Сучасна Західна соціологія представлена різноманітністю шкіл і течій, які розвиваються за багатьма, напрямами. Розрізняють:
- Емпірична соціологія;
- Структурний функціоналізм;
- Конфліктологія;
- Символічний інтеракціонізм;
- Феноменологія;
- Етнометодологія;
- Неофункціоналізм;
- Структуралізм і пост структуралізм;
- Соціологічні концепції технократизму.
Емпірична соціологія
Емпірична соціологія, яка виникла в межах західної соціології в XX ст., сформувала в своєму руслі дві основні течії - академічну І прикладну. Історичні корені емпіричної соціології знаходимо у ранніх емпіричних дослідженнях XIX ст. соціального і морального здоров'я (Е. Чадуік, Л. Віллерне, Р.Вірхов, Дж.Кей-Шаттлуор, А. Геррі, А. Ватер та іи.). З 1920 по 1950 рік емпіричні дослідження стають пріоритетним напрямом в американській соціології.
Початок цьому процесу поклали представники Чіказької школи (Р. Парк, Е. Берджесс, У. Томас, А. Смолл та ін) Займаючи домінуюче становище в американській соціологи протягом 20 — 40-х рр, Чіказька школа здійснила значний вплив на формування світової емпіричної соціології.
Основними чи відмінними рисами Чіказької школи були:
• органічне поєднання емпіричних досліджень із теоретичними узагальненнями,
• висування гіпотез в межах єдиної організованої і направленої на конкретні практичні цілі програми,
• широта теоретичної орієнтації,
• поєднання різних підходів і методів, серед яких не було яскраво виражених Першою працею Чіказької школи в галузі емпіричної соціологи була книга У. Томаса і Ф. Знанецького "Польський селянин в Європі і Америці" (1918 -1920 рр) В ній викладені і апробовані на практиці основні Ідеї соціологічної теорії Томаса, ядро якої - поняття соціальної ситуації, яке включає в себе три взаємопов'язаних елемента
• об'єктивні умови (соціальні норми і цінності),
• установки індивіда і групи,
• визначення ситуації діючою особою
Виходячи з цього, Томас і Знавецький розробили таку типологію особистостей за характером їх пристосованості до соціального оточення
• міщанський тип (для нього характерні традиційні установки і стереотипи),
• богемний (нестійкі і слабо зв'язані між собою установки),
• творчий (логічно взаємозв'язані між собою установки і творчі потенції, які обумовлюють оптимальне визначення ситуації)
Значний вклад у розвиток емпіричної соціології внесли соціологи Гарвардського університету. Тут зусиллями професора Е. Мейо і його колег розроблялась індустріальна соціологія і доктрина людських відносин, а також соціологія управління.
Структурний функціоналізм
Структурний функціоналізм (або структурно-функціональний аналіз) - один з найбільш важливих і складних напрямів сучасної теоретичної соціології, виникнення якого певною мірою об'єктивно пов'язане з широким розвитком емпіричної соціології. До середини 30-х рр. XX ст. соціологи США накопичили значний емпіричний матеріал, здійснивши велику кількість різноманітних за масштабністю і тематикою емпіричних соціологічних досліджень, які, проте, не виходили за межі окремих регіонів країни і торкались лише деяких проблем суспільного життя.
За вирішення цього завдання взялися провідні соціологи США Толкот Парсонс і Роберт Мертон, які в різні роки посідали пост президента Американської соціологічної асоціації (у 1949 і 1957 рр. відповідно). Саме Т. Парсонс в працях ''Структура соціальної дії" (1937 р.), "Соціальна система" (1951 р.), "Соціальна система і еволюція теорії дії" (1977 р.) та Р. Мертон в дослідженнях "Соціальна теорія і соціальна структура" (1975 р.), "Соціальна структура і автономія" (1966 р.), "Соціологія науки" (1973 р.) розробили основні принципи структурно-функціонального аналізу.
Конфліктологія
Проблеми соціальних конфліктів завжди привертали увагу соціологів різних напрямів і шкіл. В минулому особливо великий вклад в наукову розробку цієї проблематики внесли К.Маркс, Г. Спенсер, Л. Гумплович (1838-1909-рр.); Г.Зіммель (1858-1918 рр.) та ін. Поряд із цим, в сучасній соціології в середині XX ст. формувався і особливий конфліктологічний напрям, представники якого, опираючись на соціально-філософську і соціологічну спадщину названих класиків, присвятили свої дослідження розробці власне теорії соціального конфлікту, яка склала основу їх соціологічних поглядів. Основними аргументами, які конфліктологи висунили на рубежі "гарячих шестидесятих" проти тези Т. Парсонса про стабільність як атрибуту суспільства, були такі:
• розподілом засобів до життя займається група людей. Вона протистоїть всьому суспільству. Тому конфлікт є неминучим;
• політична влада захищає існуючий економічний порядок розподілу суспільного продукту. Вона теж протистоїть суспільству. Тому конфлікт між нею і народними масами об'єктивно обумовлений;
• в будь-якому суспільстві діє висхідний ланцюжок: гроші-влада-цінності-ритуал. Від першого до останнього компонента повсюди наявним є зштовхування інтересів протилежних соціальних груп. Отже, конфлікти породжуються всією системою суспільних відносин;
• в будь-якому суспільстві мас місце примус одних іншими, бо лише одні володіють засобами виробництва. Таким чином, соціальний конфлікт с продуктом економічних відносин.
Активним поборником нового підходу і критиком теорії структурно-функціонального аналізу, поглядів Парсонса вважається відомий американський соціолог Чарлз Міллс (1916 — 1962 рр.). У своїх працях "Владна еліта" (1953 р.) і "Соціологічна уява" (1959 р.) він довів, що порядок, стабільність, усталеність, гармонія досить необхідні пануючому класу, але соціальне життя завжди нестабільне, наповнене і безпорядками, і конфліктами. Міллс стверджував, що будь-який соціологічний аналіз має цінність лише в тому випадку, коли він торкається боротьби за владу:
1) між конфліктуючими класами;
2) між тими, хто управляє, і тими, ким управляють;
3) між вищими могутніми людьми і простою людиною.
