Історія розвитку української педагогічної самосвідомості відбувається в чотирі періоди: церковний, казацький, державний і суспільний

Витоки педагогічної думки як віддзеркалення практики навчання і виховання виявляють у різних народів, перш за все в древніх пам'ятниках писемності. Наприклад, в таких творах староруської літератури, як «Сло­во про користь учення», «Збірка афоризмів "Бджола"», «Послання» Климента Смолятича, «Слово про закон і благодать», «Сказання про Акиру Премудрого» — можна почерпнути знання про особливості освіти і виховання освіченої Київської Русі Руси 9- 11 століть. Багата традиціями українська педагогічна думка.

Питання освіти і виховання завжди привертали до себе увагу писа­телей, філософів і учених.

Не випадково витоки теоретичної педагогічної думки відкривають в рабо­тах великих древніх філософів — Платона і Аристотеля. В рамках складуючиося філософської парадигми вони сформулювали основи вікової періодиза­ції і розкрили етапи освіти і виховання людини.

Педагогіка знайшла статус науки завдяки працям і авторитету видатного чеського педагога Яна Амоса Коменського (1592—1670). Він виклав свої основні ідеї в праці «Велика дидактика», яка отримала світове визнання.

Проте в Європі вживання слова «дидактика» (від греч. didaktikos — по­вчаючий, didasko — що вивчає) спочатку було введене в Германії.

З 1613 р., завдяки Крістофу Хельвігу і Йохиму Юнгу, воно розумілося як мистецтво навчання.

Сьогодні дидактика (теорія і методика навчання) визначилася як самостійна галузь загальної педагогіки.

Інтенсивний розвиток педагогічної теорії і практики (в рамках різних освітньо-виховних установ) в XVIII столітті привів до заснування спеціальних учбових закладів по підготовці педагогів. Таким чином «Пе­дагогіка» сформувалася як учбова дисципліна. Перші учбові заклади по професійній підготовці вчителів з'явилися в Германії.

Впродовж століть «Педагогіка» розвивалася як практика навчання і виховання дітей. Тому спочатку як наукова галузь виділилися на­прямки дошкільної і шкільної педагогіки.

Професійна педагогіка з'явилася з виникненням педагогічної спеціальності.

У сучасних умовах педагогіку розглядають як науку і практику навчання і виховання людини на всіх вікових етапах його особистісного і про­фесійного розвитку, оскільки:

1) сучасна система освіти і виховання стосується практично всіх людей;

2) у багатьох країнах створена система безперервної освіти людини;

3) вона включає всі ланки — від дошкільної установи до професійної підготовки і курсів підвищення кваліфікації.

Спектор відгалужень «педагогіки» поширився лише в кінці XIX і початку XX століття.

Сьогодні активно розвиваються наступні галузі – педагогіка вищий школи, педагогіка дорослих, історія педагогіки, порівняльна і соціальна педагогіка і так далі.

Оскільки об'єктом навчання і виховання є людина, оскільки педагогіка відноситься до наук про людину, вона займає певне місце в системах людинознавства і гуманітарних наук.

Висновки по проблемі:

Значення, яке вкладають в термін «Педагогіка»:

1. По-перше, виділяють «побутове» значення педагогіки. Кожна людина впродовж життя виступає в ролі «педагога». Тобто виучує і виховує своїх дітей, членів сім'ї, співробітників по роботі.

2. По-друге, підкреслюють практичне значення педагогіки. Педагогіку розглядають як одну з сфер людської діяльності, пов'язану з передачею життєвого досвіду від старшого покоління до молодшого. Тут доречно говорити про взаємозв'язок народної (житейською) педагогіки з педагогічною майстерністю і мистецтвом виховання. Не випадковий вищий прояв педагогічної діяльності називають мистецтвом.

3. По-третє, педагогіка розуміється як наука і, одночасно, як галузь людинознавства. Педагогіка пізнає і удосконалює способи впливу на розвиток людини в нерозривному злитті природного, суспільного і індивідуального. Тому педагогічні учення, теорії, моделі, прогнози і рекомендації будуються лише на фундаменті цілісного і системного значення про що розвивається людині; воно «добувається» психологією, філософією, історією, соціологією і іншими науками про людину.

4. По-четверте, педагогіка є учбовою дисципліною, що включає в собі теоретичний і практичний аспекти навчання і виховання.

5. По-п'яте, значення педагогіки як галузі гуманітарного знанняя входить в загальнокультурний контекст сучасного життя. Воно виявляється як педагогічна культура людини.

Педагогічна практика.

Практика в широкому сенсі розуміється як діяльність людей, які забезпечують розвиток суспільства. У спільній структурі активності людини педагогічна практика є одним з її видів. Тобто педагогіка носить «діяльнісний» характер.

Виділяють професійну і непрофесійну педагогічну діяльність.

Непрофесійна діяльність характеризується тим, що людина не усвідомлює педагогічну проблему або завдання. У конкретній ситуації вона діє інтуїтивно і не може пояснити, чому поступає слідуючим чином, чого хоче досягти, повчаючи або виховуючи іншого.