Належне здійснення правосуддя в адміністративних справах судовими органами забезпечується застосуванням у судовому засіданні заходів державного примусу, який характеризується тим, що цей метод здійснення державної влади є допоміжним, застосовується на основі переконання і лише після переконання. Це значить, по-перше, що примус завжди базується на використанні різноманітних заходів виховання, роз'яснення і стимулювання. По-друге, його застосовують лише тоді, коли виявляються неефективними відповідні засоби переконання. По-третє, переконання і примус використовуют, як правило, комплексно'.
Оскільки державний примус виступає у двох формах — як судовий та адміністративний (позасудовий) примус^, більш ретельно розглянемо першу форму такого примусу, оскільки саме за його допомогою забезпечується дотримання учасниками адміністративної справи встановлених у суді правил поведінки, забезпечується нормальне здійснення адміністративного судочинства (ст. 268 КАС України).
В адміністративному процесі судовий примус отримав назву процесуального, оскільки його застосовують виключно під час розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правового спору по суті.
Процесуальний примус у адміністративному процесі застосовується з потрійною метою:
1) охорона та попередження процесуальних правовідносин, які виникають під час розгляду та вирішення публічно-правового спору;
2) припинення порушень встановлених правил поведінки у залі судового засідання;
3) забезпечення встановленого порядку розгляду та вирішення публічно-правового спору та постановлення законного, обґрунтованого та повного рішення по справі.
Чинним процесуальним законодавством закріплено порядок застосування заходів прог{есуального примусу (ч. 1 ст. 268 КАС України).
Так, відповідно до мети процесуального примусу, до осіб, які порушують встановлені у суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню адміністративного судочинства, адміністративним судом можуть бути застосовані заходи процесуального примусу. Такі заходи застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановлення ухвали (ч. 2 ст. 268 КАС України).
До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме порушення. Застосування до особи заходів процесуального примусу не звільняє її від виконання обов'язків, встановлених КАС України (ч.ч. 2, З ст. 269 КАС України).
Виходячи із положень ч. 2 ст. 268 КАС України підставами застосування заходів процесуального примусу слід вважати:
1) порушення учасниками адміністративної справи встановлених у суді правил;
2) протиправне перешкоджання здійсненню адміністративного судочинства.
За наявності принаймні однієї із підстав, враховуючи тяжкість проступку, до особи правопорушника адміністративним судом може бути застосований один із таких заходів процесуального примусу (ч. 1 ст. 269 КАС України):
1) попередження;
2) видалення із залу судового засідання;
3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом;
4) привід.
Розглянемо ЗМІСТ та процедуру застосування кожного названого заходу процесуального примусу.
У ст. 270 КАС України одночасно наводиться характеристика перших двох заходів процесуального примусу: 1) попередження і 2) видалення із залу судового засідання.
До учасників адміністративного процесу та інших осіб, присутніх у судовому засіданні, за порушення порядку під час судового засідання або невиконання ними розпоряджень головуючого застосовується попередження. У разі повторного вчинення особою таких дій її видаляють із залу судового засідання.
Отже, крім підстав застосування заходів процесуального примусу, обов'язковою умовою видалення особи порушника із залу судового засідання є повторне вчинення нею у тому самому судовому засіданні дій, за які їй вже було зроблено попередження адміністративним судом.
Так, само у разі повторного вчинення перекладачем порушення порядку під час судового засідання або невиконання ним розпоряджень головуючого, суд оголошує перерву і надає час для заміни перекладача (ч. 2 ст. 270 КАС України).
Вказані заходи процесуального примусу однаково застосовуються адміністративним судом до усіх осіб, які присутні під час розгляду та вирішення публічно-правового спору та в діях яких містяться підстави для застосування таких заходів.
Наступним засобом процесуального примусу в адміністративному процесі є тимчасове вилучення доказів для дослідження судом (ст. 271 КАС України), застосування якого обумовлене потребою подолати протиправне перешкоджання здійсненню адміністративного судочинства.
Тимчасове вилучення доказів для дослідження судом як засіб процесуального примусу застосовується адміністративним судом у разі: а) неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, шо витребувані судом, та б) неповідомлення про причини їх неподання.
В ухвалі про тимчасове вішучення доказів для дослідження судом зазначаються: 1) ім'я (найменування) особи, в якої знаходиться доказ, 2) її місце проживання (перебування, знаходження), 3) назва або опис письмового чи речового доказу, 4) підстави проведення його тимчасового вилучення, 5) кому доручається вилучення.
Оскільки тимчасове вилучення доказів для дослідження судом пов'язане із примусовим вилученням цих доказів, то ухвала надсилається державному виконавцю, який власне і організовує таке вилучення, виконуючи ухвалу суду.
Як визначено ч. 1 ст. 272 КАС України до належно викликаних особи, особисту участь якої визнано судом обов'язковою, свідка, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причин неприбуття, може бути застосовано привід до суду через органи внутрішніх справ з відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення.
Привід до суду представляє собою реакцію на невиконання законної вимоги адміністративного суду, який розглядає та вирішує публічно-правовий спір, виступає засобом забезпечення виконання цієї вимоги. Крім того, привід становить примусове доставлення особи до суду. Його можна визначити як вилучення особи з місця перебування і супроводження її до суду, із застосуванням психічного або фізичного спонукання. Привід, залежно від конкретних обставин (відстань, час, фізичний стан особи, яка підлягає приводу), може бути здійснено транспортним засобом або пішим порядком'.
Тому привід можна визначити як примусове доставлення особи до суду з метою забезпечення її присутності при розгляді справи^.
Однак, як закріплено процесуальним законом, привід не може застосовуватись до окремих осіб (ч. 2 ст. 272 КАС України).
Так, приводу до суду не підлягають такі категорії осіб: • — малолітні та неповнолітні особи,
— вагітні жінки,
— інваліди першої і другої груп,
— жінки, які мають дітей віком до шести років або дітей інвалідів,
— особи, які згідно із КАС України не можуть бути допитані як свідки.
Згідно із ч. 2 ст. 65 КАС України в якості свідків не допи-
П^недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувштьному закладі та не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати з цього приводу показання;
2) представники в судовому процесі, захисники у кримінальних справах — про обставини, які стали їм відомі у зв'язку з виконанням функцій представника чи захисника;
3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення;
5) інші особи, які не можуть бути допитані як свідки, згідно із законом чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, без їхньої згоди.
З метою належного процесуального оформлення рішення про застосування приводу суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: а) ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, б) місце проживання (перебування), роботи, служби чи навчання, в) підстави застосування приводу, г) коли і куди ця особа повинна бути доставлена, д) якому органу внутрішніх справ доручається здійснення приводу (ч. з ст. 272 КАС України).
Після прийняття адміністративним судом рішення про необхідність застосування приводу у визначеній процесуальним законом послідовності здійснюється виконання постановленої судом ухвали.
Отже, розглянемо порядок виконання ухвали суду про застосування приводу до осіб, які без поважних причин не прибули у судове засідання або не повідомили причини неприбуття.
По-перше, ухвала про привід до суду передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження у справі або за місцем проживання (перебування), роботи, служи чи навчання особи, яку належить привести. Якщо ж привід здійснити неможливо (хвороба, відрядження, постійне перебування особи за кордоном), то особа, яка виконує ухвалу про привід до суду, через начальника органу внутрішніх справ не гайно повертає її суду з письмовим поясненням причин невиконання.
По-друге, ухвала про привід до суду оголошується учаснику адміністративного процесу, до якого застосовується привід, особою, яка її виконує.
Завершуючи аналіз змісту процесуального примусу в адміністративному процесі, відзначимо деякі особливості його закріплення у Кодексі адміністративного судочинства України.
Так, враховуючи мету застосування адміністративним судом заходів процесуального примусу, вважаємо невиправданим, по-перше, виокремлення у КАС України окремого розділу, присвяченого цим заходам. По-друге, необгрунтованим є розміщення цього розділу наприкінці вказаного кодексу.
Як було проаналізовано, процесуальний примус застосовується з метою упорядкування та охорони процесуально-правових відносин, які виникають під час розгляду та вирішення адміністративним судом публічно-правових спорів. Бачимо, що процесуальний примус безпосередньо пов'язаний із питаннями організації адміністративного судочинства.
Тому логічнішим, на нашу думку, було б включення Розділу VI "Заходи процесуального примусу" КАС України у Розділ II "Організація адміністративного судочинства" цього ж кодексу лише в якості його окремої глави.
Крім того, інститут процесуального примусу у КАС України має міститися саме у Розділі II "Організація адміністративного судочинства" і з огляду на те, що він має загальний характер, тобто процесуальний примус однаковою мірою може застосовуватись у провадженні у суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції, під час провадження за винятковими обставинами чи у провадженні за нововиявленими обставинами'.
Рекомендована література
