Поняття, критерії та види підвідомчості справ адміністративної юрисдикції

У ст. 17 Глави 1 "Адміністративна юрисдикція і підсудність адміністративних справ" Розділу II "Організація адміністративного судочинства" КАС України закріплено зміст компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ.

Основні ж положення компетенції адміністративних судів закріплені ст. 124 Конституції України, у якій визначено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до позиції деяких науковців-правників поняття компетенції слід розглядати за допомогою трьох найважливіших ознак.

1) наявність спеціальних предметів відання;

2) визначення владних повноважень і меж їх застосування; і) обов'язки органу.

ІНШІ дослідники до поняття "компетенція" органу державної влади включають: а) коло питань, з яких він володіє певними знаннями, і б) коло повноважень (прав та обов'язків відати чим-небудь)'; у сучасному українському адміністративному праві компетенція (від лат. сотреІепНа "належний, здатний") визначена як певний обсяг державної діяльності, покладений на конкретний орган, або коло питань, передбачених законодавством, іншими нормативними актами, які він має право вирішувати в процесі практичної діяльності^.

У російському адміністративному праві компетенція трактується як інститут публічного права, який становить комплексну нормативно оформлену характеристику повноважень державного чи громадського органу, організації, посадової особи, іншого службовця у певній сфері державного чи громадського управління^; це також сукупність обов'язків і прав державного органу або посадової особи, які визначають межі його повноважень і правомочностей у процесі здійснення своїх функцій".

Таким чином, компетенцію адміністративних судів слід розглядати як 1) визначене процесуальним законом коло питань, що підлягають вирішенню, та закріплений обсяг 2) відповідних повноважень. Інакше кажучи у ст. 17 КАС України визначено адміністративні справи, підвідомчі адміністративним судам. Як зазначає В. І. Тертишников, компетенція судів визначається колом питань, які вони вправі та зобов'язані вирішувати. Частиною судової компетенції є судова підвідомчість'.

Частиною 2 статті 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення'.

Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, ст. 60 Закону України "Про захист економічної конкуренціГ' від 11 січня 2001 року^ встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду У двомісячний строк з дня одержання рішення).

Необхідно звернути увагу, що пріоритет визначення підвідомчості справ адміністративної юрисдикції належить Вищому адміністративному суду України, який відповідно до положень ч. З ст. 125 Конституції України є вищим судовим органом для спеціалізованих адміністративних судів.

Отже, підвідомчість адміністративних справ — правова категорія, яка відмежовує публічно-правові спори, що мають розглядатись і виріїиуватись адміністративними судами від спорів, які віднесені до ко.мпетенції іншіа судових органів.

Саме у такому розмежуванні і полягає практичне значення інституту підвідомчості адміністративних справ у адміністративному процесі. За допомогою категорії "підвідомчість" забезпечується нормальна діяльність та належне правосуддя не лише адміністративних судів, але й організується стабільне функціонування національної судової системи у цілому. Підвідомчість визначає, які судові органи мають розглядати та виріщувати ті чи інші правові спори чи конфлікти.

Також практичне значення підвідомчості безпосередньо пов'язане із процесуально-правовими наслідками недотримання правил про підвідомчість справ адміністративному суду. Тобто якщо справа не підвідомча адміністративному суду, суддя на стадії подання позову та порушення адміністративної справи може відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі (ч. 1 ст. 109 КАС України). У випадку, коли непідвідомчість справи адміністративному суду виявляється на стадії судового розгляду, адміністративний суд закриває провадження у справі (ч. 1 ст. 157 КАС України )

Як було визначено на початку даного параграфа, компетенція адміністративних судів отримала своє законодавче закріплення. Отже, розглянемо критерії, що дозволяють віднести той чи інший публічно-правовий спір до компетенції таких судів.

Зазвичай у процесуально-правовій літературі' виділяють три загальних критерії підвідомчості справ (правових спорів) суду: 1) наявність і 2) характер спору про право; 3) особливий суб'єктний склад спору.

Наявність і характер спору про право. Зміст ч. 1 ст. З та ч. І ст. 17 КАС України свідчить, що адміністративним судам підвідомчі справи, які обов'язково є, по-перше, спірними та, по-друге, адміністративно-правового характеру.

Справи підвідомчі адміністративним судам у КАС України отримали назву справ адміністративної юрисдикції, які відповідно до ст. З цього кодексу представляють собою переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Із викладеного можемо зробити висновок, що безспірні публічно-правові справи (у яких відсутній конфлікт інтересів) адміністративним судам не підвідомчі і мають розглядатись у позасудовому порядку. Також адміністративним судам не підвідомчі справи, які виникають не із публічно-правових відносин (наприклад, приватно-правових, трудових відносин).

Тому, обов'язковим критерієм віднесення справи до підвідомчості адміністративних судів має бути її адміністративно-правовий (публічно-правовий) характер.

Так, у ч. 1 ст. 17 КАС України визначено, що адміністративним судам підвідомчі такі категорії справ:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії"), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації ЇХНЬОЇ компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Оскільки існує значний масив публічно-правових відносин а) урегульованих нормами не адміністративного права (наприклад, нормами конституційного права, кримінального права) та правовідносин, хоча й урегульованих адміністративно-правовими нормами, але б) віднесених законом до компетенції інших державних органів, то відповідно у ч. 2 ст. 17 КАС України закріплено вичерпний перелік публічно-правових справ, на які компетенція адміністративних судів не поширюється на чотири категорії справ.

1) Публічно-правові справи, віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України

При визначенні меж підвідомчості публічно-правових спорів адміністративним судам і Конституційному Суду України, слід зазначити, що Пленум Верховного Суду України у постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" № 9 від 1 листопада 1996 року' відзначив, що суди загальної юрисдикції не вправі, застосовуючи Конституцію як акт прямої дії, визнати неконституційними закони чи правові акти, перераховані у ст. 150 Конституції, оскільки це віднесено до виключної компетенції Конституційного Суду. Однак будь-який суд загальної юрисдикції має право на підставі ст. 144 Конституції України визнати неконституційними чи такими, що суперечать законам України рішення органів місцевого самоврядування, а також — на підставі ст. 124 Конституції України — акти органів державної виконавчої влади— міністерств, інших центральних органів, місцевих державних адміністрацій тощо^.

2) Публічпо-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства

З огляду на ряд особливостей правовідносин, які урегульовані кримінально-процесуальним законодавством, а саме: а) зміст, б) особливості, в) учасники, такі публічно-правові відносини розглядатимуться та вирішуватимуться виключно у порядку кримінального судочинства.