Виховують і розвивають людину всі позитивні і негативні емоції та найкращий університет за висловом Олександра Пушкіна — щастя.
Щастя довершує виховання душі, здатної до добра і прекрасного.
Суть емоційних відносин між батьками і дітьми розкрив відомий педагог Василь Сухомлинський, який підкреслював, що нормальний моральний розвиток, гармонія любові, щастя (а від гармонії по суті залежить моральне здоров'я людини) можливі тільки за умови, якщо дитина переконана:
я комусь-то дуже, дуже потрібна. Я для когось безмежно дорога. Хтось-то бачить в мені сенс свого життя. Але і я кимось дуже, дуже дорожу, без когось-то я не можу жити. Можливо, це переконання не виступає у вигляді ясної, чіткої думки, але воно наповнює всю людську суть, єство дитини переживаннями радості, повноти життя. По суті, таке переживання відбувається в процесі формування в дитини своєрідної психологічної бази її дальшого морального розвитку, включаючи формування механізмів відповідальності і волі, гідності і упевненості в собі.
Гідність і упевненість є антитеза комплексу неповноцінності, що знижує можливості самоутвердження і самореалізації особи.
С самого початку соціалізації дитина зустрічається з зовнішнім світом, починає пізнавати суспільні відносини з допомогою батьків і в дитячих садках. Та, на жаль, з середини 90-х років в Україні через складні економічні обставини дитячі дошкільні установи не розширяються, а скорочуються і лише близько 50 % дітей забезпечені ними. До того ж, далека від оптимального і система виховання дітей в них (низька кваліфікація вихователів, слаба матеріальна база, погане медичне обслуговування та ін.).
Дедалі гострішою стає і проблема психологічної самотності і її вплив на формування і життєдіяльність особи.
Соціологічні дослідження, проведені в Донбасі, Придніпров'ї, Харкові та інших регіонах в дитячих будинках, показали, що рівень емоційного і інтелектуального розвитку дітей нижче, аніж у дітей, які живуть і виховуються в сім'ях. Звичайно, сім'ї також бувають різні.
Не випадково багато підлітків висловлювали думку, що сім'ї в основному займаються їх матеріальним забезпеченням (одягом, їжею та ін.), що дорослим ніколи спілкуватися з дітьми, а часто в них і нема бажання. Ось тоді і формуються стихійно різні групи, що служать психологічним «пристанищем», якого не вистачає дитині в сім'ї. Особливо актуальна проблема в умовах міста, де соціальний контроль майже не бере участі у вихованні молоді, хоча суспільна думка могла б бути ефективним засобом соціалізації молоді.
В життя молоді, особливо у передпідлітковий і підлітковий її період, входять так звані неформальні групи однолітків з їх специфікою субкультури, груповими цінностями, жорстко регламентованим лідерством. Такі групи однолітків часто досить успішно конкурують з сім'єю, чому можна і радіти, якщо група соціально здорова, а сім'я неблагополучна, але що не може не викликати занепокоєння і тривогу, якщо моральна перевага на боці ущербної групи або деформованої сім'ї. В таких ситуаціях її поведінка залежить від закладеного в дітях в ранній період їх моральної сформованості, певного запасу міцності, що базується на моральному авторитеті батька і матері. Адже неформальні групи молоді часто густо є основними каналами впливу морально нечистих, але процвітаючих сімей на інших підлітків. Соціологічні дослідження, проведені в Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Києві, Харкові та інших містах, показали, що значний вплив неформальних груп молоді з процвітаючих сімей — це результат деформації не лише потреб, але й уявлень про можливості і шляхи їх задоволення, наслідок переконань, що здобути матеріальні блага можна і без особливої праці, без докладання зусиль. Приводом для таких настроїв є факти безгосподарності, розбазарювання народного добра, захоплення обманом, нечесними методами речей, майна тощо. Все це підриває віру в справедливість і непорушність права і законності. Зрозуміло, що безкарність, процвітання аморальності — навіть в сусідніх сім'ях знецінює потенціал виховання в морально здоровій сім'ї, піднімаючи в якийсь закон «подвійне» моральне дотримання слова, діла, створює невідворотні, неспростовні в очах підлітків аргументи цинічності і діляцтва у ставленні до людей, до життя. Елементи соціальної корозії непомітно підточують, підривають моральні цінності — переконаність, трудову моралі, тощо. Виростає прошарок людей для яких мета життя — матеріальне благополуччя, нажива будь-якими методами. Нерідко потворні явища породжують і такі ж потворні форми реакції на них.
Коли з поругою над публічно пропагованою мораллю, цінностями життя зустрічається не сильна, а слаба натура, то і виникають потяги до алкоголізму, наркоманії та ін. Руйнування моральних устоїв веде до вседозволеності, розвращеності в сфері статевих відносин, п'янства не тільки підлітків, а й їх сімей. Протистояти всім аморальним явищам і відхиленням від норми може лише здорова морально, зріла, педагогічно обізнана сім'я, згуртована на основі гуманних цінностей і інтересів.
