Трудовий колектив - соціальний інститут

У процесі трудової діяльності працівники, що разом реалізують мету виробництва матеріальних або духовних цінностей, об'єднуються в соціальну організацію з певними правилами і проце­дурами. Таке об'єднання працівників є трудовим колективом. З од­ного боку, трудовий колектив — соціальний інститут, тобто одна з форм спільної діяльності людей, а з іншого — соціальна спільність, яка виступає елементом соціальної структури, суспільства. Колектив (від лат. збірний) — специфічна організована спільність, що здій­снює суспільно корисну, цілеспрямовану діяльність на основі сус­пільної (загальної, спільної колективної або приватної) власності на засоби виробництва і загальних умов власної діяльності. Доповнюючи й розвиваючи визначення варто підкреслити, що трудовий колектив — «організаційно і юридично оформлене об'єднання робітників, які ра­зом працюють на підприємствах і в організаціях, кооперативах різних галузей виробничої і невиробничої сфери. Визначення трудового ко­лективу дозволяє виділити основні властиві йому ознаки: колектив формується там, де певна кількість індивідів об'єднана спільною ді­яльністю та взаємодією.

У системі соціології американський соціолог Питирим Сорокін схильний визнати, що спільна діяльність індивідів виступає основою колективу працівників, що для колективу характерною є постійність контактів індивідів, досить сувора організація і дисципліна. Але це лише зовнішні ознаки колективу. З психологічної точки зору зміс­товна, психологічно-оцінююча характеристика колективу починається з визначення специфічних внутрішньогрупових і зовнішніх зв'язків, стосунків. Поняття колективність фіксує не тільки спільність дій, а й таку їх узгодженість, що виражає згуртованість, свідому взаємодію, засновану на спільності інтересів і мети діяльності. Звідси й відмін­ність у змісті понять колектив і колективність. Якщо бувають різні колективи, що характеризуються типовими ознаками, то колектив­ність визначається ступеневими відмінностями. В залежності від об'єк­тивних і суб'єктивних умов у різних колективах колективність пере­буває на різних рівнях. Поняття колектив відрізняється від змісту близького йому поняття група. Відмінність понять полягає в тому, що група —тільки формальне об'єднання, абсолютно байдуже до будь-якого змісту. Колектив же —об'єднання людей із спільними метою і (інтересами, потребами, хоча й група — це теж об'єднання, але люди в колективі об'єднані для вирішення спільних проблем, мети, задово­лення потреб. Колективи формують особливий тип міжособистісних стосунків, що характеризуються різним ступенем згуртованості. Згур­тованість — усвідомлення членами колективу мети і готовності до її здійснення (реалізації), переконаність у значущості мети для колекти­ву і для кожного його члена, яка визначає місце мети в системі цінніс­них орієнтацій колективу, усвідомлення перспективи. Згуртованість виражає ступінь єдності колективу. її основа — реально існуючі та суб'єктивно значущі внутриколективні зв'язки, єдність поглядів (мо­рально-політична єдність), спільна точка зору на шляхи й засоби реа­лізації мети колективу, взаємодопомога членів колективу.

Процес формування колективу означає особливу стадію утворення груп, об'єднаних спільною соціально значущою діяльністю, і посту­пове переростання з групового об'єднання в колектив, що характе­ризується уже певною колективною згуртованістю, єдністю інтере­сів і мети. Групова (колективна) згуртованість — один з показників групової динаміки, що відображає ступінь прихильності до спільнос­ті ЇЇ членів. Показниками групової згуртованості виступають: рівень взаємної симпатії у міжособистісних стосунках (чим більше членів групи подобаються один одному, тим вища її згуртованість);. ступінь привабливості корисності групи для її членів (чим більше людей, за­доволених перебуванням у групі, тим вища сила її притягування, згуртованість). Групова (колективна) згуртованість — згуртованість, яка є результатом тих сил, що утримують людей у груповій спільнос­ті. Основними факторами згуртованості виступають: схожість (по­дібність) базових цінностей орієнтації членів групи; ясність і визна­ченість групової мети; демократичний стиль лідерства (керівництва); кооперативна взаємозалежність членів групи в процесі спільної діяльності; відносно невелика чисельність групи. Існують найрізно­манітніші колективи: трудові і нетрудові, малі, середні, великі і т. д. Але при всіх їхніх відмінностях трудові колективи мають спільні ри­си: формуються суспільством з метою задоволення його особливих потреб. Мета, заради якої створено трудовий колектив, його вклю­чення у певну систему, організаційна форма, кількісний склад, подані до моменту виникнення колективу, передують утворенню колективу і значною мірою обумовлюють його характер, соціальний зміст, роль.