Сьогодні ніхто не сумнівається, що економіка та суспільство України знаходяться в надзвичайно складному, кризовому стані. Проблема полягає не в тому, визнавати чи не визнавати кризу. Адже це - об’єктивне явище, і від нашого ставлення до нього, будь воно позитивне воно чи негативне, нічого не зміниться. Проблема полягає в тому, щоб точно визначити причини явища, його природу і зрозуміти, що потрібно змінювати.
За цим столом вже було сказано про те, що в багатьох випадках існує значна провина держави як регулятора соціально-економічних процесів в тому становищі в якому опинилася наша країна. Це сфера відповідальності держави, а тому є всі підстави робити такі висновки. «Прокляття не державності», як назвав це явище О. Й. Пасхавер, здається, є нашою кармою. У нас немає системної стратегії довгострокового розвитку економіки. Сфера дії монетарних та фіскальних важелів є значно обмеженою. Соціальна політика держави незрозуміла. З цими зауваженнями в більшості випадків слід погодитися та підтримати. Наприклад, якщо казати про фіскальну сферу та податкову політику держави. Доведений численними науковими дослідженнями та самим життям є факт, що в економіках, які належать до категорії «emerging markets», можливості використання фіскальних важелів для проведення антициклічної регулятивної політики обмежені. Причини, що зумовлюють такий стан речей, полягають в неефективності державного сектора економіки, яка виявляється у вигляді таких чинників як «політична рента», корупція, нецільове використання бюджетних коштів. Крім цього, це недосконале податкове адміністрування, малоефективна монетарна політика, недостатній рівень розвитку ринкової інфраструктури та істотні кредитні обмеження урядів під час рецесії.
Через наявність цих та інших чинників, простору для застосування традиційних інструментів подолання кризи – зменшення податків та збільшення автономних видатків держави – в Україні просто не існує. Запасу міцності та ресурсів системи державних фінансів в Україні немає. Тому слід погодитися з думкою, що державний бюджет під час загострення соціально-економічного становища в країні все ж має бути збалансованим. І навіть, якби ми мали фінансові ресурси, щоб використати їх для подолання існуючих проблем, в умовах глобальної економіки користь від дій в стилі «вульгарного кейнсіанства» буде мінімальною.
Одна з причин кризи, яку чомусь ніхто з виступаючих не назвав раніше, полягає в тому, що ця криза разом з усіма причинами, що вже були озвучені, стала можливою завдяки існуючій моделі розвитку світової економіки в умовах глобалізації. Особливість цієї моделі полягає в тому, що економіки різних країн стають все більш відкритими, проте й більш взаємозалежними, що створює можливість ураження за «ефектом доміно» цілої системи при збої в роботі однієї з її складових. При цьому масштаби негараздів прямо пропорційні важливості, ролі та питомій вазі складового елементу в структурі системи.
Якщо ми повернемося на десять років назад, то згадаємо, що тоді саме глобалізаційні чинники були факторами зростання української економіки (девальвація національної валюти та високий попит на зовнішніх ринках на продукцію української промисловості). Сьогодні майже ті самі глобальні, тільки з іншим знаком – знаком негативу, фактори спричинили системну кризу не лише в Україні, а й в усьому світі. Падіння попиту на продукцію українського виробництва та різкий відплив капіталів.
Тому слід констатувати, що така модель світової економіки – умовно її можна назвати глобально‑фрактальна – має не лише переваги, а й суттєві недоліки, які за сумарним збігом негативних обставин можуть призвести до кризи, масштаби якої ми спостерігаємо сьогодні.
З цього прямує логічний висновок, що необхідно переосмислити існуючу модель розвитку світової економіки та, виходячи з ідентифікації причин кризи та наявності потенційних ризиків, спробувати її удосконалити та модернізувати.
Друга причина кризи – криза світогляду. Разом з безсмертним М.Булгаковим, використовуючи афористичний вислів відомого літературного персонажа, слід сказати, що розлад полягає в головах! Це криза світосприйняття та криза світогляду. Вона має щонайменше декілька проявів. Перший - суто економічний, другий – науково-доктринальний.
Криза світогляду в економіці має свій безпосередній прояв у тому, що, невідомо з яких причин, в один момент відбувся крах намірів, ринкових очікувань в бізнес-середовищі й, зокрема, на фінансових ринках. Можливо, що фінансова мильна бульбашка, надмірне накопичення ризиків, проблемних активів досягли критичної межі. А потім сталося те, що сталося. Впевненість в майбутньому знецінилася миттєво. Цей масовий «фінансовий психоз» став каталізатором кризи. Не дарма в більшості меморандумів та заяв міжнародних фінансових інстанцій (МВФ, Світовий банк, ЄБРР тощо) однією з перших позицій, що стоїть в переліку антикризових заходів, є така: «restore the confidence on the markets[14][14]».
Науково-доктринальний аспект кризи світогляду полягає в тому, що на сучасному етапі розвитку світової економічної системи, в умовах глобальної фінансової кризи особливого значення набуває проблема переоцінки, переосмислення та критичного перегляду існуючих теоретико-методологічних концепцій. Адже не є новиною, що велика кількість економіко-математичних моделей, які мали чисельне прикладне значення в фінансовій сфері, виявились не зовсім адекватними економічних реаліям, потребують ревізії та удосконалення. Це ж можна сказати й про інші області економічної науки. З економічного мейнстріму випали ідеї Ф. Кене, Т.-Р. Мальтуса, С. Подолинського, М. Туган‑Барановського, нехтування якими, як ми бачимо, обертається матеріальними втратами та фінансовими збитками. Тому відповідальність за розвиток в значній мірі стосується й наукового середовища, яке через генерування теорій та доктрин говорить суспільству, що необхідно робити. Добре, якщо теорія справедлива, й її «рецепти» приносять користь. Проте, якщо вона не адекватна реаліям життя, тоді наслідки її застосування можуть бути непередбачуваними.
НАУМЕНКО Дмитро Олегович
