У соціальному інституті освіти до освітніх підсистем підготовки фахівців відносять:
— професійно-технічна освіту;
— вища освіту;
— післядипломна освіту (підвищення кваліфікації і перепідготовка кадрів).
Загальноосвітня підготовка має дві найважливіші соціальні складові. По-перше, вона забезпечує загальний культурний розвиток людини виявлення і вдосконалення її природних задатків і схильностей в інтелектуальній і фізичній областях. По-друге, допомагає учневі морально і свідомо самовизначитися у першочерговості реалізації її здібностей. Як переконують соціологічні дослідження, "блукаючі" у пітьмі своєї професійної самореалізації не таке уже й рідкісне явище. Дослідження, проведене у 1993 р. серед випускників загальноосвітніх шкіл Черкаської області, показали, що кожен другий (51%) сумнівався у правильності свого професійного вибору, а п'ята частина узагалі не могла зорієнтуватися.
Яка ж основна мета професійної освіти? Чому воно є привабливою, своєрідним соціальним магнітом будь-якої людини?
Мета ця, як будь-яка соціальна "медаль", має дві сторони. Перша — допомогти особі реалізуватися творчо у одній із сфер конкретної діяльності людей — у створенні матеріальних і духовних цінностей, у вдосконаленні культури суспільства. При цьому особа отримує задоволення на підґрунті громадського визнання її таланту. Друга сторона цільової установки професійної освіти — безперебійне постачання суспільству фахівців усіх сфер життєдіяльності людей і усіх рівнів. Сукупність фахівців як соціальній спільності є провідна сила суспільства в усіх його соціальних структурах. Наявність і якісний стан когорти фахівців визначає розвиненість і історичну перспективність цього суспільства.
Першими професійно самовизначаються учні або з яскраво вираженою схильністю до самостійної практичної матеріально продуктивної праці, або просто із слабкими можливостями у вивченні шкільних предметів (це стосується передусім навчальних дисциплін природничо-математичного циклу). Ось такі дві різні категорії дітей заповнюють аудиторії і майстерні професійно-технічних училищ. Зрозуміло, що найпідготовленіші претендують на престижні, слабкі (у сенсі теоретичних знань) — на менш престижні професії. Потреба і у тих, і у інших ніколи не вичерпується у суспільствах, що зробили ставку на науково-технічний прогрес. Про це свідчить увага, що надається професійно-технічній освіті у таких країнах, як Голландія (охоплено більше 40% учнів другому ступеню), Швеція, Італія і Бельгія (близько 30%).
Випускники основної або старшої шкіл, що мають певні схильності до тієї або іншої професійною діяльності, мають у розпорядженні достатню шкільну підготовку за профільними дисциплінами, вибирають спеціальні навчальні заклади, де готують молодших фахівців і бакалаврів. Тут формується той загін фахівців, без якого немислиме надійне функціонування високих технологій і багатопроцесорних комплексів, існування і розвиток усіх сфер народного господарства і культури суспільства.
Учні, що мають підготовку в обсязі середньої школи третього ступеня або коледжу, технікуму (училища), складають групу студентства. Це майбутні фахівці вищого рівня, ті, на кому лежатиме соціальна відповідальність за управління трудовими колективами, за організацію суспільного виробництва, за вдосконалення культурного потенціалу народу тощо.
У багатьох випускників загальноосвітніх шкіл доля складається таким чином, що вони вступають у протиріччя із законом безперервності освіти (у формально зрозумілому сенсі). Одні тривалий час не можуть визначитися з професійним інтересом, інші йдуть служити у війську, треті доглядають за малолітніми дітьми тощо. Але, прийшовши у сферу професійної освіти, вони задають тон у соціальних орієнтаціях студентів що навчаються.
Українська молодь, основною частиною якої є учні соціальних підсистем професійної освіти (ПТУ і ВНЗ), найгостріше і результативно реагують на необхідність економічних, політичних і соціальних перетворень. Вона виявляє підвищену зацікавленість: у сфері економіки — до переходу на нові методи господарювання, запровадження виборності керівників трудових колективів, законодавчого закріплення індивідуальної і кооперативної форм діяльності; у сфері політичній — до розширення громадянських прав і свобод, удосконалення законодавчої системи, боротьби із бюрократизмом, формалізмом, адмініструванням; у соціальній сфері — до встановлення непорушних засад соціальної справедливості, розвитку дружніх міжнаціональних стосунків тощо.
Відповідно до Державної Національною Програми "Освіта" професійна освіта спрямовується на забезпечення професійної самореалізації особистості, формування її кваліфікаційного рівня, підготовку соціально активного, морально і фізично здорового національного виробничого потенціалу, який повинен зайняти важливе місце у технологічному оновленні виробництва, впровадженні у практику досягнень науки і техніки. З цією метою розроблені певні шляхи реформування професійної освіти. Важлива ставка робиться на розробку і введення науково обґрунтованої методики визначення загальнодержавних і регіональних потреб у працівниках сфери виробництва і послуг з професіями, за різними рівнями кваліфікації. Передбачається удосконалення навчально-виховного процесу на підґрунті впровадження нових педагогічних технологій, інформатизації, посилення єдності навчання з продуктивною виробничою працею. Передбачається посилити увагу соціальних структур інституту освіти до демократизації і гуманізації навчально-виховного процесу, створенню умов для освоєння учнями багатств національної і загальнолюдської культури. Професійна освіта йтиме шляхом вдосконалення соціальних взаємодій між усіма його суб'єктами, зростання продуктивної творчої співпраці між викладачами і учнями, між освітніми і виробничими трудовими колективами, між соціальними інститутами освіти, економіки і науки.
Професійних працівників готують учбові заклади різних видів, типів і рівнів. Навчання робітничим професіям здійснюється у професійних навчально-виховних закладах таких типів, як профтехучилища, вищі професійні училища, училища-агрофірми. Кадри фахівців готують у вищих учбових закладах: університетах, академіях, інститутах, коледжах і технікумах (училищах). Вищим навчальним закладам на підґрунті акредитації надаються відповідні рівні. Учбові заклади першого рівня акредитації (технікуми, училища) випускають молодших спеціалістів, другого (коледжі) — бакалаврів, третього — спеціалістів, четвертого, — магістрів.
Навчально-виховний процес у професійно-технічних закладах базується на принципах педагогіки, демократизму, незалежності від політичних, громадських і релігійних організацій, спільній діяльності інженерно-педагогічних працівників і учнів, батьків, колективів підприємств. Навчальний процес у вищих учбових закладах ґрунтується на принципах науковості, гуманізму, демократизму, поступальності і безперервності, незалежності від політичних, громадських і релігійних організацій.
Усім учбовим закладам професійної освіти властиві певні функції. Головна — відтворення соціально-класової структури суспільства, конкретно — робочого класу і інтелігенції. На підґрунті загальноосвітньої функції формується дійсно оновлений тип особи, що відповідає завданням сучасного суспільного розвитку. Культурно-гуманістичні функції забезпечують відтворення і розвиток духовної культури основних суспільних класів і соціальних прошарків суспільства. Функція соціального регулювання і контролю за процесом розвитку молоді орієнтує випускників професійно-освітньої сфери на пріоритети соціальних цінностей.
Наявність дипломованого фахівця сигналізує суспільству не лише про те, що його живий елітарний соціокультурний фундамент зміцнів, але ставить питання про межі і можливості його використання. Чи витягнути з нього те, що набуло соціально значущих цінностей, "зняти вершки" і відправити його на смітник? А можливо, певний час генерувати природні і соціальні якості індивіда з метою отримання не первинного, а максимального результату? Суспільство пішло другим шляхом, створивши підсистему післядипломної освіти професійних працівників.
Життя переконало, що дипломований фахівець за рахунок накопиченої ним навчальної і розвиваючої теорії професіональної освіти здатний повноцінно реалізувати себе вже через 2-3 роки. Далі іде життя, де пріоритетним, а можливо, і єдиним заняттям особи стає звична практична, професійно-продуктивна робота. Гола спеціалізація перетворює людину на гвинтик технологічного процесу. "Омертвіння живих педагогічних тканин є прямий і природний наслідок вузької спеціалізації, формування звички, до обмеженого кола вражень, до точно позначених шляхів реакції", — писав А. Макаренко про учителя. Але ця думка також може бути застосована майже до будь-якого інженера, менеджера тощо. Спеціалісту, після проходження певного часу, необхідно знову повернутися у сферу усебічного розвитку своїх природних характеристик, приглушених жорсткою службовою регламентацією. У підсистемі післядипломної освіти ініціюється особистісна мудрість фахівця.
У учбових закладах післядипломного типу відбувається процес порівняння, ідентифікації себе з професійно спорідненими колегами. Викладачі орієнтують на еталонний досвід, методична довершеність якого виправдала себе у більшості випадків. Відбувається орієнтування на професійні ідеали, підкріплені лабораторним шляхом, науковими експериментами.
Наука, виробництво, технологія, громадське життя знаходяться у постійній динаміці і самовдосконаленні. Наука відкриває усе нові і нові можливості розвитку і реалізації людських можливостей. Змінюються зміст і структура, удосконалюються принципи організації суспільної праці. Технологічні перетворення революційно впливають на примноження матеріальних і духовних можливостей суспільства. За усім цим фахівець може встигнути тільки за допомогою навчальної і орієнтуючої освітньої системи.
У державній національній програмі України з освіти говориться: "Післядипломна освіта (післядипломна підготовка, аспірантура, докторантура, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів) покликані забезпечити поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, отримання нової кваліфікації, наукового ступеня або отримання нової спеціальності на підґрунті наявного освітнього рівня і досвіду практичної роботи". Програма робить ставку на удосконалення структури післядипломної освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовку керівних працівників, фахівців, педагогічних кадрів, військовослужбовців, кваліфікованих робітників. Обставини вимагають, щоб мережа закладів післядипломної освіти була приведена у відповідність з потребами окремих регіонів, господарських структур і перспектив соціально-економічного і культурного розвитку України. Передбачається організація співпраці з громадськими, кооперативними і іншими навчальними закладами, що мають аналогічні функції. Найважливішим фактором розвитку системи післядипломної освіти є приведення її у відповідність з потребами соціального захисту професійних працівників країни в умовах жорсткої конкуренції на ринку праці, забезпечення потреб суспільства і держави у висококваліфікованих конкурентоздатних фахівцях.
З метою удосконалення фахівців і підвищення їх кваліфікації кожне відомство створює навчальні заклади післядипломної освіти. Міністерство освіти України має свою мережу подібних закладів. Це — обласні інститути і центри післядипломної підготовки та перепідготовки працівників освіти, передусім учителів. Проблеми підвищення кваліфікації керівних кадрів і методичних працівників районної (міської) і обласної ланок вирішуються в Українському інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти.
У країні практично створена система підготовки і атестації наукових і науково-педагогічних працівників вищої кваліфікації. Основною формою чітко організованої підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів є аспірантура у вищих учбових закладах, наукових установах і організаціях. Плідно працює докторантура як вищий ступінь єдиної системи безперервної освіти.
Сьогодні можна було б вести мову про благотворний вплив на розвиток громадян України системи самоосвіти. Тим паче, що духовне життя сучасного суспільства просто не мислиться без неї. Для цілеспрямованої і координованої дії усіх її елементів потрібне створення єдиного, централізованого суспільно-державного органу управління.
