Предмет, методологія та методи, загальнотеоретична і нормативна база Особливої частини кримінології

Головне завдання Особливої частини кримінології по­лягає у вивченні кримінологічних понять та характеристик окремих видів і груп злочинів, а також у розробленні комп­лексних заходів з їх попередження. Виходячи з цього, мож-

на зробити висновок, що в предмет цієї частини криміно­логії входить:

— розчленування всієї маси злочинності на специфічні види і групи злочинів та опис їх кримінологічного поняття;

— з'ясування аналітичних кількісно-якісних характе­ ристик цих видів і груп злочинів;

— виявлення факторів і причин, які обумовлюють їх вчинення;

— розробка рекомендацій та пропозицій з їх поперед­ ження.

Коротко про кожний елемент предмета Особливої частини.

Розчленування злочинності на окремі види і групи зло­чинів проводиться, як уже зазначалося, за особливостями антисоціальної спрямованості злочинного посягання та ха­рактеру криміногенної мотивації злочинної поведінки винної особи, а також за особистістю контингенту злочинців. Кри­мінологічне поняття таких видів і груп дається з соціологіч­ної та правової точок зору, бо злочинність як"соціальне яви­ще має завжди і конкретну кримінально-правову оцінку.

Кримінологічна характеристика — це один з основних термінів кримінологічної науки. Але, незважаючи на те, що він широко вживається у науковому обігу, єдиного його тлу­мачення немає.

"Висловлювалася думка, що кримінологічна харак­теристика того чи іншого виду, групи злочинів включає в себе всі їх параметри: і кількісно-якісні показники, і відо­мості про особистість злочинця, і питання детермінації зло­чинів, і навіть їх попередження. Це надто широке трактуван­ня цього терміна не знайшло багатьох прихильників.

Є й інша точка зору, згідно з якою кримінологічна ха­рактеристика злочину зводиться до показників злочинності та тенденцій її розвитку, а також до обставин, що сприяють їх вчиненню.

Окремі кримінологи визнають, що термін «криміно­логічна характеристика» злочинів визначає тільки їх кіль-кісно-якісні показники.

З нашого погляду, цей термін охоплює рівень, кое­фіцієнти, структуру та динаміку злочинів, описування осо-

бистості тих, хто їх вчиняє, мотиви і цілі їх злочинної по­ведінки. Такої точки зору дотримуються автори даного на­вчального посібника. Кримінологічна характеристика в та­кому ЇЇ розумінні містить у собі достатню інформацію про певний вид (групу) злочинів. Що ж до їх причин та умов, то вони лежать в іншій площині.

Безумовно, проблемі детермінації злочинної поведінки в Особливій частині приділяється значна увага. Тут розгля­даються фактори, причини та умови окремих груп злочинів і причинно-наслідкові комплекси на рівні конкретних зло­чинів. При цьому під факторами розуміють всі ті соціальні явища та процеси, з якими ці групи злочинів пов'язані і взає­модіють і які мають будь-яке детермінуюче значення, тобто ті, що породжують, визначають, обумовлюють злочини. Інак­ше кажучи, криміногенні фактори — це родове поняття, яке складається з різних форм криміногенної детермінації. На рівні окремого злочину встановлюються його причина, умо­ви і причинно-наслідкові комплекси (причини + умови).

Під причинами злочину розуміють ті негативні явища та процеси нашої дійсності, під впливом яких у свідомості особи з'являються глибокі і стійкі погляди та звички, що свідчать про її готовність вчинити злочин. Умови — це об' -єктивні обставини, які сприяють вчиненню злочину та до­сягненню злочинного результату. Вони викликають намір подальшого злочинного прояву.

Практично на рівні конкретного злочину діють причин-но-наслідкові комплекси. Це пояснюється тим, що, по-пер­ше, злочин є результатом не одного якогось соціального явища, процесу, а наслідком сукупності причин і умов; по-друге, причини і умови діють опосередковано; по-третє, вони (причини та умови) змінюються, а також не схожі в один і той же час у різних регіонах країни; по-четверте, одні і ті ж соціальні явища (процеси) можуть виступати за­лежно від обставин, що склалися, в значенні як причини, так і умови, тобто трансформуватися з однієї якості в іншу. Соціальні явища і процеси, що складають сутність причин та умов злочинів, як свідчить практика, часто міняються місцями.

Вивчення факторів, причин та умов певних видів і груп злочинів не є самоціллю. Завершальний етап кримінологі­чних досліджень полягає в розробленні заходів з поперед­ження тих чи інших злочинів на загально соціальному, спе­ціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Такі наукові розробки, повторюємо, також становлять один з елементів предмета Особливої частини кримінології.

При описуванні, аналізі та вивченні різних елементів предмета Особливої частини кримінології використовується сукупність вихідних положень і вимог теорії пізнання, вихі­дних філософсько-діалектичних законів та категорій, а так само основних логіко-гносеологічних принципів і способів. Усе це разом взяте складає її галузеву методологію. Похідни­ми від неї є різні методи, тобто шляхи, засоби та прийоми збирання та оброблення фактичних даних про окремі види (групи) злочинів. До таких методів належать статистичні, конкретно-соціологічні, психологічні та інші методи. Пізна­вальна діяльність кримінологів, які розглядають проблеми Особливої частини, реалізується саме у таких методах.

Вихідною теоретичною базою Особливої частини кри­мінології слід вважати науково-теоретичні положення її Загальної частини. Зокрема, вчення про злочинність, осо­бистість злочинця, детермінацію злочинності та обумов­леність окремих злочинів, а також проблеми їх попереджен­ня. Особлива частина конкретизує положення Загальної частини кримінології.

У цій частині кримінології вирішуються різні важливі питання, які мають чітко виражену практичну спрямо­ваність. У зв'язку з цим істотного значення набувають дже­рела правового регулювання усіх сторін діяльності по бо­ротьбі зі злочинністю. Найбільш важливими джерелами є такі законодавчі та інші нормативні акти:

— Конституція України 1996 року, в якій викладені ос­новоположні принципи кримінальної політики (статті 3,24, 27, 29, 58, 62, 63 та ін.);

—- Закон України від 5 листопада 1991 року зі змінами, внесеними 1993 року «Про прокуратуру» (Відомості Вер­ховної Ради України. Ї991. № 53. Ст. 793);

— Закон України від 25 грудня 1990 року зі змінами, внесеними в 1992-1994 роках «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради. 1991. № 4. Ст. 20);

— Закон України від 2 березня 1992 року «Про Служ­ бу безпеки України» (Відомості Верховної Ради. 1992. № 7. Ст. 382);

— Кримінальний, Кримінально-процесуальний та Вип­ равно-трудовий кодекси України;

— Закон України від ЗО травня 1993 року «Про орга­ нізаційно-правові основи боротьби з організованою злочин­ ністю» з подальшими доповненнями і змінами;

— Указ Президента України «Про затвердження комп­ лексної цільової програми боротьби зі злочинністю в Укра­ їні на 1996-2000 роки» від 17 вересня 1996 року №837/96.

До нормативної бази Особливої частини кримінології належать також різні відомчі акти — накази та розпоряд­ження правоохоронних відомств, рішення органів місцево­го самоврядування.