Порушення режиму водних систем 7 страница

Включення в систему цілей розвитку економіки разом із традиційними економічними компонентами (дохід, прибуток) низки соціальних цінно­стей (вільний час, умови праці і відпочинку, можливості творчого розви­тку та ін.). Зокрема, А. Маршалл прозорливо пов'язував збільшення значення вільного часу із зростанням темпів змін у навколишньому світі і підвищенням ролі творчої праці. Як три життєво необхідні речі для по­вної віддачі в праці він назвав «свободу, надію і зміни» (Маршалл, 1993). Значення цих факторів стануть зрозумілими після 70-х років XX ст. у зв'язку з концепцією переходу від «ковбойської" економіки» до «еко- номіки космонавтів» і необхідності формування нової системи ціннос­тей, пов'язаної з розвитком поняття «якість життя». Поставлено проблему досягнення соціальної справедливості шляхом пе­рерозподілу доходів у суспільстві. Зокрема, Артур Пігу («Економічна теорія добробуту», 1924) пропонував державі скорегувати недоско­налість ринкового механізму (наприклад, для запобігання роздуван­ня цін монополіями) шляхом застосування системи економічних інстру­ментів (податкових важелів, субсидій, кредитних механізмів, плате­жів, ін.) (Pigou, 1997). Спід зазначити, що подібну мету перерозподілу доходів для досягнення соціальної справедливості задовго до Пігу ставив К. Маркс і його послідовники, але засоби досягнення цієї мети знаходи-

453

лися аж ніяк не економічні. Обидва ці досягнення «неокласицизму» - як мета, так і засіб — будуть належним чином оцінені екологами у 80-90-ті роки XX сторіччя. Еколого-економічний інструментарій буде взятий на озброєння в більшості країн. Досягнення соціальної справедливості стосовно природних благ стане однією зі складових стійкого розвитку.

Неокласики вперше органічно включили в економічну тео­рію: ОБМЕЖЕННЯ, РІВНОВАГУ, ВИГОДУ СПОЖИВАЧА, ЗМІНИ і СВОБОДУ.

За винятком окремих фрагментів, екологічні фактори не були сприйняті неокласиками того періоду. Не будучи гармонічною складовою економічної моделі, екологічна компонента навіть «заважала» реалізації основних цілей, передбачених теорією.

Примітка

Зокрема, з погляду неокласичної економіки, зростання населення є надзви­чайно позитивним фактором, тому що забезпечення повної зайнятості веде до збільшення попиту, ріст економіки через зростання ВНП на душу насе­лення. Інакше кажучи, чим більше людей - тим більше споживання, а отже, виробництво. Процеси перенаселення, виснаження ґрунтів та інші сполучені з ростом населення екологічні ефекти випадають з теорії, доводять очевид­ність її обмеженості використанням у короткострокових моделях.

Разом з тим, вважаючи необхідним збереження ринку як головного регулюючого механізму в суспільстві, неокласики вирішили найважливіші теоретичні питання, що підготували ґрунт для розвитку екологічно орієнтованих напрямів економі­чної науки.

Інституціоналізм. На початку XX століття на противагу по­силенню монополістичних тенденцій виник новий напрям еко­номічної думки, який дістав назву інституціоналізму, що мож­на розцінювати як своєрідну альтернативу неокласицизму. Якщо неокласики виходять з тези про досконалість ринкового механі­зму і саморегуляції економіки (що у свою чергу базується на пріоритеті економічних інтересів), то інституціоналізм рушій­ною силою економіки поряд з матеріальними стимулами вва­жає також духовні, моральні, правові та інші фактори (при цьому різні інтереси не поділяються на первинні і вторинні і не проти­ставляються один одному).

454

Аналізуючи першоджерела

Представники інституціоналізму зробили свій внесок у формування переду­мов стійкого розвитку. Основні з них сформульовані нижче.

• Поява в системі мотивів діяльності homo ecnomicus — «економічної лю­дини» (визначення американського економіста Торстена Веблена в «Теорії дозвільного класу», 1899 р.) (Веблен, 1984) цілого комплексу нееко­номічних факторів (традиції, моральні норми, прагнення до престижу, ін.). Саме в силу цих неекономічних інтересів значна роль у регулюванні економічної діяльності належить інститутам, що здійснюють вллив на поведінку людини: держава, родина, моральні і правові норми. Ця теза належним чином оцінена сучасними «зеленими» інститутами: партіями, асоціаціями і навіть релігійними угрупованнями.

• Використання угод як засобів вирішення конфліктів між різними еко­номічними суб'єктами і укладання угод. Причому, на думку Джона Коммонса («Інституціональна економіка», 1924 p.), учасниками домо­вленостей все частіше будуть виступати профспілки і союзи підприємців. Крім того, держава повинна виступати не тільки як арбітр, але і як сила, що змушує виконувати прийняті за договором зобов'язання. Ці поло­ження є необхідними в наші дні, коли угоди стали однією з основних форм вирішення екологічних конфліктів як на міжнародному, так і на внутрішньонаціональному рівнях (Commons, 1931).

• Обґрунтування Р. Маррісом (Marris R. The Economic Theory of «Managerial Capitalism», N. Y., 1964) зміни основної мети управлінських структур корпорацій. Учений доводить, що головним для них є не максимізація прибутку, а «стійкий темп зростання», спрямований насамперед на збіль­шення активів. На думку Р. Марріса, мотиви керівників впливають на поведінку фірми ще більше, ніж характер ринку (Белл, 1999, с. 126).

• Включення довгострокових планів і централізованого макроекономіч-ного регулювання в систему управління економічними суб'єктами. Ускладнення й укрупнення виробництва, на думку Джона Кеннета Гелб-рейта («Нове індустріальне суспільство», 1961), сприяє розвитку дов­гострокового планування. Поведінка сучасної ринкової економіки усе більше визначається великими корпораціями, які випускають складну тех­ніку: автомобілі, літаки, системи зв'язку, засоби обробки інформації. Тільки на основі чіткого довгострокового планування роботи можна за­здалегідь укладати контракти на наукові і конструктивні розробки, по­стачання сировини і комплектуючих. Подібний підхід заклав основу еко­логічно орієнтованого планування, яке, у свою чергу, спиралося на роз­робку прогнозів і програм соціально-економічного розвитку (Galbraith, 1967).

• Формування гіпотези про перехід функції координації економічного управ­ління суспільством до інтелектуального суспільного прошарку, так званої «техноструктури», до якої'належать учені, фахівці з технологій, управ­лінці, фінансисти та ін. У вже згаданій роботі Гелбрейт висловив думку, що влада завжди переходить до того фактора виробництва, який

455

найменш доступний і який найскладніше замінити. Спочатку це були природні фактори (наприклад, земля, надра), потім капітал, а тепер «це сукупність людей, які мають різноманітні технічні знання, досвід, зді­бності, що необхідні для сучасної промислової технології і плануван­ня» (там же). Інакше кажучи, йдеться про інформацію. Цю ідею людс­тво має ще належним чином оцінити в майбутньому, коли здатність інте­лектуального потенціалу людства запобігти екологічній катастрофі набу­де життєво важливої цінності (Там же).

ІНСТИТУЦЮНАЛІСТИ усвідомили ІНФОРМАЦІЙНІ ФАК­ТОРИ як активну компоненту економічної системи.

19.5. Фізико-біологічні підходи в економіці

У зв'язку з формуванням цілей стійкого розвитку нового зву­чання набули праці вчених, пов'язані з обґрунтуванням опти­мального екологічного навантаження виробничих структур на екосистеми, яке б відповідало несучій здатності або ємності остан­ніх. Праці цього характеру мають довгу історію (якоюсь мірою до них можуть бути віднесені вже згадані праці Мальтуса). Мо­жливо, роль подібних досліджень зростатиме в міру загострен­ня проблеми виживанння землян у майбутньому. У тісному зв'я­зку з фізико-біологічною економікою знаходяться роботи укра­їнського вченого С. Подолинського (1850-1891) (наприклад, мо­нографія «Праця людини і її відношення до розподілу енергії», 1880), який вивчав енергетичні потоки в сільському господарстві. Поєднання енергетичної і трудової теорії вартості було вагомим внеском Подолинського в розвиток знань.

З першоджерела

Подолинський показав, що праця може збільшити акумулювання енергії на Землі, тобто врахування енергії в праці дало наукове обґрунтування трудо­вої теорії вартості. Подолинський визначив, що людина має здатність перево­дити в мускульну роботу 20% енергії, отриманої нею з їжі, тобто ККД люди­ни більше, ніж парової машини. Таким чином, Подолинський довів можли­вість визначити необхідні мінімальні умови для виживання людини на Землі за допомогою аналізу енергетичних потоків і підвищення ККД використання енергії. За Подолинським, мета трудової діяльності - збільшити акумулю­вання сонячної енергії на Землі, а не просто трансформувати в роботу вже акумульовану (заощаджену) на Землі енергію (як у випадку використання,

456

наприклад, енергГі" вугілля, частина якої неминуче розсіюється в просторі). Зокрема, Подолинськии визначив «працю як таку витрату мускульної сили людини або використаних людиною тварин і машин, результатом якої є збіль­шення енергії Сонця, яка акумулюється на Землі» (Подолинськии, 1880).

Збільшення ВІЛЬНОЇ ЕНЕРГІЇ на Землі - призначення людства.

У формуванні сучасної концепції стійкого розвитку знач­ною є роль наукової спадщини іншого українського вченого В.І. Вернадського (1863-1945) (Вернадский, 1975, 1977).

З першоджерела

Вернадському належать думки про геологічну роль живої речовини і людсь­кої діяльності в еволюції Землі внаслідок збільшення активної енергії, яка накопичується біосферою: «Людство в цілому стає потужною геологічною силою...».

У концепції «Ноосферного розвитку» Вернадським фактично було ви­значене завдання формування стійкого розвитку і відповідальності людства за перебудову «біосфери в інтересах вільно мислячого людства як єди­ного цілого» («Кілька слів про ноосферу», 1944).

Великим ученим сформульована і головна умова забезпечення «ноо­сферного розвитку», яка ще не до кінця усвідомлена сучасною наукою, -забезпечення «автотрофності людства». Це означає можливість людини самостійно виробляти всі життєво необхідні їй ресурси (включаючи їжу), син­тезуючи з неорганічних сполук органічні речовини та використовуючи енер­гію сонця або енергію хімічних реакцій (стаття «Автотрофність людства», 1925).

У 1970-ті роки широкої популярності набувають праці Гова-рда і Елізабет Одум про енергетичну концепцію вирішення еко­логічних суперечностей (наприклад, Е. Одум «Стратегія екоси-стемного розвитку», Odum, 1976; Одум и др., 1978).

З першоджерела ______________________________________________

У роботах Г. і Е. Одум цього періоду викладається економічна сутність енергетичних процесів, принципів розвитку, оцінюється роль і вплив енергії на життя людства, на стан природного середовища. Учені ще в середині 1970-х років сформулювали концепцію стійкої економіки: «Стійкому стану економіки притаманні свої специфічні характеристики — скорочення робо­чого часу, соціальна взаємодія і надання людині всіх можливостей для від­новлення своїх сил.»

457

У 1996 році вийшла нова робота Генрі Одума «Екологічний облік: енер­гія і прийняття рішень у галузі навколишнього середовища». Досліджуючи нову характеристику — «емергію» (пишеться через букву «м» і символізує «енергетичну пам'ять» - energy memory), матеріалізовану у виробничих то­варах енергію, - учений аналізує трансформаційні процеси в екологічних системах (Odum, 1996).

Одним із перших, хто звернув увагу на проблему зміни еко­номічної парадигми з метою вирішення екологічної проблеми виживання людства, напевне, можна вважати американського економіста Кеннета Боулдінга. У 1972 році, за 20 років до кон­ференції в Ріо, він опублікував статтю «Економіка майбутньо­го космічного корабля Земля» (російською мовою роботу пере­кладено в 1977) (Боулдинг, 1977). Завдання, яке було сформу­льоване Боулдінгом, полягає в переході від «ковбойської еконо­міки» до «економіки космонавтів».

З першоджерела

К. Боулдінг характеризував назріваючу якісну зміну виробництва як перехід від економіки, що побудована за принципом відкритої системи, до економіки, яка працює в режимі замкненої системи, або, як її називає автор, «економіки космонавтів». Відкрита система має необмежені запаси сировини І «резерву­ари відходів», які здатні приймати відходи в необмеженій кількості. Цей тип економіки автор називає «ковбойським», тому що саме це слово асоціюєть­ся з безкраїми рівнинами, безрозсудним і споживацьким способом життя.

В «економіці космонавтів», подібно до космічного корабля, «усі дже­рела і резервуари мають певні межі як на вході (вихідні ресурси), так і на виході (утилізація відходів)». Основний показник успіху відкритої економіки -її пропускна здатність, тобто обсяг матеріально-енергетичної маси товарів, які вона переводить з ресурсів у відходи. Приблизна міра пропускної здат­ності - валовий національний продукт (ВНП).

На відміну від відкритої економіки «в «економіці космонавтів» пропус­кну здатність в жодному разі не слід розглядати як позитивний фактор, і варто було б прагнути скоріше до її скорочення, ніж до ЇЇ збільшення. Основною оцінкою успіху економіки буде не виробництво і споживання, а природа, тобто величина, якість і складність загального основного фон­ду, який включає фізичний і моральний стан людини, що є частиною системи» (Боулдинг, 1977).

Перехід від КОВБОЙСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ до ЕКОНОМІКИ КОСМОНАВТІВ - одна з передумов стійкого розвитку.

458

За рік до згаданої статті Боулдінга вийшла робота Георгежу-Роеджена (Georgescu-Roegen, 1971), яка розвиває концепції інте­грації природних і суспільних наук в обґрунтуванні напрямків розвитку. Зокрема, автор запропонував застосувати закони фі­зики до економіки через біофізичні обмеження економічної ді­яльності. Пізніше даний підхід був поширений і на етичні обме­ження: справедливість між поколіннями і справедливість у від­носинах між мешканцями різних регіонів планети.

Серед учених, внесок яких у розвиток зазначених проблем слід розглянути, не можна не згадати ім'я видатного російсько­го вченого-енциклопедиста радянської епохи М.Ф. Реймерса.

З першоджерела

Своєрідним запереченням прихильникам «необмеженого прогресу» за ра­хунок виробництва енергїі" є шість екологічних обмежень («порогів») Рей­мерса, три з яких пов'язані з впливом на енергетику Земпі (Реймерс, 1990) (докладніше див. у наступному розділі).

Основний науковий внесок М. Реймерса полягає в тому, що він пов'язав у єдину екологічну систему природу, суспільство та економіку. У цій системі будь-який компонент природного світу (за Реймерсом, «інтегрального ресурсу») стає істотним компонентом економічної системи. І навпаки, економіка пере­творюється з надсистеми в ланку замкнутого інтегрального се­редовища. З цією метою в 1970-1980-ті роки Реймерс система­тизував 240 гіпотез, законів, правил, принципів, зробив майже 250 узагальнень (Реймерс, 1994). Однак головне відкриття уче­ного людство, напевно, має оцінити в майбутньому. Основний природний ресурс - інформація. Саме вона визначає швидкість і шляхи соціально-економічного розвитку людства.

За Реймерсом, «інформація - один з найважливіших приро­дних ресурсів і одночасно суспільних надбань, оскільки весь роз­виток людства ~ результат освоєння і переробки інформації, яку одержує з навколишнього середовища і накопичує суспіль­ство» (Реймерс, 1980).

Своєрідною програмою для людства є сформульовані Реймер­сом етапи зміни співвідношень між економічними та екологіч­ними цілями:

459

Економічні цілі без екологічних обмежень; економічні цілі з екологічними обмеженнями; екологічні цілі з економічними обмеженнями; екологічні цілі без економічних обмежень.

Який із шляхів розвитку економіки відповідає даній фор­мулі - людство дасть відповідь у майбутньому.

Розділ 20

Принципи забезпечення стійкого

розвитку

20.1. П'ять визначальних умов прогресивного розвитку соціально-економічних систем

Розвиток будь-якої соціально-економічної системи дещо нага­дує подорож мореплавців у відкритому морі, де на мандрівни­ків щохвилини чатують небезпеки і де надзвичайно зростає зна­чення свідомості та майстерності кожного з членів екіпажу, їхньої злагодженості, здатності синхронізувати спільні дії і ви­конувати команди, а також мистецтво керманичів. У таких умовах ціною помилки може стати псування або повна втрата корабля, і ставкою в цій грі є життя людей.

Розповідають

Один мореплавець перед далекою дорогою спитав у мудреця: що потрібно для успішної подорожі? На що той вимовив п'ять спів: простір, час, стійкість, мета і вітер.

Будь-яка соціально-економічна система для свого довгостро­кового стійкого розвитку потребує п'яти визначальних умов:

1) організація в просторі;

2) організація в часі;

3) забезпечення стійкості, або рівноваги всієї системи чи окре­мих її елементів;

4) спрямованість розвитку;

5) наявність рушійної сили.

Вчора Сьогодні Завтра

Організація в просторі

Принципи "екологічної республіки"; поєднують:

' 1) жорсткий контроль та обмеження;

2) свободу саморозвитку суб'єктів

Організація в часі

Принципи "триєдності часів", або екологічної наступності поколінь"; забезпечують єдність поточних, тактичних і стратегічних цілей суспільного розвитку

Забезпечення стійкості

Принципи "екологічної стійкості"; передбачають урівноваження трьох систем: природної, виробничої і соціально-економічної

Постановка цілей

Принципи "екологічної цілі"; формують екологічно орієнтовані цілі соціально-економічного розвитку

Мотивація

Принципи "екологічно спрямованої мотивації"; обумовлюють відтворення мотивів соціально-економічного розвитку і екологізації економіки

Рис. 20.1. Групи принципів забезпечення стійкого розвитку

Відповідно до цих напрямків можуть бути сформульовані п'ять груп принципів організації суспільства для забезпечення в ньому основ стійкого розвитку (рис. 20.1). Зупинимося на них детальніше.

462

20.2. Принципи «екологічної республіки», або умови координації в просторі

Розповідають

Серед водіїв поширений вислів: «Свобода кожного окремого водія на по­жвавленій дорозі тим повніша, чим вища його майстерність і менше свободи порушувати правила руху мають інші водії».

Принципами «екологічної республіки» умовно назвемо прин­ципи, що забезпечують організацію соціально-економічної сис­теми в просторі.

Чому саме республіки? Усі ми мешканці»космічного кораб­ля Земля» з однією і єдиною системою життєзабезпечення. Це означає, що, незалежно від рівня благоустрой) наших квартир, забезпечення наших міст, розвитку економіки наших регіонів і країн, ми пов'язані тісними зв'язками єдиної екосистеми, у якій протікає наше життя. Усі хімічні елементи періодичної систе­ми, що використовує у своїй діяльності людина, перебувають у постійному кругообігу» проникаючи в усі компоненти середови­ща, не знаючи і не зважаючи на кордони держав, континентів, адміністративних районів. Глобальний взаємозв'язок процесів, явищ і наслідків експлуатації природного середовища сьогодні вже не потребує доказів.

Будь-який спільний фонд потребує вироблення загальних правил, обов'язкових для учасників. Ми не випадково навели міркування про свободу автоводіїв на пожвавленій дорозі, де постійно змінюються умови, швидкість руху, дистанція між автомобілями різних класів, різної величини, з різною майстер­ністю водіїв. Справа в тім, що згадані вище співтовариства нашої цивілізації не просто існують по сусідству - вони перебувають у постійному русі: змінюються природні умови, економічна кон'­юнктура, торговельні партнери, темпи розвитку, приріст насе­лення тощо.

Разом з тим між двома наведеними прикладами існує одна дуже істотна різниця. Для водіїв і правила руху, і регулюваль­ник, що координує рух, - визначені, так би мовити, ззовні, тобто зовнішньою системою. Співтовариства ж Землі повинні самі, добровільно виробити «правила руху», яких вони потім будуть неухильно дотримуватись і, крім того, мають делегувати

463

наділені диспетчерськими функціями органи, рішення яких будуть обов'язкові для всіх. Подібним чином відбувається фор­мування системи управління республік, мешканці яких об'єд­нуються навколо спільної ідеї або перед обличчям небезпеки. Для мешканців «екологічної республіки» Земля спільною ме­тою є збереження стійкого, рівноважного стану екосистеми, а загальною небезпекою - небезпека втратити такий стан.

«Екологічна республіка» - символ єдності ЕКОЛОГІЧНОЇ ДИСЦИПЛІНИ та СВОБОДИ РОЗВИТКУ.

Сторінки історії ____________________________________________

Офіційний відлік світової історії розробки правил або законів «екологічної республіки», мабуть, можна почати з 1921 року, коли в Женеві була підпи­сана «Конвенція про використання свинцевих білил у малярській справі». Саме дана конвенція, що передбачає використання надзвичайно токсичної речови­ни у виробництві, відкриває «Реєстр міжнародних угод у сфері навколишньо­го середовища». У даний час у сфері навколишнього середовища підписано понад 200 міжнародних договорів. У більшості зазначених угод прямо або побічно присутня торгівля: або як форма здійснення міжнародної діяльності, або як засіб регулювання міжнаціональних економічних відносин, або як спо­сіб мотивації досягнення екологічних цілей.

Вже давно функціонують і міжнародні організації, яким жителі Землі де­легували функції координації своєї діяльності в галузі природокористування. Так поступово пишеться конституція «екологічної республіки» (Регистр, 1992).

У рамках групи «екологічної республіки» можна сформулю­вати ряд окремих принципів, зміст яких наведений у табл. 20.1.

Подробиці

1. Принцип екологічної конституцінності. Можна констатувати своєрідні конституційні ознаки «екологічної республіки» Земля: законодавчі органи - міжнародні форуми; виконавчі органи - ООН, ЮНЕП; організації, що реалізують різні міжнародні функції" (наукові, технологічні, фінансові, інфор­маційні, освітні, ідеологічні, спостережні та ін.); правова основа (конвенції, договори, угоди, протоколи, міжнародні стандарти, правила, рекомен­дації); механізм формування цілей і засобів їх реалізації'; інструменти мо­тивації екологічної діяльності: політичні, економічні, соціальні.

2. Принцип єдності інструментарію. Дотримання даного принципу має зняти протиріччя або непорозуміння, що можуть виникати і виникають сього­дні через різницю в трактуваннях схожих термінів і характеристик.

Таблиця 20.1. Принципи суспільної організації в просторі (принципи

«екологічної республіки»)

Назва принципу

Зміст

1. Екологічної

конституційності

2. Єдності

інформаційного

інструментарію

3. Спільної ковдри

4. Неекспорту-вання еколо­гічних проблем

5. Екологічної еквівалентності

6. Екологічної

індивідуальності суб'єктів

7. Добровільності

8. Екологічної чесності

9. Лібералізація торгівлі

Для здійснення організації і координації екологічно орієнтованої діяльності у взаємовідносинах між соціальними суб'єктами мають бути створені законодавчі (розпорядчі) органи, єдині правила поведінки і забезпечення нормативної бази (стандартів).

При здійсненні спільної діяльності (обмін спеціалістами, інформацією, товарами та послугами) між сусідніми суб'єктами (країнами, регіонами, містами) має витримуватися єдність інформаційного інструментарію (екологічних понять, термінів, стандартів).

Спільна та індивідуальна діяльність економічних суб'єктів (країн, регіонів) має передбачати механізм збереження природних об'єктів (ресурсів навколишнього середовища спільного використання).

Будь-які екологічні проблеми мають розв'язуватися в межах території даного економічного суб'єкта. Якщо це неможливо, їх розв'язання має узгоджуватися разом із сусіднім суб'єктом (суб'єктами). Якщо і це неможливо, розв'язання проблеми має виноситися на більш високий організаційний рівень.

У процесах речовинно-енергетичних обмінів (включаючи торговельний обмін) економічні суб'єкти (підприємства, території) повинні компенсувати один одному не тільки виробничі видатки, але й витрати екологічного характеру (збитки, додаткові витрати, упущену вигоду).

Відносини між суб'єктами (напр., існуючі угоди) мають забезпечувати кожному суб'єкту можливість підтримання специфічних особливостей місцевих екосистем.

Приєднання суб'єктів до будь-яких угод (договорів, контрактів) у галузі навколишнього середовища здійснюється виключно на добровільній основі.

Суб'єкти не повинні використовувати екологічних приводів для досягнення політичних, економічних або інших цілей.

Уряди країни не повинні перешкоджати розвитку експортно-імпортних зв'язків своїх країн, якщо вони не спричиняють шкоди національним інтересам (включаючи соціальні та екологічні наслідки).

Наприклад, при закупівлі сировини, устаткування або технологій країна-імпортер може зробити помилку, придбавши зразки, які не відповіда­ють екологічним стандартам, що діють у цій країні. Причиною може бути розходження в маркуванні характеристик або взагалі відсутність будь-яких показників екологічності даного товару. Однак єдність еколо­гічних стандартів не повинна означати рівність екологічних стандартів, про що буде сказано далі.

465

3. Принцип «спільної ковдри». На глобальному рівні йдеться про збере­ження природних факторів планети: озонового шару, клімату; біологіч­ного різноманіття, кисневого балансу, ін. На регіональному рівні: між кількома країнами, адміністративними підрозділами всередині країни — економічні (торговельні) угоди мають передбачати дбайливе відношення до спільних екосистем: морів, озер, лісів, боліт, річок, ін.

4. Принцип неекспортування екологічних проблем. Даний принцип є ос­новним при регулюванні трансграничних екологічних проблем. При­кладом може служити трагедія Аральського моря. Вода з рік Амудар'ї і Сирдар'ї розбирається ще у верхів'ях, які знаходяться в сусідній країні. Кордон, що пролягає між країнами, заважає виробленню єдиної політи­ки водокористування, перетворюючись у нездоланний бар'єр на шляху вирішення екологічної проблеми.

5. Принцип екопогічної еквівалентності. Які ж конкретні випадки можуть зустрічатися? Регіон, виробляючи продукцію, внаслідок трансграничного забруднення (повітря або водного джерела) завдає економічної шкоди сусідам. Або навпаки: регіон випускає в себе продукцію, виробництво якої пов'язане з інтенсивним вппивом на природу; при цьому регіон-виробник «залишає» в себе економічний збиток, продаючи споживачеві екологічно чисту продукцію. Втім, можна назвати і третій випадок: регі­он, маючи на своїй території природні об'єкти (болота, тропічні ліси, верхів'я рік), що мають важливе значення І для інших регіонів, змушений для збереження цих об'єктів стримувати свій економічний розвиток, не­сучи відповідні витрати. Цілком очевидно, що у всіх трьох випадках необ­хідні економічні заходи для захисту інтересів регіонів, змушених нести тягар екологічних втрат. У першому випадку це може бути податок на трансграничний перенос, у другому випадку питання може бути виріше­не корегуванням цін на величину збиткоємності продукції, у третьому -очевидно, зацікавлені регіони мають «у складчину» компенсувати регіо­нові, відповідальному за відтворення або збереження природних об'єк­тів, необхідні для цього витрати, а також втрачену вигоду.

6. Принцип індивідуапьності співтовариств. Тут немає суперечності з де­кларованим вище принципом «єдності інструментарію». При зіставленні методичної бази («інструментарію») конкретні екологічні характеристи­ки товарів і послуг для умов кожної екосистеми мають бути свої. Екоси­стема кожної території на планеті є унікальною. Тому при формуванні стійкого розвитку на цих територіях повинен застосовуватись суто індиві­дуальний підхід.

Екосистеми Землі настільки різноманітні і неповторні, що тільки жителі певного куточка планети можуть відчувати тонкі грані природної рівнова­ги свого рідного краю і зберігати його. За очевидної необхідності впро­вадження загальних принципів і законів повинна мати місце свобода кон­кретних дій на місцях. «Думати глобально - діяти локально!» - це один із найважливіших принципів сучасної екології.

7. Принцип добровіпьності. Попри всю очевидність прийняття жорстких заходів у відношенні співтовариств для досягнення екологічних цілей ці

466

заходи можуть застосовуватися тільки до тих суб'єктів, які визнали пра­вомочність цих заходів. Інакше кажучи, будь-які санкції, передбачені в міжнародних угодах, зокрема, торговельні санкції, можуть застосову­ватися тільки до тих співтовариств, які підписали дану угоду. І тільки у надзвичайних випадках, копи поведінка будь-якого співтовариства загро­жує екологічній безпеці інших суб'єктів, до співтовариства, згідно з рі­шенням міжнародних організацій, над/або міжрегіональних органів мо­жуть бути застосовані санкції для виправлення становища.