1.Фермерські господарства. Трудові відносини регулюються членами господарства, а осіб, залучених до роботи за трудовим договором, - законодавством України про працю. Тому оплата праці у фермерському господарстві має дві частини: а) прибуток членів господарства; б) оплата праці найманих працівників.
Частку кожного члена фермерського господарства можна встановити за такими параметрами: як процент від одержаного прибутку; залежно від кількості та якості його праці (за рішенням зборів членів господарства); залежно від майнового та грошового внеску при формуванні фондів господарства.
Форми, системи і розміри оплати праці найманих працівників встановлюється підприємцями самостійно і відображаються в трудовому договорі. Вона не залежить від кінцевих результатів господарства, але кінцевий заробіток працівника може бути поставлений у залежність від обсягу виробленої продукції. Голова господарства може використовувати тарифні сітки і шкали, які визначені галузевими угодами як орієнтири для диференціації оплати праці залежно від професії, кваліфікації працівника, складності виконуваних робіт та умов праці. Конкретні розміри тарифних ставок повинні бути не нижче встановленого державного мінімального розміру заробітної плати.
2. Виробничі кооперативи, господарські товариства. Діяльність цих підприємств здійснюється в основному за рахунок праці їх членів і ґрунтується на повній самоокупності. Оплата складається з двох частин – поточного авансу і доплати за результати роботи, які визначаються щомісячно (якщо їх можна визначити) або після завершення циклу виробництва (діяльності).
Система авансування в таких формуваннях є, як правило, погодинною із зазначеними диференційованими місячними окладами і розподілом доплат (розмір залежить від доходів) пропорційно до авансу або відпрацьованого часу. Оплата праці керівників встановлюється на рівні середньої по колективу, збільшеної на визначений коефіцієнт (за рішенням загальних зборів він коливається в межах 1,5-2,5). Спеціалісти та обліковий персонал отримують заробітну плату за встановленими персонально кожному відсотками від оплати керівника (від 40 до 80%).
Питання розподілу залишку прибутку після сплати податків вирішується на загальних зборах. Частка, що призначається для розподілу між членами колективу як оплата за кінцеві результати, як і авансування, є гласною і широко відомого колективу, що відрізняє ці формування від приватних підприємств.
3. Приватні підприємства. Використовують два варіанти оплати праці. Перший варіант: головним показником виступає не кінцевий результат діяльності, а оцінка роботи найманих працівників та соціально-психологічні фактори, що впливають на них щодо зацікавленості їх у роботі. Тобто частіше використовується методика тарифікації не робіт, а працівника. Оплату праці за формою поділяють на дві частини: фіксований оклад (постійна частина – за виконаний обсяг робіт або відпрацьований час) і змінна частина (як додаткове стимулювання за окремі показники роботи, що сприяють підвищенню прибутковості підприємства). Визначення преміальних сум (змінна частина) конкретному працівнику здебільшого здійснюється власником підприємства (за пропозицією менеджера) на його розсуд.
Другий варіант: оплата праці з урахуванням кінцевих результатів (обсягу продукції або доходу).
Для самого власника підприємства такої категорії, як оплата праці, не існує. Він одержує дохід (прибуток), з якого сплачує податок (згідно з доданою ним декларацією про розмір прибутку), і розпоряджається рештою на свій розсуд. За відсутності прибутку приватне підприємство банкрутує і самоліквідується.
