Навчальний заклад є різновидом соціальної організації. Із загального курсу соціології відомо, що соціальні організації відповідно до сфери і змісту їх діяльності підрозділяються на економічні (промислові, виробничі), політичні і культурно-просвітницькі. Навчальний заклад відноситься до культурно-просвітницького різновиду соціальних організацій. Тому поняття " Навчальний заклад" можна сформулювати таким чином: це модель соціальної організації, призначенням якої є трансляція, інтеріоризація, вироблення навиків застосування на практиці успадкованого від попередніх поколінь культурно-історичного досвіду.
На разі йдеться про соціальний аспект облаштування і функціонування окремо взятої школи, коледжу, вищого або іншого навчального закладу. У цьому ракурсі вони є певними людськими групами, що дістали назву трудові колективи. У свою чергу такі групи (трудові колективи) розділяються на дрібніші підрозділи. Таким чином трудовий колектив можна розглядати як досить складну і розгалужену соціогрупову структуру. У той же час соціогрупова структура не є чимось таким, що у першу чергу робить навчальний заклад соціальною організацією. Конституюючим елементом тут є особливий порядок організації діяльності і стосунків людей, що входять у соціальну організацію. Це означає, що у будь-якій соціальній організації є особливий — адміністративний — орган (чи органи) і особлива група осіб, зайнятих винятково або переважно управлінням іншими людьми. Отож, розглянувши соціогрупову і управлінську структуру учбового закладу, ми виявимо основні його параметри як соціальної організації.
Оскільки навчальний заклад у першу чергу є деякою людською групою, має сенс почати з аналізу основних елементів, з яких складається будь-яке людське співтовариство. Першим із таких елементів назвемо ціннісні орієнтації, на підґрунті яких вибудовуються групові норми, контроль, статусне, ролеве і престижне упорядкування, формується почуття групової ідентифікації, групова пам'ять, певний психологічний клімат, спосіб визначення і захисту групою свого соціального простору і соціальної позиції.
Соціальна організація — це формально організована група. Відповідно до цього основні елементи її групового упорядкування зазнають, на відміну від неформальної групи, істотної трансформації. Ціннісні орієнтації юридично-правовим чином стають певною метою. У свою чергу юридично-правовим чином певна мета є конституюючим елементом соціальної організації, її системотворчою властивістю. Тому соціальну організацію ще можна визначити як доцільно діючу соціальну групу. Мета є закон діяльності соціальної організації, вона визначає основний зміст цієї діяльності. Тоді як у групі основним змістом діяльності є консолідація. Звідси виникає одна із істотних відмінностей у способі їх існування: група припиняє існування, втративши консолідованість, соціальна організація — втративши мету діяльності або можливість її досягнення. Внутрішнім підґрунтям існування групи є згуртованість її членів, внутрішньою основою буття соціальної організації є ефективність колективної діяльності щодо досягненню мети.
Мета соціальної організації зазвичай фіксується її установчими документами. До них соціальна організація звертається кожного разу, коли зазнає кризи, прагне переглянути свої цілі або умови їх досягнення. Невірно визначивши свої цілі (завищивши або занизивши свої можливості), соціальна організація заганяє себе у пастку.
Перетворення ціннісних орієнтацій на формальним чином певну мету означає також визнання того, що ця соціогрупова структура не може діяти просто як людська група, тобто тільки на підґрунті ціннісних орієнтацій, консолідації і самоврядування. Це означає, що у її просторі взаємодіють спільності з істотно різними інтересами, мотивами поведінки тощо. Їх не можна об'єднати на суто добровільному підґрунті, потрібен певний примус і адміністративний контроль. Хоч це зовсім не означає, що у надрах соціальної організації немає або не потрібна групова консолідація. Проте вона тут займає підпорядковане становище: є не самоціллю, а засобом для досягнення інших цілей.
З введенням мети докорінно змінюється уся структура групи. Правила міжособистісної взаємодії перетворяться у правила внутрішнього розпорядку, що мають обов'язковий і примусовий характер. Груповий контроль стає формальним, адміністративним наглядом, де заздалегідь визначаються можливі порушення і санкції, які тягнуть за собою такі порушення. Статус, який у групі є дуже невизначеним, тут набуває форми посадового становища. Соціальна роль як персоніфікація статусу у групі є основним механізмом міжособистісної взаємодії. У соціальній організації вона відходить на задній план, знаходиться у тіні. Межі уособлення статусу у соціальній організації дуже обмежені, вони допускаються тільки у вузько заданих межах. Можливо зростаюче знеособлення стосунків є законом функціонування соціальної організації. Тут має значення не особа, як у групі, а функція. Це ж саме стосується стратифікування престижу. У групі престиж проявляється як групове схвалення деяких дій. У соціальній організації він майже цілком заданий посадовим становищем. До того ж його прояв дуже суперечливий, як внутрішньо суперечливе, і у більшості випадків різноспрямоване схвалення "верхів" і "низів" (вищих рівнів управління і неформальної групи, що продовжує діяти у просторі організації). У групі почуття приналежності має вирішальне значення: без нього група не може консолідуватися. У соціальній організації воно може бути, а може і не бути. У такому випадку діють примусові інструменти організації.
Те ж саме стосується інших елементів групового облаштування. Зокрема, психологічний клімат групи є одним з основних регулюючих чинників. У соціальній організації він стає допоміжним. Групова пам’ять проявляється як усний фольклор, що містить спогади, легенди, описи особливих випадків і подій, передачу сталих моделей поведінки тощо. У соціальній же організації функціонує документована пам'ять (архів, музей тощо). Група захищає свій соціальний простір за допомогою особливої — захисної — культури: мови, специфічного стилю поведінки, ізоляції, символічного тиску та ін. У соціальній організації є чітко виокремлена територія і особлива служба захисту. Вона тим сильніша, чим могутнішими є соціальні ресурси що захищаються організацією.
У результаті цих трансформацій принциповим чином міняється зміст колективної діяльності. У групі він зводиться до консолідації, підвищення згуртованості, інтеграції ціннісних орієнтацій і шаблонізації поведінки. У соціальній організації — до підвищення ефективності спільної діяльності. Вона залежить від узгодженості між цілями і засобами, правил внутрішнього розпорядку і контролю, виконуваної праці і винагороди, особи і функції, прав і обов'язків, відповідальності і делегованих повноважень, завдань і ресурсів, контролю над внутрішнім і зовнішнім середовищем, стратегічною перспективою і оперативним керівництвом тощо.
