Покоління. Спадкоємність і конфлікт

Покоління - це об'єктивно існуюча соціально-демографічна спільність, що охоплює певну, відносно сталу сукупність людей на засадах вікової диференції та характеру соціальної діяльності.

Вікова ознака є одним з головних критеріїв відокремлення одного по­коління від іншого. Вона обумовлена природним поділом людей в суспі­льстві за віком. Але досі немає єдиної точки зору щодо вікового інтервалу покоління.

 

У Стародавньому Китаї він був тісно пов'язаний з основними функціями і заняттями:

20-30 років - одруження; 30-40 років - заняття су­спільних посад; 40-50 років - пізнання своїх помилок; 50-60 років - останній період творчого життя.

Давньогрецький мислитель Піфагор, окреслюючи етапи людського життя, порівнював їх із зміною пор року в природі. Тривалість сезону покоління дорівнювала 20 рокам.

Російський статистик і демограф XIX століття А.Рославський поділяв усе населення на підростаюче покоління (до 15 років), квітуче (до 60 років) та в'януче (від 60 і старіше).

Соціолог Б.Ц. Урланіс пов'язував вікову диференціацію з економічною зайнятістю:

до початку трудової діяльності (до 16 років); вік трудової діяльності (16-60 років); після завершення трудової діяльно­сті (за 60 років).

 

Вікові межі поколінь не мають абсолютного показника. Вони рухомі, різняться за типом суспільства і географічного регіону, конкретно-історичним періодом розвитку людства і залежать від тривалості життя. Вік необхідно розглядати не лише як об'єктивний антропометричний по­казник покоління. Він є важливим фактором його становлення і розвитку, що свідчить про реалізацію творчих потенціалів у різних типах соціальної діяльності. Відносність вікового інтервалу зумовлена також невизначе­ністю таких параметрів, як фізична зрілість, шлюбний вік, роки початку трудової діяльності як головного критерію соціальної зрілості, віковий ценз повноти соціально-політичних прав, нарешті спільність способу мислення, поведінки та цінностей.

Вікова ознака переважно фіксує кількісний бік цього поняття. Але по­коління, як певна спільність, є носієм соціальних якостей і відносин.

 

Тому не менш суттєвою є соціальна ознака, що надає поколінню якісної визна­ченості. Соціальна характеристика включає,

по-перше, зміст соціальної діяльності покоління і, по-друге, спрямованість його соціальних дій в ту чи іншу епоху.

Соціальна діяльність поколінь, їх соціальна роль в суспільстві різняться за соціальною значущістю, рівнем активності та впливу на суспільний поступ. Відзначним є сприйняття і вплив на них історичних подій. Але оскільки одночасно в суспільстві існують декілька поколінь, то всі вони є очевидцями і учасниками тих самих подій, тобто сучасниками, носіями за­гальної історичної пам'яті.

 

Тому ще одним виміром покоління є історична пам'ять. Таке покоління визначається без урахування вікової ознаки: покоління Вітчизняної війни, покоління 80-х або покоління перших років відновлення державності України тощо. Деякі соціологи називають покоління, що виділено за та­кою ознакою: "когорта" або "генерація".

 

Кожне покоління окрім вищезгаданих ознак характеризується також певною чисельністю, статевим співвідношенням, національним складом, соціально-класовою та професійною диференціацією, рівнем освіти тощо.

 

Формування покоління як унікального і самобутнього утворення відбу­вається, як вважає Маннгейм, у проміжку 17-25 років, коли фундуються миттєві підвалини. Характер покоління в значній мірі визначається подія­ми юнацького періоду життя.

Будь-яке покоління здійснює свою діяльність у певному суспільстві, за певних історичних умов. Але покоління не тільки змінюють одне одного у соціальному процесі, а й функціонують одночасно. У кожному суспільстві на кожному історичному етапі розвитку живе і діє декілька поколінь.

 

По­колінна структура суспільства може бути представлена у вигляді тріади: сини - батьки - діди або, висловлюючись мовою соціології,

молодь - сере­днє покоління - старше покоління.

Кожна складова цієї структури має пе­вний комплекс ознак, що зумовлені біопсихічними та соціально-психологічними особливостями вікового розвитку людей. Своє відобра­ження це знаходить у статусно-рольових характеристиках покоління та ціннісно-нормативних принципах його діяльності.

З позицій соціології молодість - це проміжний ступінь на шляху до до­рослого суспільства. В цей час відбувається активна соціалізація індивіду. Соціальна роль молодого покоління має межуючий характер - "вже не ди­тина", але ще "не зовсім дорослий". Ця подвійність є виразом специфічно­го поєднання матеріальної та психологічної залежності від "світу дорос­лих" та одночасної звільненості від багатьох "життєвих тягарів та обо­в'язків".

Ця нормативна невизначеність призводить до відсутності чітких позицій, інфантилізму, матеріального та соціального утриманства.

По­двійний характер соціальної ролі визначається з одного боку необхідністю прийняття важливих рішень, а з другого - дефіцитом особистого досвіду. Це протиріччя в умовах сучасного суспільства загострюється невідповід­ністю фізичної зрілості (акселерація) та соціальної.

Внаслідок збільшення тривалості навчання перша значно випереджає другу.

Все це визначає соціально-психологічні особливості молодого поколін­ня. І.І.Мечников підкреслював, що молодість - це вік безкорисливих жертв та різноманітних зловживань одночасно. Природна дисгармонія молоді виявляється в тому, що бажання та потяги розвиваються раніше, ніж воля та сила характеру. Через це можливе утворення своєрідної прірви між сві­том бажань та світом надій, між "прагненням бути" і "неможливістю ста­ти".

Поведінка молоді обумовлена не тільки її соціальним становищем, а й вразливістю, психічною рухливістю та збудливістю, інтелектуальною мобільністю, переважанням емоцій всупереч здоровому глузду тощо. Через трагічність покоління молодих, бо молодість прагне не пристосуватись до світу, а його пристосувати до себе, до своїх ідеалів. Внаслідок інтенсивності спілкування зростає згуртованість молоді. Вона не тільки перевіряє стійкість цінностей попередніх поколінь, але й через свою спрямованість в майбутнє, створює нові, а тому раніш за інші групи поколінь відгукується на новації, часто-густо незалежно від того, хто їх висуває.

 

Що ж до "батьків", то в суспільстві це завжди та його частина, на плечі якої припадає головна відповідальність за його розвиток.

Це покоління, що знаходиться на вершині свого розвитку. І оскільки його певний життє­вий досвід засвідчує, що його дії можуть сприяти як зміцненню, підви­щенню статусу, так і навпаки - зниженню, воно в достатній мірі раціо­нальне і обережне.

Старше покоління - "діди" - відрізняється багатим життєвим досвідом, у більшості завершило активну діяльність у суспільному виробництві. їх ціннісні орієнтації відрізняються від цінностей наступних поколінь. Оскільки воно у більшості вже втрачає, а не набуває, сприймає сучасні події крізь призму своєї молодості, то досить консервативне в обстою­ванні дорогих їм ідеалів своєї молодості.

 

Соціальна взаємодія поколінь виявляється в двох формах - спадкоєм­ність і конфлікт.

Спадкоємність поколінь - необхідний обов'язковий зв'я­зок попередніх та наступних поколінь, що відзначається збереженням та засвоєнням новими поколіннями потрібних елементів матеріальних і ду­ховних цінностей минулого, їх примноженням та збагаченням за інших обставин через зміну діяльності. Цей зв'язок є важливим законом соціаль­ного розвитку, зумовленим не лише економічним, політичним і культур­ним рівнем розвитку суспільства, але й біопсихічними і соціально-психологічними особливостями кожної поколінної групи.

Кожне покоління живе в специфічній, властивій саме йому "соціальній ситуації розвитку". Неоднаковість цих ситуацій зумовлює відмінність со­ціально-психологічних характеристик поколінь. Молодь сприймає сучасні їм події такими, як вони є, старше покоління - крізь призму своїх спогадів.

З одного боку розвиток суспільства неможливий без спадкоємності, з другого - відмінність статусно-рольових та соціально-психологічних ознак поколінь мов би приречує їх зіткнення, конфлікт "батьків" і "дітей". По­міркованість і навіть консерватизм батьків, натикаючись на максималізм та безтурботливість молоді, породжують конфлікт поколінь. Через супе­речливість станів юності, зрілості та старості конфлікт цей неминучий та споконвічний.

Якщо в культурі суспільства з'являється щось нове, то воно не може бути сприйнято всіма одразу. Починається боротьба між тими, хто сприй­має цю новацію і хто ні. Але без цієї боротьби прогресивний поступ сус­пільства неможливий. Оскільки найбільш сприйнятливою до нового є молодь, то новації частіше спочатку перевіряються у молодіжному середо­вищі, а вже потім сприймаються старшим поколінням і поширюються в суспільстві.

В цьому аспекті конфлікт поколінь не лише неминучий, але й ціннісно важливий для суспільства, бо сприяє відбору та втіленню корис­них новацій і відкиданню, відмові від усього непотрібного і шкідливого. Проте з позицій суспільних процесів цей конфлікт не повинен заперечува­ти і переривати зв'язок і спадкоємність поколінь.

Таким чином в кожному суспільстві одночасно існує декілька поколінь, що є виразом його життєздатності. Порушення природного процесу зміни поколінь веде до загибелі суспільства.

Як спадкоємність, так і конфлікт поколінь є закономірним проявом су­спільного розвитку.

Вирішення конфлікту, а точніше зниження рівня протистояння ґрунтується на розумінні закономірностей поколінних зв'язків.

Молодість в житті покоління - це фізично і соціально перехідне явище.

Кожне покоління переходить в нову "соціально-демографічну фазу" за до­сягненням певних вікових і статусно-рольових параметрів.

Але при цьому воно не втрачає рис і якостей, що сформувались під час попередньої жит­тєдіяльності. Це насамперед виявляється в соціально-ціннісних орієнтаці­ях поколінь, їх історичній пам'яті.

Молоде покоління повинно усвідомити, що воно неодмінно прийде на зміну старшим поколінням. А тому всі новації, які молодь намагається ствердити в суспільстві, виходячи з своїх позицій, вона має співвідносити з тим, чи сподобаються ці нововведення їй, коли вона досягне зрілості і старості. Старшим же поколінням, в яких вже сформувались відповідні до їх віку уподобання, звички і потреби, не слід забувати соціально-психологічну картину власної молодості.

Соціально-демографічні спільності - це об'єктивно існуючі угрупування людей, передумовою яких є біологічні аспекти людського розвитку: народжуваність і смертність, вік, стать. Але соціальний характер вони на­бувають через взаємодію індивідів в суспільстві. Кожний з типів соціаль­но-демографічних спільностей характеризується певним типом соціальних відносин, має визначені соціально-статусні ознаки та рольові функції.