівень, який дозволяє врахувати специфіку окремих екосистем («Думати гло­бально - діяти локально!»).

Призначення науки, зокрема економічної, - осмислити шля­хи розвитку людства, встановити стратегічні і тактичні цілі і сформувати адекватний мотиваційний інструментарій досягнення поставлених цілей. Спробуємо проаналізувати, як людство на­ближалося до формулювання основних ідей стійкого розвитку.

19.2. Світоглядна і методична спадщина стародавніх

цивілізацій

В історії людства можна знайти чимало повчальних прикладів, які пов'язані зі становленням стійкого розвитку. Багато з них ілюструють екологічні помилки людини, однак є і чимало до­сить позитивних прикладів, коли відносини людини з приро­дою будувалися на дуже виваженій системі, яка дозволяла сус­пільству існувати в рівноважному стані з місцевими екосисте­мами протягом значних періодів часу.

Факти публікацій

Економічні суспільства в долині ріки Ніл залежали від рівноваги складної систе­ми використання природних ресурсів. Розливи ріки забезпечували сільського­сподарські землі необхідними для ґрунту поживними речовинами. Економічні системи, що спиралися на стійке землеробство, проіснували в долині Нілу 7 тисяч років (перші поселення з'явилися тут приблизно в 5500 р. до н.е.) і були зруйновані лише в XIX столітті з появою сучасних технологій. Безумовно, можна говорити про правильний вибір сільськогосподарських засобів виробни­цтва (вибір культур, знарядь праці, методів обробки землі, часу іригаційних робіт та ін.), однак він став можливим завдяки гнучкій системі економічних відносин, яка забезпечувала рівновагу інтересів виробників та інших верств населення. Відомо, зокрема, що в Стародавньому Єгипті існувала гнучка по­даткова система, адаптована до інтенсивності розливів річок: низькі рівні роз­ливів - низькі мита, високі рівні розливів - високі мита (Кен, 1998).

445

Економічні системи, які спиралися на стійке землеробство, проіснували в долині Нілу 7 тисяч років (!).

Сумний відступ _____________________________________________

Історія знає чимало протипежних прикладів, коли практичні дії, що стимулю­ються економічними засадами (часто під тиском політичної системи), за лі­чені роки руйнували екосистеми, які існували і, що дуже важливо, культиву­валися до цього століттями. Як не згадати хрущовсько-брежнєвську Цілину. Екосистема, яка успішно витримувала десятки поколінь скотарів, була зруй­нована всього за 3-5 років інтенсивним землеробством. Або «подвиг» тад­жицьких бавовнярів, які встигпи за якийсь десяток років перетворити квітучий оазис навколо Аралу в пустелю зі смердючою «калюжею» всередині. Мож­ливо, менш наочним, але не менш драматичним за своїми наслідками і по­вчальним є приклад України, де кілька десятиліть «зразкового» планового господарювання забрали понад 30% гумусу, затопили, підтопили, висушили, еродували й отруїли мільйони гектарів колись родючих земель, всесвітнього еталона чорнозему (Борщевский и др., 1998). Можна багато говорити про недосконалу техніку, лро неправильну технологію обробки землі, лро поми­лкові сівозміни і т.д. і т.ін. - але все це всього лише «покірні слуги» еконо­мічних відносин, які плануванням «від досягнутого» благословили орієнта­цію на результати нинішнього дня, незважаючи на наслідки навіть найближ­чого майбутнього, не кажучи вже про інтереси майбутніх поколінь.

Продуктивні сили стародавності - від античних часів до середньовіччя - були дуже тісно пов'язані з природним середо­вищем, адже основу економічної системи складало сільськогос­подарське виробництво. Не випадково, що в цей час людство впритул підійшло до усвідомлення необхідності рівноважного природокористування. З позиції сьогодення можна тільки ди­вуватися тим відкриттям, які здійснили мислителі та господарі стародавності у сфері «стійкого розвитку». Спробуємо тільки схематично відзначити ті ідеї економічної думки, які співзвучні сучасній концепції стійкого розвитку (Всемирная, 1987).

Факти публікацій

• Висловлюючись сучасною мовою, державна програма природокористу­вання, яка зробила регулювання водопостачання основою економічних відносин у країні, була реалізована на території Стародавньої Месопо­тамії в Шумерсько-Аккадському царстві ще в III тисячоріччі до н.е. Зро­бити це було дуже складно, тому що на відміну від Нілу, сезонність розливу якого була приблизно постійною, розливи Тигру і Євфрату від-

446

бувалися часто раптово, завдаючи великої шкоди. Це, напевно, можна порівняти зі збитком від нинішніх НС. Проте завдання регулювання було вирішене настільки успішно, що і через 2000 років (!) на тій же території, але вже в іншій державі (Нововавілонському царстві) рукописи повідом­ляють про великі успіхи в матеріальному виробництві і розвитку товар­но-грошових відносин. Завдяки реконструкції іригаційної системи непе­редбачені розливи Євфрату припинилися, пюдям вдалося підкорити при­родну стихію примхливої ріки (Там же, с. 52—65).

• Прообраз «національних економічних рахунків», причому з урахуванням природних факторів, з'явився в тій же Стародавній Месопотамії, ще в III тисячоріччі до н.е. Господарські архіви древніх держав містять численні документи «економічної звітності». У рамках державного обліку здійс­нювалося обмірювання сільськогосподарських полів, що відображалося в спеціальних земельних кадастрах, у яких вказувався не тільки перелік ділянок, але і якість оброблюваної землі, а також особливості місця ЇЇ розташування (Там же, с. 54).

• Перша спроба трактування поняття справедливості на базі соціально-економічних відносин, у тому числі стосовно землі, між різними соціаль­ними групами: власниками, рабами, найманими робітниками — здійснена в Старому завіті Біблії (Там же, с. 69).

• Питання добробуту прямо пов'язуються з прагненням і умінням прово­дити активну політику з розвитку землеробства і освоєння нових земель у священній книзі Стародавніх персів «Авесті» (І тис. до н.е.). Якщо ж людина занедбає землю, її чекає бідність. Простежується і зворотний зв'язок: бідність веде до запустіння земель, тому аскетизм прямо засу­джується (Там же, с. 71-74).

• В трактатах Стародавніх персів з'являються найважливіші компоненти, що формують благополуччя людського співтовариства. Природа — пер­шооснова добробуту суспільства; природно-антропогенні системи мають існувати нескінченно; «суспільство вільне від усякого гноблен­ня». Суспільство повинне забезпечити всім громадянам вільний роз­виток. Саме ці якості закладає Мані у свою «Землю світла» (Іран, III ст. до н.е.). «Усе прекрасне породжене землею: пагорби охайні, красиві, суцільно вкриті квітами рясними; дерева, плоди яких не падають, не гни­ють і не знають червоточини; джерела, які вічно випивають божественну вологу, що наповнює все царство Світла, луги і гаї; незліченні будинки і палаци... які існують нескінченно, від віку до віку... Земля Світла безме­жна... вона вільна від найменшого гноблення, у ній немає нужденності і збитку, тут кожний пересувається як хоче, і живе по своїй вільній волі.» (Там же, с. 75).

• Гармонія Інтересів поколінь розглядається як економічна основа стій­кості розвитку суспільства в працях Конфуція (Китай_# VI—V ст. до н.е.) (Там же, с. 95).

• Час починає розглядатися як економічна категорія: «Мудрість правите­ля—у помірності, умінні не віднімати в хлібороба час, необхідний

447

для роботи на своєму полі» (Мен-цзи, Китай, XVIII-XII ст. до н.е.) (Там же, с. 98).

• Висувається концепція прогресивного розвитку суспільства, здійсню­ється спроба пов'язати чисельність народонаселення з виробництвом матеріальних благ. Хань фей вважав, що головна причина змін у сус­пільстві - зростання населення: «...у стародавності земних плодів і ко­ренів було багато, оскільки людей було мало» (Китай, 233 до н.е.) -це сказано за 2000 років до Мальтуса і майже за 2200 років до Ріо-конференції, яка прийняла концепцію стійкого розвитку (!) (Там же, с. 103).

• Необхідність відповідності знарядь праці характеру ґрунту (Китай, 81 р. до н.е. — думка, що, на жаль, дотепер не сприйнята в нашій країні) (Там же, с. 104).

• Ідея державного регулювання, ринкової економіки для цілей стійко­го стану - майже дослівна фраза (!) із трактату «Гуань-цзи» (Китай, IV ст. до н.е.) (Там же, с. 105).

• «Щоб управляти землею, держава має знати Ті природні властивості». Це не із сучасного підручника по сільському господарству, а з того ж Гуань-цзи. Там же рекомендується більш гнучко сформувати податкову систему: рівень «оподаткування має відповідати якості землі». Таким чином, йдеться про створення земельного кадастру (Там же, с. 105).

• «Загальна вигода і загальна любов», крім того «загальна користь — як сума окремих інтересів» — напевне, обов'язково мають з'явитися в сучасних їіринципах стійкого розвитку, а поки це рядки з трактату Мо Ді (Мо-цзи) (Китай, V ст. до н.е.) (Там же, с. 109).

• Розвиток особливої форми соціально-економічної і політичної організації суспільства-поліса (міста-держави) дозволяв ще в Стародавній Греції реалізовувати ідеї автономного управління локальними екосистемами («думати глобально — діяти локально») у межах федеральної держа­ви (Греція, VII-VI ст. до н.е.) (Там же, с. 113).

Напевно, можна припустити, що багато з наведених вище ідей були сформульовані в умовах локальної екологічної кризи, яку переживало людське суспільство на той момент у даному куточку земної кулі. Але кризу вдавалося перебороти, і людст­во надовго забувало про своє відкриття, поки не було змушене повертатися до нього знову з настанням нового екологічного конфлікту. Співзвучність тих чи інших ідей стародавності су­часним принципам стійкого розвитку пояснюється схожістю конфліктів між людиною і природою. Відмінності в тому, що нинішній конфлікт набув форми глобальної екологічної кризи.

448

19.3. Біля витоків економічної науки

Засновники економічної науки. Якщо говорити безпосередньо про економічну науку, то більшість дослідників погоджуються з думкою, що її начала слід шукати в працях давньогрецьких філософів, зокрема, Арістотеля (IV ст. до н.е.). Саме він є осно­воположником відразу двох концепцій поняття вартості: вихо­дячи з витрат праці і на підставі суб'єктивних оцінок корис­ності товару (Аникин, 1979, с. 21-22). Обидва ці підходи над­звичайно важливі в питаннях формування економічної оцінки природних ресурсів.

Багатство природи - ця звична сьогодні фраза (яка тільки в наші дні набула економічного наповнення у формі вартісної оці­нки природних ресурсів) - була вперше введена в науковий обіг гігантом середньовічної філософської думки Хомою Аквінським (1225-1274). Він вважав, що багатство поділяється на природне (наприклад, плоди землі) і штучне (золото і срібло). Земельна рента є мірою природного багатства (Костюк, 1997, с. 15).

«Труд є батьком багатства, а земля - його мати.»

Важко знайти економічний підручник, який не цитує цю фразу Вільяма Петті (1623-1687). На жаль, протягом багатьох років це залишалося лише декорацією, блиск якої затьмарював геніальність відкриття, зробленого вченим. Суть його у відповід­ності й рівноправності природних і трудових факторів при фор­муванні вартості продукції. Це стає зрозуміло, якщо прочитати В. Петті більш уважно.

З першоджерела

«Оцінку всіх предметів варто було 6 привести до двох природних знамен­ників - землі і праці. Нам слід було 6 говорити: цінність корабля або сюр­тука дорівнює цінності такої-то і такої-то кількості землі, такої-то і такої-то кількості праці, тому що і те і інше — і корабель, і сюртук - створені землею і людською працею» (Петти, 1940, с. 165). На жаль, проблема економічної оцінки природних факторів (землі) і рівного (нарівні з працею) їх урахування в економічній системі не вирішена і дотепер. Від успіху вирі­шення цього завдання значною мірою залежить успіх реалізацГі" цілей стій­кого розвитку.

Класична економічна школа. Витратною концепцією еконо­мічної оцінки природних ресурсів сучасна економічна школа зобов'язана класичній школі, засновниками якої називають Адама Сміта (1723-1790) і Давида Рікардо (1772-1823). Саме ця школа обґрунтувала концепцію трудової теорії вартості, від­повідно до якої мінова вартість товару визначається витратами його виробництва, тобто рентою (яку платять за землю), прибу­тком, заробітною платою і ціною сировини. «Заробітна плата, прибуток і рента суть три первинних джерела як усякого до­ходу, так і всякої мінової вартості» (Смит, 1993). Саме на фу­ндаменті класичної школи вже в наші дні була розвинута витратна концепція оцінки природних благ, дуже популярна в соціалістичних країнах.

З першоджерела

Класична школа сформулювала також ще один вектор вартісної оцінки, який можна успішно застосовувати саме до природних ресурсів і на який, на жапь, мало звернули увагу неокласики. Цей вектор — ступінь дефіцитності. «Товари, яким притаманна корисність, отримують свою цінову вартість із двох джереп: своєї рідкісності і кількості праці, яка потрібна для виробницт­ва» (Рикардо, 1993).

З класичною школою пов'язані також К. Маркс і Т. Маль-тус, які належать до найбільш відомих економістів.

З першоджерела

К. Маркса, напевне, можна назвати економістом, якого найбільше цитували в країнах колишнього соціалістичного табору (що, втім, ще не є показником ступеня його дослідженості). Колись гучна риторика апологетики «єдино пра­вильного вчення» змінилася на не менш інтенсивну кампанію з протипежним знаком. На жапь, і перше, і друге рідко сприяє усвідомленню істини. Цілком імовірно, найважливіші думки в працях Маркса ще мають бути досліджені. Не виключено, що деякі ідеї, що народилися, можливо інтуїтивно, в моменти прозріння і надовго випередили час, не бупи до кінця усвідомлені і самим автором. Хіба мала якийсь сенс у часи «основоположника» теза про «засоби виробництва суспільного користування»! Вона стала зрозумілий лише через сто років з появою інформаційної економіки. Тільки такий засіб виробництва, як інформація, невідомий в часи першого марксиста, надає можливість вико­ристовувати його одночасно нескінченній кількості виробників. Або до чого міг привести в XIX столітті заклик до безкласового суспільства? Після 1917 року світ зміг у цьому переконатися наочно. Разом з тим перспектива безкласово­го суспільства можлива тільки в межах концепції «космічного корабля Зем-

450

ля» і за формування основ інформаційного суспільства. Якщо зацікавлений читач зможе перебороти «алергію», пов'язану з ім'ям К. Маркса, він зможе знайти дуже багато свіжих думок саме щодо проблематики стійкого розвитку (Маркс К.,ЗнгельсФ. Т. З, с. 26-43; т. 20, с. 384-496; т. 23_# с. 10, 515; т. 25, ч. 2, с. 337; т. 32, с. 45; т. 42, с. 92, 116-118).

Томас Роберт Мальтус (1766-1834) став першим економістом взагалі і представником класичної школи, у працях якого, зокрема, природні обме­ження розглядалися як одні з основних факторів економічної системи. Маль­тус висловив припущення, що за відсутності перешкод населення зростає в геометричній, а виробництво параметрів споживання - в арифметичній про­гресії, що може привести до кризи перенаселення і, висловлюючись сучас­ною мовою, соціальної та екологічної криз. Усі висновки основної праці Маль-туса «Досвід про закон народонаселення» - наслідок із цих припущень.

• Маркс писав про ЗАСОБИ ВИРОБНИЦТВА СУСПІЛЬ­НОГО КОРИСТУВАННЯ за 100 років до появи інформа­ційної економіки.

• Мальтус вперше почав розглядати ПРИРОДНІ ОБМЕ­ЖЕННЯ як фактор економічної системи.

У літературі докладно проаналізоване значення теорії Маль-туса як своєрідного застереження людству. Мальтус, як пред­ставник класичної школи, бачив шляхи вирішення зазначених суперечностей у пошуку стану економічної рівноваги. Мальтус часто стверджував, що він не є супротивником росту населення: «Вороги, з якими я борюся, суть порок і бідність. Заради осла­блення дій цих страшних супротивників я пропоную встанови­ти між населенням і продовольством таке співвідношення, яке не викликало б боротьби між ними» (Мальтус, 1993). (Як не провести паралель зі стійким розвитком!)

19,4. Здобутки неокласичної та інституціональної шкіл

Неокласична школа, основоположниками якої були У. Дже-вонс (1835-1882), М. Вальрас (1834-1910) і К. Менгер (1840-1921) у даний час домінує в західній думці. Принципові позиції цієї школи, які відрізняють її від попередників, можна сформу­лювати таким чином:

• концентрація на споживчій вартості товару; саме пере­ваги споживачів визначають обмін на ринку (у класичній

451

школі визначальним фактором були витрати праці у виро­бника);

• обмеженість ресурсів; ресурси є обмеженими і в умовах кон­куренції розподіляються між економічними суб'єктами; упе­рше для економічної теорії обмеженість стає не «екзотикою», як у Мальтуса, а звичайною, нормальною умовою економіч­ного життя;

• рівновага; у центрі теорії - поведінка виробника, який мак-симізує свій прибуток, і споживача, який максимізує свою корисність від придбання благ;

• неоднаковість вартісних оцінок різних одиниць одного й того самого товару; кожна подальша (гранична/«маржинальна») одиниця товару відрізняється від попередньої витратами праці виробника і корисністю у споживача (класична школа спиралася на середні вартісні показники); саме це відкриття було назване «маржинальною революцією»; навіть у радян­ській науці, що в цілому ігнорувала «маржинальність» в економіці, вона використана в концепції замикаючих витрат на природні ресурси.

Таким чином, з деяким спрощенням можна сказати, що класична теорія економічного накопичення капіталу (зростан­ня прибутку на капітал) була замінена концепцією загальної рівноваги в економічній структурі.

Аналізуючи першоджерела

З погляду формування екологічно обумовлених напрямків економічної теорії надзвичайно важливо те, що неокласики вирішили ряд теоретичних питань, які підготували ґрунт для раціонального природокористування 1990-х. Ос­новні з них наведені нижче.

• Поява поняття «рівновага» серед основних предметів вивчення економі­чної теорії.

• Відкриття Дж.Б. Кларком закону спадної граничної продуктивності, окре­мим випадком якої є «закон віддачі» або «закон спадної родючості» А. Ма-ршалла. В інтерпретації Дж.Б. Кларка, який відкрив закон, за незмінної каліталоозброєності завжди існує такий обсяг виробництва, при переви­щенні якого гранична продуктивність праці починає знижуватися з кожним знову залученим працівником, і навпаки, при незмінній чисельності пра­цюючих після досягнення певного оптимального рівня продуктивності гра­нична продуктивність лраці може підвищуватися тільки завдяки росту капІ-талоозброєності. Фактично дане відкриття підготувало плацдарм для вклю­чення компонентів науково-технічного прогресу в теоретичні парадигми, які описують співвідношення людини і природи (Кларк, 1992).

452

Зміна інтерпретації капіталу, включення в це поняття «людського капі­талу» («здібності людини так само важливі, як засоби виробництва і будь-який інший вид капіталу») дозволила А. Маршаллу сформулювати закон зростаючої віддачі: «У той час як роль, яку відіграє у виробництві приро­да, виявляє тенденцію до скорочення віддачі, роль, яку відіграє в ньому людина, виявляє тенденцію до зростання віддачі. Закон зростаючої від­дачі: збільшення обсягу витрат капіталу і праці звичайно веде до вдо­сконалення органі заїці виробництва, що підвищує ефективність вико­ристання праці і капіталу» (Маршалл, 1993). Відкриття цього закону надзвичайно важливе для формування напрямів розв'язання суперечно­стей між виробництвом і природою.

Поява принципово нового розділу економічної теорії (соціально-еконо­мічної динаміки), який характеризує процеси, що впливають на багатс­тво і добробут людей за умови, коли суспільство змінює форму і спосо­би діяльності (Кларк, 1992). Серед одного з п'яти видів змін, що деста­білізують економіку, Дж.Б. Кларк називає збільшення населення. Та­ким чином, економічна наука формує передумови для врахування при­йдешніх змін, які викликані поряд з іншим і екологічними причинами. У зв'язку з цим велике значення має наслідок так званого «принципу Па-рето»: коли економіка досягає оптимуму Парето (стан, при якому поліпшити становище будь-кого з учасників обміну неможливо без того, щоб не погіршити стан хоча б одного з інших), то подальше поліпшення будь-яких із важливих показників можливе тільки внаслі­док глибокого структурного зрушення (Pareto, 1971)...Мимоволі хо­четься додати: «Але не за рахунок експропріації, за принципом: «гра­буй награбоване!».