Перелічіть основні передумови появи міжнародного права

Економічна несамодостатність на початкових етапах розвитку державоподібних утворень і держав змушувала їх шукати на міжнародному рівні задоволення своїх потреб і зав’язувати з цією метою відносини між собою. Ці відносини, окрім правил регулювання торгівлі та обміну, вимагали й низки супутніх правових інститутів, які б уможливлювали міжнародне співробітництво. Саме тому основною причиною появи міжнародного права стала необхідність врегулювати та стабілізувати відносин між суверенними суспільними утвореннями. Це досягалось шляхом міжнародно-правового регулювання, в процесі якого з’являлись і проходили своє становлення необхідні для врегулювання поточних торгівельних відносин інститути (інститути майбутніх галузей торгівельного, посольського, морського права, права війни та права міжнародних договорів та ін.).

МП виникло приблизно 4 тисячі років тому, чому сприяли певні фактори та чинники, зокрема:

Необхідність регулювання відносин визнання. Це стосувалось релігійних, а скоріше, первісних вірувань. МП більш об’єктивно підходить до життя, розвивається природно-правова концепція. Визнання первісними утвореннями одне одного зробило можливим встановлення системи МВ. Важливо наголосити на аспекти усвідомлення народів регулювання своїх взаємовідносин саме нормами права, з моменту якого можна говорити про формування міжнародного права. Для того, щоб створювати в першу чергу взаємно прийнятні норми взаємоповедінки, допоміжним джерелом виявились існуючі звичаї,. Це пояснює походження багатьох ритуалів і церемоній первісних племен, що супроводжували їхні контакти з іншими групами. Пережитки цих ритуалів дійшли до нашого часу у формі звичаїв ввічливості, гостинності, доброї поведінки та ін. Одним з таких звичаїв є правило приносити подарунок, при вступі на територію іншої особи. Ритуали є швидше процедурним супроводом встановлення відносин між різними соціальними групами. Основним в ньому були первісні протоправові норми, що і встановлювали механізм входження в такі відносини.

Регулювання торгівельних відносин та відносин обміну. Еквівалентні дарунки, що започаткували ширший торгівельний обмін, а згодом стали міжнародно-правовим інститутом, вплинули на становлення супутніх інститутів права торгівлі (гостинності, визначення статусу офіційних торгівельних делегацій та його відмінність від статусу приватних торгівців чи купців, поняття мита, податків на іноземні товари, режимів міжнародної торгівлі, статусу іноземного майна, територіальних режимів, сплати данини, укладання угод та визнання інших джерел міжнародного права, відповідальності і навіть укладання династичних шлюбів). Розвиваючись в регулюванні міжнародного економічного обміну ці інститути з розширенням сфери міжнародних відносин набували нових рис і включались в інші галузі права (посольське, морське, право договорів, право війни та ін.). Це видно на прикладі інституту обміну жінками, який вплинув на появу інституту еквівалентних дарунків, а згодом ліг в основу процедури укладання династичних шлюбів та відповідних їм договорів. Почали з'являтись правила найбільшого сприяння торгівцям із закордону. Розвиток торгівельних відносин унеможливив погляди на іноземців як на ворогів, що стоять поза законом і позбавлені цивільної правоздатності.

Необхідність регулювання статусу іноземців за допомогою норм, а не інститутів. Зокрема, концепція варварів (іноземець, що не належить до моральної та етичної системи) не витримувала критики. Вирішити проблему негативного ставлення до іноземців могло лише право. Оскільки інші системи управління в первісному суспільстві самі часто проповідували недовіру до представників іншого племені чи вірування.

На становлення правового статусу іноземців мали вплив регіональні особливості стародавнього світу: першими між суверенними утвореннями виникали відносини всередині певного регіону (Месопотамія, Греція, Індія) і тільки згодом вони виходили за його межі. Як наслідок спочатку в МП поєднувались два різновиди статусу іноземців: іноземців в середині певного державного регіону (представники різних номів) та іноземців з держав інших регіонів. Зі зрозумілих причин першим надавався більш сприятливий режим. З розвитком міжрегіональних відносин концепція більш сприятливого статусу представників держав свого регіону було перенесено на всіх іноземців. Зважаючи на причини вступу стародавніх народів у відносини між собою, необхідно було забезпечити ці відносини; відтак, відправлення співвітчизників за кордон і прийняття іноземців були об’єктивним продовженням даної цими народами згоди на взаємні відносини. Якщо ще врахувати, що передумовою вступу в такі відносини була взаємна зацікавленість держав (яка інколи доходила до рівня життєвої необхідності), то стає зрозумілим, що в інтересах цих держав було і належне ставлення до іноземців, (що на практиці реалізовували такі відносини), яке встановлювалось в порядку взаємності. Таким чином, не відповідає відомим фактам теза про цілковиту безправність іноземців у стародавньому світі, про недовіру, про ненависть до них з боку титульних народів.

Необхідність регулювання статусу іноземного майна.. Це відбувається на етапі повного визнання за іноземцями певного (часто більш сприятливого) статусу, і впливає на становлення низки інститутів міжнародного приватного права. Вимоги врегулювати міжнародні майнові відносини походять з тих же економічних чинників, котрі призвели і до утворення статусу іноземців взагалі. Виходячи з економічної доцільності даного інституту, він передбачав надання сторонами – учасницями торгівельних відносин взаємно сприятливого режиму для своїх офіційних представників та максимального задоволення їхніх майнових інтересів. Врегулювання статусу майна іноземців мало вплив і на становлення інституту міжнародної відповідальності (зокрема за ушкодження чи знищення іноземного майна), яка, як правило, носила колективний характер.

Регулювання правочинів, угод між різними соціальними утвореннями. У цей час відносини ще не були стабільними, у їх регулюванні допомагала релігія. 4 тис. до н. е. – перші стародавні договори. Першим фактором дотримання міжнародних зобов’язань був фактор віри. Боги були гарантами та свідками укладання МД. Встановлення релігійної терпимості та рівності при укладанні МД. Договори укладались у якості камінної стели, щоб всі жителі ному могли мати доступ та знати зміст договору, що привело до утвердження принципу, що «незнання закону не звільняє від відповідальності». Окрім цього виникають інститути депозитаріїв та ратифікації МД.

Встановлення принципу взаємності та еквівалентності, який виникає через існування відносин обміну: економічний обмін, обмін жінками (далі ліг в основу інституту еквівалентних дарунків та династичних шлюбів), відносини престижного обміну. Відносини взаємності поділялись на: специфічну взаємність, загальноприйняту взаємність, відносини типу «зроби мені, як я зробив тобі», відносини взаємної, нерозривної любові та радості, «дві країни щасливіші, ніж всі інші», «МВ, яким нема рівних».

Врегулювання статусу територій було тісно пов’язане із питанням про встановлення міжнародної правосуб’єктності; території мали різну економічну цінність, тому даний інститут був розвинений. Виникають різні способи набуття території і їх правове закріплення; визначення територій з різним правовим статусом.

Регулювання питань ведення війни. Склались норми, що стосувались запобігання війні та норми, що стосувались ведення воєнних дій; «війна є тим же обміном, в якому лише принцип відповідності має негативну природу».

Врегулювання вже існуючих міжнародних конфліктів. виникають інститути ведення війни, правове врегулювання статусу представників ворожої сторони, поводження з воїнами і цивільним населенням, договірного врегулювання воєнного конфлікту. Подібна функція міжнародного права вплинула на появу теорії примирительного походження міжнародного права (Г.Берман, Е.Аннерс). В міжнародному праві, від часу його появи, примирення сторін міжнародних відносин є одним з його найважливіших завдань, хоча й виникло воно паралельно з іншими його функціями: регулювання та стабілізації міжнародних відносин, запобігання міжнародним конфліктам, встановлення міжнародного балансу сил.

Встановлення релігійної терпимості (взаємне визнання богів). Під впливом міжнародно-правового регулювання відбувалось взаємне усвідомлення первісними суспільними утвореннями одне одного як рівноправних контрагентів і встановлення стану терпимості між ними. Цьому сприяли вірування тотемізму у середовищі первісних племен. Символічне втілення певної суспільної групи (утворення) у відповідному тотемі, яким обов’язково виступав “представник природи” – звір або рослина. Відтак, усі суспільні групи-тотеми були пов’язаними спільним верховенством природи, були, ніби однаковими її “дітьми”, рівними перед нею. Відтак, тотемізм ставав основою не лише релігійної терпимості, але й засад рівності у міжнародному суспільстві..