Консолідована фінансова звітність — фінансова звітність, яка відображає фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів юридичної особи та її дочірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.[1] Вперше консолідована звітність з'явилась у США на початку XX століття, коли характерною особливістю економічного розвитку того періоду стали злиття, придбання одних підприємств іншими та формування в результаті таких процесів економічних гігантів. В 1901 році американською компанією Дж. П. Моргана "United States Steel Company" було підготовлено і представлено консолідований бухгалтерський звіт.
Цінові стратегії
Стратегічні рішення щодо рівня цін.
Ці рішення дуже важливі у процесі ціноутворення. Виділяють два принципово відмінні типи стратегій щодо цінового рівня:
– стратегія високих цін;
– стратегія низьких цін.
Вибираючи відповідну стратегію, ураховують цілі цінової політики фірми, а також психологію ціносприйняття.
Високі, «престижні» ціни асоціюються у споживачів із високою якістю товарів, що зумовлена використанням коштовних матеріалів, ретельним виготовленням, суворим контролем, а також високим рівнем сервісу. Висока ціна, відіграючи роль індикатора якості, має найбільший вплив при купівлі складних і цінних товарів (автомобілів, дорогої парфумерії тощо).
Низькі ціни, привабливі для значної частини ринку, дають змогу збільшувати обсяги продажу товарів, вести активну цінову конкурентну боротьбу.
При встановленні цін на принципово нові, «піонерні» товари, захищені патентом, ці дві альтернативні стратегії проявляються найяскравіше і мають свої назви:
– стратегія «зняття вершків»;
– стратегія «проникнення».
При використанні стратегії «зняття вершків» фірма спочатку встановлює на свій товар високу престижну ціну, яка робить його досяжним лише для верхніх ешелонів ринку. Після уповільнення першої хвилі збуту ціни поетапно знижують, що дає змогу поступово залучати до купівлі товару дедалі більшу кількість ринкових сегментів, знімаючи з кожного з них фінансові «вершки». Таку цінову стратегію використовує, наприклад, корпорація «Дюпон», яка вивела на світовий ринок багато справжніх новинок (целофан, нейлон тощо).
Використання стратегії «зняття вершків» зумовлюють такі фактори:
– вона допомагає компенсувати значні витрати на науково-дослідні розробки «піонерних» товарів і впровадження їх у виробництво, а також витрати на рекламу при виведенні новинок на ринок;
– перша група споживачів нового товару (сегмент із високим рівнем доходів) менш чутлива до високої ціни, ніж подальші сегменти;
– висока початкова ціна створює образ високої якості товару;
– збільшення початкової ціни найчастіше викликає опір ринку, тоді як поступове зниження ціни сприймається доброзичливо.
Деякі фірми ефективно використовують стратегію «проникнення», відразу встановлюючи на свою новинку відносно низьку ціну, сподіваючись у такий спосіб залучити велику кількість споживачів та захопити значну частку ринку.
Встановленню ціни проникнення сприяють такі умови:
– ринок характеризується високою ціновою еластичністю попиту;
– збільшення обсягів збуту сприяє зниженню витрат на виробництво і реалізацію продукції;
– низька ціна не приваблює потенційних конкурентів.
39. Фінансове планування
Фінансове планування — це процес розробки системи фінансових планів, який полягає у визначенні фінансових цілей, встановленні ступеня відповідності цих цілей поточному фінансовому стану підприємства та формулюванні послідовності дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. У процесі планування розробляють узагальнюючі фінансові показники кількісного та якісного характеру і визначають найбільш ефективні шляхи їх досягнення.
Процес фінансового планування обов'язково включає такі етапи: аналіз поточного фінансового стану підприємства, прогнозування майбутніх значень планових показників, безпосереднє складання планів та розробка процедури внесення коректив в процес реалізації планів. Запровадження системи фінансового планування на підприємстві передбачає не тільки складання та затвердження фінансових планів, а й контроль за їх виконанням та внесення необхідних змін до них в процесі їх реалізації.
Ретельний аналіз поточного фінансового стану дає змогу сформулювати реальні фінансові цілі, а прогнозування майбутньої діяльності підприємства — визначити найбільш оптимальні шляхи досягнення цих цілей.
Прогнозування є досить складним етапом фінансового планування, який потребує від фінансового менеджера високого рівня фахової підготовки у сфері не тільки фінансів, а й вищої математики та програмування, а також розуміння того, що математичні методи — це лише ефективний інструментарій, який не може замінити здатність фінансиста виділяти найважливішу інформацію, правильно її оцінювати та передбачати майбутні зміни на ринку.
Прогнозування завжди пов'язано з невизначеністю і передбачає багатоваріантність, оскільки фінансові плани можуть складатись при різних припущеннях щодо очікуваних змін у діяльності підприємства і кон'юнктурі ринку. Оскільки достовірні прогнози не можна отримати при неправильних припущеннях, при прогнозуванні діяльності підприємства важливо виділити і врахувати найважливіші серед множини чинників, одні з яких підлягають оцінці й управлінню, а інші мають зовнішній характер і їх не завжди можна точно оцінити.
Залежно від горизонту планування розрізняють коротко- (до 1 року), середньо- (від 1 до 3—5 років) та довгострокові (від 3—5 років) плани. Різні види фінансових планів вирішують різні завдання. Останні, в свою чергу, обумовлюються горизонтом планування. Так, основною метою короткострокового фінансового плану ванн я є ефективне управління оборотним капіталом" що передбачає забезпечення неперевності виробничого процесу та збуту продукції, підтримку ліквідності й платоспроможності підприємства на належному рівні, мінімізацію витрат на фінансування оборотного капіталу.
Оскільки більшість завдань з управління оборотним капіталом фактично пов'язані з управлінням потоком грошових коштів, у процесі короткострокового фінансового планування потрібно з великою точністю визначати основні параметри грошового потоку підприємства і складати плани руху грошових коштів з розбивкою на місяці, декади чи тижні (залежно від інтенсивності та обсягів проведення операцій підприємством). При плануванні руху грошових коштів та складанні відповідних фінансових документів необхідно правильно спрогнозувати приплив та відплив коштів із підприємства, їх розподіл у часі, виявити надлишок або нестачу коштів в окремі моменти часу з тим, щоб підготувати відповідні управлінські рішення.
Основним інструментарієм короткострокового фінансового планування на сьогодні є:
• розрахунок циклу обороту грошових коштів (фінансового циклу);
• платіжний календар, який відображує обов'язкові платежі підприємства протягом планового періоду;
• готівковий бюджет, що визначає обсяги надходжень та витрат коштів підприємства протягом планового періоду, а також моменти часу, в які очікуються ці надходження та витрати.
Метою середньо- та довгострокового планування є ефективне здійснення капіталовкладень, які б забезпечили подальше економічне зростання підприємства. Процес такого планування ґрунтується на прогнозі обсягів і специфіки виробництва, визначенні на основі цього потреби в активах, обсягах інвестицій для їх придбання, а також визначенні відповідних їм джерел фінансування. Характер і значення цільових функцій у таких планах залежать від встановленої підприємством дивідендної політики, поглядів на структуру капіталу і рівень ризику, який підприємство може на себе прийняти з тим, щоб забезпечити інтереси акціонерів та максимізувати вартість підприємства.
Фінансовий план — це документ, який розкриває спосіб досягнення фінансових цілей підприємства та узгоджує доходи з витратами.
Як правило, фінансовий план містить розділи, що стосуються особливостей інвестиційної, фінансової, дивідендної та облікової політики підприємства на плановий період. У розділах плану, зокрема, мають бути обґрунтовані та розкриті:
• політика фінансування капіталовкладень і специфіка управління довгостроковими фінансовими вкладеннями підприємства протягом планового періоду;
• механізм управління оборотним капіталом, зокрема товарно-матеріальними запасами, дебіторською заборгованістю та грошовими коштами;
• загальна потреба в капіталі, потреба в зовнішньому фінансуванні та відповідна структура капіталу;
• очікувані зміни в економічному середовищі та відповідні їм структура доходів, витрат підприємства, а також прогнозна фінансова звітність;
• дивідендна політика;
• облікова політика, зокрема методи нарахування амортизації та визначення вартості реалізованих запасів;
• податкова політика підприємства;
• система управлінського контролю тощо.
Одним із найважливіших інструментів планування в середньо- та довгостроковому періоді є бізнес-план, який в концентрованій формі розкриває суть діяльності новоствореного підприємства або запропонованого нового напряму діяльності існуючого підприємства і відображує ключові показники, що обґрунтовують доцільність того чи іншого варіанта капіталовкладень (див. §12.7).
Залежно від цільового спрямування розрізняють оперативне, поточне та стратегічне фінансове планування.
Оперативне та поточне фінансове планування вирішують тактичні завдання, що постають у коротко- та середньостроковій перспективі.
