Визначення функціональних асиметрій мозку

Описуючи характер роботи будь-яких парних органів, користуються поняттям симетрія–асиметрія. Симетрія в даному випадку означає цілковиту схожість, однаковість (так, в організмі людини симетричними є нирки, щитовидна залоза, придаткові пазухи носа). Асиметрія означає несхожість, неоднаковість. Зокрема, мозок людини, що складається із двох півкуль – лівої і правої, – асиметричний.

Асиметрії бувають структурні та функціональні. Перші характеризують неоднаковість парних органів за анатомічною ознакою (розмір, будова), наприклад, легені людини структурно асиметричні: ліва легеня менша за праву, тому що зліва розташовані серце та шлунок. Функціональні асиметрії характеризують неоднаковість парних органів насамперед за функціями, тобто за роботою, яку вони виконують. У цьому випадку мозок людини асиметричний функціонально (хоча відомі і окремі структурні асиметрії: так, скроневі відділи лівої півкулі, порівняно з правою, дещо більші). Робота лівої півкулі не тотожна роботі правої півкулі, до речі ця різниця досить суттєва. Зазначимо, що коли мова йде про функціональну асиметрію мозку (ФАМ) людини, то перш за все мають на увазі функції кори головного мозку (асиметрія підкіркових відділів також є, але вона ще недостатньо вивчена).

Оскільки з роботою кори головного мозку пов’язана робота всіх частин і органів людського тіла (рук, ніг, очей, вух та ін.), то в їх роботі проявляються у значній мірі ФАМ і, як наслідок цього, вони самі також є функціонально асиметричними. Таким чином, ФАМ – це характеристика неоднаковості, неоднозначності функцій, що виконуються лівою та правою півкулею головного мозку, а також проявляються в роботі різних частин і органів людського тіла, пов’язаних з різними півкулями.

Історія вивчення ФАМ людини. У середині ХІХ ст. поняття ФАМ не існувало, функції лівої та правої півкулі розглядались як тотожні. Починаючи з середини ХІХ ст. на основі аналізу клінічних спостережень склалось уявлення про зв’язок мовленнєвих функцій з лівою півкулею (тому що порушення мови спостерігалось лише за ушкодження цієї півкулі). У зв’язку з цим виникло уявлення про домінантність лівої півкулі (оскільки вона пов’язана з мовленнєвими, а через мову – і з усіма вищими психічними функціями); права ж півкуля розглядалась як функціонально менш розвинена, пов’язана з виконанням більш простих, автоматичних процесів (70-ті рр. ХІХ ст., Джексон).

При цьому поняття домінантності відображає особливий тип взаємозв’язку між півкулями – їхні ієрархічні, субординаційні відношення: одна півкуля головна, домінантна; вона керує іншою, субдомінантною, підлеглою їй. Функції лівої та правої півкулі, таким чином, не просто різні, але і субординовані.

Як наслідок, до середини ХХ ст. була виконана велика кількість досліджень, спрямованих на виявлення особливостей функціонування лівої та правої півкулі і їх співвідношення. Була розроблена низка оригінальних методів вивчення ФАМ, накопичений цінний фактичний матеріал. Слід зазначити, що більша частина цих досліджень проводилась у річищі гіпотези про домінуванні однієї півкулі над іншою.

З кінця 1960-х рр. намітилась тенденція відмови від уявлення про домінантність півкуль. Це було пов’язано з тим, що на той час уже була відкрита низка важливих не-мовленнєвих функцій правої півкулі (її роль у швидкості переробки інформації, процесах уяви, творчості). Права півкуля мозку стала розглядатися не як менш розвинений додаток лівої півкулі, а як самостійний і повноцінний орган, робота якого робить суттєвий внесок у перебіг вищих психічних функцій.

Так, на відміну від поняття домінантності прийшло уявлення про взаємодію півкуль; на зміну жорстких субординаційних відношень – про процеси співробітництва і взаємодоповнення функцій обох півкуль, що розглядаються як рівноправні та однаково високорозвинені, але як такі, що виконують свої специфічні функції і роблять різний внесок у розв’язання різноманітних задач. Переважна більшість сучасних досліджень ФАМ проводиться в річищі гіпотези про взаємодію, а не домінантність півкуль.