Побут — це обумовлена способом виробництва матеріальних благ і рівнем соціально-економічного і культурного розвитку суспільства сфера соціального життя, що є сукупністю способів і форм задоволення особистих матеріальних і духовних потреб людей. Характер побуту і його структура визначаються не тільки способом виробництва, а й соціальним становищем кожного індивіда, соціальними відмінностями, культурою суспільства. Побут — соціальне явище, що має досить стійкий характер. Кожна соціально-економічна система суспільства характеризується своїм типом соціальної організації побуту. В різних за соціально-економічним характером суспільствах і політичних режимах складались і різні форми побуту, що відображали властиві суспільству соціальні відносини і соціально-політичні і економічні суперечності.
Докорінні перетворення в сфері побуту, здійснювані в процесі формування демократичного суспільства з широкими ринковими відносинами і зв'язками, спрямовані на усунення контрастів у повсякденному житті різноманітних соціальних спільностей населення, на забезпечення фактичної рівності жінки з чоловіком, на утвердження в побуті нових духовно-моральних основ, зростання питомої ваги і ролі суспільних форм обслуговування і задоволення потреб людей, неухильне піднесення матеріального добробуту і духовної культури народу. З приватної справи побут має стати предметом уваги держави, суспільства. Держава бере на себе основне піклування про задоволення найважливіших життєвих потреб своїх громадян: забезпечення житлом, комунальними послугами, організацією медичного обслуговування, створення умов для здоров'я і культурного відпочинку та ін., тобто створення таких умов, які б сприяли всебічному гармонійному розвитку особи, зростанню її потреб і їх задоволенню. Соціальна політика в сучасній Україні спрямовується на поліпшення побутових умов громадян, підвищення рівня освіти і культури населення, дальший розвиток охорони здоров'я, санаторно-курортного лікування і відпочинку, поліпшення системи соціального забезпечення, розвиток сфер обслуговування та ін.
Тепер же рівень системи соціального розвитку України низький. Багато ще негараздів і труднощів переживають люди, що є відображенням затяжної економічної і політичної кризи.
Сучасний побут в України виступає в основних формах: сімейний, суспільний і виробничий. В структурі побуту виділяється дві сторони: матеріальна і духовна і (відповідно з його суб'єктами) побут особи, соціальної групи, верстви або суспільства. Сімейний побут характеризується індивідуальними і груповими (звичайно, в межах сім'ї) формами задоволення потреб, організації відпочинку, дозвілля, внутрісімейними нормами міжособових відносин, культури спілкування і потреб, властивих даному мікроосередку. Суспільний побут охоплює державно-суспільні форми задоволення потреб людей, організації різноманітних побутових послуг; включає також основні принципи і норми людського співжиття, духовно-моральні цінності, що впливають на свідомість і поведінку членів суспільства. Сюди можна віднести і нові громадянські звичаї, свята, обряди, традиції. Виробничий побут (фабрично-заводський) — це організація, безпосередньо за місцем праці, харчування і відпочинку трудівників, постачання їм продуктів, забезпечення медичним обслуговуванням, дитячими яслами, дитячими садами, таборами відпочинку для дітей, пансіонатами та ін. Форми побуту перебувають між собою в тісному взаємозв'язку. Так, сімейний побут залежить від рівня організації громадської служби побуту і якості наданих нею послуг.
В свою чергу, матеріальна сторона суспільного побуту не може успішно розвиватися без врахування попиту населення на ті чи інші види побутових послуг, а його духовні устої зазнають впливу норм і правил співжиття, що складається і функціонує в сфері сімейного побуту.
Дальше удосконалення побуту впливає на розвиток сім'ї.
При аналізі сім'ї як малої соціальної групи доцільно виділяти три основних типи характеристик: характеристики групи в цілому:
ціпі та завдання сімейної групи,
склад і структура сім'ї,
соціально-демографічний склад сім'ї,
групова згуртованість,
групова діяльність і характер групової взаємодії сімейної групи,
структура влади,
комунікації в сім'ї тощо;
Соціологічні проблеми сім'ї є предметом вивчення західних вчених - Ф. Мішеля, Д. Хілла, Л. Руббін,
а також вітчизняних - Н. Лавриненко, ї. Прибиткової, В. Пічі, Н. Чернипі;і, Н. Чуйка та ін.
На відміну від інших галузей соціології, соціологія сім'ї, виникнення якої припадає на 20-ті рр. XX ст., розвивалась досить успішно.
Найбільш відомими спеціалістами в галузі соціології сім'ї на Заході є І.Най, Дж. Хіт (США), Ф.Мішель (Франція), З.Тишка (Польща), Л.Чех-Сомбаті (Угорщина), А.Г.Харчев, М.С.Мацковський, Ї.В.Бестужев-Лада (Росія) та ін.
Українськими соціологами (Л. Р.Аза, Н. В.Лавриненко, М. Й. Боршиевський, С О.Войтович, І.С.Дьоміна, В.М.Піча, Г.О.Ковтун, В.Ф.Рибаченко, Б.О.Татенко, В.І.Зацепін, Л.М.Бучинська, О.Д.Цимбалюк, Ю. М. Якубова та ін.), вивчається ряд важливих проблем, пов'язаних із репродуктивною поведінкою сім'ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподілом влади та обов'язків у сім'ї тощо.
Якщо три типи сім'ї (за соціально-класовою ознакою, типом поселення, національною ознакою) характеризуються досить просто, то типи сім'ї за віком, тривалістю існування, кількісному, чисельному складу та ін. мають багато відмінностей.
Сім'я молодіжна. Це сім'я, яка тільки створилася, оформилась. Для такої сім'ї атмосфера ейфорії — нормальне явище. Про такі сім'ї вдало підмітив поет Сергій Чекмарьов: «їх любов — це перець, вогонь і жовч. Це розою квітуча рана. Вона має мучити і пекти, вона не терпить спокійної мови».
Молода сім'я. Це сім'я, яка зустрілась з першими для них несподіваними перешкодами. Кожний з сім'ї — чоловік чи жінка думають, що однієї любові малувато. Треба б мати побільше доброти, про яку так вдало сказав Уїльям Шекспір: «Моя любов без дна, доброта — як ширина морська, чим більше її бачу, тим становлюсь безмежніше й багатіше», більше уступчивості, турботливості, тактичності, прояву належної уваги до батьків і близьких.
В сім'ї, яка чекає дитини, помітно зміцнюються подружжя: дружина не залишається без уваги, появляється надзвичайна турботливість один до одного.
Сім'я середнього подружнього віку (від трьох до десяти років спільного проживання). Це період найкритичніший, відповідальний в житті такої сім'ї. Це пояснюється тим, що саме в такий період появляються скука, одноманітність стереотипів у взаємовідносинах подружжя. Прислів'я говорить: однією любов'ю ситим не будеш і вік, обнявшись не просидиш. Починають розгоратися конфлікти, і на такий період припадає більшість розлучень і розпаду сімей.
Сім'я старшого подружнього віку (десять-двадцять років подружжя). Морально-психологічне благополуччя подружжя в такій сім'ї залежить від багатства їх осіб, взаємної уступчивості, співпадіння потреб, інтересів. Літня подружня сім'я — сім'я, яка прожила не один десяток років спільно.
А як відомо, у прожитого життя є два крила: одно несе радості, а другим — сльози утирає. Ця різновидність сімей виникає після вступу в шлюб їх дітей, появи онуків. Подружжя вступають в нові для них ролі — бабусь і дідусів, освоюють нові функції в сім'ї і як раніше люблять один одного.
Про таку любов поет Степан Щипачов писав: «Нехай пильно дивляться чоловіки і гадають як хочуть. Нехай! Бувають жінки, подібні на ледь зів'ялі квіти. Ще миліше, ще дорожче для чоловіка стала ти».
Бездітні сім'ї — це сім'ї, де протягом десяти років спільного життя в подружжя не народилась дитина.
Таких сімей на Україні близько 30 % загальної кількості сімей. Причому близько 12 % з них залишаються бездітними через медико-біологічні причини, решта — через небажання мати дітей. Кожна третя сім'я з такої групи розпадається частіше з ініціативи чоловіків.
Однодітні сім'ї - в Україні становлять в містах - 53,6 %, а в селі - 38 - 40 %. З таких сімей розпадається приблизно кожна друга.
Проте, неможна стверджувати, що такі сім'ї розпадаються через те, що в них тільки одна дитина, оскільки подружжя вважають, що жити спільно скільки-небудь триваліше вони не можугь і тому ризикують обзавестись другою дитиною. З однодітної сім'ї нерідко виходять люди добре розвинуті інтелектуально, але дуже ущербні морально-психологічно і комунікативно.
Малодітні сім'ї (сім'я з двома дітьми) - найпоширеніші, і тут менше буває розлучень (якщо серед однодітних сімей розпадається майже кожна друга, то в малодітних — лише кожна сьома сім'я).
Багатодітні сім'ї мають більше трьох дітей. Серед таких сімей майже не буває розлучень, а якщо і трапляється розпад сім'ї, то винятково з вини чоловіка. Головна заслуга в міцності і стабільності сім'ї належить жінці, матері.
Неповна сім'я, де є лише один з батьків з дітьми (частіше — одинокі матері). Причин такого становища багато і вони дуже різноманітні: смерть одного з батьків, розлучення або позашлюбне народження дитини, а то і усиновлення одинокою жінкою чужої дитини та ін. Такий тип сім'ї соціально найменш ефективний.
Окрема сім'я, яка створюється подружжями з дітьми або без них, що живуть окремо від батьків та інших рідних. Це самостійні, незалежні сім'ї.
Тут частіше виникають суперечки, тривалі сімейні конфлікти та ін.
Бувають ще великі сім'ї, які об'єднують представників кількох поколінь. Тепер за даними соціологічних досліджень приблизно до 60 % молодих подружь живуть в таких сім'ях. Сімей же, які включають дві подружніх пари, налічується в Україні 56 %. В таких сім'ях раціонально налагоджений побут, у молодших подружніх парах часто буває більше часу на дозвілля.
Є ще великі сім'ї, які складаються з трьох і більше подружніх пар.
За особливими умовами сімейного життя виділяються студентська сім'я, дістатні сім'ї та ін.
До специфічних обставин, в яких формується, живе, функціонує сім'я, належать:
місце проживання (регіон, вид поселення);
соціально-класова та етнічна належність;
матеріальне становище;
рівень освіти і культури членів сім’ї;
традиції, цінності, на які орієнтуються у своїх життєвих планах і прагненнях члени сім’ї;
стартова позиція, тобто та моральна й економічна база, на якій будується кожна сім'я і від якої багато в чому залежить її здатність до консолідації, згуртування, інтеграції.
Це поняття походить від давньослов'янського "сълюб", що означає урочисту обіцянку. "Сьлюбітеся", тобто домовитись.
Сучасна форма шлюбу склалася в результаті тривалого історичного розвитку. Спочатку статеві відносини мали невпорядкований, стихійний характер й регулювались переважно біологічними факторами. На зорі людства особини чоловічої та жіночої статі вступали у шлюбні стосунки з представниками свого роду незалежно від ступеню родичання. Проблема фізичного виживання людини як виду поставила завдання спочатку тимчасового обмеження статевих відносин, а потім інцестних відносин.
Історичний шлях шлюбних відносин пролягає від ендогамії, тобто статевих зв'язків між представниками одного роду, через агамію (тимчасову заборону статевих відносин) до екзогамії (систематичних, статевих зв'язків між представниками різних родів). Так виникає перший тип шлюбних відносин - групові або дуальнородові. Чоловіки одного роду зустрічаються з жінками іншого роду лише із "шлюбною" метою, а живуть у материнському роді.
При такому типі відносин визначити батька не було можливості, отже походження дітей визначалось за матір'ю. Саме цей період називають епохою матріархату. Хоча жінка і не стояла на чолі роду, але вона відтворювала його, вела родовід. З часом поступово формується парний шлюб, що характеризується більш тривалими і постійними стосунками між партнерами, які все частіше підтримуються дарообміном.
Наступна форма шлюбу - індивідуальний парний - стає основою формування сучасної сім'ї на моногамних засадах.
Економічною передумовою цього типу відносин стає розвиток приватної власності. Розпочинається формування сім'ї як господарської одиниці. Починають закладатися традиційні гендерні ідеали, на зміну материнській родинній лінії приходить батьківська, але не як генетична, а як економічна. Поступово формується і заборона на адюльтер (подружню зраду). Але оскільки жінка більш економічно залежна, перебуває на утриманні в чоловіка, то й вимоги до неї в цьому плані більш суворі. Таким чином відбувається повалення материнського права.
Шлюбність - це уся сукупність випадків зміни шлюбного становища, яке має чотири різновиди:
люди, що ніколи не були у шлюбі; люди, що на даний час перебувають у шлюбі; удовинні; розлучені.
Цей соціально-демографічний показник, що базується на статистиці, носить відносний характер. Він має місце тому, що статистика враховує лише ті шлюбні відносини, що офіційно фіксуються, але не враховує ті, що хоча і не зафіксовані відповідними інститутами, але існують об'єктивно.
Поряд з законодавчо оформленими шлюбами в сучасних шлюбних відносинах мають місце вільні союзи, консенсуальні, візитні шлюби, які останнім часом все більше набувають поширення.
Сім'я як основний соціальний інститут суспільства виконує специфічні функції.
Репродуктивна функція. Кожне суспільство зацікавлене у відтворенні населення. Умовою існування суспільства є регулювання народжуваності, запобігання демографічним вибухам або спадам.
Для суспільства важливим є народження здорових дітей, здатних до соціалізації.
Функція соціалізації. Чільне місце в процесі соціалізації людини посідає сім'я.
Первинна соціалізація, формування найбільш стійких рис особистості, переконань та уявлень відбувається саме в колі сім'ї.
Економічна функція. Йдеться про формування і розподіл сімейного бюджету, організація побуту.
Норми сімейного життя передбачають підтримку кожного члена сім'ї в разі виникнення економічних проблем.
Статусна функція. Сім'я передає своїм дітям певні статуси, близькі до статусів батьків.
Належність сім'ї до певної соціальної верстви дає дитині можливості та винагороди, притаманні цій верстві, і визначає її подальше життя. Сім'я здійснює рольову підготовку дитини до статусів, близьких до статусів її батьків і родичів, формуючи в неї відповідні інтереси, цінності й спосіб життя.
Захисна функція. Сім'я здійснює психологічний, економічний і фізичний захист своїх членів. У більшості випадків провину чи сором людини поділяють його родичі.
Функція сексуального регулювання. Завдяки сім'ї суспільство впорядковує, регулює природні сексуальні потреби людини.
Функція емоційного задоволення. Кожна людина потребує кохання, тепла, турботи, повноцінного інтимного спілкування.
Досвід свідчить, що найчастіше злочини й інші негативні вчинки здійснюють люди, яким в дитинстві бракувало турботи та ніжності батьків.
Основні соціальні функції сім'ї:
— відтворення населення. Функція відтворення населення включає фізичне (народження дітей) і духовно-моральне відтворення людини в сім'ї.
На зміну переважно економічним стимулам народження дітей в минулому, дедалі відчутно приходить духовно-моральне:
глибока моральна і психологічна потреба у своїй дитині, бажання мати його від любимого чоловіка, прагнення відтворити в дітях себе,
повторити разом з ними життєвий шлях, надія і упевненість в майбутньому духовному родстві з дітьми та внуками, що скріпляють кровнородинний
союз, іменна гордість, гордість прізвища;
— господарсько-побутова. Відображається господарсько-побутова функція сім'ї у веденні домашнього і особистого допоміжного господарства,
садівництва і городництва, в обслуговуванні і самообслуговуванні членів сім'ї, в підтримці належного санітарного становища і гігієни в житлі,
додержанні сімейного бюджету;
— виховна. Виховна соціальна функція сім'ї визначає відповідальність батьків за духовно-моральне, політичне, естетичне виховання дітей;
народна мудрість гласить: «Батько не той, хто дитину народив, а той, хто її виховав»;
— взаємне піклування членів сім'ї один за одного, особливо про літніх; мають за мету підвищення відповідальності дітей за батьків,
їх забезпечення і спокійну старість, а також постійну і взаємну морально-психологічну підтримку, всебічне піклування;
— організація та використання вільного часу, насамперед '— дозвілля, її мета — допомогти членам сім'ї найплодотворніше реалізувати свої здібності
і таланти в самодіяльності, в розумному споживанні духовних цінностей, в забезпеченні активного відпочинку.
Ще виділяються функції сім'ї: соціалізації особи, духовного спілкування, співробітництва в процесі виховання та ін.
Сфери життєдіяльності: репродуктивно-виховна діяльність, ведення домашнього господарства, трудова діяльність, спілкування.
4. репродуктивна, виховна, статусна, контроль
5. господарсько-побутова, трудова діяльність
6. спілкування, дозвілля, емоційна
