Головне завдання Особливої частини кримінології полягає у вивченні кримінологічних понять та характеристик окремих видів і груп злочинів, а також у розробленні комплексних заходів з їх попередження. Виходячи з цього, мож-
на зробити висновок, що в предмет цієї частини кримінології входить:
— розчленування всієї маси злочинності на специфічні види і групи злочинів та опис їх кримінологічного поняття;
— з'ясування аналітичних кількісно-якісних характе ристик цих видів і груп злочинів;
— виявлення факторів і причин, які обумовлюють їх вчинення;
— розробка рекомендацій та пропозицій з їх поперед ження.
Коротко про кожний елемент предмета Особливої частини.
Розчленування злочинності на окремі види і групи злочинів проводиться, як уже зазначалося, за особливостями антисоціальної спрямованості злочинного посягання та характеру криміногенної мотивації злочинної поведінки винної особи, а також за особистістю контингенту злочинців. Кримінологічне поняття таких видів і груп дається з соціологічної та правової точок зору, бо злочинність як"соціальне явище має завжди і конкретну кримінально-правову оцінку.
Кримінологічна характеристика — це один з основних термінів кримінологічної науки. Але, незважаючи на те, що він широко вживається у науковому обігу, єдиного його тлумачення немає.
"Висловлювалася думка, що кримінологічна характеристика того чи іншого виду, групи злочинів включає в себе всі їх параметри: і кількісно-якісні показники, і відомості про особистість злочинця, і питання детермінації злочинів, і навіть їх попередження. Це надто широке трактування цього терміна не знайшло багатьох прихильників.
Є й інша точка зору, згідно з якою кримінологічна характеристика злочину зводиться до показників злочинності та тенденцій її розвитку, а також до обставин, що сприяють їх вчиненню.
Окремі кримінологи визнають, що термін «кримінологічна характеристика» злочинів визначає тільки їх кіль-кісно-якісні показники.
З нашого погляду, цей термін охоплює рівень, коефіцієнти, структуру та динаміку злочинів, описування осо-
бистості тих, хто їх вчиняє, мотиви і цілі їх злочинної поведінки. Такої точки зору дотримуються автори даного навчального посібника. Кримінологічна характеристика в такому ЇЇ розумінні містить у собі достатню інформацію про певний вид (групу) злочинів. Що ж до їх причин та умов, то вони лежать в іншій площині.
Безумовно, проблемі детермінації злочинної поведінки в Особливій частині приділяється значна увага. Тут розглядаються фактори, причини та умови окремих груп злочинів і причинно-наслідкові комплекси на рівні конкретних злочинів. При цьому під факторами розуміють всі ті соціальні явища та процеси, з якими ці групи злочинів пов'язані і взаємодіють і які мають будь-яке детермінуюче значення, тобто ті, що породжують, визначають, обумовлюють злочини. Інакше кажучи, криміногенні фактори — це родове поняття, яке складається з різних форм криміногенної детермінації. На рівні окремого злочину встановлюються його причина, умови і причинно-наслідкові комплекси (причини + умови).
Під причинами злочину розуміють ті негативні явища та процеси нашої дійсності, під впливом яких у свідомості особи з'являються глибокі і стійкі погляди та звички, що свідчать про її готовність вчинити злочин. Умови — це об' -єктивні обставини, які сприяють вчиненню злочину та досягненню злочинного результату. Вони викликають намір подальшого злочинного прояву.
Практично на рівні конкретного злочину діють причин-но-наслідкові комплекси. Це пояснюється тим, що, по-перше, злочин є результатом не одного якогось соціального явища, процесу, а наслідком сукупності причин і умов; по-друге, причини і умови діють опосередковано; по-третє, вони (причини та умови) змінюються, а також не схожі в один і той же час у різних регіонах країни; по-четверте, одні і ті ж соціальні явища (процеси) можуть виступати залежно від обставин, що склалися, в значенні як причини, так і умови, тобто трансформуватися з однієї якості в іншу. Соціальні явища і процеси, що складають сутність причин та умов злочинів, як свідчить практика, часто міняються місцями.
Вивчення факторів, причин та умов певних видів і груп злочинів не є самоціллю. Завершальний етап кримінологічних досліджень полягає в розробленні заходів з попередження тих чи інших злочинів на загально соціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Такі наукові розробки, повторюємо, також становлять один з елементів предмета Особливої частини кримінології.
При описуванні, аналізі та вивченні різних елементів предмета Особливої частини кримінології використовується сукупність вихідних положень і вимог теорії пізнання, вихідних філософсько-діалектичних законів та категорій, а так само основних логіко-гносеологічних принципів і способів. Усе це разом взяте складає її галузеву методологію. Похідними від неї є різні методи, тобто шляхи, засоби та прийоми збирання та оброблення фактичних даних про окремі види (групи) злочинів. До таких методів належать статистичні, конкретно-соціологічні, психологічні та інші методи. Пізнавальна діяльність кримінологів, які розглядають проблеми Особливої частини, реалізується саме у таких методах.
Вихідною теоретичною базою Особливої частини кримінології слід вважати науково-теоретичні положення її Загальної частини. Зокрема, вчення про злочинність, особистість злочинця, детермінацію злочинності та обумовленість окремих злочинів, а також проблеми їх попередження. Особлива частина конкретизує положення Загальної частини кримінології.
У цій частині кримінології вирішуються різні важливі питання, які мають чітко виражену практичну спрямованість. У зв'язку з цим істотного значення набувають джерела правового регулювання усіх сторін діяльності по боротьбі зі злочинністю. Найбільш важливими джерелами є такі законодавчі та інші нормативні акти:
— Конституція України 1996 року, в якій викладені основоположні принципи кримінальної політики (статті 3,24, 27, 29, 58, 62, 63 та ін.);
—- Закон України від 5 листопада 1991 року зі змінами, внесеними 1993 року «Про прокуратуру» (Відомості Верховної Ради України. Ї991. № 53. Ст. 793);
— Закон України від 25 грудня 1990 року зі змінами, внесеними в 1992-1994 роках «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради. 1991. № 4. Ст. 20);
— Закон України від 2 березня 1992 року «Про Служ бу безпеки України» (Відомості Верховної Ради. 1992. № 7. Ст. 382);
— Кримінальний, Кримінально-процесуальний та Вип равно-трудовий кодекси України;
— Закон України від ЗО травня 1993 року «Про орга нізаційно-правові основи боротьби з організованою злочин ністю» з подальшими доповненнями і змінами;
— Указ Президента України «Про затвердження комп лексної цільової програми боротьби зі злочинністю в Укра їні на 1996-2000 роки» від 17 вересня 1996 року №837/96.
До нормативної бази Особливої частини кримінології належать також різні відомчі акти — накази та розпорядження правоохоронних відомств, рішення органів місцевого самоврядування.
