Публічно-правові справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції

Так, наприклад, відповідно до ч. З ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року^ виключно на пленарних засіданнях міських (міст, де утворені органи внутрішніх справ) рад, крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, вирішуються такі питання:

1) утворення, реорганізації або ліквідації за погодженням з відповідними головними управліннями, управліннями Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі місцевої міліції;

2) погодження призначення на посади і звільнення з посад керівника місцевої міліції, начальників структурних підрозділів та дільничних інспекторів цієї міліції, пропозицій щодо їх заохочення або притягнення до відповідальності.

Особливий суб'єктний склад спору. На розгляд адміністративного суду передається не будь-який публічно-правовий спір, а лише такий, у якому хоча б однією із сторін є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 п. 7 ст. З, ч. 1 ст. 17 КАС України).

Отже, підвідомчість конкретної справи адміністративному суду обумовлюється участю у ній суб'єктів владних повноважень, які виконують покладені на них чинним законодавством завдання та функції держави. Чітке відмежування осіб, які належать до суб'єктів владних повноважень від суб'єктів, які такими повноваженнями не наділені, має принципове значення для правильного визначення справ підвідомчих адміністративним судам.

Відтак, наведемо коротку характеристику суб'єктів владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені в адміністративному суді.

Поняття суб'єктів владних повноважень нерозривно пов'язане із державною владою, яка здійснюється в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України), але всі гілки влади виконують тією чи іншою мірою управлінські функції (функції внутрішньо-орга-нізаційного управління). Це стосується також Президента України та його Секретаріату, який у широкому розумінні слова також виконує управлінську діяльність'.

Важливою є управлінська діяльність органів місцевого самоврядування, котрі, хоч і не є державними органами, але їх вплив на управлінську діяльність значний, тим більше, що ряд повноважень державних органів (органів виконавчої влади) може бути їм делеговано, згідно з Конституцією України, Законами України "Про місцеве самоврядування" та "Про місцеві державні адміністрації

Для нормального та ефективного функціонування будь-якої організації необхідний свій апарат (персонал), який складається із спеціально підготовлених службовців. Державні службовці, як відомо, виконують покладені на них обов'язки на постійній чи тимчасовій основі, на підставі, як правило, конкурсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку обіймає державний службовець, визначає зміст його діяльності ' правове положення. Від посади залежить обсяг, форми, методи участі державного службовця у практичному здійсненні компетенції того державного органу, в якому він працює'.

Крім державних службовців, залежно від виду організації, виділяють службовців органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, політичних партій і рухів, недержавних (виробничих і невиробничих організацій), релігійних, міжнародних та інших організацій. Всі вони зайняті суспільно корисною працею. Суспільно корисною працею зайняті також працівники, що забезпечують виховні і освітянські функції, здійснюють правоохоронну діяльність, надають послуги, створюють матеріальні цінності та ін. Вони також є службовцями, але не представляють інтереси держави чи її органів. Близькою за змістом до державної є служба в органах місцевого самоврядування, оскільки це органи публічної (місцевої) влади, а її службовці є представниками цих органів, виконують публічні повноваження, а в деяких випадках повноваження, делеговані їм органами місцевої державної влади. Від державних службовців, таким чином, всі інші службовці відрізняються тим, що не наділені державно-владними, публічними повноваженнями, не служать державі, а служать місцевій громаді, конкретній організації, об'єднанню громадян, парти та ін.^

Таким чином, підвідомчість справ адміністративної юрисдикції — інститут адміністративного процесуального права, який забезпечує розгляд та вирішення адміністративними судами публічно-правових спорів, віднесеніа процесуаіьним законом виключно до їх компетенції, відмежовуючи публічно-правові спори, які належать до компетенції інших судових чи державних органів.

Закріплений ч. 1 ст. 17 КАС України у імперативній формі перелік адміністративних справ, віднесених до компетенції адміністративних судів, є вичерпним і доповненню не підлягає. Тобто таким чином законодавець виключає будь які можливі варіанти розгляду та вирішення вказаних публічно-правових спорів іншими судами чи юрисдикційними органами. Отже, компетентним здійснювати правосуддя щодо публічно-правових спорів, закріплених ч. і ст. 17 КАС України, є лише адміністративний суд.

Відтак, класифікуючи підвідомчість адміністративним судам публічно-правових спорів, можна зробити висновок, що вона існує лише одного виду — це виключна підвідомчість.