Пшеничнюк
Соціологія праці
Соціологія праці - це галузь соціології, що вивчає характер, зміст, організацію та умови праці, ставлення людини до праці, ціннісні орієнтації, рольову поведінку людини в ній, мотивацію та задоволеність працею. Біля витоків соціології праці стояли О. Конт, Е. Дюркгейм, К. Маркс, М. Вебер.
Ця галузева соціологія набула значного розвитку завдяки зусиллям російських учених, зокрема: І. Чанглі, Л. Гордона, Г. Клопова, А. Дикарьової, В. Подмаркова, А. Кравченка, п також українських - В. Полторака, В. Пилипенка, К. Грищенка, Є. Суїменка. А. Ручки, М. Сакади та ін.
Соціологія праці оперує фундаментальними категоріями їм є ієрархічно організованим знанням, яке існує на загальному, спеціально-теоретичному й емпіричному рівнях.
Предметом соціології праці є суспільна праця, що може бути усвідомлена і як соціологічна категорія, і як емпірична реальність поведінки людей. Категорія "праця" є головною, навколо неї будується система категорій цієї галузевої соціології.
Пращ - це цілеспрямована діяльність, змістом якої є зміна природної речовини з метою задоволення суспільних потреб.
Загальність праці передбачає, що вона лежить в основі всіх суспільних процесів та явищ. Праця є головною формою життєдіяльності суспільства, запорука його буття, що визначає ставлення людини до світу й інших людей. Праця історично зумовила та сприяла виділенню людини із тваринного світу, суспільства - з природи.
Процес праці має на меті:
• обмін речовиною між людиною та природою. Головною метою його є відтворення життєдіяльності індивіда як біологічної істоти;
• обмін продуктами діяльності між індивідами, що характеризує суспільний характер праці, пов'язаний з розподілом праці та різними формами власності. Його головною метою є задоволення суспільних потреб і відтворення людини як соціальної істоти.
Складові елементи простого процесу праці: предмети праці, засоби праці, продукти праці.
Предмети праці - це природна речовина, до якої застосовують засоби праці.
Засоби праці - сукупність речей, що їх застосовують до предметів праці з метою їх перетворення.
Продукти праці - речі, створені в процесі праці.
Умови праці є проявом ступеня безпеки чи небезпеки предмета та засобів праці, їхнього впливу на здоров'я, настрій на працездатність людини.
Трудова діяльність має соціально-психологічну структура основні елементи її такі:
• мета - свідоме бачення результатів, ідеальний план дій)
• ставлення до праці - усвідомлення необхідності праці, бажання змінити навколишнє середовище за власним планом.
• стимули праці-зовнішні фактори, що спонукають до праці.
• мотиви праці-внутрішні стимули, пов'язані із задоволенням важливих для людини потреб;
• цінності та ціннісні орієнтації - етичні мотиви трудової діяльності.
Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його є великі соціально-професійні групи.
Між людьми, що створюють ці групи, утворюються особливі взаємини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці взаємини формують трудові колективи, які виконують виробничо-економічну та соціальну функції.
Виробничо-економічна функція передбачає організацію трудової діяльності, технічне вдосконалення виробництва, оптимізацію системи стимулювання, добір кадрів.
Соціальна функція передбачає вдосконалення взаємин між людьми в колективі, засвоєння норм поведінки, формування ціннісних орієнтацій тощо.
Отож важливою характеристикою суспільної праці є трудовий колектив. Трудовий колектив - це чітко організована форма діяльності та добровільна спільність однодумців, місце, де відбувається поєднання та зіткнення інтересів. У трудовому колективі існує формальна й неформальна система відносин. Формальна - адміністративно правова структура; неформальна - структура малих груп та їхніх міжособистісних зв'язків.
Соціологія організацій та управління
Соціологія організацій і управління є синтезом соціологій середнього рівня - соціології організацій та соціології управління - і перебуває на межі двох галузей знань: соціології та теорії управління. Основи цього наукового напрямку було закладено американськими вченими Ф. Тейлором, А. Файолем, ('. Мейо, П. Дракером. Плідно працюють, розвиваючи цю галузь науки, українські вчені - Н. Туленков, Г. Щокін, В. Матвієнко, М. Пірен, Л. Димитрова, а також російські - А. Пригожий, Д. Гвішиані, М. Марков, Т. Осипов, А. Кравченко та ін.
Предмет дослідження соціології організації та управління:
• функціонально-цільова природа організацій;
• соціальна структура підприємства (соціальні групи, І статуси, ролі);
• формальні й неформальні організації;
• організаційна культура;
• інновації у сфері організації та управління;
• організаційні конфлікти (їх сутність, типологія, етапи вирішення);
• управління як соціальна технологія.
Соціальна організація - це впорядкована взаємодія індивідів, соціальних груп та інших спільнот.
Соціальні риси організації: організаційні цілі та функції, ефективність результатів, мотивація та стимулювання персоналу.
Організація формується як соціальне середовище, котре охоплює:
- соціальні групи;
- статуси;
- норми;
- взаємини лідерства;
- згуртованість-конфліктність.
Поєднання різних елементів організації створює "організаційний ефект". Особливості його полягають у тому, що:
• одночасність багатьох зусиль дає приріст енергії;
• дії індивідів мають один спеціалізований напрямок, який дає можливість підсилити енергію;
• на базі спеціалізації здійснюється взаємодоповнення членів організації.
Соціальна структура підприємства - це раціональні взаємовідносини функціональних підсистем, рівнів управління,
індивідів і соціальних груп, які забезпечують досягнення організацією її мети.
Виробнича організація - це велика вторинна соціальна група, комунікація в ній має формальний характер і здійснюється за допомогою письмових розпоряджень, інструкцій, наказів.
Соціальна структура групи - це складна система взаємопов'язаних соціальних статусів та ролей, що їх виконують члени групи.
Організації, котрі базуються на функціональному розподілі праці, називаються формальними. їм притаманні такі особливості:
- раціональність;
- принципова безособовість;
- службовий характер взаємин;
- функціональність цілей.
Неформальні організації виникають як соціально-психологічні об'єднання, що виникають стихійно в процесі довгострокового міжособистісного спілкування.
У неформальних організаціях можуть формуватися власні норми поведінки, механізми внутрішнього групового контролю. Відбувається розподіл їх членів за шкалою престижу, що може не збігатися з посадовою структурою.
Організаційна культура розглядається як одна із субкультур. Це специфічна, характерна для організації, система зв'язків, дій, взаємодій та відносин, яка здійснюється в межах конкретної підприємницької діяльності. Зазвичай, її визначають як систему уявлень, цінностей і зразків поведінки, котрих дотримуються всі члени колективу.
Одним із основних засобів управління розвитком організації є інновації.
Інновація - це комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу для найкращого задоволення потреб людей.
На думку французького соціолога М. Крозьє, інноваційні зміни у сфері організації й управління повинні засновуватися на принципах простоти, автономії та управління через культуру.
Організаційні конфлікти пов'язані зі специфічними рисами організації, її структурними особливостями та взаємодією і іншими організаціями.
В організаціях можуть виникати й особистісні конфлікти, але основними є все ж таки організаційні; їх різновиди такі:
• конфлікт цілепокладання, в якому суперечності переходять у конфліктні стосунки спеціалізованих груп робітників;
• внутрішньо-організаційні конфлікти, що пов'язані з підміною головної мети й мають дисфункціональний характер;
• конфлікт між цілями вузької групи керівників організації та основним персоналом;
• конфлікт між структурними підрозділами.
У латентній формі організаційний конфлікт проявляється як саботаж, у відкритій - як страйк.
Основні стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях:
- пристосування;
- компроміс;
- співробітництво;
- ігнорування, ухилення;
- суперництво.
