Першим проявом економічних ідей буржуазного суспільства став меркантилізм
В період розпаду феодалізму, коли в його надрах виникають передумови капіталістичного ладу, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли провідною формою капіталу був торгівельний капітал створюється І-ша система економічних поглядів – МЕРКАНТЕЛІЗМ.
Велику роль у виникненні капіталістичного способу виробництва відіграв торговий капітал, який у добу розкладу феодалізму був переважаючою формою капіталу. Світова торгівля привела до зосередження величезних багатств у окремих осіб, передовсім у купців і монопольних торговельних компаній. Торговий капітал підпорядковував дрібних виробників і одночасно сам проникав у сферу виробництва.
Переважною сферою діяльності у той час (XV-XVIст.) була сфера обігу; (саме від італійського слова mercante – торговець, купець походить термін). під терміном М. відома економічна політика феодально-абсолютиської держави епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торгової буржуазії. М. також називається економічне вчення, метою якого було теоретичне обгрунтування М. економічної політики. М. не був ще наукою, у власному розумінні слова, тому що його основні положення – це результат не теоретичного аналізу, а простого опису спостерігаємих явищ і певною мірою їх класифікації.
Об’єктом вивчення М. була сфера обігу, зокрема багатство та джерела його зростання.
Основними рисами М. є:
1. багатство ототожнюється з грошима, а гроші із золотом та сріблом як з річчю
2. держава вважається тим багатшою чим більше грошей вона має
3. накопичення багатства може бути збагачено за допомогою державної влади від зовнішньої торгівлі або видобутку дорогоцінного каміння.
4. з’являється поняття «світового ринку».
5. Будь-який обіг грошей і товарів є джерелом багатства.
Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля.
Така особливість М. об’єктивно зумовлена розвитком торгівельно-грошових відносин і зростанням потреби у грошах.
В своєму розвитку М. пройшов 2-ва етапи:
1. з XV до сер. XVI ст. – ранній М. або монетарна система
2. II половина XVI – XVII (І половина XVIII ст.) – пізній (розвинутий) м., який одержав назву мануфактурної системи.
Ранній меркантилізм виник іще до епохи великих географічних відкриттів. Ранній (монетарний) меркантилізм грунтувався на теорії грошового балансу.
Основними представниками раннього меркантелізму були:
1. в Англії – Вільям Стаффорд (1554 - 1612)
2. в Італії – Гаспар Скаруффі (1519 - 1584)
А представниками пізнього:
1. в Англії – Т.Ман (1571 - 1641) та Джем Стюард (1712 - 1781)
2. в Італії – Антоніо Серра та Антоніо Джевонезі (1712 - 1769)
3. у Франції – Антуан Монкрет’єн (1575 - 1621) та Жан Кольбер (1619 - 1683)
Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну.
В багатьох питаннях погляди ранніх та пізніх М.-істів є як схожі, але й є суттєві відмінності.
Спільним є:
1) дослідження багатства та його джерел
2) зосередження уваги на сфері обігу
3) відстоювання інтересів раннього капіталу
Але якщо ранні М-істи ототожнювали багатство з грошима, то пізні – під багатством розуміли надлишок продуктів, які мають на зовнішньому ринку перетворитися на гроші; виходячи з цього ранні М-істи з метою збільшення багатства проповідували накопичення скарбів, а пізні – виступали за розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема посередницької, а також були прихильниками розвитку мануфактури.
Ідеї раннього М. грунтувалися на теоріях грошового балансу, а пізнього на теорії торговельного балансу.
Пізні М-істи в грошах бачили не тільки засіб накопичення (як ранні), а також засіб обігу; можна сказати, що саме вони тлумачили гроші як капітал, виступаючи за необхідність їх руху (Г – Т – Г*)
Представники М. займалися збиранням опису та класифікацією фактів. Категорії економічної науки в той час були ще не з’ясовані, вони визначалися поступово. Накопичення і класифікація фактів були необхідні для з’ясування категорій.
Метод слідування від конкретного до абстрактного був неминучим в період виникнення економічної науки.
Значення меркантелізму полягає ще в тому, що він являє собою не тільки першу спробу аналізу суспільно-економічних відносин, що існували, а й обгрунтування ідей та політики протекціонізму.У цілому меркантилізм (особливо на другому етапі свого розвитку) мав історично прогресивний характер. Активне сальдо «торгового балансу» справді було важливим джерелом збагачення буржуазії, до того ж постійним і надійним, не зв'язаним із випадковостями політичного життя та адміністративної діяльності. Це значить, що пізні меркантилісти, відкривши одне з важливих джерел нагромадження капіталу, правильно розуміли економічні завдання своєї епохи, оскільки час промислових переворотів іще не наспів.
Кольбертизм -одна з назв меркантилістською політики, яку проводив у Франції в XVII ст. Ж.-Б. Кольбер. Характерні риси цієї політики полягали в жорсткому митному протекціонізмі і повному контролі над внутрішнім виробництвом при одночасному використанні гнучкого державного регулювання економіки з боку уряду.
Французький абсолютизм надавав їм монопольні права, привілеї, субсидії, проводив політику меркантилізму, яка найбільше розвиток отримала при Ж. Кольбер. Займаючи посаду генерального контролера (міністра) фінансів, Кольбер могутність держави визначав кількістю що знаходяться у нього грошей. Отримано їх поповнення Кольбер бачив у торгівлі. Він засновник Ост-Індської і Вест-Індійської компаній. Кольбер ввів протекціоністський тариф, заохочував розвиток королівської мануфактурної промисловості. Державне втручання в економіку при Кольбер досягло найбільшої сили, а його економічна політика увійшла в історію під назвою кольбертізма. Система протекціоністських заходів для забезпечення активного торгового балансу, що проводиться Кольбером, включала: заборонні мита на ввезення промислових товарів, імпорту зведення до мінімуму; заохочення розвитку вітчизняної промисловості (експортного і імпорт); створення за рахунок держави експортних мануфактури, залучення до роботи іноземних майстрів; забезпечення промисловців-підприємців привілеями.
При Кольбер у Франції отримали розвиток на тільки шовкові і шерстяні мануфактури, але і металургійні. Зявилися кредитні установи. Кольбер вжив заходів з уніфікації тарифів і укрупнення внутрішніх митних областей, що сприяло розвитку внутрішньої торгівлі, хоча продукція мануфактур через низьку купівельну спроможність мас призначалося насамперед для зовнішнього ринку. При Кольбер одержав розвиток торговий і військовий флот Франції.
