Базовою основою при вивченні теми є набуті вами раніше знання з соціальної економіки, економічної теорії, історії економічних учень, інших соціогуманітарних дисциплін. Спробуйте актуалізувати їх, використовуючи відповідні розділи підручників та посібників з соціології, запропонований вам опорний конспект за таким планом (логікою) засвоєння матеріалу:
1. Об'єкт, предмет, категорії та функції соціології праці.
2. Види та соціальні функції праці.
3. Характеристика соціально-трудових відносин.
4. Безробіття як соціальне явище.
5. Соціологія управління.
Соціологія праці, соціологія управління, соціологія підприємництва, соціологія ринку та ряд інших є доповнювальними компонентами соціології економіки, які, водночас, виступають самостійними галузевими соціологічними теоріями.
Соціологія праці — це галузь соціології, яка вивчає групи та індивідів у процесі праці, їхні професійні та соціальні статуси і ролі, умови й форми трудової діяльності.
Об'єктом соціології праці є праця як суспільне явище, предметом — структура і механізм соціально-трудових відносин, соціальні процеси у сфері праці.
Слід наголосити, що праця є основою функціонування і розвитку людського суспільства, умовою виникнення та існування людства. Праця є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. Вона змінює становище різних груп працівників, формує їх соціальний та професійний статус.
Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях. Найголовнішими з них є:
— функція створення матеріально-культурних благ (забезпечення суспільства предметами та послугами, які задовольняють потреби людини);
— функція забезпечення матеріального добробуту працівника та його сім'ї (адже сама по собі людина не може забезпечити себе всіма необхідними предметами та послугами);
— соціально-диференційна функція (зумовлена тим, що відмінність у змісті і характері праці визначає відмінність соціальних рис професійно-кваліфікованих груп робітників);
— статусна функція, тісно пов'язана з попередньою, зумовлена не однаковим значенням у суспільстві різних видів праці;
— функція формування особистості (праця стає сферою самореалізації, самоствердження людини);
— ціннісна функція (пов'язана з формуванням у працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, планів на майбутнє);
Основними категоріями соціології праці є характер, зміст, умови праці, мотивація, адаптація професійна, адаптація трудова, соціально-психологічний клімат тощо.
Характер праці визначається, з одного боку, особливостями виробничих відносин, з другого — соціально-економічним становищем учасників суспільного виробництва.
Показниками характеру праці є форма власності, ставлення працівників до засобів виробництва та своєї праці, розподільні відносини, соціальні відмінності. Відповідно до цих показників виділяють такі види праці: суспільна і приватна, вільна і підневільна, добровільна і примусова.
За змістом праці розрізняють такі види: проста й складна, творча і репродуктивна, фізична та розумова, ручна і механізована тощо.
Щодо умов праці, то виділяють соціально-економічні, організаційні та соціально-побутові умови.
Соціологія праці вивчає не тільки об’єктивні, а й суб’єктивні характеристики праці, до яких належать: ставлення до праці, мотивація праці, соціально-психологічний клімат, трудова адаптація тощо.
Окрема група проблем, яку вивчає соціологія праці — ринок праці, який вона розглядає як систему суспільних відносин, що узгоджують інтереси роботодавців і найманих працівників.
Ефективність функціонування ринку праці розкривається через категорії «зайнятість населення» та «безробіття». Зайнятість населення— діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу. Безробіття — перевищення пропозицій над попитом на робочу силу на ринку праці.
Безробіття — об'єктивне явище ринкової економіки, проте держава має бути готовою «амортизувати» його негативні соціальні явища.
У зв'язку з соціалізацією та ускладненням механізмів функціонування економіки та інших сфер суспільної діяльності зростає роль соціального управління в цілому. Від його ефективності багато в чому залежить майбутнє суспільства. Закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні процеси й відносини з метою впорядкування, підтримки, збереження оптимального функціонування суспільства, його розвитку вивчає спеціальна галузева теорія — соціологія управління.
Об'єктом соціології управління виступають різноманітні соціальні системи й підсистеми, що створюються в суспільстві для досягнення певної мети та розв'язання певних завдань.
Предметом соціології управління є управлінські відносини, управлінські процеси і властивості суб'єктів управління різних рівнів, управлінської ієрархії, а також закономірності, особливості, умови, функції та методи управлінської діяльності.
До фундаментальних категорій соціології управління належать «соціальне управління» та «управління соціальними процесами» Перша з них підкреслює комплексний підхід до регулювання соціальної сфери, друга підкреслює виокремлення конкретних процесів, які підлягають управлінському впливу з урахуванням їх специфіки.
Управлінська функція соціології розкривається також через категорії «соціальне прогнозування», «соціальне проектування», «соціальне планування» та «соціальні технології».
Соціальне прогнозування — виявлення варіантів розвитку та вибір оптимального, виходячи з ресурсів, часу та соціальних сил, здатних забезпечити їх реалізацію. Соціальне прогнозування — це робота з альтернативами, глибокий аналіз міри вірогідності та багатоваріантність можливих рішень.
Особливості соціального прогнозування виявляються у наступному:
1. Формулювання цілі в ньому носить порівняно загальний та абстрактний характер: вона дозволяє велику міру вірогідності. Мета прогнозування — на основі аналізу стану та поведінки сис-
ного результату. Соціальна технологія — найважливіший елемент механізму управління, конкретний засіб переходу намірів до практики управління. Цьому допомагає формалізація соціального управління та його розподіл на складові елементи за допомогою операцій і процедур.
Соціальні технології розрізняються за видами залежно від того, в якій сфері суспільного життя вони реалізуються — економічній, соціальній, політичній або духовній.
Розробка, конструювання і реалізація соціальної технології має декілька етапів. Теоретичний — пов'язаний з визначенням цілі, об'єкта, технологізації, з розподілом соціального процесу на складові частини та виявленням зв'язку між ними. Методичний — з вибором методів, засобів отримання інформації, її опрацювання, аналізу, принципів її трансформації в конкретні висновки та рекомендації. Процедурний етап пов'язаний з організацією практичної діяльності щодо реалізації вимог соціальних технологій.
Підсумовуючи розгляд видів соціального управління, слід зазначити, що соціальне прогнозування, соціальне проектування, соціальне планування та соціальні технології регулюють, підтримують та вдосконалюють систему управління в цілому.
