Засоби індивідуального захисту

Для забезпечення електробезпеки використовуються окремо або в поєднанні один з одним такі технічні способи та засоби:

• захисне заземлення;

Захисне заземлення навмисне електричне з’єднання з землею або її еквівалентом металевих струмопровідних частин, що можуть опинитися під напругою.

Заземлення здійснюється за допомогою природних, штучних або змішаних заземлювачів.

• занулення;

Занулення — це навмисне електричне з’єднання з нульовим захисним провідником металевих струмонепровідних частин, які можуть опинитися під напругою (корпуси електроустаткування, кабельні конструкції, сталеві труби тощо).

Метою занулення є усунення небезпеки ураження людини під час пробою на корпус обладнання однієї фази мережі електричного струму. Ця мета досягається внаслідок швидкого відімкнення максимальним струмовим захистом частини мережі, на якій трапилося замикання на корпус.

• вирівнювання потенціалів;

• мала напруга;

Малу напругу (не більше 42 В) застосовують для живлення електроприймачів невеликої потужності: ручного електрофікованого інструменту, переносних ламп, ламп місцевого освітлення, сигналізації,

У приміщеннях без підвищеної і особливої небезпеки використовують переносні світильники з напругою 42 В, а для роботи у приміщеннях з підвищеною і особливою небезпекою, в тісноті, незручному положенні, коли є небезпека дотику працюючого до металевих, добре заземлених частин, застосовують переносні світильники місцевого освітлення напругою 12 В, У приміщеннях, на робочих місцях, де за умовами безпеки праці електроприймачі не можуть живитися безпосередньо від мережі напругою до 1000 В, треба застосовувати розподільні або знижувальні трансформатори із вторинною напругою 42 В і нижче.

• захисне відімкнення;

Захисне відімкнення — захист швидкої дії, що забезпечує автоматичне відімкнення електроустановки під час виникнення в ній небезпеки ураження людини струмом. Така небезпека може виникнути при замиканні фази на корпус, зниженні опору ізоляції мережі нижче відповідного рівня, а також у випадку дотику людини безпосередньо до струмопровідної частини, що знаходиться під напругою.

Захисне відімкнення використовується у тих випадках, коли інші захисні заходи (заземлення, занулення) ненадійні, їх важко здійснити (в умовах вічної мерзлоти), дорого коштують або у випадках, коли до безпеки обслуговування висуваються підвищені вимоги (в шахтах, кар’єрах), а також у пересувних електроустановках. Найбільше розповсюджене обладнання захисного відімкнення у мережах до 1000 В. Захисне відімкнення обов’язкове для ручних електроінструментів.

Основні вимоги, яким має відповідати обладнання захисного відімкнення: висока чутливість, малий час відімкнення, селективність дії, здатність здійснювати самоконтроль справності, надійність.

• ізоляція струмопроводів;

Для захисту від дотику до частин, що перебувають під напругою, використовується також подвійна ізоляція — електрична ізоляція, що складається з робочої та додаткової ізоляції.

Робоча ізоляція — ізоляція струмопровідних частин електроустановки. Додаткова ізоляція простіше досягається виготовленням корпусу з ізоляційного матеріалу (електропобутові прилади).

• огороджувальні пристрої;

Огороджувальні переносні засоби призначені для тимчасового огородження струмопровідних частин і запобігання помилкових операцій з комутаційною апаратурою. До них належать ізоляційні накладки, ковпаки, переносні заземлення (заземлювачі), щити, клітки, плакати.

Огороджувальні пристрої бувають як суцільні, так і сітчасті. Суцільні огороджувальні пристрої у вигляді кожухів та кришок використовують в електроустановках напругою до 1000 В. Сітчасті огороджувальні пристрої — в електроустановках напругою до 1000 В та вище.

• попереджувальна сигналізація, блокування, знаки безпеки;

• засоби захисту та запобіжні пристрої.

Для захисту людей від ураження електрострумом внаслідок пошкодження ізоляції і переході напруги на струмопровідні частини машин, механізмів, інструментів тощо застосовують захисне заземлення чи занулення.

Завдяки підключенню до нейтральної точки джерела всіх неструмопровідних частин обладнання, однофазне замикання на корпус перетворюється в однофазне коротке замикання, яке призводить до спрацьовування максимального струмового захисту.

Захисне заземлення і занулення виконують з метою:

• забезпечення нормальних режимів роботи установки;

• забезпечення безпеки людей при порушенні ізоляції мережі

струмопровідних частин;

• захисту електроустаткування від перенапруги;

• захисту людей від статичної електрики.

Запобіжні написи, плакати та пристрої призначені для привернення уваги працюючих до безпосередньої небезпеки, наказу й дозволу певних дій з метою забезпечення безпеки, а також отримання необхідної інформації.

Всі знаки безпеки встановлюють у місцях, перебування в яких пов’язано з можливою небезпекою для працюючих, а також на виробничому устаткуванні, що є джерелом такої небезпеки.

Запобіжні написи, плакати поділяються на чотири групи:

• попереджуючі;

• забороняючі;

• наказуючі;

• вказувальні.

Електрозахисні засоби призначені для захисту персоналу, який обслуговує електроустановки. За призначенням електрозахисні засоби поділяються на ізолювальні (діелектричні рукавиці, боти, калоші, інструмент з ізолюючими ручками тощо), огороджувальні (переносні огородження, заземлення тощо) та запобіжні (пояси, захисні окуляри тощо). Ізолювальні засоби під час експлуатації періодично випробовують.

При експлуатації для запобігання виникнення електротравматизму використовують спеціальні засоби індивідуального захисту, які поділяються на основні й додаткові.

До основних електрозахисних засобів відносяться засоби захисту, ізоляція яких довготривалий час витримує робочу напругу і які дозволяють доторкатися до струмопровідних частим, що перебувають під напругою.

Ці засоби надійно ізолюють та витримують напругу мережі, обладнання, дають можливість працювати з ними.

В електроустановках напругою до 1000 В до основних електрозахисних засобів належать:

• ізолюючі штанги;

• ізолюючі та електровимірювальні обценьки;

• покажчики напруги;

• діелектричні рукавиці;

• інструмент з ізольованими ручками.

До додаткових засобів електрозахисту в електроустановках до 1000 В належать:

• діелектричні калоші, килимки;

• переносне заземлення;

• огороджувальні пристрої;

• плакати та знаки безпеки.

Діелектричні калоші та боти захищають працюючих від напруги кроку і використовуються під час роботи зі штангою, обценьками.

Додаткові електрозахисні засоби застосовують тільки разом з основними.

Захисне заземлення

Захисне заземлення – це зумисне електричне з’єднання з землею металевих не струмопровідних частин, які можуть опинитись під напругою внаслідок пошкодження електричної ізоляції

Захисне заземлення – це захист людини від ураження струмом, якщо вона доторкнулася до металевих конструкцій електрообладнання, яке опинилося під напругою.

Захисна функція полягає в тому, що сила струму, що буде проходити по тілу людини буде безпечної величини тому, що опір заземлення дуже малий порівняно з опором людини.

Отже, для виконання захисної ролі заземлюючі пристрої повинні мати дуже малий опір. Відповідно до ПУЕ допустимий опір заземлюючих пристроїв має бути не більший за 4 Ом.

Захисне заземлення обов’язково влаштовують у електроустановках при напрузі:

– 380В і більше при змінному струмі;

– 440В і більше при постійному струмі;

– 42В перемінного і 110В постійного струму в зовнішніх установках, особливо небезпечних та в умовах з підвищеною небезпекою;

– незалежно від значення напруги у всіх вибухонебезпечних приміщеннях.

Занулення

Занулення – заплановане з’єднання неструмопровідних частин електрообладнання з нульовим провідником, які можуть опинитись під напругою.

Мета занулення – перетворити струм пробою, який виникає у випадку пошкодження ізоляції в струм короткого замикання (КЗ), і відімкнути електрообладнання. Використовують занулення в трифазих чотирипровідних мережах з глухозаземленою нейтраллю для U до 1000 В. Для того, щоб відбулось швидке та надійне вимкнення, необхідно, щоб струм Ік.з. не перевищував струм установки вимкненого апарата

Ікз >=kIном

де Iкз – струм КЗ А; Ікз – номінальний струм плавкої вставки або струм установки автомата А; К – коефіцієнт кратності струму КЗ відносно струму установки.

1. Блискавкозахист

Блискавкозахист – це комплекс заходiв, спрямованих на запобігання прямого удару блискавки в об’єкт або на усунення небезпечних наслідків, пов’язаних з прямим ударом; до такого комплексу відносятся також засоби захисту, що оберігають об’єкт від вторинних впливів блискавки і заносу високого потенціалу.

Існує три категорії блискавкозахисту(І,ІІ,ІІІ). Ці категорії визначають в залежності від інтенсивності грозової активності місцевості розташування споруди, його пожежовибухонебезпеці та призначення, а також очікуваного попадання блискавки в рік.

Блискавкозахист будівель розділяється на зовнішній і внутрішній

Зовнішній грозоозахист представляє систему, що забезпечує перехоплення блискавки до контакту з будівлею і відведення її в землю, тим самим, захищаючи будинок (споруду) від пошкодження і пожежі. Система зовнішнього грозозахисту організована за принципом блискавкоприймальної сітки, проектується індивідуально під кожне конкретне будівлю. У момент прямого удару блискавки у будівельний об’єкт правильно спроектований і споруджений грозозахисний пристрій повинен прийняти на себе струм блискавки і відвести його по струмовідводу на заземлення. Проходження струму блискавки має відбутися без шкоди для об’єкта, що захищається і бути безпечним для людей, що знаходяться як всередині, так і зовні цього об’єкта.

Внутрішній грозозахист повинен зменшувати електромагнітні ефекти впливу струму блискавки на людей, інсталяції та обладнання, що знаходиться всередині об’єктів

Блискавковiдвід – пристрій, що сприймає удар блискавки і відводить його струм в землю.

Блискавковiдводи складаються з опори; блискавкоприймача, який безпосередньо сприймає удар блискавки; струмовiдводу, по якому струм блискавки передається в землю; заземлювача, який забезпечує розтікання струму блискавки в землі.

Захисна дія блискавковідводу грунтується на явищі вибіркового ураження блискавкою високих об’єктів. Висота над поверхнею землі, при якій лідер починає орієнтуватись за напрямком до найбільш високого наземного об’єкту, називається висотою орієнтування блискавки.

Найбільш поширені блискавковідводи:

стержневий – представляє один або декілька вертикальних стержнів, встановлених на споруді яка захищається або біля неї.

тросові – складаються з одного або двох горизонтальних тросів кожен з яких закріплюється на двох опорах.

Сітчастий.

1. Небезпечні та шкідливі фактори, пов’язані із пожежами.

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі, створює загрозу життю та здоров’ю людей, довкіллю і призводить до матеріальних збитків.

Пожежна небезпека – можливість виникнення та (або) розвитку пожежі в будь-якій речовині, в процесі чи стані.

Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію таких небезпечних та шкідливих факторів: токсичних продуктів згоряння; вогню; диму; підвищеної температури середовища; недостачі кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухів, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі; паніки.

Токсичні продукти згоряння становлять найбільшу небезпеку, загрозу для життя людини, особливо при пожежах у будівлях. Синтетичні матеріали є основним джерелом токсичних продуктів згоряння. Так, при горінні поліуретану та капрону утворюється ціанистий водень (синильна кислота), при горінні вініпласту – хлористий водень та оксид вуглецю, при горінні лінолеуму – сірководень та сірчистий газ тощо.

Вогонь – надзвичайно небезпечний фактор пожежі (температура полум’я -1200-1400 °С), викликає опіки та больові відчуття. Мінімальна відстань у метрах, на якій людина ще може знаходитися від полум’я, становить 1,6 • Н, де Н – середня висота факелу полум’я в метрах.

Підвищена температура середовища – небезпека полягає в тому, що вдихання розігрітого повітря разом із продуктами згоряння може призвести до ураження органів дихання та смерті (60 °С вже є життєвонебезпечною).

Дим – це велика кількість найдрібніших твердих або рідинних частинок речовин, які не згоріли. Він спричиняє подразнення органів дихання та слизових оболонок, а також зменшує видимість у приміщенні

Недостатність кисню спричинена тим, що під час горіння відбуваються хімічні реакції окислення горючих речовин та матеріалів. Небезпечною для життя людини вважається ситуація, коли вміст кисню зменшується до 14 % (норма 21 %). При цьому втрачається координація рухів, з’являється слабкість, запаморочення, загальмовується свідомість.

Вибухи, витікання небезпечних речовин спричинені нагріванням та розгерметизацією ємностей та трубопроводів із небезпечними рідинами та газами Вибухи збільшують площу горіння.

Руйнування будівельних конструкцій відбувається внаслідок втрати ними несучої здатності під впливом температур та вибухів. При руйнуванні людина може отримати механічні травми, опинитися під уламками завалених конструкцій, що утруднює евакуацію.

Паніка спричинена швидкими змінами психічного стану людини, депресивного характеру в умовах екстремальної ситуації (пожежі). Дія факторів пожежі перевищує межу психофізіологічних можливостей людини, і людина піддається паніці. При цьому вона втрачає здатність спокійно розмірковувати, її дії стають неконтрольованими. Паніка може призвести до масової загибелі людей.

1. Джерела і причини виникання пожеж і вибухів.

Явище або обставини, які безпосередньо зумовлюють виникнення пожежі, називають причиною пожежі. Аналізуючи виникнення пожеж на електромашинобудівних і машинобудівних виробництвах, можна умовно виділити причини неелек-тричного і електричного характеру.

Причини неелектричного характеру — порушення технологічного процесу (розгерметизація) — 33%;

– неполадки виробничого обладнання- 16 %;

– погана підготовка обладнання- 13 %;

– самозаймання промислових матеріалів- 10 %;

– недотримання графіка планових ремонтів – 8 %;

– необережне і халатне поводження з вогнем (відкрите полум’я, розігрівання деталей, визначення виходу газу вогнем, куріння);

– загоряння від іскри при електро- та газозварювальних роботах- 4 %;

– конструктивні неполадки обладнання- 7 %;

— ремонт обладнання під час роботи— 2 %;

– неполадки, неправильна установка і експлуатація опалювальних систем- 7 %;

– неполадки вентиляційних систем. • Причини електричного характеру

— коротке замикання в електричній мережі, устаткуванні;

– неполадки або перевантаження обладнання і електричної мережі;

– іскріння і електрична дуга;

– загоряння матеріалів внаслідок розряду блискавки і статичної електрики;

– великі перехідні опори в місцях з’єднання, відгалужень в контактах електричних машин і апаратів, які спричиняють місцеві перегріванння.

Вогневі роботи (відкрите полум’я) є важливою виробничою операцією із використанням відкритого вогню. До вогневих робіт належать газо- та електрозварювання, газорізання, паяльні роботи, підігрівання бітуму та смоли, механічна обробка металу із утворенням іскр, різні печі.

Відповідальність за заходи пожежної безпеки під час проведення зварювальних та інших вогневих робіт покладають на керівників цехів, підприємств. Постійні місця проведення вогневих робіт визначаються наказом керівників підприємств, а тимчасові – письмовим дозволом керівника підрозділу.

Виконавці вогневих робіт повинні бути проінструктовані про заходи пожежної безпеки відповідними особами.

Місця проведення вогневих робіт повинні бути віддалені від горючих матеріалів на відстань не менше 5 м.

Перед проведенням вогневих робіт розробляються заходи щодо пожежної безпеки, призначення відповідальних осіб, після цього видається власником наряд на проведення робіт (на 1 зміну). Після виконання робіт протягом двох годин перевіряється місце проведення робіт.

1. Поняття про процес горіння.

Горіння – це екзотермічна реакція окислення, яка супроводжується виділенням великої кількості тепла, світла і диму (це є не тільки з’єднання, а й розклад речовин).

Для виникнення горіння необхідна наявність трьох чинників:

– горючої речовини (вуглеводневмісні речовини: бензин, гас, спирт тощо);

– окислювача (кисень, хлор, бром, йод, окисли азоту);

– джерела запалювання (імпульсу), (нагріті поверхні; відкритий вогонь; іскри).

Залежно від властивостей спалюваних сумішей горіння може бути гомогенним і гетерогенним.

При гомогенному горінні речовини мають однаковий агрегатний стан, наприклад газ-газ або рідина-рідина.

Гетерогенне горіння – речовини знаходяться в різних агрегатних станах (тверда речовина + рідина, рідина + газ).

Розрізняють два види горіння: повне; неповне.

Повне горіння відбувається при достатній або надлишковій кількості окислювача.

При цьому утворюються нетоксичні речовини – вуглекислий газ, соляна кислота, вода, азот, сірчаний ангідрид тощо), які не здатні горіти.

Неповне горіння відбувається при недостатній кількості окислювача При цьому утворюються токсичні речовини, які надалі придатні до горіння (сажа, оксид вуглецю, альдегіди, спирти, смоли, сірководень, аміак).

За швидкістю поширення полум’я горіння поділяється на:

– дефлаграційне (нормальне) – швидкість поширення полум’я 0,01-1 м/с;

– вибух – надзвичайно швидке хімічне перетворення, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснутих газів, здатних виконувати механічну роботу, швидкість поширення якого 1-1000 м/с;

– детонація – це хімічна реакція при якій утворюється ударна хвиля (умова виникнення детонації), швидкість поширення хвилі- 1000-7000 м/с.

Виникнення горіння поділяється на такі види:

Спалах – це швидке згоряння горючої суміші (<5 с), без утворення стиснутих газів, яке не переходить у стійке горіння під дією джерела горіння.

Температура спалаху – найнижча температура горючої речовини, при якій над її поверхнею утворюються пари або гази, здатні спалахнути від джерела запалювання, але швидкість їх утворювання ще недостатня для стійкого горіння

Займання (загоряння) – виникнення горіння під впливом джерела запалювання.

Температура займання – найнижча температура горючої речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння (> 5с).

Спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я.

Самозаймання – початок горіння без впливу джерела запалювання.

Самоспалахування – самозаймання, що супроводжується появою полум’я.

Температура самоспалахування – та найнижча температура речовини, при якій відбувається різке збільшення швидкості екзотермічної реакції; що призводить до виникнення полум’янистого горіння.

Тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.

Залежно від внутрішнього імпульсу самозаймання (самоспалахування) поділяється на: теплове, мікробіологічне та хімічне.

Теплове самозаймання – виникає внаслідок дії зовнішнього нагрівання речовини на певній відстані (сонячні промені, відкрите полум’я тощо).

Мікробіологічне самозаймання відбувається внаслідок самонагрівання, що спричинене життєдіяльністю мікроорганізмів в масі речовини До такого самозаймання схильні речовини рослинного походження – сіно, зерно, тирса, торф (переважно не висушені).

Хімічне самозаймання виникає внаслідок дії на речовину повітря, води, а також при взаємодії речовин. Наприклад, до речовин, що здатні самозайматися при взаємодії з водою, відноситься калій, натрій, цезій, карбіди кальцію та лужних металів тощо. Ці речовини виділяють горючі гази, які нагріваються за рахунок теплоти реакції і здатні самозайматися. Стиснутий кисень спричиняє самозаймання мінеральних мастид які не самозаймаються на повітрі.

Однією із основних характеристик горіння теплота спалювання.

Під час горіння речовини тепло переходить на нагрівання цієї речовини до температури горіння.

1. Категорія приміщень по вибухопожежонебезпеці згідно ОНТП 24-86.

Вимоги до конструктивних та планувальних рішень промислових об’єктів, а також інших питань забезпечення їхньої пожежо- та вибухобезпеки значною мірою визначаються категорією приміщень та будівель за вибухопожежною та пожежною небезпекою.