Організаційні методи. Ці методи радше слід іменувати підходами, оскільки вони є не стільки конкретним способом дослідження, скільки процедурною стратегією. Вибір того або іншого способу організації дослідження зумовлюється його завданнями. А вибраний підхід, у свою чергу, сам визначає набір і порядок застосування конкретних методів збору даних про об’єкт і предмет вивчення.
Порівняльний метод полягає в зіставленні різних об’єктів або різних аспектів одного об’єкта вивчення в певний період.
Лонгітюдний метод – тривале і систематичне вивчення того самого об’єкта. Подібне тривале відстежування об’єкта (як правило, за заздалегідь складеною програмою) дозволяє виявити динаміку його існування і прогнозувати його подальший розвиток.
Комплексний метод (підхід) припускає організацію комплексного дослідження якого-небудь об’єкта.
Емпіричні методи. Основні емпіричні методи – спостереження та експеримент.
Спостереження – це цілеспрямоване, організоване і фіксоване сприйняття психічних явищ з метою їх вивчення за певних умов. Спостереження – метод вивчення психічних особливостей індивідів на основі фіксації проявів їх поведінки. Виділяють багато видів спостереження. Залежно від ступеню залученості дослідника в середовище, що вивчається (тобто з точки зору позиції спостерігача) розрізняють такі: 1) включене; 2) стороннє спостереження. За характером взаємодій з об’єктом: 1) приховане; 2)відкрите спостереження. Залежно від об’єкта спостережень: 1) зовнішнє (об’єктивне спостереження); 2) інтроспективне. Щодо часу дослідження: 1) одноразове; 2) періодичне; 3) лонгітюдне спостереження. За повнотою сприйняття спостереження може бути: 1) суцільним; 2) вибірковим. За характером реєстрації даних спостереження підрозділяють на: 1) констатуюче спостереження; 2) оцінювальне спостереження. За мірою стандартизованості процедур виділяють: 1) неформалізоване (вільне, пошукове); 2) формалізоване (структуроване, стандартизоване) спостереження. За формою запису виділяють спостереження: 1) фотографічне; 2) узагальнене; 3) інтерпретаційне.
Типові помилки спостереження: 1) гало-ефект, 2) ефект поблажливості, 3) помилка центральної тенденції, 4) помилка кореляції, 5) помилка контрасту, 6) помилка першого враження.
Експеримент. Д. Кэмпбелл визначає експеримент як дослідження, в якому здійснюється маніпулювання змінними і спостерігаються ефекти, що вироблені цією дією на інші змінні, і вважає його засобом перевірки каузальних гіпотез, тобто гіпотез про причинно-наслідкові зв’язки. Д. Гудвін трактує поняття експерименту ширше. Він називає експериментом процедуру дослідження, при якій одні чинники залишаються постійними, інші змінюються і фіксується деякий результат.
Існує безліч поглядів на диференціацію експериментальних методик і численні терміни, що означають їх. Якщо узагальнити результати в цій галузі, то сукупність основних різновидів експерименту можна подати таким чином. За дійсністю проведення і повнотою процедури виділяють експерименти: 1) реальний (конкретний); 2) уявний (абстрактний); відповідно уявні експерименти поділяються на три види (ідеальний, нескінченний та бездоганний). За метою експеримент буває: 1) дослідницький, 2) діагностичний (обслідницький); 3) демонстраційний. За рівнем дослідження: 1) попередній (розвідувальний); 2) основний; 3) контрольний. За типом дії на випробовуваного: 1) внутрішній; 2) зовнішній. За мірою втручання експериментатора в життєдіяльність випробовуваного (за типом експериментальної ситуації) виділяють класичне та неординарне угрупування. До класичного відносять: 1) лабораторний (штучний); 2) природний (польовий) експерименти; 3) формуючий. До неординарного угрупування відносяться: 1) експеримент, що дублює реальність; 2) експеримент, що покращує реальність. За можливістю впливу експериментатора на незалежну змінну традиційно виділяють: 1) спровокований експеримент; 2) експеримент, на який посилаються. За кількістю незалежних змінних існують: 1) однофакторний (двовимірний); 2) багатофакторний (багатовимірний) експерименти. За числом випробовуваних: 1) індивідуальний; 2) груповий експерименти. За способом виявлення зв’язків між змінними (за процедурою варіювання експериментальної ситуації) виділяють 1) інтрапроцедурний (усередині); 2) інтерпроцедурний (між); 3) кроспроцедурний (перетин) експерименти. За типом зміни незалежної змінної: 1) кількісний; 2) якісний експерименти.
Проте за всього розмаїття видів експерименту до основних традиційно відносять такі три:
1) лабораторний;
2) природний;
3) формуючий експеримент.
Допоміжні методи. Це методи, використання яких можливе в будь-якому емпіричному дослідженні незалежно від специфіки психологічної реальності, що вивчається. Конкретні особливості об’єкта, предмета, цілей і умов дослідження не позначаються на основних принципах цих методів, а лише впливають на їхній процесуальний аспект, що призводить до вибору того або іншого різновиду методу (методики). До розряду допоміжних методів найчастіше відносять: тестування (призначене для встановлення кількісних і якісних індивідуально-психологічних відмінностей); бесіду (отримання інформації в процесі усного безпосереднього спілкування); інтерв’ю (метод збору первинної інформації у формі постановки стандартизованої системи запитань); анкетування (процедура проведення опитування у письмовій формі за допомогою заздалегідь підготовлених бланків); соціометрію (метод дослідження міжособових взаємин у групі); моделювання.
Кількісні і якісні методи. До основних методів кількісного аналізу в психології відносять такі:
1) методи первинної обробки даних (табулювання, побудова діаграм, гістограм, полігонів і кривих розподілу);
2) методи вторинної обробки даних (обчислення статистик: середнього, моди, медіани, квартилів, асиметрії, ексцесу, дисперсії, стандартного відхилення);
3) кореляційний аналіз;
4) дисперсійний аналіз;
5) регресійний аналіз;
6) факторний аналіз (експлораторний – дослідницький та конфірматорний – підтверджуючий;
7) таксономічний (кластерний) аналіз;
8) багатовимірне шкалювання.
Якісні методи дозволяють виявити найбільш суттєві риси досліджуваних об’єктів, що дає можливість узагальнювати і систематизувати знання про них, а також осягати їх суть. Дуже часто якісні методи спираються на кількісну інформацію. Найбільш поширені такі прийоми, як класифікація, типологізація, систематизація, періодизація, казуїстика.
Інтерпретаційні методи. Інтерпретаційні методи пояснюють результати, отримані з точки зору початкових гіпотез і спрямувань, які слугували основою для проведення дослідження. Є різні варіанти інтерпретаційних методів:
1) генетичний метод інтерпретує увесь оброблений матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, стадії, критичні моменти процесу становлення психічних функцій, утворень або властивостей особи;
2) структурний метод інтерпретує матеріал у характеристиках систем і типів зв’язків між ними, що утворюють особу, соціальну групу і т. ін.; прикладом може слугувати психографія;
3) функціональний метод орієнтований на виявлення і вивчення функцій об’єктів (явищ). Функціональний підхід цікавиться головним чином зв’язками об’єкта, що вивчається, із середовищем. Він випливає з принципу саморегулювання і підтримки рівноваги об’єктів дійсності (зокрема психіки і її носіїв). Прикладами реалізації функціонального підходу в історії науки є такі відомі напрями, як функціональна психологія і біхевіоризм. У сучасній психології функціональний підхід збагачений компонентами структурного і генетичного аналізу;
4) комплексний метод реалізується через комплексний підхід – напрям, що розглядає об’єкт дослідження як сукупності компонентів, що підлягають вивченню за допомогою відповідної сукупності методів. Компоненти можуть бути як відносно однорідними частинами цілого, так і його різнорідними складниками, що характеризують досліджуваний об’єкт у різних аспектах. Часто комплексний підхід припускає вивчення складного об’єкта методами комплексу наук, тобто організацію міждисциплінарного дослідження;
5) системний метод полягає у вивченні реальності, розглядаючи будь-який її фрагмент як систему. При цьому система виступає як деяка цілісність, що взаємодіє з довкіллям і складається з безлічі елементів, що перебувають у певних відношеннях і зв’язках. Системний підхід у психології дозволяє розкрити спільність психічних явищ у порівнянні з іншими явищами дійсності. Він дозволяє інтегрувати і систематизувати психологічні знання, усувати надмірність у накопиченій інформації, скорочувати обсяг і підвищувати наочність описів, зменшувати суб’єктивізм в інтерпретації психічних явищ.
Питання для самоконтролю
1. У чому полягає відмінність широкого і вузького трактування поняття «метод»?
2. Що таке «методологія» в широкому і вузькому значенні слова?
3. У чому полягає основна функція методологічного знання в науці і науково обґрунтованій практиці?
4. У чому полягає зміст нормативної і дескриптивної методології?
5. У чому полягає відмінність методології і науки?
6. Які існують види методологічного знання?
7. Дайте змістовну характеристику кожному з рівнів методологічного знання.
8. Через які особливості психології як науки методологічне знання для неї особливо значуще?
9. Охарактеризуйте методологічні принципи психології.
10. Які ви знаєте класифікації методів психології?
11. Назвіть основні методи дослідження, що застосовуються у психології.
Література
Основна
1. Ананьев Б. Г. О проблемах современного человекознания. – СПб.: Питер, 2001. – 272 с.
2. Гудвин Дж. Исследование в психологии: методы и планирование. – СПб.: Питер, 2004. – 558 с.
3. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология. – СПб.: Питер, 2001. – 320 с.
4. Корнилова Т. В. Экспериментальная психология: теория и методы: учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 381 с.
5. Мартин Д. Психологические эксперименты. – СПб.: ЕВРОЗНАК, 2002. – 480 с.
6. Солсо Р. Л., Джонсон Х. Х., Бил М. К. Экспериментальная психология: практический курс. – СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001. – 528 с.
Додаткова
1. Василюк Ф. Е. Методологический анализ в психологии. – М.: МГППУ; Смысл, 2003. – 240 с.
2. Зинченко В. П., Смирнов С. Д. Методологические вопросы психологии. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 128 с.
3. Корнилова Т. В., Смирнов С. Д. Методологические основы психологии. – СПб., Питер, 2006. – 320 с.
4. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. – СПб: Социально-психологический центр, 1996. – С. 32.
5. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологи / Б. Ф. Ломов. – М.: Наука,1984. – 444 c.
6. Рибалка В. В. Методологічні питання наукової психології: навчально-методичний посібник. – К.: Ніка-Центр, 2003. – 204 с.
