Організаційно-правові основи оплати аграрної праці

Згідно із Законом України «Про оплату праці» організація оплати праці здійснюється на підготовці: законодавчих та інших нормативних актів; Генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

Генеральна угода укладається між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців та профспілковими об’єднаннями України. Її норми є обов’язковими для укладання угод (договорів) на галузевому, регіональному та виробничому рівнях як мінімальні гарантії.

Галузева угода укладається між Міністерством аграрної політики України та об’єднаннями підприємств і підприємців з одного боку і ЦК профспілок працівників агропромислового комплексу – з іншого. Її положення є обов’язковими для застосування органами управління АПК, власниками, керівниками підприємств (незалежно від форми господарювання і власності) і комітетами профспілок працівників АПК при укладанні регіональних галузевих угод і колективних договорів.

На госпрозрахункових підприємствах усіх форм власності системи оплати праці, тарифні ставки, розцінки, схеми посадових окладів, надбавки, доплати, премії та інші виплати встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених чинним законодавством, Генеральною і галузевою угодами. Умови договору повинні забезпечувати прямий зв’язок заробітку з продуктивністю праці, а преміювання – з фінансовими результатами.

Держава здійснює регулювання заробітної плати працівників усіх форм власності й господарювання шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати, інших норм для працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, а також через оподаткування доходів працівників. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України. Це державна гарантія для всіх категорій найманих працівників, яка не може бути зниженою на рівні галузі і підприємства. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних договорів.

Держава встановлює й інші мінімальні норми та гарантії в оплаті праці: працівників, молодших 18 років; оплати щорічних відпусток, святкових неробочих та вихідних днів; за роботу в понаднормативний час; переведених за станом здоров’я на легшу роботу на ін.

Оплата праці робітників і службовців складається із основної (постійної) і додаткової (змінної) частини, а також заохочувальних виплат. Основна оплата праці – це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норма часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, а для службовців – у вигляді посадових окладів. Додаткова оплата праці – винагорода понад встановленої норми (за трудові успіхи і за особливі умови праці). Вона включає доплати, передбачені чинним законодавством, і премії, пов’язані з виконанням виробничих функцій. Заохочувальні і компенсаційні витрати - це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними положеннями, компенсаційні та інші виплати, що не передбачені чинним законодавством або здійснюються понад нормами, встановленими названими актами.

Організація оплати праці базується на таких принципах:

1) оплата праці працівника залежить від його трудового внеску і результатів господарської діяльності підприємства;

2) підприємство має повну самостійність у виборі форми та системи оплати праці і визначенні її розміру (але не нижче встановленого державного мінімуму);

3) при встановленні співвідношення в оплаті праці різних категорій працівників ураховується складність виконуваних робіт і умови праці, її престижність;

4) стимулювання за підвищення технічного і організаційного рівня виробництва, зниження собівартості й підвищення якості продукції;

5) державне і тарифно-договірне регулювання розмірів мінімальної заробітної плати, що мають забезпечити просте відтворення робочої сили працівниками різної кваліфікації;

6) посилення соціального захисту працівників з метою поступового забезпечення їх нормального відтворення;

7) зв’язок між результатами праці і заробітною платою має бути простим і зрозумілим кожному працівникові.

Слід підкреслити, що диференціація заробітної плати працівників залежно від складності і умов праці здійснюється за допомогою тарифної системи. А зв’язок заробітку працівників з кількісними і якісними результатами праці здійснюється за допомогою форм і систем заробітної плати.