Демографічна (та й соціальна) політика в Україні поки що є безсистемний набір різних допомог і пільг, розмір яких визначається не потребами сім'ї, а можливостями державної казни. В результаті допомоги і пільги за всієї їх корисності для сімей виявляються не ефективними, не змінюють демографічних тенденцій. Наступила уже пора змінювати стратегію соціальної (і демографічної) політики. Від політики допомог потрібно переходити до політики доходів, чим і занепокоєний уряд України. В ідеалі треба прагнути до того, щоб ні пільги, ні допомоги стали не потрібні.
Сім'я з кількома дітьми має стати спроможною утримувати себе. Допомога в деяких екстремальних ситуаціях: молодій сім'ї на початку її становлення, у випадках хвороби або втрати годувальника, одиноким літнім людям та ін., є необхідною. Поруч з матеріальними факторами величезне значення належить і факторам моральним. Треба підняти престиж сімейного життя, домашніх занять, підвищити роль матері та батька та ін.
Характер життєдіяльності сім'ї, внутрішні відносини впливають на поведінку людини-працівника в усіх сферах життя і, насамперед, на її діяльність у трудовому колективі (виробничу, суспільну та ін.). У зв'язку з цим сім'я виступає як фактор стабільності трудового колективу.
Трудовий же колектив може впливати на стабілізацію сімейно-шлюбних відносин. Ставлення сім'ї до підприємств формується засобами масової інформації, системою професійної орієнтації, ступенем участі підприємства у вирішенні проблем населеного пункту, де розташоване, і ставленням адміністрації до проблем сім'ї та побуту та ін.
Соціальний опит на ряді підприємств Харкова показав, що на вибір місця роботи більшістю опитаних (56 %) впливали не засоби масової інформації або зусилля школи і підприємств, а сім'я; випадкові обставини - 30%; часто мотиви взагалі відсутні - 10 % та ін.
Ще слабо впливає на вибір майбутнього місця роботи і школа: лише 10 % опитаних прийшли працювати на те підприємство, де працювали мати і батько. Багато з опитаних висловились категорично проти того, щоб їх діти йшли працювати на підприємства, де вони трудяться.
Мабуть, не головна роль належить у виборі професії і підприємству.
Головну роль в здійсненні демографічної політики відіграє держава і місцеві органи влади. Підприємства займаються, насамперед, виробництвом. Проте це не означає, що вони можуть ставитись до своєї території як тимчасові господарі, за принципом «після мене — і хоч потоп».
Тут йдеться про культуру виробництва. Це особливо важливо в найближчому майбутньому, коли підприємства одержать дійсну господарську самостійність, розгорнуть конкретні ринкові відносини, будуть змушені більше дбати про підвищення якості робочої сили. Підприємство не повинно займатися демографічною політикою, дбати про підвищення народжуваності та ін. Але підприємство може багато зробити в інтересах підвищення ефективності виробництва, поліпшення умов праці та побуту працівників, поліпшення культури виробництва, сприяючи тим самим поліпшенню становища навколишнього середовища. Все це стосується демографічних результатів. Стійкість, стабільність тієї чи іншої соціальної спільності (в такому випадку сім'ї та трудового колективу) залежить від задоволення різних потреб її членів: матеріальних (продукти, житло, одяг та ін.) і соціально-психологічних (відчуття цінності своєї особи, потреби взаєморозуміння та ін.). Індиферентність трудових колективів до реалізації соціально-побутових проблем значно відбивається і на внутрішніх сімейних відносинах, що нерідко викликає конфлікти у сім'ї, незадоволення сімейним життям тощо.
В різноманітності соціально-економічних зв'язків сім'ї і суспільства, сім'ї і держави важливішу роль все ж відіграють взаємозв'язки між трудовим колективом і сім'єю. Саме трудові колективи покликані не тільки проявляти піклування про поліпшення умов праці і побуту, але й дбати про задоволення інтересів та потреб працівників і їх сімей та ін.
Нині в Україні переважають прості сім'ї, які у своєму складі мають подружжя з дітьми (будь-якого віку) або без них. На сім’ї такого типу припадає майже 75%. А от сім’ї, які складаються з двох і більше подружніх пар, становлять лише 4,8%. Це в основному сім'ї, в яких діти, що одружились, живуть разом з батьками. Значна категорія сімей, у складі яких немає подружньої пари.
