Робота 1. Визначення гематокритного показника

ЧАСТИНА 3

МОДУЛЬ 2. ФІЗІОЛОГІЯ ВІСЦЕРАЛЬНИХ СИСТЕМ

Змістовий модуль 11. Система крові.

Практичне заняття 1.

Система крові. Дослідження фізико-хімічних властивостей крові.

1.Актуальність теми

Кров є засобом транспорту речовин, газів до клітин організму та від них до органів виділення і саме з цим пов’язані функції її складових елементів.

Кров разом із лімфою та міжклітинною рідиною належить до внутрішнього середовища організму і тому має складові, які приймають участь у підтриманні гомеостазу.

Будь які зміни в організмі віддзеркалюються на складових компонентах крові та їх функціях, тому вивчення системи крові конче важливо для лікаря.

2.Навчальні цілі

Ø Трактувати поняття системи крові, механізми її регуляції на основі аналізу її параметрів гомеостазу: об’єму крові, кислотно-лужної рівноваги, осмотичного тиску.

Ø Трактувати фізіологічні закономірності функцій системи крові: дихальної, транспортної, захисної.

Ø Пояснювати фізіологічні основи методів дослідження функцій системи крові.

Ø Робити висновки про стан фізіологічних функцій організму, які здійснюються за участю системи крові, на підставі кількісних та якісних показників крові: гематокритного показника, швидкості осідання та осмотичної резистентності еритроцитів.

Ø Аналізувати вікові зміни якісних та кількісних показників крові та їх регуляцію.

3.Завдання для самостійної роботи під час підготовки до практичного заняття

3.1.Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до практичного заняття

Термін	Визначення
Гематокритний показник (гематокрит)	Це відсоток або частка, що займають формені елементи крові в одиниці об’єму крові
Осмотична резистентність	Це стійкість оболонки еритроцитів у гіпотонічних розчинах.
Гемоліз	Це руйнування оболонки еритроцитів, наслідком якого є виходить гемоглобіну з еритроцитів.
Швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ)	Вимірюється стовпчиком плазми над еритроцитами, які осіли за годину (мм/год.) у капілярі Панченкова.

3.2.Теоретичні питання

1) Система крові та її функції.

2) Об’єм крові в організмі. Склад крові. Гематокритний показник.

3) Склад плазми крові, міжклітинної рідини і лімфи. Білки плазми та їх роль в організмі.

4) Осмотичний і онкотичний тиск крові, значення компонентів плазми крові, що визначають їх величину.

5) рН крові й фізико-хімічні механізми підтримання його на постійному рівні.

3.3.Практичні роботи

1) Визначення гематокритного показника.

2) Визначення осмотичної резистентності еритроцитів.

3) Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) за методом Панченкова.

Зміст

Система крові – це сукупність виконавчих структур (кров, яка циркулює та депонована; органи кровотворення - гемопоезу та органи, де складові крові руйнуються) і апарату регуляції (нервові та гуморальні механізми), діяльність яких направлена на підтримання адекватних змін складових компонентів крові для забезпечення пристосувальних реакцій.

Об’єм крові становить 6-8% маси тіла. В1 л крові формені елементи, переважно еритроцити, займають у середньому 46% об’єму у чоловіків і 41% - у жінок, цей показник називають гематокритним показником або гематокритом.

Осмолярна концентрація плазми – 290-300 мосм/л; вміст білків: 65-85 г/л, онкотичний тиск – 25-30 мм рт.ст; рН артеріальної крові: 7,4 (7,38-7,42).

Відомими регульованими параметрами гомеостазу є осмотичний тиск (обумовлений осмотичною концентрацією) плазми крові, кислотно-основний стан крові (інтегрованими показниками його є рН, рСО₂ артеріальної крові), важливим є сталість онкотичного тиску плазми крові (обумовлене концентрацією білків), але через які регульовані параметри здійснюються це, важко виявити, можливо через об’єм циркулюючої крові.

Регуляція сталості кислотно-основної реакції крові.

Регуляція сталості кислотно-основної реакції крові здійснюється завдяки: 1) фізико-хімічним механізмам – буферним системам крові; 2) фізіологічним механізмам – переважно за участю систем дихання, виділення

Регуляція сталості осмотичного тиску плазми крові.

Регуляція сталості осмотичного тиску плазми крові здійснюється контуром регуляції, у якому регульованим параметром є Р осм., за участю гормону вазопресину та нирок як основного органу системи виділення.

Спрощена схема контуру регуляції осмотичного гомеостазу

Роль онкотичного тиску плазми крові.

Онкотичний тиск утворюється переважно білками плазми крові і становить 25-30 мм рт.ст. Стінка капіляра майже не прониклива для білків. На обмін води між капілярами і міжклітинної рідиною впливають градієнти гідростатичного і онкотичного тисків по обидві сторони стінки капіляра. Міжклітинна рідина містить значно менше білків, її гідростатичний тиск також значно менший. На схемі показано відповідно до гіпотези Старлінга принципові механізми обміну рідини між плазмою і міжклітинною рідиною через стінку капіляра, яка майже непрониклива для білків:

При зменшенні концентрації білків у плазмі крові, зокрема внаслідок білкового голодування, ефективний реабсорбційний тиск зменшуватиметься, що призведе до затримки води у міжклітинній рідині – набрякам.

5. Матеріали для самоконтролю.

5.1. Дайте відповіді на питання.

1) Опишіть склад крові та роль її компонентів у транспорті речовин.

2) Розрахуйте, скільки плазми та формених елементів міститься у крові людини, якщо відомо, що маса його тіла 80 кг, а гематокритний показник — 40%. 3агальний об'єм крові нормальний. Оцініть одержані результати..

3) Опишіть склад буферних систем крові, означивши хімічні формули речовин.

4) Розрахуйте величину фільтраційного тиску, що забезпечує надходження рідини з розчиненими в ній речовинами з артеріального капіляра до міжклітинної рідини, якщо відомо, що гідростатичний тиск (Рг) в артеріальному кінці капіляра становить 30 мм рт. ст., відповідний тиск у міжклітинній рідині — 8 мм рт. ст., онкотичний тиск (Ронк) плазми нормальний, Р_онк міжклітинної рідини становить лише 60 % від Р_онк плазми.

5) Розрахуйте, під яким тиском рідина з тканин буде переходити до венозного кінця капіляра, якщо відомо, що Рг і Ронк міжклітинної рідини становлять 10 мм рт. ст., Рг венозного кінця капіляра — 16 мм рт. ст., а Ронк крові є нормальним.

6) Поясніть, чому не настає набряк у тканинах, якщо відомо, що у нормі вихід рідини з артеріального кінця капіляра на 25 % перевищує її вхід до венозного кінця.

7) Розрахуйте концентрацію водного розчину натрію хлориду, щоб мав такий же осмотичний тиск, що. й плазма, якщо відомо, що концентрація осмотичноактивних речовин у. плазмі (осмолярність плазми) становить 300 мосм/л.

8) Розрахуйте, який внесок натрію хлориду у осмотичний тиск плазми, якщо відомо, що її осмолярність становить 300 мосм/л, а вміст натрію хлориду в плазмі дорівнює 7,5 г/л.

9) Розрахуйте, у якій концентрації можна перелити в кров реципієнта розчин глюкози, щоб не порушити нормальний осмотичний тиск плазми крові.

5.2.Виберіть правильну відповідь.

1.Людина тривалий час дотримувалась безбілкової дієти, суворо обмежуючи вміст білків в їжі. Наслідком цього стане зменшення в крові:

рН
осмотичного тиску
онкотичного тиску
глюкози
натрію

2.Під час травми людина втратила 1 л крові. Було перелито 1 л 0,9 % розчину NaCl. Значення гематокритного показника буде:

A. 50%

3.Людина після вживання солоної їжі завжди відчуває спрагу. Зі зміною якого показника крові це може бути пов’язано?

Ронк
гематокриту
Росм
ШОЕ
Резистентності еритроцитів

4.Піддослідній тварині ввели внутрішньовенне 0,5 л ізотонічного розчину глюкози. При цьому еритроцити:

набрякають
зморщуються
не змінюється
гемолізуються

5.У жінки при аналізі крові виявлено: концентрація осмотично-активних речовин в цілому-321 мосм/л, в тому числі: натрій-140 ммоль/л, глюкоза-15 ммоль/л. Має місце, найвірогідніше:

гіпоосмія, гіпонатріємія, гіпоглікемія
гіперосмія, ізонатріємія, гіперглікемія
ізоосмія, ізонатріємія, гіперглікемія
гіперосмія, гіпернатріємія, гіперглікемія
ізоосмія, гіпонатріємія, гіперглікемія

6.Визначте, які з наведених результатів (РН, НСО₃^-ммоль/л, Рсо₂мм рт.ст.) матимуть місце у пацієнта, який багато років курить і скаржиться на кашель:

7,32, 30, 60
7,26, 24, 33
7,5, 16, 20
7,65, 15, 45
7,41, 10, 20

7.У спортсмена після тривалого фізичного навантаження гематокрит становив 50%. Такий показник крові виник внаслідок, перш за все:

втрати води з потом
збільшення кількості формених елементів
збільшення об’єму циркулюючої крові
зменшення діурезу
збільшення вмісту білків в плазмі

8.У жінки 25 років в плазмі крові виявлено: вміст білків становить 95 г/л, альбуміно-глобуліновий коефіцієнт – 1,2. Це призведе до збільшення:

онкотичного тиску
осмотичного тиску
швидкості осідання еритроцитів
рН
об’єму циркулюючої крові

9.Чоловік 45 років для усунення спраги випив 2 л дистильованої води. Які при цьому виникнуть зміни параметрів гомеостазу:

зменшення осмотичного тиску крові
збільшення осмотичного тиску крові
зменшення об’єму циркулюючої крові
зменшення онкотичного тиску крові
збільшення онкотичного тиску крові

10.У пацієнта протягом доби була блювота і він не мав можливості пити воду в достатній кількості. Вірогідніше значення гематокритного показника буде:

Протокол практичного заняття №1. __”____”_______200_____

Робота 1. Визначення гематокритного показника

Гематокритний показник (гематокрит) відбиває відсотковий об’єм форменних елементів (а саме еритроцитів) в крові. Розрізнюють венозний, капілярний та артеріальний гематокрит, позаяк об'єм форменних елементів, насамперед еритроцитів, неоднаковий у різних відділах кровоносного русла. найменшийий гематокрит в артеріальній крові.

Мета роботи: визначити відсотковий об’єм форменних елементів (а саме еритроцитів) в крові капілярів і оцінити його величину.

Для роботи необхідно: гематокритний капіляр або мікропіпетка, центрифуга на 8000 об/хв, пластилін, водний розчин гепарину (з активністю 5000 Од/мл), 96 % спирт, 2 % розчин йоду спиртовий, вата, гумова груша.

Хід роботи. Градуйовану на 100 поділок гематокритну піпетку промити розчином гепаріну, продути гумовою грушею, висушити і заповнити кров'ю на 7/8 довжини. Потім отвір піпетки заклеїти пластиліном і центрифугувати протягом 5 хв при 8000 об/хв. Після центрифугування визначити відсоток форменних елементів стосовно повного об'єму крові, тобто гематокритний показник.

Результати роботи.

Гематокритний показник становить __________%.

Висновки:

Гематокритний показник _________________________________________________

(порівняти з межами норми, зазначити, про що це свідчить))

Робота 2. Визначення осмотичної резистентності еритроцитів

Резистентність еритроцитів — це здатність оболонки еритроцитів протистояти руйнівній дії низького осмотичного тиску розчину, в якому знаходяться еритроцити. Унаслідок таких впливів може виникнути гемоліз — тобто руйнування оболонки еритроцитів. Для практичної медицини важливо визначити осмотичну резистентність, що характеризує фізико-хімічні властивості еритроцитів, насамперед еластичність та щільність їх оболонки, що не однакові у старих і молодих клітин. Осмотичний гемоліз еритроцитів у нормі має певні параметри, які дуже розширюються при різноманітних порушеннях функції червоного кісткового мозку.

Досліджують резистентність мембрани еритроцитів відносно гіпотонічних розчинів натрію хлориду. При концентраціЇ 0,5—0,45 % у нормі настає гемоліз лише найменш стійких еритроцитів (мінімальна резистентність). У разі подальшого зменшення концентрації натрію хлориду починається гемоліз і стійкіших еритроцитів. У 0,4—0,35 % розчині натрію хлориду руйнуються навіть найстійкіші еритроцити (максимальна резистентність). Розчин стає прозорим, схожим на лак (так званий лаковий розчин). Інтервал між верхньою та нижньою межами резистентності, називається амплітудою резистентності

Мета роботи: визначити межі коливань осмотичного тиску плазми крові, при яких ще зберігається цілісність оболонки еритроцитів, і дати оцінку стійкості оболонки еритроцитів.

Для роботи необхідно: 7 пробірок Відаля (або звичайних лабораторних пробірок), штатив, 0,5 % розчин натрію хлориду, дистильована вода, кров, консервована 5 % розчином цитрату натрію, 3 піпетки з однаковими діаметрами крапельних отворів.

Хід роботи: з 0,5 % розчину хлориду натрію виготовляють ряд розведень за схемою:

№ пробірки	Кількість крапель 0,5% NaCl	Кількість крапель дистильованої води	Одержана концентрація розчину NaCl
1.		-	0,5%
2.			0,48%
3.			0,44%
4.			0,40%
5.			0,36%
6.			0,32%
7.			0,28%

У кожну пробірку додати по 1 краплі консервованої крові. Вміст пробірок обережно перемішати до рівномірного забарвлення і залишити на 1 год у штативі. Через 1 год, не збовтуючи вмісту пробірок, подивитись, де спостерігається руйнування оболонки еритроцитів (гемоліз). Наявність гемолізу оцінюють за ступенем забарвлення розчину натрію хлориду, що міститься над осілими еритроцитами у пробірках.

Результати роботи.

1) Найменший гемоліз еритроцитів відбувся у гіпотонічному розчині натрію хлориду з концентрацією______________%, це мінімальна резистентність еритроцитів.

2) Повний гемоліз еритроцитів відбувся у гіпотонічному розчині натрію хлориду з концентрацією______________%, це максимальна резистентність еритроцитів.

Висновки:(порівняти величини з межами норми, про що це свідчить)

Робота 3. Визначення ШОЕ

Кров є одночасно справжнім колоїдним розчином і суспензією. Частки речовин, суспензовані у рідкому середовищі, випробовують на дію протилежно спрямованих сил: сили тяги, що забезпечує осідання часток, та дифузії, за рахунок якої частки колоїдів перемішуються.

Установлено, що швидкість осідання частки прямопропорційна квадрату її радіуса та різниці щільності суспензованої речовини й розчинника, а також зворотнопропорційна в'язкості розчинника. Велике значення мають і заряди часток, що містяться в розчині.

Форменні елементи, суспензовані в розчині колоїдів плазми та міцно зв'язані з ними зарядами, осідатимуть у стабілізованій крові за рахунок посилення їх агломерації. При цьому кров розділиться на 2 шари: верхній — плазма та нижній — форменні елементи.

Співвідношення холестерину й лецитину в плазмі, вміст жовчних пігментів та жовчних кислот, зміна в'язкості, рН, властивості еритроцитів, кількість гемоглобіну та ін. впливають на ШОЕ (швидкість осідання еритроцитів).

Головними ж чинниками, від яких залежить ШОЕ, вважають якісні та кількісні зміни білків у плазмі. Так, збільшення кількості великодисперсних білків (глобулінів) призводить до підвищення Ш0Е, а зменшення їх концентрації та збільшення вмісту альбумінів зумовлює її зниження.

Ш0Е дає деяке уявлення про співвідношення між білками плазми та їх електростатичну взаємодію з еритроцитами крові.

Мета роботи: визначити швидкість осідання еритроцитів; дати загальну оцінку співвідношення альбумінів і глобулінів плазми крові.

Для роботи потрібні: апарат Панченкова - штатив із пробіркою, голка, годинник, 5 % розчин натрію цитрату, 96 % спирт етиловий, 2 % розчин йоду спиртовий, вата, гумова груша.

Хід роботи Кров, змішану з 5% розчином натрію цитрату у співвідношенні 4:1, перемішати й набрати його до відмітки “К” за допомогою груши.Обережно витягнути капіляр з пробірки, зняти ватою кров із її носика і втиснути його в гумову прокладку, що є в апараті Панченкова. Лише після цього можна зняти з капіляра грушу. Верхню частину капіляра також слід ретельно закріпити в апараті. Через 30 хв та 1 год визначити рівень осілих еритроцитів у капілярі.

Результати роботи.

ШОЕ становить___________________мм за годину.

Висновки (зазначити, чи нормальна ШОЕ у досліджуваній крові, про що це свідчить)

Виконати завдання

Завдання 1

У пацієнта через місяць після штучної вентиляції легень виявили при аналізі кислотно-основної реакції крові такі показники: рН = 7,5; NaHCO₃= 15 ммоль/л; Р СО₂ = 20 мм рт.ст. Оцініть стан кислотно-основної реакції крові та поясніть можливі причини.

Відповідь:

Завдання 2.

Людині внутрішньовенне ввели концентрований розчин альбуміну. Поясніть, до яких змін руху води в судинах мікроциркуляторного русла це призведе і чому?

Відповідь:

Завдання 3.

У чоловіка 70 років при аналізі крові виявлено: концентрація осмотично-активних речовин в цілому - 290 мосм/л, в тому числі: натрій 125 ммоль/л,, калій - 4 ммоль/л, хлориди - 90 ммоль/л, бікарбонат - 24 ммоль/л, глюкоза - 39,9 ммоль/л, азот сечовини - 5 ммоль/л. Оцініть показники, зробіть висновок.

Відповідь:

Протокол перевірено. ________________________

(підпис викладача, дата)

Література

Основна

1. Нормальна фізіологія / 3а ред. В. I. Філімонова.— К.: 3доров'я, 1994.— С. 244—253.

2. Посібник з фізіології. За редакцією проф. В.Г.Шевчука. Вінниця: Нова книга, 2005. С.205-215

Додаткова

Фізіологія людини. /Вільям Ф. Ганонг.Переклад з англ.-Львів: БаК, 2002.-С.495-496, 669-677.

Практичне заняття 2.

Дослідження кількості еритроцитів та гемоглобіну в крові.

1.Актуальність теми

Основною функцією еритроцитів і гемоглобіну, що в них міститься, є участь їх у транспортуванні газів (О₂та. СО₂) кров'ю. Однак функція еритроцитів цим не обмежується. Маючи високу біологічну активність, оболонка еритроцитів відіграє велику роль у транспортуванні багатьох речовин, адсорбованих на еритроцитах, асаме: різноманітних субстратів, поживних речовин, мєтаболітів, біологічно активних речовин, іонів та ін.

Гемоглобін еритроцитів становить собою буферну систему й бере участь у регулюванні рН крові. У клінічній практиці треба вміти визначити кількість еритроцитів та вміст гемоглобіну в крові й оцінити ці показники. 3міни їх можуть сцостерігатися і у здорових людей при різноманітних фізіологічних станах організму.

Щоб правильно оцінити одержані результати, важливо знати нервові та гуморальні регуляторні механізми підтримки кількості еритроцитів та гемоглобіну в крові на певному рівні під час різноманітних пристосувальних реакцій організму.

2.Навчальні цілі

Ø Трактувати поняття системи еритрону.

Ø Застосувати знання будови, функцій, кількості еритроцитів і гемоглобіну в крові, регуляції еритропоезу для оцінки:показників і стану червоної крові;ролі еритроцитів у пристосувальних реакціях організму.

Ø Пояснювати фізіологічні основи методів дослідження функцій системи крові: кількості еритроцитів та кількості гемоглобіну.

Ø Робити висновки про стан фізіологічних функцій організму, які здійснюються за участю системи крові, на підставі кількісних і якісних показників крові: кількості еритроцитів, гемоглобіну, колірного показника.

3.Завдання для самостійної роботи під час підготовки до практичного заняття

Термін	Визначення
Еритрон	Це підсистема крові, до складу якої входить сукупність еритроцитів, що містяться у циркулюючій і депонованій крові, органів еритропоезу та структур, де здійснюється руйнування старих і дефектних еритроцитів, а також апарат регуляції. Ця підсистема забезпечує кількість еритроцитів, як засобів транспортування кисню, відповідно до пристосувальної реакції організму.
Гемоглобін F (HbF) – фетальний гемоглобін	Це вид гемоглобіну, який знаходиться в еритроцитах плода, і до, і до складу білкової частини якого входять 2 альфа- і 2 гама- амінокислотних ланцюгів (α₂γ₂).
Гемоглобін А (HbА) – гемоглобін дорослого	Це вид гемоглобіну, який знаходиться в еритроцитах людини після її народження, і до складу білкової частини якого входять 2 альфа- і 2 бета амінокислотних ланцюгів (α₂β₂)
Оксигемоглобін	Це нестійка сполука гемоглобіну з киснем – HbO₂.
Дезоксигемоглобін	Це гемоглобін, який не з’єднаний з киснем - Hb.
Метгемоглобін	Це окислена форма гемоглобіну MeHb
Карбогемоглобін	Це нестійка сполука гемоглобіну з вуглекислим газом - HbCO₂
Карбоксигемоглобін	Це стійка сполука гемоглобіну з оксидом вуглецю (СО) –чадним газом - HbCO.
Колірний показник (КП)	Відносний показник, що характеризує насиченість еритроцитів гемоглобіном у порівнянні з нормальною кількістю гемоглобіну в еритроцитах
Гіпохромні еритроцити	Еритроцити, що насичені гемоглобіном менше за норму.
Гіперхромні еритроцити	Еритроцити, що насичені гемоглобіном більше за норму.
Киснева ємність крові (КЄК)	Це об’єм кисню, який міститься в 1л (0,1л) крові.

3.2.Теоретичні питання

1) Еритроцити, їх кількість, будова та функції.

2) Гемоглобін, його фізіологічна, роль. Методи визначення кількості гемоглобіну. Похідні сполуки гемоглобіну, їх характеристика. Види гемоглобіну.

3) Уявлення про еритрон.

4) Регуляція кількості еритроцитів в циркулюючій крові.

3.3.Практичні роботи

1) Підрахунок кількості еритроцитів в крові.

2) Колориметричний метод кількісного визначення рівня гемоглобіну в крові.

3) Розрахунок колірного показника.

4) Визначення на препаратах кристалів геміну та гемоглобіну.

Зміст

Еритрон - це підсистема крові, до складу якої входить сукупність еритроцитів, що містяться у циркулюючій і депонованій крові, органів еритропоезу та структур, де здійснюється руйнування старих і дефектних еритроцитів, а також апарат регуляції, який забезпечує кількість еритроцитів, як засобів транспортування кисню, відповідно до пристосувальної реакції організму:

Еритропоез – утворення еритроцитів здійснюється у дорослої людини у червоному кістковому мозку; руйнування старих (еритроцити живуть в середньому 120 днів) і дефектних еритроцитів відбувається у червоній пульпі селезінки; серед механізмів регуляції еритропоезу найважливішу роль відіграють гормони, зокрема еритропоетини, гормони, які утворюються переважно в перитубулярних клітинах нирок залежно від вмісту кисню у тканинах нирки (90%) та печінці (10%). Андрогени стимулюють утворення еритропоетинів та кількість клітин попередників еритроцитів у кістковому мозку.

Киснева ємність крові (КЄК) - це об’єм кисню, який міститься в 1л (0,1л) крові. КЄК залежить від кількості гемоглобіну в 1 л крові та його властивостей приєднувати і віддавати кисень.

1 г Hb максимально може приєднати 1,34 мл кисню; у 1 л крові міститься в середньому 140 г Hb, який може приєднати 140 х 1,34 = 187,6 мл кисню; у плазмі при РО₂=100 мм рт.ст. у 1 л розчиняється лише 3 мл кисню. Отже, основна роль у транспортуванні кисню належить гемоглобіну еритроцитів.

Спорідненість гемоглобіну приєднувати кисень збільшується завдяки зменшенню таких чинників:

1) напруги в крові РСО₂– гіпокапнії;

2) температури крові - гіпотермії;

3) концентрації іонів водню - алкалозі;

4) концентрації 2,3–діфосфогліцеринової кислоти в еритроцитах при гліколізі

(2,3-ДФГ).

Дисоціація оксигемоглобіну збільшується, тобто, зменшується спорідненість гемоглобіну до кисню при збільшенні таких чинників:

1) напруги в крові РСО₂– гіперкапнії;

2) температури крові - гіпертермії;

3) концентрації іонів водню - ацидозі;

4) концентрації 2,3-ДФГ в еритроцитах при гліколізі.

5.Матеріали для самоконтролю

Дайте відповідь на питання:

1) Назвіть принципи основних методів визначення рівня гемоглобіну.

2) Визначте, яку кількість кисню може приєднати гемоглобін, якщо обстежуваний має масу тіла 75 кг. Вміст гемоглобіну в крові нормальний.

3) Кількість еритроцитів становить 2,5 10¹²/л, гемоглобіну— 160 г/л. Колірний показник дорівнює 1,3. Дайте оцінку цим показникам. Про що вони свідчать?

4) У кроля щодня брали 2,5 мл крові на дослідження. Через 10 діб в крові збільшились кількість гемоглобіну і еритроцитів. Поясніть, чому.

5) Розрахуйте кисневу ємкість крові, якщо кількість гемоглобіну в крові обстежуваного становить 120 г/л. 3робіть висновки.

Виберіть привильну відповідь.

1.Для льотчиків є обов’язковим тренування у барокамері зі зниженим вмістом кисню у повітрі. Внаслідок цього через 2 тижні виявляють збільшення кількості еритроцитів та гемоглобіну в крові, що свідчить про стимуляцію еритропоезу еритропоетинами, утворення яких збільшується безпосередньо виникненням

гіпертонії
гіперкапнії
гіпоксемії
гіперосмії
гіперволюмії

2.При збільшенні в крові сильних окисників в еритроцитах утворюються, перш за все, більше:

карбогемоглобіну
карбоксигемоглобіну
оксигемоглобіну
метгемоглобіну
дезоксигемоглобіну

3.Людина отруїлася чадним газом і втратила свідомість. Це відбулося внаслідок утворення:

A. оксигемоглобіну

B. карбогемоглобіну

C. карб оксигемоглобіну

D. дезоксигемоглобіну

E. метгемоглобіну

4.Киснева ємність артеріальної крові у плода наприкінці вагітності перед народженням збільшується завдяки, перш за все, тому, що в еритроцитах знаходиться більше:

A. метгемоглобіну

B. карбогемоглобіну

C. гемоглобіну A

D. гемоглобіну F

E. гемоглобіну S

5.У жінки з масою 70 кг кількість крові становить 4,9л; гематокритний показник–32%, еритроцитів–3,0×10¹² /л, гемоглобіну 105 г/л, колірний показник – 1,0, мінімальна осмотична резистентність еритроцитів - 0,38%NaCl; максимальна осмотична резистентність еритроцитів – 0,34%NaCl. Такий аналіз крові свідчить, перш за все про:

A. надлишок води в організмі

B. нестачу води в організмі

C. осмотичний гемоліз еритроцитів

D. хімічний гемоліз еритроцитів

E. нестачу заліза в плазмі крові

6.При аналізі крові у жінки виявлено: гематокритний показник – 34%, гемоглобіну – 90 г/л, еритроцитів – 3,5 ×10¹² /л, колірний показник – 0,77, ретикулоцитів – 1%, ШОЕ – 10 мм за год. Причинами порушення еритропоезу, ймовірніше може бути нестача:

A. альбумінів

B. глобулінів

C. вітаміну С

D. заліза

E. фолієвої кислоти

7.При аналізі крові у чоловіка виявлено: гематокритний показник – 38%, гемоглобіну – 120 г/л, еритроцитів – 3,0 ×10¹² /л, колірний показник – 1,2, ШОЕ – 8 мм за год. Причинами такого аналізу, ймовірніше, може бути нестача в організмі:

A. альбумінів

B. глобулінів

C. вітаміну С

D. заліза

_E.вітаміну В₁₂

8.У чоловіка 35 років, масою 80 кг об’єм циркулюючої крові – 5,6 л, вміст гемоглобіну дорівнює 130 г/л. Такі показники свідчать про те, що:

A. об’єм циркулюючої крові менше норми

B. об’єм циркулюючої крові більше норми

C. вміст гемоглобіну менше норми

D. вміст гемоглобіну більше норми

E. вміст гемоглобіну відповідає нормі

9.Плазмою при Ро₂= 100 мм рт.ст. в артеріальній крові в 1000 мл плазми в розчинній формі транспортуватиметься кисню:

A. 10 мл

B. 20 мл

C. 30 мл

D. 40 мл

E. 50 мл

10.При аналізі крові у жінки виявлено: вміст гемоглобіну – 100 г/л, еритроцитів – 3,0 ×10¹²/л. Киснева ємність крові дорівнює мл:

A. 134

B. 100

C. 200

D. 1,34

E. 3,0

Протокол практичного заняття №2.__”____”_______200____

Робота 1. Підрахунок еритроцитів.

Еритроцити підраховують за допомогою лічильної камери Горяєва під мікроскопом. Сітка лічильної камери складається з 225 великих квадратів, з яких 25 розділені на 16 маленьких (мал 8) Сторона одного маленького квадрата дорівнюе 1/20 мм площа — 1/400 мм², висота камери (відстань від дна до покривного скла) — 1/10 мм. Таким чином, об'єм камеринад маленьким квадратиком становить 1/4000 мм³(1/400x1/10).

Кров для підрахунку еритроцитів розводять у спеціальних змішувачах — капілярних піпетках з ампульним розширенням. На змішувачах для еритроцитів є помітки 0,5 та 101. Помітка 0,5 означає, яку частину об'єму всього змішувача займає даний стовбчик капіляра, заповнений кров'ю. Цей об'ем вміщує 1/200 частину повного об'єму змішувача. Таким чином, кров розбавляється в 200 разів. Розбавляти кров у 200 разів можна й іншими методами. Наприклад: у пробірку налити 4 мл 5 % розчину натрію цитрату й за допомогою мікропіпетки додати туди 20 мкл крові. 0бов'язково треба двічі сполоснути мікропіпетку в названому розчині, щоб вся кров потрапила в пробірку.

Мета роботи: Підрахувати еритроцити за допомогою цього методу. Дати оцінку кількості еритроцитів, що містяться в периферичній крові досліджуваного.

Для роботи потрібні: мІкроскоп, освітлювач, камера Горяєва, покривне скло, змішувач для червоної крові (мал. 9), пробірка, 3 % розчин натрію хлориду, голка, 96 % спирт, 2 % розчин йоду спиртовий, вата, гумова груша, 5 % розчин натрію цитрату, мікропіпетка місткістю 20 мкл.

Хід роботи. Покласти скло камери Горяєва під об'єктив мікроскопа й роздивитись сітку камери під великим та малим збільшенням. Накрити камеру покривним склом. Гумову грушу надіти на верхній отвір змішувача (меланжера). Налити 1—1,5 мл 3 % розчину натрію хлориду у робочу пробірку. 3анурити кінчик змішувача у емкість з досліджуваною кров’ю й набрати крові до мітки 0,5. Якщо набрано більше крові, то за доломогою сухого ватного тампона доторкуючись до носика, зняти лишок крові. Занурити кінчик змішувача в 3% розчин натрію хлориду, що налитий у робочу пробірку, і за допомогою гумової груші набрати його в меланжер до помітки 101. Таким чином кров буде розведена у 200 разів.

Обережно струшуючи змішувач, перемішати розчин крові в його ампулі. В ній є для цього маленька червона намистина. Перші 2 краплі розчину, що йдуть з капіляра меланжера, видути на вату, а наступні краплі з ампульного розчину помістити в камеру. Для цього кінчик меланжера поставити на край камери біля покривного скла й легенько натиснути на грушу. Розчин зайде під покривне скло в камеру й заповнить її. Почекати 1—2 хв, щоб еритроцити осіли на дно камери. При малому збільшенні мікроскопа знайти сітку камери. Перевести мікроскоп на велике збільшення й почати підрахунок еритроцитів у 5 великих квадратах, що розділені на маленькі. Найкраще лічити еритроцити у великих квадратах, що містяться по діагоналі поля зору. Під час підрахунку еритроцитів треба пам'ятати правило Бюркера: у маленьких квадратах рахувати ті клітини, що містяться посеред квадрата сітки, та також на його верхньому та лівому боках. Це потрібно для того, щоб двічі не рахувати еритроцити, що містяться на боках суміжних квадратиків.

Кількість еритроцитів у 1 мкл крові розраховують за формулою:

Х= а • 4000 • 200

де X — кількість еритроцитів у 1 мкл; а — кількість еритроцитів у 80 малих квадратах; 80 — кількість підрахованих малих квадратів; (5. 16=80); 200 — ступінь розрідження крові; 4000 — множник, що приводить результат до об'єму 1 мкл крові, оскільки об'єм малого квадратика становить 1/4000 мкл.

Практично кількість еритроцитів визначають у.80 малих квадратах, одержаний показник множать на 10 000. Для визначення кількості еритроцитів в 1 л — отриману цифру множать на 10⁶.

Результати роботи:

Кількість еритроцитів у 80 малих квадратах_______________________

Кількість еритроцитів у 1 л крові________________________

Висновки: (визначити, чи нормальна кількість еритроцитів у досліджуваній крові?)

Робота 2. Колориметричні метод кількісного визначення рівня гемоглобіну в крові.

Визначення рівня гемоглобіну в крові є обов'язковим в загальному аналізі досліджуваної крові.

Метод Салі застосовується для визначення кількості гемоглобіну в крові. Він заснований на порівнянні кольору досліджуваного розчину крові зі стандартним. Цей метод визначення кількості гемоглобіну дає результати з точністю до 10%. Така помилка виникає у зв’язку із самою технікою визначення та можливими суб’єктивними помилками у визначенні кольору. Однак метод цей простий і зручний. Точнішим методом визначення рівня гемоглобіну є спектрофотометричне визначення цианметгемоглобіну.

Гемометр Салі складається із штативу з 3 пробірками. У крайніх запаяних пробірках міститься 1% розчин хлористоводневокислого гематину. Середня пробірка має поділки від 0 до 23 х 10 г/л. Це абсолютна кількість гемоглобіну в 100 мл крові.

Мета роботи: Визначити й оцінити кількість гемоглобіну в крові досліджуваного.

Для роботи потрібні: гемометр Салі, мікропіпетка місткістю 20 мкл, скляна паличка, 0,1% розчин хлористоводневої кислоти, дистильована вода, 96 % спирт етиловий, вата, гумова груша.

Хід роботи: За допомогою мікропіпетки налити в середню пробірку гемометра 0,1% розчин хлористоводневої кислоти до нижньої помітки. За допомогою мікропіпетки та гумової груши набрати 20 мкл крові. Обтерти ватою кінчик капіляра й, зануривши його в 0,1% розчин хлористоводневої кислоти на дні пробірки гемометра, обережно, щоб не утворилась піна, видути кров й двічі сполоснути капіляр цим розчином. Залишити гемометр на 4-5 хв. За цей час кислота, зруйнувавши оболонку еритроцитів, перетворить гемоглобін на хлористоводневокислий гематин, що має характерний коричневий колір. У середню пробірку додавати по краплях дистильовану воду доти, доки колір розчину у середній пробірці не стане таким, як у стандартних пробірках. Зафіксувати рівень розчину у середній пробірці. Це й буде величина, що характерізує кількість гемоглобіну в крові в абсолютних одиницях. Гемометр містить у стандартних розчинах 167 г/л гемоглобіну.

Приклади розрахунку

Гемометр має поділки в абсолютних одиницях гемоглобіну.

Результат— 15 г%.

Розрахунок 15 г% х 10 = 150 г/л.

Результати роботи:

Кількість гемоглобіну в крові досліджуваного становить________________г/л

Висновки: (зазначити, чи нормальна кількість гемоглобіну в досліджуваній крові і про що це свідчить)

Робота 3. Розрахунок колірного показника.

У гематологічній клініці розраховують 5 індексів червоної крові: колірний показник, середній вміст гемоглобіну в еритроциті, середню концентрацію гемоглобіну в еритроциті, середній об'єм ерктроцита, середній діаметр еритроцита. Обов'язковим у загальному клінічному аналізі має бути визначення колірного показника.

Величина цього показника відтворює відносний вміст гемоглобіну в еритроцитах. 3а нормального насичення еритроцитів гемоглобіном колірний показник перебуває в межах 0,85 - 1,15. 3більшення чи зменшення його свідчить про порушення насичення еритроцитів гемоглобіном.

Мета роботи: визначити й оцінити відносний вміст гемоглобіну в еритроциті.

Хід роботи. Визначивши кількість еритроцитів й кількість гемоглобіну у 1 л крові, розрахувати колірний показник (КП) за робочою формулою:

Результати роботи:

КП =

Висновки: (оцінити величину КП та визначити, який ступінь насичення еритроцитів гемоглобіном; про що це свідчить).

Робота 4. Визначення на препаратах кристалів геміну та гемоглобіну.

Будова гему в молекулі гемоглобіну однакова у всіх ссавців, а глобін має видову специфічність і різноманітні структури в межах одного виду. При якісному визначенні у крові, розчинах, на предметах виявляють різноманітні сполуки гемоглобіну. Можна встановити, якому виду тварин чи людині належить кров.

Мета роботи: встановити, чи є кров у препараті і кому вона належить.

Для роботи потрібні: досліджувана рідина або предметне скло з висушеним препаратом, мікроскоп, освітлювач, покривне скло, спиртівка, сірники, очні пипетки, льодова оцтова кислота, хлороформ, бальзам.

Хід роботи. Одержання кришталів геміну та гемоглобіну.

1. До висушеної на предметному склі краплі додати маленький кришталик натрію хлориду, 1 краплю льодової оцтової кислоти, розмішати і дочекатись, доки зникне запах кислоти (можна скло підігріти на вогні). Після цього покласти на препарат покривне скло й при великому збільшенні шукати під мікроскопом кришталі геміну,

2. На предметне скло нанести краплю бальзаму, розчиненого у хлороформі. Внести в неї в 5—10 разів меншу краплю досліджуваного розчину і зразу ж накрити покривним склом. Підігріти на вогні 1—2 хв.

3. Розглянути під мікроскопом. Якщо у розчині є кров, у препараті повинні бути криштали гемоглобіну.

Результати роботи:

Кришталі геміну мають форм___________________________________________

Кришталі гемоглобіну мають форму_________________________________

Висновки: (зазначити чи була кров у досліджуваному препараті; якщо була, то це є кров тварини чи людини)

Виконати завдання

Завдання 1

Дівчина 20 років 2 тижні перебувала на гірському курорті на висоті 3000 м над рівнем моря, що призвело до збільшення кількості еритроцитів у крові з 3,7*10¹²/л до 4,1*10¹²/л. Поясніть механізми збільшення кількості еритроцитів, намалюйте схему контуру регуляції, що пояснює таку пристосувальну реакцію до високогірної місцевості.

Відповідь

Завдання 2

При аналізі крові жінки 44 років встановлено, що вміст еритроцитів складає 3,0*10¹²/л, гемоглобіну – 90 г/л, колірний показник 1,0, кількість ретикулоцитів 4%. Оцініть результати, зробіть висновок.

Протокол перевірено. ________________________

(підпис викладача, дата)

Література

Основна

1. Нормальна фізіологія / 3а ред. В. І. Філімонова.— К..-: 3доров'я, 1994.— С. 253—258.

2. Посібник з фізіології. За редакцією проф. В.Г.Шевчука. Вінниця: Нова книга, 2005. С. 216-228

Додаткова

Фізіологія людини. /Вільям Ф. Ганонг.Переклад з англ. Львів: БаК, 2002.-С.489-492.

Практичне заняття 3.

Захисні функції крові. Дослідження групової належності крові. Дослідження зсідання крові.

1.Актуальність теми

Кров виконує захисну функцію, є важливим фактором імунітету. Це обумовлено наявністю у крові лейкоцитів, імунних тіл, які знешкоджують мікроорганізми та їх отрути, руйнують чужорідні білки. 3більшення активності захисних факторів спостерігається і під час травлення, емоційного навантаження, роботи м'язів тощо.

Майбутньому лікарю треба уміти оцінити кількісні зміни лейкоцитів та лейкоцитарної формули, функціональної можливості різних видів лейкоцитів, механізми збільшення чи зменшення їхньої кількості.

Уявлення про структури групових систем та вміння визначити групу крові пацієнта за системою АВ0 і резус-належність її (СDE) потрібні кожному лікарю для правильного переливання крові від донора до реціпіента.

До складу крові входять чинники, які забезпечують гемостаз при пошкодженні стінки судини, порушення гемостазу може призвести як до крововтрати, так і до тромбоутворення у кровоносних судинах, тому механізми гемостазу конче важливо знати кожному лікарю.

2.Навчальні цілі

Ø Оцінювати захисні функції крові, аналізуючи величини кількості лейкоцитів, лейкоцитарну формулу, та пояснювати їх зв’язок з функціональним станом організму.

Ø Пояснювати фізіологічні основи методів дослідження: визначення групи крові за системою АВ0 та СDE та всіх проб, які проводяться перед переливанням крові.

Ø Трактувати фізіологічні закономірності функцій підтримання рідкого стану крові та розвитку гемостазу при пошкодженні судин.

Ø Робити висновки про стан гемостазу на підставі оцінки показників крові: кількості тромбоцитів, часу зсідання крові, тривалості кровотечі.

3.Завдання для самостійної роботи під час підготовки до практичного заняття

Термін	Визначення
Лейкоцитоз	Збільшення кількості лейкоцитів в 1 л крові - > 9.10⁹/л.
Лейкопенія	Зменшення кількості лейкоцитів в! л крові - < 4.10⁹/л.
Імунітет	Захист організму від патогенних впливів; з латини – immunitas – це позбавлення від чогось.
Цитокіни або інтерлейкіни	Гормоноподібні речовини, що регулюють імунну відповідь паракринним шляхом.
Аглютинація еритроцитів	Склеювання еритроцитів внаслідок взаємодії однойменних аглютиногенів (антигенів) мембрани еритроцитів і аглютинінів (антитіл), які входять до складу плазми крові, сироватки, цоліклонів.
Цоліклони анти А, анти В	Моноклональні антитіла (анти-А, анти-В), які використовують для визначення групи крові системи АВО за реакцією аглютинації еритроцитів.
Гемостаз	Зупинка кровотечі при пошкодженні стінки кровоносної судини
Адгезія тромбоцитів	Процес прикріплення тромбоцитів до пошкодженої поверхні кровоносної судини.
Агрегація тромбоцитів	Скупчення тромбоцитів - процес “склеювання» тромбоцитів завдяки появі в них ниткових відростків та зміни форми, утворення тромбоцитарного тромбу, який прикріплюється до пошкодженої поверхні кровоносної судини.
Коагуляційний гемостаз або зсідання крові	Фізико-хімічний процес перетворення розчинного білка плазми крові фібриногену на нерозчинний білок фібрин при пошкодженні стінки судини та утворення з фібрину та формених елементів червоного тромбу, що припиняє кровотечу.
Коагулянти	Чинники, що сприяють розвитку коагуляційного гемостазу – утворенню фібрину (червоного тромбу)
Антикоагулянти	Чинники, які протидіють або блокують розвиток коагуляційного гемостазу – утворення фібрину (червоного тромбу)
Плазміни або фібринолізини	Чинники, які руйнують фібрин, що утворився при коагуляційному гемостазі

3.2.Теоретичні питання

1) Уявлення про неспецифічні імунні захисні реакції крові.

2) Антитіла і антигени. Фагоцитоз.

3) Види лейкоцитів та їх значення.

4) Регуляція кількості лейкоцитів у крові. Фізіологічні лейкоцитози.

5) Роль групових систем крові в захисті організму людини. Характеристика групової системи АВ0. Характеристика групової системи CDE (резус).

6) Послідовність і значення проб, застосовуваних перед переливанням крові.

7) Сучасні уявлення про гемостаз.

8) Фактори зсідання крові. Прокоагулянти.

9) Антикоагулянти та фібринолітичні фактори. Їх роль у підтриманні рідкого стану крові.

10) Методи дослідження зсідання крові.

3.3.Практичні роботи

1) Визначення групи крові за системою АВО за реакцією аглютинації з цоліклонами.

2) Визначення загального часу зсідання крові.

3) Дослідження ретракції згустка.

4) Дослідження процесу фібринолізу.

Зміст

Захисні функції крові

Кров є складовою внутрішнього середовища організму і тому приймає участь у захисних функціях організму.

Серед захисних функцій крові виділяють: 1) неспецифічні або природжені, які здійснюють захист внутрішнього середовища організму від патогенних впливів (вроджений імунітет); 2) специфічні або набуті, які формуються в процесі життя індивіда завдяки контакту з патогенними впливами - сторонніми для організму антигенами, що дає можливість розпізнавати “своє - чуже” і зберігати лише свої структури (набутий імунітет).

Це занадто складна система імунних реакцій організму, тому участь крові у захисних функціях організму представлено на спрощеній схемі без будь-якої конкретизації:

Кількість лейкоцитів 4-9. 10⁹/л. Лейкоцитоз – це збільшення кількості лейкоцитів в 1 л крові - > 9. 10⁹/л. Фізіологічний лейкоцитоз або функціональний лейкоцитоз - це збільшення кількості лейкоцитів у 1 л крові при таких функціональних станах організму як фізична робота – міогенний лейкоцитоз; після вживання їжі – харчовий лейкоцитоз; емоційному напруженні, при вагітності. При зазначених фізіологічних станах виникає захисна пристосувальна реакція, при цьому кількість лейкоцитів збільшується завдяки збільшенню кількості нейтрофілів у циркулюючий крові – це нейтрофільний перерозподільний лейкоцитоз. Нейтрофіли на шляху до периферичних тканин від кісткового мозку, де вони утворюються, знаходяться близько 10 годин у кровоносних судинах, де половина їх зворотно прилипає до ендотелію мікроциркуляторного русла – пристінкове розташування, ця фракціяє резервом клітин, які при потребі переходять у циркулюючу кров. Отже, друга половина нейтрофілів циркулює у кровоносному руслі – циркулююча фракція.

Пристосувально-захисний лейкоцитоз є наслідком стимуляції гемопоезу (лейкопоезу) – утворення нових лейкоцитів виникає при запаленні, пошкодженні клітин, пухлинах і здійснюється під впливом гормонів, колонієстимулюючих факторів (КСФ), цитокінів-лейкотрієнів. Зміни в лейкоцитарній формулі при лейкоцитозі часто віддзеркалюють як стадію розвитку патологічного процесу, так і чинники, що його викликали. На схемі показано спрощений контур регуляції утворення гранулоцитів, моноцитів-макрофагів:

КСФ стимулюють утворення гранулоцитів (КСФ-Г), моноцитів (КСФ-М), гранулоцитів і моноцитів (КСФ-ГМ), ІЛ-1 (інтерлейкін-1) - гранулоцитів, ФНП (фактор некрозу пухлин) – гранулоцитів.

Групові системи крові. Наявність антигенної специфічності еритроцитів визначає групу крові людини, що можливо також пов’язане з захисними властивостями – розпізнати “своє-чуже”. Групових антигенів близько 400, але основними груповими системами крові у людей є системи АВО і СDЕ (резус).

Система АВО. Мембрани еритроцитів містять успадковані антигени: аглютиногени А і В; плазма крові містить успадковані антитіла: аглютиніни анти-А або “α”, анти-В або “β”.

Ця система має 4 групи крові: 0αβ (І); Аβ (ІІ); Вα (ІІІ). Антигени групи А (ІІ), В (ІІІ) є олігосахаридами і відрізняються лише кінцевими цукрами. Еритроцити групи 0 (І) не мають антигенів А,В, але мають антиген Н (містить фукозу у кінцевій ділянці)), він входить також до складу антигенів А, В

У випадку взаємодії аглютинінів анти-А з аглютиногенами А, або аглютинінів анти-В з аглютиногенами В відбувається реакція аглютинації (склеювання) еритроцитів. Тому при потребі здійснюються переливання (гемотрансфузії) лише одногрупної крові або її компонентів.

Система СDЕ або система Rh. Мембрана еритроцитів містить 6 типів антигенів: С, D, Е, с, d, е, а в плазмі крові відсутні успадковані відповідні антитіла. Якщо кров людини містить С, D, Е антигени, то в ній в цих випадках відсутні с, d, е антигени. В тому випадку, якщо в крові в мембрані еритроцитів відсутні якісь із С, D, Е антигенів, то обов’язково присутні якісь із с, d, е антигенів.

Найбільші антигенні властивості має аглютиноген D або Rh⁰-фактор. Тому при наявності його в мембрані еритроцитів кров називають резус-позитивною (серед європейців таких людей 85%), при його відсутності кров називають резус-негативною (15%). Гемотрансфузії можливі тільки за однойменною резус-належністю крові.

Імунізація резус негативної людини можлива при введенні в її кров еритроцитів з одним із С, D, Е антигенів, зокрема – D антигену, що призведе до утворення анти-D антитіл (аглютинінів анти-резус). Така ситуація може статися при вагітності резус-негативної жінки резус-позитивним плодом, коли під час пологів порушується плацентарний бар’єр і відбувається імунізація D-антигенами, або при помилковій гемотрансфузії резус-позитивної крові.

Гемостаз

Гемостаз – це зупинка кровотечі при пошкодженні стінки кровоносної судини завдяки звуженню судини мікроциркуляторного русла та утворенню тромбу на місці пошкодження.

За механізмами і швидкістю зупинки кровотечі розрізняють кілька стадій або такі види гемостазу:

1) судинно-тромбоцитарнийгемостаз (первинний) - це зупинка кровотечі при пошкодженні стінки кровоносної судини мікроциркуляторного русла завдяки її звуженню та утворенню тромбоцитарного тромбу на місці пошкодження;

2) коагуляційний гемостаз (вторинний) або зсідання крові - це зупинка кровотечі при пошкодженні стінки кровоносної судини завдяки утворенню із фібриногену нерозчинного білка фібрину та формування на місці пошкодження разом з форменими елементами крові червоного тромбу.

Судинно-тромбоцитарний гемостаз може зупинити кровотечу із судин мікроциркуляторного русла вже за 5-10 с (час кровотечі до 4 хв.) після ушкодження судин і має такі послідовні етапи розвитку:

1) звуження судин, яке виникає рефлекторно і підтримується завдяки місцевим гуморальним чинникам (серотоніну, адреналіну, тромбоксану А₂), які виходять з тромбоцитів;

2) адгезія тромбоцитів – це процес прикріплення (приклеювання) тромбоцитів до пошкодженої поверхні судини завдяки фактору Віллебранда (ФВ), що синтезується ендотелієм і утворює місток між колагеновими волокнами пошкодженої поверхні і глікопротеїном мембрани тромбоцитів, при цьому змінюється форма тромбоцитів – утворюються псевдоподії;

3) зворотна агрегація тромбоцитів – це нестійке скупчення тромбоцитів біля пошкодженої поверхні, їх “склеювання” завдяки появі в них ниткових відростків та зміни форми, сприяє цьому процесу виділення з гранул тромбоцитів АДФ, адреналіну, арахідонової кислоти, простагландинів;

4) необоротна агрегація тромбоцитів – це стійке скупчення тромбоцитів біля пошкодженої поверхні – утворення тромбоцитарного тромбу під впливом тромбіну, який утворюється на цей час в процесі зсідання крові;

5) ретракція тромбоцитарного тромбу – це ущільнення тромбоцитарного тромбу під впливом фактору тромбоцитів (ПФ-6) – тромбостеніну.

Послідовність етапів судинно-тромбоцитарного гемостазу показано на схемі:

При пошкодженні судини одночасно відбувається процес зсідання крові – коагуляційний гемостаз, який має такі етапи:

1) утворення протромбінази;

2) утворення тромбіну із протромбіну під впливом протромбінази;

3) утворення фібрину із фібриногену під впливом тромбіну;

4) ретракція тромбу під впливом тромбостеніну.

У коагуляційному гемостазі беруть участь такі коагулянти: чинники пошкодженої стінки судин, плазми крові, тромбоцити. Чинники плазми крові позначаються, як правило, римськими цифрами

Утворення протромбінази здійснюється двома шляхами:

- зовнішній шлях забезпечує утворення тканинної протромбінази і завершується швидко – до 10с;

- внутрішній шлях забезпечує утворення кров’яної протромбінази і триває кілька хвилин.

Зовнішній шлях розпочинається з пошкодження клітин, зокрема ендотелію, з яких в кров виділяється тканинний тромбопластин (ТПЛ абофактор ІІІ) – це мембранні глікопротеїни й фосфоліпіди, які є кофакторами, і в присутності іонів кальцію активують фактор плазми УІІ (глікопротеїн, що утворюється в печінці і циркулює в крові як профермент). Активний фактор УІІ (УІІа) разом з ТПЛ і Са²⁺, активують фактор Х, який разом з фосфоліпідами (ФЛ) клітин або тромбоцитів, іонами Са²⁺ Vа фактором плазми створюють комплекс, який є активатором протромбіна – протромбіназу. Протромбін аза навіть безVа фактору активує утворення тромбіну.. Тромбін активує V фактор (Vа), що значно прискорює утворення тромбіну протромбіназою. Зовнішній шлях є основним при зсіданні крові іn vitro, а також прискорює утворення тромбіну за кілька секунд in vivo, що є важливим, бо тромбін активує багато факторів зсідання крові і утворення тромбоцитарного тромбу.

Зовнішній шлях утворення протромбінази показано на схемі:

Внутрішній шлях розпочинається з контакту ХІІ фактору плазму з колагеном пошкодженої судини, що призводить до його активації – ХІІа. ХІІа фактор плазми активує ХІ фактор (ХІа), прекалікреїн (ПК), високомолекулярний кініноген (ВМК). ВМК потрібен для зв’язування ХІ фактора і ПК з активуючою поверхнею ХІІа фактору, при його відсутності цього не відбувається. Далі ХІа фактор разом з Са²⁺ активує ІХ фактор (ІХа), який разом з VІІІа і Са²⁺ активує Х фактор (Ха), що призводить до утворення на фосфоліпідах тромбоцитів разом з Vа фактором кров’яної протромбінази протягом кількох хвилин. Активація VІІІ фактора як і V здійснюється під впливом тромбіну.

Внутрішній шлях утворення протромбінази показано на схемі:

Загальний шлях зсідання крові розпочинається з утворення тромбіну (ІІа) із протромбіну (ІІ) під впливом протромбінази. Протромбін синтезується гепатоцитами під впливом вітаміну К. Тромбін викликає гідроліз фібриногену (І) до фібрин-мономеру і двох фібрино-пептидів, останні відщеплюються, а фібрин-мономери полімеризуються, утворюючи фібрин-полімер або фібрин S (фібрин розчинний). Подальша стабілізація фібрину – утворення фібрину 1 здійснюється під впливом фактора ХІІІ, який активується тромбіном (ХІІІа).

Фібриноген синтезується гепатоцитами, а також міститься у мегакаріоцитах і тромбоцитах. Його синтез стимулюється при пошкодженні тканин, процесах запалення, стресах, від його кількості і якості залежить стан коагуляційного гемостазу.

Завершується коагуляцій ний гемостаз тим, що фібрин разом з форменими елементами крові, де переважають еритроцити, утворює червоний тромб, який ущільнюється – ретракція тромбу під впливом фактору тромбоцитів – тромбостеніну (ПФ-6).

Загальний шлях коагуляційного гемостазу показано на схемі:

Антикоагулянти

Антикоагулянти або – це чинники, які протидіють або блокують розвиток коагуляційного гемостазу – утворення фібрину (червоного тромбу).

За механізмами дії більшість антикоагулянтів є інгібіторами коагулянтів: вони зв’язуються з активним центром ферменту, блокують його і цей коагулянт не приймає участь у подальшому процесі коагуляції.

До головних інгібіторів факторів зсідання крові належать такі:

- Антитромбін ІІІ (АТ ІІІ): є основним інгібітором тромбіну, факторів Ха, ІХа. Він також інактивує фактори ХІа, ХІІа. Це α₂-глікопротеїн, який синтезується у печінці. Його називають гепариновим кофактором І, бо з’єднання антитромбіну ІІІ з гепарином збільшує його активність у 1000-100000 разів.

- Гепарин: синтезується у печінці, зв’язується з АТ ІІІ, завдяки чому прискорюється утворення комплексу тромбін-АТ ІІІ-гепарин, що призводить до інактивації тромбіну. Після утворення комплексу гепарин дисоціює з цього комплексу і зв’язується з іншою молекулою АТ ІІІ, що призводить до багатьох циклів інактивації тромбіну.

- Гепариновий кофактор ІІ (ГК ІІ): синтезується у печінці, циркулює у крові близько 2,5 днів, є інгібітором лише тромбіну у присутності гепарину, але активність цього комплексу менша, ніж АТ ІІІ – гепарин.

- Білок С (БС): синтезується у печінці під впливом вітаміну К, циркулює у крові в неактивній формі, зв’язується з поверхнею ендотелію за допомогою кальцієвих містків, активується тромбіном. Ця реакція значно прискорюється під впливом тромбомодуліну (ТМ), поверхневим білком ендотелію, що зв’язується з ендотелієм у присутності ще одного білка – вітронектину. Комплекс тромбін-тромбомодулін активує БС, який стає антикоагулянтом – інактивує факториVІІІа, Vа. Комплекс тромбін-тромбомодулін переходить у ендотеліальні клітини, де тромбін руйнується, а тромбомодулін повертається на поверхню ендотеліальної клітини.

- Білок S: синтезується у печінці та ендотеліальних клітинах під впливом вітаміну К, прискорює інактивацію як вільних так зв’язаних факторів VІІІа, Vа під впливом активованого білка С.

Участь білка С та білка S у процесах інактивації коагулянтів показано на схемі:

Плазміни (фібринолізини)

Плазміни або фібринолізини – це чинники, які руйнують фібрин, що утворився при коагуляційному гемостазі. Фібринолітична система має у своєму складі неактивні ферменти плазміногени, які під впливом активаторів переходять в активні ферменти – плазміни (фібринолізини), які є протеолітичними ферментами, що гідролізують фібрин.

Неактивні ферменти плазміногени синтезую