Соціальні цінності і функції інституту освіти

 

У кожній сфері людської кооперації є чинники, які виконують роль соціального інтегратора. Їх наявність окреслює місце соціального інституту у суспільному розподілі праці, диференціює грані їх діяльності, визначає організаційну структуру, закладає основи функціонування. Інтегратором такого порядку називають соціальні цінності.

Освіта, як і інші соціальні інститути, має власну систему цінностей, представлену сукупністю ідеалів, цілей і завдань. Як відомо, цінності не мають об’єктивного буття, їх характеризує тільки значущість, що у особливий спосіб об’єктивується як зміст певної форми. Або, іншими словами, як значення певного знаку. Вони є свідомо сформульованими імперативами, зверненими до вольових потенцій індивідів, соціальних груп і усього суспільства.

В. Томас і Ф. Знанецький виводять поняття цінності у зв'язку з психологічним поняттям установки на діяльність. Тому цінністю вони вважають будь-який факт, який, по-перше, характеризує зміст що його можна визначити і, по-друге, значення яке він має для будь-якої соціальної групи. Цінності, на їх думку, це більш менш зрозумілі формальні правила поведінка, за допомогою якої група намагається утримати, регулювати, а також зробити загальнішими і частішими певні види дій її членів.

Які ж найважливіші значущості мають соціальні цінності? Можливості їх досить великі. Їх використовують як засоби і елементи в різних проявах соціального інституту.

По-перше, вони є установкою на діяльність: доцільну, раціональну, ранжирувану за ієрархією цілей і завдань. Доктор психологічних наук, професор А. Козаков, аналізуючи установку на самостійну навчальну діяльність студентів, структурує її за тимчасовими значеннями. Стратегічні цілі — це довгостроковий бажаний результат, тактичні — цілі досяжного майбутнього, а оперативні — бажаний результат на даний момент. Можна сперечатися щодо доцільності застосування військових термінів, але одне безперечно — цінність рівносильна орієнтації. Це по-друге. По-третє, цінності виражають морально — совісну визначеність. Наприклад, проблема гуманності вирішується не тільки у освіті, але і у релігії, але з різними моральними акцентами. У релігії такою цінністю є віра, у освіті — упевненість. Віра виключає сумніви. Переконання особи, які прагнуть сформувати освіту, проходять через сумнів, через пошук істини, через лабораторні експерименти і конкретний досвід. Крім того, соціальні цінності є засобом соціального контролю і попередження конфліктів, спонукою у змаганні за відшукування найкоротших шляхів до мети.

Дослідження (вибіркові) старших класів Чернівецької області, що навчалися, у 1992 р. показали, що вони орієнтуються на такі цінності, як отримання глибоких різнобічних знань (56,9%), диференціація учбового процесу, як це робиться в школах США (46,2%), висока професійна підготовка і ерудиція учителів (42,2%), стимулювання відмінних знань морально і матеріально (30,2%) тощо.

Життєві установки і орієнтації студентів Чернівецького держуніверситету відбивають абсолютно іншу реальність. У їх ієрархії цікава робота серед семи показників займає третє місце у юнаків і п'яте — у дівчат; високий соціальний статус, кар'єра — відповідно перше і шосте місця.

Учителі чекають від шкіл прояву таких соціальних цінностей:

— міцні знання — 72,0%;

— вагомий культурний багаж — 59,0%;

— допомога в розвитку здібностей — 64,3%;

— необхідна підготовка для вступу до вузу — 14,8%;

— досвід соціальної взаємодії і спілкування — 34,1%;

— хороша професійна підготовка — 23,8%;

— досвід громадської діяльності — 9,0%.

Соціальні цінності — це імперативи розвитку як усього інституту освіти, так і кожного суб'єкта, залученого до нього.

Практична діяльність соціального інституту спрямовується на реалізацію його мети і завдань, на ствердження і розвиток системи соціальних цінностей іманентних саме цій сфері спільної праці. Але ціннісно-нормативна класифікація вибудовується на різному підґрунті, варіантах, видах і підвидах мети і завдань. Немає тотожності у соціальних установках загальноосвітньої школи і профтехучилища, а тим більше дошкільного закладу і вищого навчального закладу. Розуміння таких розбіжностей веде до визнання особливостей у соціальній діяльності колективів різних типів шкіл, кожна із яких продукує свої особливі соціальні результати. Якщо ж інститут освіти аналізувати як єдину соціальну сферу, що об'єднує під одним дахом людей що займаються однорідною суспільною працею, то можна побачити сутність її соціальних результатів загалом. Це різноманіття і різнохарактерність освітньої інституції вказує на наявність соціальних функцій як окремого навчального (виховного, навчально-виховного) закладу або типових навчальних закладів, так і усієї освіти.

Розглянемо діяльність сукупного соціального інституту освіти. У різних публікаціях пропонуються різні підходи до класифікації функцій, їх групування, акцентів характеру, обґрунтування значущості. У навчальному посібникові Мелітопольського педагогічного університету пропонується класифікація соціальних функцій освіти за економічним, соціальним і культурним вимірами. Економічний означає що у процесі освіти та виховання відбувається формування соціально-професійної структури і працівників, що володіють необхідними знаннями, уміннями і навиками. Соціальний вимір подається у таких трьох позиціях:

- освіта має значення як один із основних засобів соціальної мобільності;

- освіта є умовою відтворення конкретних видів соціальної структури: соціально-класової, економічної, релігійної, поселенської тощо;

- освіта здійснює соціалізацію молоді, забезпечує засвоєння нею потрібних суспільству імперативних моделей поведінки.

Соціальні функції, що підсумовують діяльність освіти за культурним критерієм, зводяться до використання індивідами, соціальними спільностями успіхів освіти як підґрунтя розвитку культури.

У докторській дисертації І. Гавриленка здійснено класифікацію і аргументацію соціальних функцій освіти, виявлених і описаних у західній соціології освіти. До таких учений відносить функції: репродуктивну; комунікативну; селективну; зміни соціального статусу; соціально-блокуючу (учбові заклади розглядаються як інструмент загального і непереборного відчуження особи); культурної реконверсії соціальної позиції (селекція за здібностями).

Аналіз цієї проблеми схиляє до висновку, - соціальний інститут освіти, незалежно від суспільно-економічного, політичного ладу та інших особливостей тієї або тієї країни, виконує такі загальні функції:

— соціального відтворення (репродуктивну);

— соціального переміщення (зміни соціального статусу);

— культурно-репродуктивну;

— комунікативну;

— селективну;

— соціального регулювання і контролю;

— інструментальну.

Коротко розкриємо їх зміст.

Функція соціального відтворення полягає у тому, що освіта репродукує різні сторони соціального життя. Як різновид інтелектуальної праці воно відтворює представників розумової сфери, бере участь у відтворенні наукової та освітньої еліти суспільства. Усі види професійної освіти відтворюють соціально-професійну структуру. За рахунок освіти відбувається накопичення матеріального і духовного багатства суспільства. Цю сторону переконливо підтвердив американський соціолог М. Троу, підкресливши: "Якщо не буде світової війни, то у соціально-економічному розвитку виграє та країна, у якої краща система освіти".

Функція соціального переміщення вказує на зміну становища людини у суспільстві. Як підкреслюється у західній соціології освіти, з її допомогою реалізується чинник "вирівнювання шансів". Не фетишизуючи цю можливість, вкажемо, що освітній канал є підґрунтям для змін соціального статусу особи. У цьому випадку багато що визначається соціальними орієнтаціями учня. На думку Ф. Філіпова, у соціальній орієнтації розрізняються три взаємозв'язані сторони: ретроспективна (усвідомлення людиною свого соціального походження), ситуативна (усвідомлення наявних соціальних позицій і шляхів їх досягнення), перспективна (вибір майбутнього соціального положення і етапів руху до нього). Освіта дає шанси здійснити усі три аспекти соціальної орієнтації. Студент, що вийшов з робочої сім'ї, може переміститися у соціальний прошарок менеджерів тощо, а може і поповнити свій клас. У будь-якому випадку його особисте соціальне становище зміниться — із стану учня він переміститься у стан фахівця певної категорії.

Культурно-репродуктивна функція відображає те, що у навчально-виховному процесі створюється унікальна можливість зберегти і примножити культурні здобутки суспільства. Знання, уміння і навички, набуті учнями, не штампуються, а індивідуалізуються. І чим більша кількість поколінь бере участь у цьому, тим значущіше проявляється культурно-відтворююча функція освіти.

Комунікативна функція — це, головним чином, двосторонній зв'язок каналом "Освіта — навколишній світ". Цінності, якими збагачується особа у процесі навчання, у абсолютній більшості випадків відтворюються іншими сферами життєдіяльності суспільства: економікою, політикою, наукою тощо. Навчально-виховний процес обмежений у часі і претендує на інформацію лаконічну, що логічно аргументується або лабораторно перевіряється, засвідчену практикою, і таку, яка несе у собі сумніви, схиляє до пошуку істини за участю учня. Комунікативна функція служить очищенню двосторонніх каналів у площині: "Учитель ̶ учень" і "Учень ̶ учень". Вони мають бути чисті для соціальної взаємодії, для слухового, візуального і інших видів не спотвореного соціального сприйняття.

Селективна функція освіти — природний стан диференціації учнів за здібностями, предметним і професійним симпатіям. У суспільстві, де учні розділені за соціальним становищем, селективна функція набуває й іншого характеру ̶ підтримки стандарту стабільності соціально-класових стосунків. Обидва підходи застосовуються у структурі західної освіти. У деяких країнах після закінчення початкової школи відбувається масовий перерозподіл дітей. Престижним типом є повна середня школа (граматична школа у Англії, ліцеї у Франції і Італії, гімназії — у ФРН). Інший тип — другосортна середня школа (сучасні школи в Англії, коледжі у Франції, реальні школи у ФРН). Великий акцент у них зроблений на прикладні знання для майбутніх працівників "середньої ланки". Третій тип — "практична освіта" — шлях на виробництво через систему спеціальної робочої підготовки. У США у 1980 р. на академічному потоці навчалося 39% школярів, на загальноосвітньому — 37%, на професійному — 24%. Така ж тенденція має місце і в Україні.

Функція соціального регулювання і контролю проявляє себе через економічну і інші форми залежності освіти як непродуктивної сфери діяльності людей. У більшості країн світу левова частка бюджетних витрат на зміст освіти здійснюється коштом держави, інша — за рахунок приватного бізнесу і місцевих органів самоуправління (прямих податків з населення). Відомо, хто платить, той і замовляє музику. Школа — краща майстерня для дії на внутрішній світ учнів і учителів у потрібному напрямі. Тут виховується шанобливе ставлення до державно-правових актів, до цінностей ринкових стосунків і системи вільної демократії, традицій і звичаїв своєї нації, свого регіону, міста і села. Функція соціального регулювання і контролю формує почуття вдячності "господареві", громадянську позицію, місцевий патріотизм.

Під інструментальною функцією соціального інституту освіти розуміється розробка методів соціалізації школярів, пошуки найефективніших засобів підготовки молоді, що вчиться, до функціонування у різних підсистемах суспільства: до праці на виробництві, навчанні, самостійного сімейного життя і тощо. Інструментальна функція також передбачає керівництво діяльністю учнів поза школою. Вона включає розробку превентивних заходів проти можливих варіантів "відхиленої" поведінки.

Таким чином, соціальні функції виражають діяльнісний аспект інституту освіти, а соціальні цінності, його спрямованість і цілеспрямованість.