Соціологія організацій та управління

Пшеничнюк

Соціологія праці

Соціологія праці - це галузь соціології, що вивчає харак­тер, зміст, організацію та умови праці, ставлення людини до праці, ціннісні орієнтації, рольову поведінку людини в ній, мотивацію та задоволеність працею. Біля витоків соціології праці стояли О. Конт, Е. Дюркгейм, К. Маркс, М. Вебер.

Ця галузева соціологія набула значного розвитку завдяки зусиллям російських учених, зокрема: І. Чанглі, Л. Гордона, Г. Клопова, А. Дикарьової, В. Подмаркова, А. Кравченка, п також українських - В. Полторака, В. Пилипенка, К. Гри­щенка, Є. Суїменка. А. Ручки, М. Сакади та ін.

 

Соціологія праці оперує фундаментальними категоріями їм є ієрархічно організованим знанням, яке існує на загаль­ному, спеціально-теоретичному й емпіричному рівнях.

Предметом соціології праці є суспільна праця, що може бути усвідомлена і як соціологічна категорія, і як емпірична реаль­ність поведінки людей. Категорія "праця" є головною, навколо неї будується система категорій цієї галузевої соціології.

Пращ - це цілеспрямована діяльність, змістом якої є зміна природної речовини з метою задоволення суспільних потреб.

Загальність праці передбачає, що вона лежить в основі всіх суспільних процесів та явищ. Праця є головною формою життєдіяльності суспільства, запорука його буття, що визначає ставлення людини до світу й інших людей. Праця історично зумовила та сприяла виділенню людини із тваринного світу, суспільства - з природи.

 

Процес праці має на меті:

• обмін речовиною між людиною та природою. Головною метою його є відтворення життєдіяльності індивіда як біо­логічної істоти;

• обмін продуктами діяльності між індивідами, що харак­теризує суспільний характер праці, пов'язаний з розподілом праці та різними формами власності. Його головною метою є задоволення суспільних потреб і відтворення людини як соціальної істоти.

 

Складові елементи простого процесу праці: предмети праці, засоби праці, продукти праці.

 

Предмети праці - це природна речовина, до якої застосо­вують засоби праці.

 

Засоби праці - сукупність речей, що їх застосовують до предметів праці з метою їх перетворення.

 

Продукти праці - речі, створені в процесі праці.

 

Умови праці є проявом ступеня безпеки чи небезпеки предмета та засобів праці, їхнього впливу на здоров'я, настрій на працездатність людини.

 

Трудова діяльність має соціально-психологічну структура основні елементи її такі:

• мета - свідоме бачення результатів, ідеальний план дій)

• ставлення до праці - усвідомлення необхідності праці, бажання змінити навколишнє середовище за власним планом.

• стимули праці-зовнішні фактори, що спонукають до праці.

• мотиви праці-внутрішні стимули, пов'язані із задоволенням важливих для людини потреб;

• цінності та ціннісні орієнтації - етичні мотиви трудової діяльності.

 

Суспільний процес праці завжди колективний, суб'єктом його є великі соціально-професійні групи.

Між людьми, що створюють ці групи, утворюються особливі взаємини, пов'язані зі специфічними завданнями та функціями. Ці взаємини формують трудові колективи, які виконують виробничо-економічну та соціальну функції.

Виробничо-економічна функція передбачає організацію трудової діяльності, технічне вдосконалення виробництва, оптимізацію системи стимулювання, добір кадрів.

Соціальна функція передбачає вдосконалення взаємин між людьми в колективі, засвоєння норм поведінки, форму­вання ціннісних орієнтацій тощо.

Отож важливою характеристикою суспільної праці є трудо­вий колектив. Трудовий колектив - це чітко організована форма діяльності та добровільна спільність однодумців, місце, де відбувається поєднання та зіткнення інтересів. У трудовому колективі існує формальна й неформальна система відносин. Формальна - адміністративно правова структура; неформальна - структура малих груп та їхніх міжособистісних зв'язків.

 

Соціологія організацій та управління

Соціологія організацій і управління є синтезом соціологій середнього рівня - соціології організацій та соціології управління - і перебуває на межі двох галузей знань: соціології та теорії управління. Основи цього наукового напрямку було закладено американськими вченими Ф. Тейлором, А. Файолем, ('. Мейо, П. Дракером. Плідно працюють, розвиваючи цю галузь науки, українські вчені - Н. Туленков, Г. Щокін, В. Матвієнко, М. Пірен, Л. Димитрова, а також російські - А. Пригожий, Д. Гвішиані, М. Марков, Т. Осипов, А. Кравченко та ін.

 

Предмет дослідження соціології організації та управління:

• функціонально-цільова природа організацій;

• соціальна структура підприємства (соціальні групи, І статуси, ролі);

• формальні й неформальні організації;

• організаційна культура;

• інновації у сфері організації та управління;

• організаційні конфлікти (їх сутність, типологія, етапи вирішення);

• управління як соціальна технологія.

 

Соціальна організація - це впорядкована взаємодія індивідів, соціальних груп та інших спільнот.

Соціальні риси організації: організаційні цілі та функції, ефективність результатів, мотивація та стимулювання персоналу.

 

Організація формується як соціальне середовище, котре охоплює:

- соціальні групи;

- статуси;

- норми;

- взаємини лідерства;

- згуртованість-конфліктність.

Поєднання різних елементів організації створює "органі­заційний ефект". Особливості його полягають у тому, що:

• одночасність багатьох зусиль дає приріст енергії;

• дії індивідів мають один спеціалізований напрямок, який дає можливість підсилити енергію;

• на базі спеціалізації здійснюється взаємодоповнення членів організації.

 

Соціальна структура підприємства - це раціональні взаємовідносини функціональних підсистем, рівнів управління,

індивідів і соціальних груп, які забезпечують досягнення організацією її мети.

Виробнича організація - це велика вторинна соціальна група, комунікація в ній має формальний характер і здійснюється за допомогою письмових розпоряджень, інструкцій, наказів.

Соціальна структура групи - це складна система взаємопов'язаних соціальних статусів та ролей, що їх виконують члени групи.

 

Організації, котрі базуються на функціональному розподілі праці, називаються формальними. їм притаманні такі особ­ливості:

- раціональність;

- принципова безособовість;

- службовий характер взаємин;

- функціональність цілей.

 

Неформальні організації виникають як соціально-психо­логічні об'єднання, що виникають стихійно в процесі довго­строкового міжособистісного спілкування.

У неформальних організаціях можуть формуватися власні норми поведінки, механізми внутрішнього групового конт­ролю. Відбувається розподіл їх членів за шкалою престижу, що може не збігатися з посадовою структурою.

Організаційна культура розглядається як одна із субкультур. Це специфічна, характерна для організації, система зв'язків, дій, взаємодій та відносин, яка здійснюється в межах конкретної підприємницької діяльності. Зазвичай, її ви­значають як систему уявлень, цінностей і зразків поведінки, котрих дотримуються всі члени колективу.

 

Одним із основних засобів управління розвитком органі­зації є інновації.

Інновація - це комплексний процес створення, розпо­всюдження та використання нового практичного засобу для най­кращого задоволення потреб людей.

На думку французького соціолога М. Крозьє, інноваційні зміни у сфері організації й управління повинні засновуватися на принципах простоти, автономії та управління через культуру.

Організаційні конфлікти пов'язані зі специфічними рисами організації, її структурними особливостями та взаємодією і іншими організаціями.

 

В організаціях можуть виникати й особистісні конфлікти, але основними є все ж таки організаційні; їх різновиди такі:

• конфлікт цілепокладання, в якому суперечності пере­ходять у конфліктні стосунки спеціалізованих груп робітників;

• внутрішньо-організаційні конфлікти, що пов'язані з підміною головної мети й мають дисфункціональний характер;

• конфлікт між цілями вузької групи керівників організації та основним персоналом;

• конфлікт між структурними підрозділами.

 

У латентній формі організаційний конфлікт проявляється як саботаж, у відкритій - як страйк.

 

Основні стратегії поведінки в конфліктних ситуаціях:

- пристосування;

- компроміс;

- співробітництво;

- ігнорування, ухилення;

- суперництво.