Народи Південно –Східної Африки

Південноафриканські банту. Всі етноси нігеро-кордофанської сім'ї, які проживають південніше 6 градуса північної широти, називають запровадженим європейськими дослідниками словом "банту". В його основу покладено слово місцевих аборигенів a-ba-ntu- "люди". Переважна їх більшість належить до негрської підраси великої негроїдної раси. На крайньому півдні Африки банту з'явились у другій половині І тис. до н.е.

На території Південної Африки найчисленніші бантоїдні етноси - це зулуси, тсвани, свазі, коси, сути, бемби, тонги та інші.

Основним заняттям місцевих бантоїдних етносів було скотарство в поєднанні з мотичним землеробством, полюванням і збиральництвом дикоростучих плодів. Традиційне скотарство південноафриканських банту майже повністю аналогічне зі скотарством готентотів. Чоловіки, крім скотарства, займались ще полюванням, виплавкою заліза, ковальством, обробкою шкур і т.ін. Знаряддя полювання - це кидальні списи, сокири, довбні, луки і стріли. На слонів і буйволів полювали влаштовуючи спеціальні загони, що закінчувались глибокими ямами. Значного успіху досягай банту у виплавці заліза й міді, ковальстві, зброярстві. Із заліза виготовляли знаряддя праці: мотики, сокири, ножі, наконечники стріл і списів тощо.

У мотичному землеробстві були зайняті жінки. Чоловіки вели лише первісну обробку грунту, а посадки і посіви, догляд за культурами, збір врожаю вели жінки. Крім того, жінки займались гончарством, виготовленням циновок, ткацтвом, пошиттям одягу, веденням домашнього господарства і т.ін.

Традиційним поселенням усіх скотарів Південної Африки був крааль -кругле поселення, в якому жила патріархальна сім'я (домогосподарство). Крааль складався з трьох концентричних кіл: перше, зовнішнє, це високий пліт; друге - по колу розміщені куполоподібні, вкриті соломою хатини; третє - огорожа, що відокремлює площу від жител. Каркас житла робили з гнучких жердин, місця пересікання яких зв'язували. Каркас накривали тростиною чи циновками, а зверху настилали шар сухої трави чи соломи. Дещо відмінне традиційне житло бечуанів, поселення яких обов'язково знаходились поруч з джерелами води. Поселення бечуанів - великі, інколи налічують більше 1 тис. хат. Основу житла бечуанів складав круглий плетений каркас, який обмащувався глиною, а конічний дах настилали соломою. Домашнє начиння виготовляли переважно з дерева.

Одяг чоловіків - шкіряні пов'язки, у жінок - шкіряні фартушки. Чоловіки і жінки одягали карос - плащ чи накидку зі шкур антилопи, сріблистого шакала чи інших тварин. Родова знать одягала кароси зі шкур лева чи пантери. Карос одягали хутром до тіла, на плечах його зав'язували ремінцями.

У XVH-XVHI ст. у всіх південноафриканських банту йшов розклад родоплемінних відносин, утвердилось панування патріархальної родової організації. Класичні зразки патріархату зафіксовані в зулусів і косів. У них кожне плем'я складалося з родів, члени яких були пов'язані спільністю походження по батьківській лінії спорідненості. Лише у частини бечуанів пустельних степів та мошанів гірських районів збереглись традиції матріархату. Кожен патріархальний рід володів частиною племінної території. Рід мав свої звичаї, перекази та пісні про подвиги предків, кожним з них керували виборні вожді. Суспільним і виробничим осередком у південноафриканських банту була патріархальна сімейна община (домогосподарство), до якої входили батько, його сини з дружинами і дітьми, внуки, правнуки, дядьки і т.ін. Уся худоба була у власності такої сімейної общини. У разі одруження домогосподарство виділяло жениху необхідну кількість худоби для виплати викупу (лобола) за дружину. В аборигенів півдня Африки була поширеною багатошлюбність чоловіків.

Своєрідним був суспільний лад у скотарів-герерів. Ще в XIX ст. вони жили племенами, які ділились на роди. У герерів існували два типи родової організації: материнський рід (занда), що володів землею та батьківський рід (орузо), що володів худобою. Спорідненість у герерів велась по мате­ринській і батьківській лініях. Син одержував спадщину за двома лініями спорідненості: від брата своєї матері (дядька) - певну ділянку оброблюваної землі, врожай, хату, а від батька - худобу і особисту зброю.

Основу релігій усіх південноафриканських банту складав анімізм і культ предків. Зулуси поклонялись єдиному верховному богу Ункулункулу ("дуже старий чоловік"), який живе на небі і не втручається в людські справи. Його вважають прапредком усіх зулусів. Крім нього, поклонялись духам своїх прямих предків. До них звертались по допомогу при хворобах, нещастях, засухах і т.ін.

У 1652 р. голландські поселенці улаштувались на території нинішньої Капської провінції, винищували бушменів і готентотів, а їх рештки витіснили у посушливі райони. У 1806 р. Капську колонію захопила Англія, у 1858 р. англійці підкорили косів, у 1879 р. -зулусів, бечуанів, матабелів та ін. Місцеві етноси були загнані у резервації, де йшла деградація їх господарства і традиційної культури. У змінених умовах південноафриканські банту перейшли повністю до землеробства. Вони вирощують сорго, бобові, пшеницю, рис, кукурудзу, цукрову тростину, городні і баштанові культури і т.ін. З кінця XIX ст. більшість з банту переселились у міста, працюють у промисловості, на фермах найманими пастухами, слугами, чорноробами тощо.