Система державного та муніципального кредиту

Бюджетна система України.

Бюджетна система України – це об’єднання всіх ланок державного бюджету на єдиних принципах. Правові засади бюджетної системі становлять Конституція України, виданий на її основі Закон “Про бюджетну систему України”, інші законодавчі акти.

Економічною основою бюджетної системи України виступає виступає народногосподарський комплекс. Складовими елементами бюджетної системи є її структура, принципи побудови і організація функціонування. Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Він грунтується на адміністративно-державному устрої України. Бюджет України об’єднує 13,3 тис. самостійних бюджетів.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республиканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системі України, є зведеним бюджетом України. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України.

Бюджет Автономної Республіки Крим об’єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об’єднує обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.

Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. Останні створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об’єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.

Бюджетний устрій – це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв’язок між окремими ланками бюджетної системи. Він визначається державним устроєм і адміністративно-територіальним поділом України.

Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Єдність бюджетної системи повинна забезпечуватися єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації, погодженими принципами бюджетного процесу, грошовою системою, соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації з одного рівня бюджету іншому.

Принцип повноти полягає у відображенні в бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності – це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів та відображення у звіті про виконання бюджету тільки тих доходів та видатків, які є результатом кінцевих касових операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.

Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку з загальноекономічними показниками в Україні і за її межами шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.

Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету.

Державний бюджет – це система грошових відносин, що виникають між державою з однієї сторони та підприємствами, організаціями, установами, населенням з іншої сторони. За допомогою цих відносин формується, розподіляється та використовується центральний фонд державних фінансових ресурсів; це головний фінансовий план держави на поточний рік, який має силу закону.

За матеріальним змістом – це центральний державний фонд грошових коштів.

За соціально-економічним змістом – це основний засіб перерозподілу національного доходу.

Бюджет складається з двох взаємопов’язаних частин: доходів і видатків. Держава регулює відтворювальні процеси через обидві частини. Бюджет стає важливим інструментом економічної політики, впливаючи на соціально-економічні процеси: ділову активність, зайнятість, ринок споживчих товарів. Все це робить бюджет об’єктом напруженої боротьби – через нього задовольняються інтереси різних груп бізнесу, військовопромислових монополій, профсоюзів.

Державний бюджет є найдійовішим механізмом здійснення фінансової політики держави. У доходах бюджету відображається податкова політика держави, а у видатках – приорітетні напрямки вкладень коштів. Основні напрямки бюджетної політики визначаються Верховною Радою України в спеціальній постанові, яка має назву бюджетної резолюції.

До проекту Закону про Державний бюджет України Кабінет Міністрів України додає техніко-єкономічне обгрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Кошти державного бюджету України витрачаються лише на цілі та в межах, затверджених Законом про Державний бюджет України.

Збалансованість бюджетів, які входять до складу бюджетної системи України, є необхідною умовою фінансово-бюджетної політики. Перевищення доходів над видатками становить надлишок, перевищення видатків над доходами – дефіцит бюджету. При визначенні розміру дефіциту бюджету кредити і позики в джерело доходів не враховуються. Дефіцит бюджету покривається за рахунок внутрішніх державних позик, позик іноземних держав та інших фінансових інституцій.

В цілому частка загальнодержавного бюджету України досить значна: на 2001 рік його сума планується на рівні 33 млрд. грн., тоді як сума консолідованого бюджету планується на рівні 41 млрд. грн. Це дає підстави говорити про високий рівень централізації в розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів. У зв’язку з цим зролстає актуальність проблеми подальшого пошуку оптимального співвідношення між державним і місцевими бюджетами.

До місцевих належать обласні, районні, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого та регіонального самоврядування. Компетенція кожного з них в галузі бюджету розмежована. Всього бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група – це сільські, селищні та міські бюджети.

Система місцевих бюджетів існує у всіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національніх, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. У промислово розвинених країнах їм належить значна роль в економічному і соціальному розвитку. Так, у США, Японії, Німеччині з місцевих бюджетів фінансується біля 40 % всіх бюджетних витрат цих держав. Більшу частину видатків направляють на утримання закладів освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення, органів правопорядку, будівництво місцевих шляхів тощо.

Система державного та муніципального кредиту.

Запозичення державою або органами місцевого самоврядування коштів у фізичних та юридичних осіб — резидентів та нерезидентів — це державний кредит. Ці відносини мають особливе значення для держави й органів місцевого самоврядування, тому кожна держава регулює їх фінансово-правовими нормами. А державний або муніципальний кредит — урегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником є держава або муніципальний орган, а кредитором — фізична або юридична особа.

Державі або місцевому органу самоврядування кредити надають на певний строк, а за його настання ці кошти треба повернути. Як і будь-який кредит, позичка державі або місцевому органу самоврядування не надається безоплатно.

Основною особливістю відносин за державним кредитом є те, що позичальник в однобічному порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити за особливих умов.

Правда, укладаючи кредитні угоди, держава не завжди може диктувати свої умови, особливо, коли кредиторами є нерезиденти або міжнародні фінансово-кредитні організації. Але принципи кредитування залишаються такими самими: добровільність, зворотність, строковість, відплатність і забезпеченість державою всім своїм майном.

Під час отримання державних позик забезпеченням виступає державне майно, під кредити МВФ — валютні резерви.

Цільовим призначенням державного кредиту часто е покриття дефіциту державного бюджету. Найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок запозичених коштів, визначаються строки запозичень, щоб сплата відсотків та повернення здійснювалися за рахунок одержаних доходів від інвестицій до відповідних галузей.

Використання позик на погашення заборгованості із заробітної плати, погашення раніше випущених позик не вирішує проблему боргу і навіть збільшує її.

Функції державного кредиту:

• розподільча — здійснюється формування централізованих грошових фондів держави та їх використання;

• регулююча — держава впливає на стан грошового обігу, рівень відсоткових ставок, на виробництво та зайнятість;

• контрольна — контроль за рухом вартості в обидві сторони здійснюється фінансовими структурами та кредитними інститутами.

Оскільки обов'язковим суб'єктом правовідносин державного кредиту є держава, ці відносини мають владний характер — їх природа фінансово-правова.

Види державного кредиту:

1) залежно від статусу позичальника:

• централізований — цінні папери випускає уряд;

• децентралізований — місцеві органи влади;

2) залежно від сфери розміщення боргових зобов'язань:

• внутрішні позики — розміщуються в державі;

• зовнішні позики — розміщуються за кордоном;

3) залежно від строків погашення державою боргових зобов'язань:

• короткострокові позики — поточні, до 1 року;

• середньострокові — 1—5 років;

• довгострокові — понад 5 років. З одного боку, такі позики є недоцільними, бо обтяжуються наступні покоління. Але, з іншого боку, чим коротший строк позики, тим складніше систематизувати управління і досягти економічного й соціального ефекту від неї;

4) за видами дохідності:

• відсоткові — власники цінних паперів отримують дохід, як правило, з розрахунку фіксованих процентів;

• безвідсоткові (дисконтні) — цінні папери реалізуються за ціною, нижчою від їх номіналу, різниця між ціною придбання і номінальною відшкодовується в момент погашення, складаючи дохід;

• виграшні — власники цінних паперів отримують дохід за умови включення цього номера цінного наперу у виграшний тираж погашення.

Право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням КМУ, Таке право міністру фінансів надається ст. 16 БКУ.

Межі запозичення коштів державою встановлює закон про Державний бюджет України. Міністр фінансів з метою економії коштів та ефективності їх використання має право вибрати кредитора, вид позики і валюту запозичення. КМУ приймає рішення про взяття позики в межах, встановлених у законі про Державний бюджет України.

Відносини, що виникають із державного внутрішнього боргу, регулюються Законом України "Про державний внутрішній борг України" від 1 вересня 1992 р. № 2604-ХІІ. Основною формою запозичення коштів державою є випуск цінних паперів, які придбавають за вільні кошти юридичні й фізичні особи.

Рішення про випуск цінних паперів ухвалює КМУ, у ньому визначаються умови випуску (загальна сума випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, строк виплати, розмір доходу, строк погашення тощо).

Державні запозичення здійснюються, в основному, у формі емітування: облігацій та казначейських зобов'язань.

Облігація — цінний папір, що свідчить про внесення її власником коштів і стверджує обов'язок відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому строк із виплатою фіксованого відсотка. Дохід за облігаціями відсоткової внутрішньої позики сплачується шляхом оплати купонів або під час погашення позик шляхом нарахування відсотків до номіналу без щорічних виплат.

Державні позики класифікуються за різними ознаками:

1. За строками дії боргові зобов'язання України можуть бути короткостроковими (до 1 року), середньостроковими (5 років) і довгостроковими (понад 5 років).

2. За ознакою суб'єктів — держателів цінних паперів бувають такими, що:

• реалізуються тільки фізичним особам;

• реалізуються тільки серед юридичних осіб;

• реалізуються і фізичним, і юридичним особам.

3. За формою виплати дохідності позики поділяються на: відсоткові, виграшні й цільові. За відсотковими цінними паперами дохід сплачується за купонами. Купонний лист додається до цінного паперу, після настання строку відповідний купон відрізається. За виграшними, які були в основному в СРСР, дохід сплачувався тільки тим держателям, облігація яких потрапляла в тираж виграшів. Коли держатель отримував виграш і номінальну вартість облігації, тоді борг держави погашався.

За цільовими позиками держатель облігації отримує певний дефіцитний (попит на який не задовольняється) товар.

Довгострокові позики бувають зі змінною ставкою доходу на купонний період. Це передбачено п. 6 Основних умов випуску та порядку розміщення довгострокових державних облігацій зі змінною ставкою доходу.

Так, на виконання постанови КМУ "Про випуски облігацій внутрішніх позик" від 31 січня 2001 р. № 80 міністр фінансів України підписав наказ Міністерства фінансів України "Про встановлення розміру річної відсоткової ставки доходу", яким установлено розмір річної відсоткової ставки доходу за довгостроковими облігаціями зі змінною ставкою доходу на купонний період з 1 серпня 2004 р. до 31 січня 2005 р. у 10,03 %. Розмір річної відсоткової ставки доходу за довгостроковими облігаціями зі змінною ставкою доходу розраховується відповідно до індексу споживчих цін за дванадцять місяців, що передують місяцеві, в якому відбувається визначення відсоткового доходу за довгостроковими державними облігаціями зі змінною ставкою доходу.

За метолами розповсюдження позики можуть бути добровільними та обов'язковими. У сучасний період запозичення буває тільки добровільним. Практика, яка застосовувалася в СРСР (позика за підпискою) була також обов'язковою, тобто це було схоже на сплату податку — обов'язково щомісяця по 1/12 місячної заробітної плати протягом року. Відрізнялися ці сплати від податків тільки зобов'язанням держави повернути позичені кошти після закінчення строку позики; деякі громадяни, які вигравали, отримували виграші.

За формою позики бувають облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики передбачають випуск облігацій. Безоблігаційні позики оформлюються угодами, а також записом у книгах боргових зобов'язань.

Обов'язок виготовлення, зберігання і розсипки облігацій покладено на Міністерство фінансів України.

Казначейські зобов'язання — вид державних цінних паперів, які добровільно розповсюджуються серед населення, свідчать про внесення їх держателем коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу протягом усього часу володіння цими цінними паперами.

Казначейські зобов'язання є:

• довгостроковими (5—25 років), вони мають купонний лист і відсотки сплачуються щороку;

• середньостроковими (1—5) випускаються без купонів і оголошуються тиражі погашення;

• короткостроковими — випускаються на 3, 6 та 12 місяців (безкупонні, погашаються викупом, включаючи відсотки).

Дохід за казначейськими зобов'язаннями виплачується у наступному році після придбання.

Усі види цінних паперів, що випускаються емітентами, реєструє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР).

Реалізація державних цінних паперів в Україні покладається на банківську систему. Первинну реалізацію провадить Ощадний банк, вторинну — акціонерні комерційні банки. Витрати з обслуговування запозичень, тобто з розміщення, виплати доходу, погашення боргових державних зобов'язань, провадяться за рахунок коштів Державного бюджету України.

Випуск цінних паперів пов'язаний з поняттями:

• номінальної вартості, тобто вартості, означеної на цінному папері;

• емісійної вартості — вартості, за якою емітент передає цінні папери на первинному ринку;

• різниці між емісійною та номінальною вартістю — прибутку банку.

Банк за виконання функцій інкасації, розміщення, обслуговування обігу, погашення та знищення казначейських зобов'язань отримує винагороду у розмірі 1 % номінальної вартості казначейських зобов'язань, за які надійшли кошти до Державного бюджету України. Банк має також додаткову фіксовану плату на покриття витрат Банку за доставку бланків казначейських зобов'язань у розмірі 0,2 % номінальної вартості казначейських зобов'язань, що мають бути розміщені.