Розуміюча» соціологія М.Вебера

З його ім’ям зв’язана передусім так звана «розуміюча соціологія», що здатна зрозуміти, згідно з якою за вихідний пункт береться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціолога тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути «розуміючою» наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо важливо, їхню суть. За Вебером, соціологія — це наука не тільки про розуміння поведінки (усвідомленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнозначна людській поведінці. Адже соціальна дія — не просто «самоорієнтована», вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер називає «очікуванням», без чого дію не можна вважати соціальною.

Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соціальна дія.

Наявність суб’єктивного змісту й орієнтація на інших — дві необхідні ознаки «соціальної дії» і його розуміння предмету соціології.

Перераховуючи можливі види соціальної дії, Вебер указує чотири:

За Вебером, соціальна дія, як і усяка дія, може бути визначена:

• цілераціонально, тобто через очікування визначеної поведінки предметів зовнішнього світу й інших людей і при використанні цього очікування як «умови» чи як «засобу» для раціонально спрямованих і регульованих цілей (критерієм раціональності є успіх);

• ціннісно-раціонально, тобто через свідому віру в етичну, естетичну, релігійну чи будь-яку інакше осмислену безумовну власну цінність (самоцінність) визначеної поведінки, узятої просто як таку і незалежну від успіху;

• афективно, особливо емоційно — через актуальні афекти і почуття;

• традиційно, тобто через звичку.

Два останніх види дії не є, за Вебером, соціальними діями в прямому розумінні, оскільки тут ми не маємо справу з усвідомленим і покладеним в основу дії змістом.

Тільки ціннісно-раціональні і цілераціональні дії — суть соціальні дії у веберівеькому значенні цього слова, де головну роль, звичайно, грає цілераціональна дія.

Вебер переконаний, що раціоналізація соціальної дії — це тенденція самого історичного процесу. Одним з істотних компонентів «раціоналізації» дії є заміна внутрішньої прихильності звичним вдачам і традиціям планомірним пристосуванням до розумінь інтересу. Крім того, відбувається витіснення ціннісно-раціональної поведінки на користь цілераціональної, при якій уже вірять не в цінності, а в успіх. Раціоналізація, таким чином, розуміється як доля західної цивілізації.

Насамперед раціоналізується спосіб ведення господарства, управління, причому як в області економіки, так і в області політики, науки, культури — у всіх сферах соціального життя. Раціоналі­зується також спосіб мислення людей, їхній спосіб відчуття і спосіб життя в цілому. Усе це супроводжується великим посиленням ролі науки, що, за Вебером, є чистим втіленням принципу раціональності. Проникнення науки в усі сфери життя — це свідчення універсальної раціоналізації сучасного суспільства.

4. Освіта як соціальний інститут: головні ознаки, структура, функції.

Соціологія освіти — це галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності та функціонування освіти як соціокультурного інституту, її взаємодію з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси і соціальну політику у сфері освіти.

З цього визначення стає достатньо очевидним об'єкт соціології освіти. Це сфера освіти, те соціальне середовище,-в якому відбуваються процеси навчання і виховання, взаємодіють суб'єкти освіти.

До визначення предмету соціології освіти спеціалісти підходять по-різному. Одні акцентують увагу на вивченні соціальних функцій освіти, другі — на виявленні різних аспектів взаємодії освіти та інших соціальних інститутів.

Вивчення освіти як системи обумовлює два основних підходи до її аналізу. З одного боку, освіта є видом людської практичної і пізнавальної діяльності. Тому систему освіти спеціалісти вивчають з гносеологічної (теоретико-пізнавальної) точки зору. З іншого боку, освіта є системою певним чином пов'язаних між собою установ, організацій, які виконують функції навчання й виховання. В якості елементів цієї системи виступають підсистеми, які у свою чергу можуть розглядатися як системи меншого масштабу і навіть ділитися на системи ще більш приватні, аж до кінцевих елементів (конкретна школа, ліцей, коледж, училище, інститут, академія, університет).

З а своєю структурою соціологія освіти поділяється на: