Отже, французька буржуазна революція ліквідувала феодальні відносини і найрадикальнішим чином дозволила аграрне питання. Логічно було очікувати успішного капіталістичного розвитку сільського господарства. Однак цього не відбувається. І в XIX ст. сільське господарство Франції розвивається повільно і відстає від англійської. Чим це пояснювалося?
По-перше, позбавивши селян від феодалів, революція не позбавила їх від лихварів. За підрахунками К. Маркса, в 1840 р. третину вартості продукції французького землеробства мила на сплату відсотків тільки за іпотечним кредитом, тобто але позиках під заставу землі, а ще третина доходів селян вухо-пила на сплату державних податків. Для порівняння: феодальна рента селян у XVIII ст. становила 10-20% вартості врожаю. Лихварські відсотки за раніше виснажували селянське господарство.
По-друге, розвиток сільського Господарства гальмувала роздробленість селянських господарств. Передаючи землю, власником якої він став у спадок, селянин ділив її між синами. Ділянка землі кожного сина опинявся, природно, менше ніж мав батько. Відбувалося парцелірованіе землі (від слова целла "- частина), дроблення дрібні частини.
У середині XIX ст. Понад 70% селян Франції володіла ділянками менше 2 гектарів. Таким чином, у Франції переважаючим залишалося натуральне селянське господарство, відповідне феодального способу виробництва.
Правда, в той же час 40% землі належало великим власникам, з яких кожен мав більше 40 гектарів. Це були фермери-капіталісти, які застосовували машини, добрива, багатопільні сівозміни, що наймали робітників. Такими фермерами стали багаті селяни, що скупили чи емігрантів під час революції. У великих фермерів оберталися і ті дворяни, які зберегли свої доменіальниє землі.
Загальні підсумки розвитку сільського господарства Франц: 1812 по 1870 р. відображається цей неоднорідний характер за володіння. У цілому сільськогосподарське виробництво в ло. Збір пшениці за цей час збільшився вдвічі, але врожайності Франція займала лише 11-е місце в світі, вже говорилося, врожайність зернових і продуктивність тваринництва у Франції в середині XIX в. були вдвічі ніж в Англії.
У той же час різко збільшилося виробництво цукрових буряків, яка під час континентальної блокади заме: французькою цукрозаводчикам імпортний цукровий очерет. Швидко розвивалися такі галузі, як шовківництво, що забезпечує сировиною шовкову промисловість, і розведення мериносових овець (під час війни Наполеон перегнав туди до Франції стада мериносів). Коротше кажучи, найбільш високими темпами розвивалося виробництво сільськогосподарської сировини для промисловості.
Однак причини, які гальмували розвиток промисловості до революції, збереглися. Селяни зберігали зв'язок із землею. Розорялася і V ходила в місто лише невелика 11 год частину. Вони як і раніше купували мало промислових товарів, тому що вели натуральне господарство, та до того ж частина доходів віддавали лихварям, тому внутрішній ринок зростав дуже повільно.
Лихварство, як і колись, відволікало капітали від промисловості. І дрібному селянському сільському господарству відповідали дрібні розпорошені майстерні в промисловості. До того ж Франція спеціалізувалася на виробництві модних товарів, предметів розкоші, а це виробництво не могло стати великим і механізованим за самою своєю природою. Механізується масове виробництво, а модні товари тим і цінувалися, що вироблялися індивідуально, з великою витратою живого трупа Франція могла розраховувати на збільшення експорту тільки таких товарів, які не конкурували з англійськими, і саме галантерейних товарів.
Тому і промисловий переворот у Франції проходив щодо мляво. Він почався в другому-третьому десятиліттях XIX в. і закінчився в 60-х роках. В основному він проходив шляхом імпорту машин з Англії. Власних винаходів у Франції було порівняно небагато. З них слід зазначити винаходи металурга Мартена, в тому числі мартенівську піч для виплавки сталі. До середини століття переворот відбувався в основному в текстильній промисловості, а в 50-60-х роках поширився на важку.
Хід промислового перевороту відображають наступні цифри. Майже за 40 років (, з 1812 р. по 1850 р.) промислове виробництво зросло всього вдвічі. Зате до 1870 р., тобто за 20 років, виробництво зросло втричі, але і ці показники невисокі. І середині XIX в. Франція ще зберігала 2-е місце в світі ми обсягом промислового виробництва, але до 1871 вона була і кинута на 4-е місце - після Англії, США та Німеччини. Втім, за іншими відомостями тільки на 3-е: Німеччина ще залишалася позаду.
До 1870 р. у Франції на промислове підприємство середньому припадало 1,7 робітника. Дивовижний показник Він свідчить про те, що навіть в цей час тут володіли дрібні ремісничі майстерні, а не великі фабрично-заводські підприємства.
Але в одному відношенні Франція вирвалася вперед - по розвитку кредитної, банківської системи. У цьому позначився лихварський характер французького капіталізму. Якщо французька буржуазія слабо вкладала капітали в промисловість те збирати капітали, концентруючи їх у банках, вона розумі
Відбувався процес злиття банківського капіталу з промисловим і утворення фінансового капіталу.
Франція стає міжнародним банкіром, світів лихварем.
ПП у Німеччині
Промисловий переворот у Німеччині розпочався у 30-ті рр. ХІХ ст. і лише в текстильній промисловості окремих німецьких держав. До середини ХІХ ст. він не вийшов за межі початкової стадії, що й зумовило переважання ремісничого виробництва. Це пояснювалось тим, що в першій половині ХІХ ст. зберігалась феодальна роздробленість, продовжувалось звільнення селян, Німеччина була віддалена від світових торговельних шляхів.
Створення митного союзу в 1833 р., який став першим кроком до об’єднання німецьких держав в одне економічне ціле, та буржуазна революція 1848 р., в результаті якої були ліквідовані залишки феодальних відносин та політичне домінування феодалів, частково усунули перешкоди на шляху індустріалізації країни.
Промисловий переворот у Німеччині мав свої особливості. У роки перевороту в країні розвивалась переважно важка промисловість, а легка – відставала. Основними стимулами розвитку промисловості було будівництво залізниць та воєнні потреби. У результаті прискореного будівництва залізниць Німеччина, розташована в центрі Європи, опинилась у центрі європейської сітки залізниць. Пруссія прагнула об’єднати Німеччину, тому виникла необхідність виробництва передової воєнної техніки. У зв’язку з цим провідну роль у промисловості відігравали саме воєнні підприємства, серед яких перше місце посідали артилерійські заводи Круппа.
До особливостей промислового перевороту в Німеччині варто віднести ту обставину, що промислові об’єкти будувались на півстоліття пізніше англійських і тому комплектувались найновішою на той час технікою, завезеною з Англії. У самій Німеччині в означений період були відкриті способи виробництва анілінових барвників, винайдено динамо-машину, що зумовило стрімкий розвиток хімічної та електротехнічної промисловості.
Специфікою промислового перевороту стало використання для розвитку промисловості капіталів поміщиків, які мобілізувались через акціонерне підприємництво. Промислові фірми та банки створювались як акціонерні, продавали акції юнкерам, отримуючи їх капітали.
Як наслідок, юнкери отримали міцні позиції не лише в сільському господарстві, а і в промисловості.
У результаті зазначених процесів Німеччина посіла третє місце усвіті за обсягами промислового виробництва, поступившись Англії та США. За першу половину ХІХ ст. обсяги зовнішньої торгівлі зросли вдвічі, а в 50-60-ті рр. – втричі. В експорті країни переважала промислова продукція (вугілля, машини, тканини), в імпорті – сировина та сільськогосподарська продукція.
Розвиток капіталізму в сільському господарстві Німеччини відбувався шляхом перетворення феодальних маєтків у великі капіталістичні господарства (шляхом перетворення поміщиків (юнкерів) у сільських капіталістів), а селян – у найманих працівників. При цьому експлуататори та експлуатовані залишались на своїх місцях, змінювалась лише форма експлуатації. Такий шлях утвердження капіталістичних відносин у сільському господарстві В. Ленін назвав прусським. Він був досить болісним для селян, оскільки невеликі земельні наділи не могли забезпечити їх життя, прив’язували до господаря та дозволяли експлуатувати. Водночас юнкери переходили до великого товарного виробництва, застосовуючи інтенсивні технології.
ПП у США
У ХVІІ ст. Англія створила низку колоній на Атлантичному узбережжі американського материка. У результаті боротьби з Нідерландами і Францією вона значно розширила свої володіння в Північній Америці.
У північних англійських колоніях (Нова Англія) розвивались різноманітні промисли (хутряний, рибальство, скотарство), примітивні мануфактури (деревообробні, суднобудівні, текстильні). У сільському господарстві домінували дрібні і середні фермерські господарства товарного характеру. Земля могла вільно відчужуватись.
Північні колонії виникали з вільних союзів людей, яких влада європейських країн переслідувала за релігійні переконання (квакери, пуритани, індепендисти, гугеноти). Вони відзначались підприємливістю та енергійністю. На півдні англійські колонії засновувались торговельними компаніями та англійським урядом. Тут розвивались великі плантаційні господарства, які спеціалізувались на вирощуванні тютюну, рису, бавовни, цукрової тростини. Тютюн та рис стали основними статтями експорту, що давало великі прибутки. На плантаціях використовувалась праця рабів.
Колонії мали свої органи самоуправління – законодавчі зібрання, ради при губернаторах. Незважаючи на це, вони вважались частиною Англії, а жителі – підданими короля
Щоб обмежити конкуренцію американської буржуазії, Англія чинила опір економічному розвитку колоній. На основі навігаційних актів колонії позбавлялись права вільної торгівлі. Не дозволялось переробляти сировину, її можна було лише вивозити, а отже, можливості створювати фабрики обмежувались. З 1770 р. до Північної Америки заборонили вивозити щойно винайдені машини. Колоніям дозволялось торгувати лише з Англією, мито на іноземні товари було збільшене.
У такій ситуації постала проблема ліквідації британського панування та творення незалежної держави. Війна за незалежність закінчилась перемогою північноамериканських колоній. У 1776 р. було проголошено нову незалежну державу – Сполучені Штати Америки.
Одночасно ця війна була і буржуазною революцією, внаслідок чого знищувались феодальні маєтки, конфісковувались і розподілялись землі прихильників Англії. На Заході створювався фонд державних земель, що сприяло розвитку фермерства.
Поява потужної самостійної держави стала головним чинником її економічного зростання. Промисловий переворот розпочався у Північних штатах в останньому десятилітті ХVІІІ ст. і тривав до середини ХІХ ст.
