Ми мислимо за допомогою мозку, органом психіки є мозок – цю істину ми засвоюємо з дитинства разом з іншими істинами. Проте ми не знаходимо у власному досвіді жодного підтвердження цьому факту – адже ми не відчуваємо «гудіння» або «ворушіння» у голові, коли про щось міркуємо. Більш того, у літературі неодноразово описані явища на кшталт виходу душі з тіла, досвіду позатілесних переживань тощо. Можливо, наша психіка – це самостійна субстанція, яка жодним чином не пов’язана з мозком?
Стосовно того, що роботи власного головного мозку ми зовсім не помічаємо, можна сказати, що ми також не помічаємо і роботи інших органів: печінки, селезінки, щитовидної залози, але це не означає, що вони не функціонують. Про їх функції ми дізнаємося не з власних відчуттів, а опосередковано – через експерименти на тваринах, через біохімічні дослідження крові. Стосовно ж явищ типу позатілесних переживань (їх достовірність не викликає сумнівів) можна сказати так: ці факти настільки поодинокі і настільки мало вивчені, що про них на сьогоднішній день не можна сказати нічого більш вірогідного за таке: вони існують, вони досить рідкісні, вони для нас є повною загадкою.
На противагу цьому зв’язок психіки з мозком – це, по-перше, далеко не рідкісний, одиничний факт, а універсальний, властивий абсолютно всім людям; по-друге, він досить добре досліджений, і (хоч ми знаємо про нього далеко не все) ми можемо про нього говорити цілком зрозуміло, аргументовано, докладно. Знання про цей зв’язок накопичувались протягом тисячоліть, досліджені були мільйони людей. Дослідження проводилось у багатьох країнах, у тисячах лабораторій, сотнями тисяч учених. Так що на сьогодні наукова психологія (принаймні західна, із східною не все так просто) стверджує не тільки впевнено і чітко, а навіть однозначно, безальтернативно та безкомпромісно: психіка безпосередньо пов’язана з роботою мозку.
Більш правильним буде сказати так: у мозку є різні ділянки, і в ньому відбуваються різні процеси. Частина з них немає до психіки жодного відношення (наприклад, контролює та регулює склад крові, склад шлункового соку), а частина має саме безпосереднє відношення: забезпечує існування та протікання психічних процесів. При цьому не існує жодного психічного процесу, явища, стану, навіть ледь помітного, тимчасового, яке б не мало в якості свого носія той чи інший процес у конкретній ділянці мозку.
Кожне психічне явище існує тільки завдяки роботі мозку і без роботи мозку психіки не існує. Для такого твердження існує велика кількість наукових даних, в яких зв’язок «психіка-мозок» не просто фіксувався (є він чи немає – цей факт не потребує доказів), а детально прощупувався, «продзвонювався», конкретизувався: як конкретно саме такий психічний процес пов’язаний з мозком, у яких його відділах, які конкретно мозкові процеси при цьому здійснюються.
Основні чотири методи дослідження такого зв’язку:
1. Подразнення, активація (електричним чи хімічним засобом) конкретної ділянки мозку (включно до окремих нейронів) та фіксація при цьому змін у психіці. Така активація ділянок мозку може здійснюватись як за розкритої черепної коробки, наприклад, під час операції, коли хворий, залишаючись при свідомості, може давати розповідати про свої переживання, так і без її розтину – впливаючи електромагнітними хвилями через черепну коробку. На основі цього методу отримана дуже чітка картина зв’язку окремих ділянок мозку з проявами психіки.
2. Руйнування ділянок мозку (під час видалення пухлини чи в наслідок травм, кульових поранень) та фіксація змін, які відбулись при цьому у психіці: які психічні явища стали неможливими, погіршилися, якісно змінились. Показано, що випадіння (припинення функціонування, зникнення) конкретних ділянок мозку стає приводом цілком певних змін (зазвичай порушенням) тих чи інших психічних явищ.
3. Спостереження та вивчення людей з явними психічними відхиленнями або мозковими порушеннями невідомої локалізації (складання повного переліку збережених психічних функцій та зруйнованих, з деталізацією нюансів їх порушень) з наступним, після смерті, детальним вивченням їх мозку. Отримана цілком закономірна картина зв’язку окремих розладів психіки з ураженням (недорозвитком, ослабленням функціонування) цілком певних ділянок мозку.
4. Вивчення стану мозку (шляхом томографії, електроенцефалографії) при здійсненні людиною різних видів психічної активності. Наприклад, до голови людини прикріплюють чутливі датчики і просять її згадати щось приємне; потім неприємне; виконати про себе арифметичні дії тощо. При цьому чітко фіксується, які конкретно ділянки мозку активізувались, в якій послідовності, на який час. Як результат встановлюються точні співвідношення між типом та особливостями психічного процесу що протікає та ділянками мозку які у цей час активізуються.
Разом з тим картина зв’язків різних психічних явищ виявилась далеко не примітивно-точечною, за принципом: цей психічний процес пов’язаний з цією ділянкою мозку, а ось цей – з цією. Картина вийшла набагато складнішою та «розмитою». Річ у тім, що в живому мозку всі його ділянки тісно пов’язані одна з одною, між ними немає жорстких непрохідних меж. Тому збудження, що виникло по суті на певній конкретній ділянці, через відсутність меж «запливає» і на сусідні, а інколи навіть і на досить віддалені анатомічно, але тісно пов’язані пучками нервових волокон. І нарешті, мозок кожної людини абсолютно унікальний (як і обличчя, і лінії на долоні, і відбитки пальців), тому подаючи збудження в анатомічно тотожні ділянки мозку, ми в різних людей не досягаємо відповідності з тією чи іншою психічною функцією, бо в силу індивідуальних особливостей мозку в одних цей центр зміщений дещо лівіше, а в інших дещо правіше. Це також призводить до деякої нечіткості результату.
Однак головна причина «розмитості» картини зв’язків психічних явищ з ділянками мозку полягає в тому, що психічні процеси (у більшості випадків) неможливо чітко обмежити, відділити один від одного. Вони принципово неподільні і постійно проникають один у інший. Наприклад, ви запам’ятовуєте текст, поданий вам наочно. Який це психічний процес? Пам’ять? Звичайно! Перш за все! А можливо, мислення (адже ми вникаємо в текст, осмислюємо його зміст)? Безсумнівно! А можливо, зорове сприймання? Так, мабуть, у першу чергу! А можливо, це увага? Так, жодних сумнівів! А тепер згадайте будь-який неприємний епізод, який трапився з вами кілька днів тому. Це і пам’ять (відбувається процес пригадування), і негативна емоція (адже ви це робили із зусиллям, долаючи небажання пригадувати). Аналогічно, коли ви мрієте про ваше щасливе майбутнє, то це одночасно і уява, і мотивація, і позитивні емоції. Можна тільки уявити, яка виходить плутанина, якщо при цьому реєструвати активність різних ділянок мозку, адже в кожному випадку активізується велика їх кількість!
Звідси витікає наступна закономірність співвідношення між психічними явищами та ділянками мозку, що при цьому активізуються. З одного боку, кожне психічне явище (за рідкісним винятком) пов’язане не з однією-єдиною ділянкою мозку, а відразу з кількома, причому вони можуть знаходитися не поряд, а бути анатомічно віддаленими, хоч і функціонально пов’язаними. Якщо образно уявити собі активовані ділянки мозку у вигляді яскравого світла, то це буде не світлова точка і навіть не світлова пляма, а «яскраве сузір’я», тобто декілька різних точок та плям, які інколи знаходяться поряд, а інколи і на значній відстані.
А з іншого боку, кожна окрема ділянка мозку (за деякими винятками) забезпечує існування не одного-єдиного психічного явища, а декількох, іноді схожих одне на одного, іноді досить різних. Так, відповідно до вищенаведених прикладів, ділянка мозку, відповідальна за розуміння тексту, активізується при протіканні не тільки мислення, але і згадуванні, і зорового сприймання слів, і слухового сприймання фраз.
Спрощуючи ситуацію, можна сказати так: кожному психічному явищу відповідає своє певне «сузір’я» ділянок мозку, до речі, у різних психічних явищ ці «сузір’я» різні за складом і конфігурацією, але при цьому окремі ділянки («зірочки») можуть входити до складу самих різних «сузір’їв», пов’язаних із різними психічними явищами.
