Для соціології характерне розрізняння понять праця взагалі та виробництво взагалі. Поняттю праця взагалі відповідає предметна діяльність, суб'єктом якої виступає людина. Звідси праця - природна передумова людського існування. Люди в процесі праці мають діяти разом і між ними складаються певні відносини, обумовлені трудовою діяльністю. Праця набуває вираженого суспільного характеру, стає виробництвом. Розуміння праці як виробництва взагалі пов'язане з розширенням її змісту до системи суспільних відносин. Тут відбувається перехід від обмеженої предметної діяльності шляхом перетворення об'єктивної діяльності до розуміння людини як суспільно-історичної істоти, яка цілеспрямовано створює свою власну історію і, тим самим, саму себе в системі суспільного виробництва. Суспільне виробництво перестає віддзеркалювати тільки свою Головну форму вираження — матеріальне виробництво. Суспільне виробництво включає всю життєдіяльність індивідів у всіх формах. У системі суспільного виробництва матеріальні відносини набувають подвійного змісту. По-перше, виступають характеристикою історично визначеного способу виробництва. По-друге, це відносини індивідів, соціальних груп у процесі виробництва, відтворювання матеріальної Основи суспільного життя.
Виробництво як процес утворення матеріальних благ є одночасно Ц процесом формування фізичних і духовних якостей людини. Саме тому й людські потреби — це потреби виробництва, чий суспільний характер визначається знаряддєвою діяльністю людини. При залученні до системи суспільного виробництва людські потреби все більше втрачають індивідуальність і унікальність, бо індивідуальність і унікальність потреб одиничної особистості набуває суспільного звучання. Суспільне виробництво, що формує суспільні потреби, роблячи їх одночасно й потребами особистості, відкриває сферу міжлюдського (соціального) спілкування. Задоволення індивідуальних потреб поза Такою сферою стає неможливим, і першою необхідною потребою для людини стає інша людина. Соціальні зв'язки й відносини.набувають смисложиттєвого значення, а тому виникає діяльність по регулюванню зв'язків і відносин соціально-перетворювальної діяльності. Соціально-перетворювальна діяльність виникає після того, як природа, випробувавши наслідки матеріально-перетворювальної діяльності «олюднилась» тими формотвореннями, існування яких передбачали людська воля і потреби. Навіть у матеріально-перетворювальній діяльності колективне людське начало представлено спадкоємністю тих людських результатів, що складають стартові позиції будь-якої наступної діяльності. Саме тому в продуктах навіть індивідуальної праці зафіксовані суспільні зв'язки й відносини, а зміни суспільних зв'язків утворюють основу для зміни конкретної матеріально-перетворювальної діяльності, що складає систему матеріального виробництва. Виробництво — процес використання робочої сили і створення засобів виробництва й предметів особистого вжитку, необхідних для існування й розвитку людського суспільства. Процес виробництва як доцільна діяльність людей, за допомогою якої вони впливають на зовнішню природу та змінюють її з метою пристосування до своїх потреб, то водночас змінюють свою власну природу, — одвічна природна умова людського життя. Доцільна діяльність людей — їх праця, предмет праці й знаряддя праці. В процесі виробництва люди впливають один ш одного, з'єднуючись для спільної діяльності. Тому виробництво завжди має суспільний характер. Відповідно у виробництва є дві сторони: виробничі сили і виробничі відносини. Двоїсність розуміння матеріального виробництва в тому, що взяте як основа історичного процесу, воно не може безпосередньо збігатися з визначенням його як початку людської історії, тому що суспільна історія людей — це історія їх індивідуального розвитку. Матеріальне виробництво лише в тій своїй частині є основою історії, в якій воно здатне формувати індивідів на їх суспільні відносини шляхом задоволення потреб. Тому базою суспільного життя є не матеріальна індивідуальна діяльність окремих людей, а вироблені в процесі діяльності економічні взаємозв'язки. Саме економічні взаємозв'язки визначають форми участі людей у суспільному виробництві та форми реалізації всього виробленого суспільного багатства. З часом людина від безпосередньої життєдіяльності переходить до опосередкованої суспільної життєдіяльності, а соціально-економічні виробничі відносини людей утворюють основу суспільства.
Соціологія праці
Соціологія праці — це галузь соціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, соціальні фактори підвищення ефективності праці, вплив технічних, технологічних і соціальних умов на ставлення людей до праці. Виходячи із характеристики праці як процесу, що формує людину і суспільство, виділяють три основних аспекти суті праці.
По-перше, соціологія праці — це соціальні закономірності взаємодії людей у процесі виробництва, а механізми дій і форми виявлення закономірностей визначаються через діяльність трудових колективів і особи. Тут аналізується комплекс проблем, пов'язаних з діяльністю.людини і колективу в умовах використання традиційних і нових технологічних процесів, а також в екстремальних умовах праці (праця монтажників, шахтарів, робітників хімічного виробництва, атомних електростанцій).
По-друте, соціологія праці — це комплекс показників, що свідчать про ставлення людини і колективу до праці, її характеру, змісту, умов. Тут аналізуються фактори мотивів ставлення людини і колективу до праці, пов'язаних, насамперед, з матеріальним зацікавленням змістом праці, взаємовідносинами у колективі, сенсом праці.
По-третє, соціологія праці стосується соціальної організації підприємства, функціонування колективу, тобто особливої системи стосунків, що утворюють сукупність ролей, цінностей, зв'язків між робітниками цього колективу. У сферу соціології праці входять різноманітні проблеми, що стосуються структури трудового колективу, його функцій, взаємовідносин між членами колективу, в тому числі підлеглими і керівниками (аналізуються проблеми соціально-психологічного клімату колективу, конфліктів, які є у ньому, методів керівництва, стосунків між керівниками і лідерами та ін.). Важливими є ті соціальні процеси, що протікають у колективах при реалізації соціально-трудових відносин, тобто безпосереднього функціонування та зміни станів соціальних спільностей, прошарків, окремих робітників у процесі їх трудової діяльності.
