Кримінологічна характеристика злочинів проти державної та колективної власності

Навмисні злочини проти державної та колективної влас­ності мають високий рівень суспільної небезпеки як за своїм характером, так і у зв'язку з і'х розповсюдженням. Усі вони вчиняються з корисливою метою, спричиняють значні ма­теріальні збитки державі і громадським організаціям, гро­мадянам, призводять до незаконного збагачення окремих осіб. За своєю кримінологічною характеристикою ці злочи­ни можуть бути розподілені на відносно однорідні групи.

1. Ненасильницькі злочини, що вчиняються шляхом таємного обертання об'єктів державної або колективної власності на свою користь.

2. Крадіжки державного або колективного майна шля­ хом привласнення, розтрати або зловживання посадовим становищем з використанням легального доступу до майна.

3. Крадіжки шляхом шахрайства, обдурювання або зло­ вживання довірою.

4. Насильницькі злочини (розбої, грабежі, корисливі вбивства, бандитизм).

5. Привласнення знайденого, умисне необережне зни­ щення або пошкодження майна, злочинно недбале ставлен­ ня до охорони державного або колективного майна.

У кримінологічній класифікації злочинності однією з основних груп є саме злочини проти державної та колектив­ної власності, частка яких в останні десять років неухиль­но зростала. Так, якщо у 1990 році було виявлено 69686

злочинів проти державної і колективної власності, то у 1997 р₀ці —120 541, у 1998— 125268, У загальній структурі цих злочинів найбільшу питому вагу рік у рік складає розкрадан­ня державного або колективного майна шляхом крадіжки. У 1997 році таких злочинів було виявлено 91 689, грабежів — 1 667, шахрайства— 1 183, привласнення, розтрати або зло­вживань посадовим становищем — 8 903, розбоїв—436, ви­магательства— 161. Умисне знищення або пошкодження державного чи колективного майна склало 6 273 випадки.

За даними Держкомстату України у загальній кількості кримінальних проявів, зафіксованих у і 997 році, майже 58 % складають злочини проти всіх форм власності.

За даними кримінально-правової статистики число зло­чинів проти державної і колективної власності у 1998 році порівняно з 1990 роком зросло майже у два рази. Однак при оцінці цих даних слід враховувати і великий ступінь їх ла­тентності, запізнювання у розкритті.

Насильницькі злочини (грабежі, розбійні напади) про­ти державної і колективної власності хоча і складають не­значний відсоток у загальній структурі цих злочинів (2,1 %), але характеризуються високим ступенем суспільної небезпе­ки, вчиняються, як правило, раніше судимими, групою осіб із застосуванням зброї, спричиняють найбільші збитки.

Взагалі структура аналізованих злочинів, за даними ви­біркових досліджень, має такий вигляд: розкрадання держав­ного або колективного майна шляхом крадіжки — 78,7 %; пограбування — 1,5 %; шахрайство — 0,2 %; привласнен­ня, розтрата або зловживання посадовим становищем — 4,2 %; розбої — 0,6 %; розкрадання державного або колек­тивного майна в особливо великих розмірах — 13,0 %; ви­магательство — 1,8 %.

Рівень групової злочинності відносно невеликий (20,1 %), але він значно диференціюється стосовно окремих видів злочинів. Так, при вчиненні крадіжок у групі осіб дія­ли 48,7 % засуджених, пограбувань — 60,3 %, шахрайства — 36,2 %, привласнення, розтрати або зловживання поса­довим становищем — 39,2 %, розбоїв — 76,2 %, розкрадан­ня майна в особливо великих розмірах — 81,7 %, вимага-

 

тельства — 8,2 %. Таким чином, груповий характер злочи­ну більш притаманний насильницьким корисливим злочи­нам і розкраданням в особливо великих розмірах.

Злочини вчиняються в основному у сільському госпо­дарстві, промисловості, державній торгівлі.

Вивчення кримінальних справ про розкрадання, прове­дене Науково-дослідним інститутом проблем злочинності АПрН України, свідчить, що вони належать, головним чи­ном, до поодиноких посягань. Таких злочинів враховано нами більше половини — 55,2 %. Декілька епізодів протя­гом року склали 24,3 % справ, від 1 до 2 років — 6,5 %, від

2 до 3 років — 12,1 %, від 3 до 5 — 1,9 %. Зазначимо, що вивчені кримінальні справи були порушені у більшості ви­ падків у зв'язку із затриманням злочинців з речовим дока­ зом — 54,2 % і, як правило, правоохоронні органи обмежу­ валися цим поодиноким фактом. Між тим у багатьох випад­ ках мали місце розкрадання, що вчинялися систематично.

Оскільки більшість вивчених кримінальних справ про крадіжки порушувались у зв'язку із затриманням злочинців

3 речовими доказами, багато з них не встигали довести роз­ крадання до кінця. Тому приблизно у 75 % випадків викра­ дене майно поверталося підприємству і цивільний позов у суді не розглядався. Майже половина крадіжок припиняла­ ся на стадії посягання. У цьому виявляється специфіка кри­ мінальних справ про розкрадання на підприємствах харчо­ вої, м'ясної і молочної галузей, легкої промисловості, з яких найчастіше виносяться продукти безпосереднього спожи­ вацького призначення.

Зрозуміло, що тривалість злочинної діяльності далеко не завжди достатньо повно встановлюється судом. Опиту­вання засуджених з цього питання, як правило, дають відо­мості, далекі від дійсності: обвинувачені і засуджені не за­цікавлені у висвітленні всієї своєї злочинної діяльності.

Кримінологічні дослідження дають підставу стверджу­вати і те, що крадіжки, вчинені з використанням доступу до майна, досить часто носять груповий характер. Значну кількість цих справ (39 %) порушено щодо групи обвинува­чених. Ще частіше, як показали опитування засуджених,

вчиняються у співучасті розкрадання у великих і особливо великих розмірах (76 % вивчених осіб були членами груп розкрадачів). Більшість з них була виконавцями — 65 %, близько 27,5 % — організаторами, 1,2 % — підмовниками, ^ З % — посібниками. Як організатори розкрадань виступа­ють посадові особи з великим досвідом і стажем роботи: обліково-ревізійні і бухгалтерські працівники, матеріально відповідальні особи.

Серед розкрадачів 18,1 % мали судимість, як правило, погашену. Більшість з них (58,5 %) раніше відбували пока­рання за корисливі злочини, головним чином розкрадання. Порівняно невисокий рівень рецидиву пояснюється обме­женням щодо працевлаштування осіб, які відбули покаран­ня за корисливі правопорушення. В той же час повторні розкрадання свідчать про те, що вказані обмеження не зав­ади послідовно виконуються. Спеціальний рецидив, тобто повторне засудження за розкрадання державного майна шляхом привласнення, розтрати чи зловживання посадовим становищем, складає, за нашими спостереженнями, 30,9 %.

Опубліковані окремими авторами соціально-демо­графічні характеристики осіб, засуджених за розкрадання державного майна, багато в чому співпадають. Зокрема, одностайно відмічається відносно високий відсоток жінок серед засуджених за посягання на злочини, що розглянуті. Пояснюється це значною кількістю жінок серед праців­ників, які обслуговують матеріальні цінності, особливо на підприємствах легкої, харчової, м'ясної і молочної промис­ловості (12,6%).

Порівняно з іншими засудженими розкрадачі є особа­ми досить зрілого віку. Особи старші ЗО років, за нашими даними, складають 55,6 %, що співпадає з відповідними даними з інших джерел. У загальній структурі злочинності особи старші ЗО років у 1997 році складали 49,1 % від за­гальної кількості злочинців. Більшість розкрадачів належать до «зони пізньої злочинної активності».

Розкрадачів виділяє серед інших правопорушників по­рівняно високий рівень освіти. В той час як освітній рівень усіх засуджених нижче відповідного показника для населен-

ня нашої країни, розкрадачі в цьому відношенні характе­ризуються більш високими показниками.

Серед вивчених нами засуджених за ст. 84 КК вищу освіту мали 12,3 %, середню спеціальну — 14,9%, середню — 52,6 %, неповну середню — 20,2 %. А за даними, що от­римані шляхом узагальнення кримінальних справ, вищу освіту мали 8,5 % засуджених розкрадачів, середню (загаль­ну і спеціальну) — 66 %, неповну середню (8-9 класів) — 11,5 %, менше 8 класів — 14 %. Це досить високий рівень освіти. Наведене в цілому відповідає даним, опублікованим іншими дослідниками, і, таким чином, заслуговує на дові­ру. Доводиться визнати, що освіта сама по собі не гарантує високого рівня правосвідомості. За своїм освітнім рівнем, як і за багатьма іншими ознаками особистості, розкрадачі мало чим відрізняються від більшості робітників і служ­бовців відповідних підприємств. Майже всі засуджені (93%) займали посади, які відповідали їхній загальній і спе­ціальній освіті.

Певний інтерес становить стаж роботи розкрадача на об'єкті, де був вчинений злочин. Нами встановлено, що більшість засуджених за розкрадання досить довго працюва­ли на даному підприємстві і, таким чином, добре знали свої обов'язки, а також порядок зберігання, охорони і обліку ма­теріальних цінностей. По вивчених кримінальних справах безперервний трудовий стаж засуджених визначився таким чином: менше 1 року — 15,4 %, від 1 до 3 років — 24 %, від З до 5 років — 9,4 %, вище 5 років — 36,7 %; 24,5 % трудо­вого стажу не мали. Є підстави припускати, що багато з числа засуджених розкрадачів до викриття неодноразово розкра­дали державне майно, але не були своєчасно викриті.

Більшість розкрадачів до засудження (76 %) мали сім'ю, були одружені. Сім'я не без підстав розглядається багатьма кримінологами як позитивний фактор. Однак щодо розгля­нутих видів злочинів попереджувальна роль сім'ї є, м'яко кажучи, не досить ефективна. Відбувається це з багатьох причин, одна з яких та, що члени сім'ї розкрадача, як пра­вило, також користуються викраденими коштами і товарно-матеріальними цінностями.

Родинні відносини розкрадачів є більш міцними, ніж злочинців, засуджених за насильницькі злочини. Майже всі вони, як показало анкетування, болісно сприймають розлу­ку з родиною: 80 % вказали на цей бік покарання як на найбільш тяжкий, багато з них занепокоєні погіршенням ма­теріального становища сім'ї, що настало в результаті засуд­ження їх до позбавлення волі; 88 % опитаних вважають, що під час відбування покарання стосунки з родиною залишать­ся нормальними. Але 12 % вважають, що під час перебування в місцях позбавлення волі їх сім'ї розпалися або не можуть визначитися у характері їх сімейних відносин. Розкрадачі значно частіше, ніж інші засуджені, зберігають свої сім'ї.