Адміністративної юрисдикції: документальне оформлення та зміст

Вступаючи в адміністративний процес, процесуальний представник з метою належного здійснення своїх захисних і представницьких функцій, наділяється відповідним обсягом повноважень (прав та обов'язків). Процесуальні повноваження представника в адміністративному процесі обов'язково мають бути документально підтверджені, інакше суд просто не допустить особу виконувати функції представника по конкретній адміністративній справі.

У ч. 1 ст. 58 КАС України визначено, що повноваження представників, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору, на здійснення представництва в суді повинні бути підтверджені довіреністю' чи усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання.

Залежно від виду процесуального представництва повноваження представників посвідчуються різними документами.

Так, повноваження законних представників підтверджуються документами, які свідчать про займану ними посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють.

Документами, які свідчать про факт родинних зв'язків довірителя і представника, можуть бути офіційні документи, видані органами державної влади цим особам, а саме: паспорт батьків (усиновлювачів), свідоцтво про народження дитини, рішення про усиновлення дитини', у разі, якщо функції законного представника виконує опікун чи піклувальник, то, відповідно, свої повноваження вони підтверджують свідоцтвом опікуна чи піклувальника.

Засвідчені підписом судді копії названих документів приєднуються до справи.

Довіреності від імені органу, підприємства, установи, організації видаються за підписом керівника або іншої уповноваженої на те законом, положенням, статутом особи і засвідчуються печаткою цього органу, підприємства, установи, організації.

Довіреність фізичної особи на ведення справи в адміністративному суді посвідчусться або нотаріально, або посадовою особою підприємства, установи, організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні, чи за рішенням суду або за місцем його проживання (перебування).

Так, до нотаріально посвідчених документів прирівнюються такі довіреності (ст. 40 Закон України "Про нотаріат" від 2 вересня 1993 року^):

1) доручення військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, посвідчені начальниками, їх заступниками з медичної частини, старшими і черговими лікарями цих госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

2) доручення військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ і військово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, — також доручення робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів;

3) доручення осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі. Посвідчення заповітів і доручень посадовими особами, зазначеними у цій статті, провадиться з дотриманням вимог чинного законодавства в порядку, який визначає Кабінет Міністрів України.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватися ордером, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором про надання правової допомоги.

Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тому документи, які складено за кордоном з участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами за умови їх легалізації органами Міністерства закордонних справ України (ст. 100 Закону України "Про нотаріат").

Без легалізації' такі документи приймаються нотаріусами у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Отже, повноваження процесуального представника у конкретній адміністративній справі підтверджуються: — усною заявою довірителя із занесенням ї'ї до протоколу судового засідання;

— документи, які свідчать про займану законним представником посаду чи факт родинних, опікунських тощо відносин з особою, інтереси якої вони представляють;

— довіреністю;

— ордером.

За наявності відповідно оформленого документа, який підтверджує можливість конкретної особи бути процесуальним представником, вона з метою захисту та представлення інтересів довірителя, допускається до виконання певних повноважень'.

Повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору щодо ведення справи, є обов'язковими для нього (ст. 59 КАС України).

Аналіз закріплених процесуальним законом повноважень процесуального представника дозволяє поділити їх на дві основні групи: загальні та спеціальні.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 59 КАС України повноваження на ведення справи в суді дає представникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа. Розпорядження довірителя представникові, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору щодо ведення справи, є обов'язковими для нього.

Тому, враховуючи викладене, процесуальний представник вправі здійснювати, зокрема, такі загальні повноваження, закріплені у ст. 49 КАС України:

1) знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів;

2) знайомитися з матеріалами справи;

3) заявляти клопотання і відводи;

4) давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення;

5) подавати докази, брати участь у дослідженні доказів;

6) висловлювати свою думку з питань, які виникають під час розгляду справи, ставити запитання іншим особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам;

7) подавати заперечення проти клопотань, доводіе вань інших осіб;

8) знайомитися з технічним записом та журналом судового засідання і подавати письмові зауваження до них;

9) робити із матеріалів справи виписки, знімати копії з матеріалів справи, одержувати копії судових рішень;

10) оскаржувати судові рішення у частині, що стосується їхніх інтересів;

11) користуватися іншими процесуальними правами, наданими КАС України.

На відміну від цих загальних повноважень, притаманних також особам, які беруть участь у справі, ч. 2 ст. 59 КАС України, передбачено також спеціальні повноваження представника.

Особливість цих повноважень полягає у тому, що вони закріплені виключно за процесуальним представником і дозволяють йому, за деякими винятками, розпоряджатись предметом спору чи впливати на подальший перебіг процесу.

Так, вказаний вид повноважень може бути представлений такими правами:

1) повністю або частково відмовитися від адміністративного позову;

2) визнати адміністративний позов;

3) змінити адміністративний позов;

4) досягти примирення;

5) передати повноваження представника іншій особі (передоручення);

6) оскаржити судове рішення.

Однак задля використання таких спеціальних повноважень необхідним є виконання двох умов:

1. Спеціальними повноваженнями в адміністративному процесі користується лише той представник, котрий здійснює свої функції виключно на основі договору із довірителем і у нього є відповідна довіреність.

2. Процесуальний представник може скористатись спеціальними правами лише у тому разі, якщо право на вчинення кожної із цих дій спеціально обумовлене у виданій йому довіреності.

Тому ЦІЛКОМ закономірно, що правило про спеціальні повноваження не поширюється на законних представників, оскільки вони мають право здійснювати від імені особи, яку представляють, усі процесуальні дії, в тому числі і пов'язані із розпорядженням предметом спору, без спеціального повноваження. Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в ії інтересах.

З метою запобігання порушення інтересів довірителя, яке можливе внаслідок дій законного представника, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Крім загальних і спеціальних повноважень, наданих процесуальному представнику задля захисту і відновлення прав, свобод та інтересів довірителя, представник правомочний скористатися правом відмовитися від наданих йому повноважень, про що повідомляє особу, яка його ними наділила, та суд. При цьому, виходячи з етичних міркувань, він не може брати участь у цій справі як представник іншої сторони.

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються ст.ст. 248-250 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року'.

Так, представництво за довіреністю припиняється у разі (ст. 248 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року):

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видано довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видано довіреність, оголошення її померлою визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної

довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення (ст. 249 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року). Відмова від цього права є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими було видано довіреність.

3. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, шо дія довіреності припинено.

Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю (ст. 250 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року).

Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю.

Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Повноваження представника чинні протягом часу провадження у справі, якщо інший строк не зазначено у довіреності. Тому, враховуючи тривалість дії довіреності, виданої процесуальному представнику, вона може бути: І) разовою (видається для здійснення представницьких функцій лише по одній конкретній справі), 2) виданою на конкретний строк, 3) постійною'.

Рекомендована література:

Нормативно-правові акти, судова практика:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № ЗО. — Ст. 141.

2. Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року // Урядовий кур'єр.'—2005.—№ 153-154.

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник. — 2003.—№ II. — Ст. 461.

4. Закон України "Про адвокатуру" від 19 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 9. — Ст. 62.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина" від ЗО травня 1997 року № 7 // Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 2.

Навчальна та наукова література:

1. Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Аве-р'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін.; Ред. кол. В. Я. Тацій. Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. — Харків: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003.-808 с.

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар / Ківалов С. В., Харитонова О. 1.. Пасенюк О. М.. Аракелян М. Р. та ін. — X.: ТОВ "Одіссей". 2005. — 552 с.

3. Фіолевський Д. П. Адвокатура: Підручник / Донецький ун-т економіки та права. Кафедра держ.-прав. дисциплін. Донецьк: ДонУ-ЕП, 2006. — 329 с.

4. Миколенко А. И., Миколенко А. Н. Закони Украиньї "О прокурату-ре", "О милиции", "Об адвокаїуре": Комментарии, издание пятое. исправленное и дополненное. — X.: 000 "Одиссей", 2006.— 312 с

5. Профспілкові організації та їх діяльність: Нормативно-правове регулювання / Упоряд. Роїна О. М. — К.: КНТ, ВД "Скіф", 2007.— 84 с.

6. Чванкін С. А. Види судового представництва. Чи є громадське представництво? // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць.—2004. — Вип. 22. — С. 572-576.

7. Павлуник І. А. Представництво в цивільному процесі України: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. — К., 2002. — 19 с.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть ознаки процесуального представництва.

2. Що таке процесуальне представництво?

3. Які існують види процесуального представництва?

4. Якими повноваженнями наділено процесуальних представників у адміністративному процесі?

5. Назвіть документи, якими підтверджуються повноваження процесуального представника у адміністративному процесі.