Конституційна держава та суверенні права громадян як об'єкти соціологічного аналізу

Істотний вплив на формування політико-правових уявлень про громадську думку справила доктрина конституційної держави, яка поширилася з Англії на континентальну Європу в середині XVIII ст. Ця доктрина ставила собі за мету захист прав особи та соціальних груп від абсолютизму королівської влади. Засобами для досягнення зазначеної мети були:

1) обмеження державної влади позитивними законами;

2) обмеження органів влади розподілом окремих функцій дер­жавної влади між різними органами за умови, що жоден з них не стане необмеженим представником державної влади;

3) визнання за громадянами певних юридичних прав, у тому числі права участі у законодавстві та державному управлінні.

Захист громадянських та політичних прав особи привів одного з представників конституційної доктрини першої половини XIX ст. Б. Констана (1767—1830), відомого французького письменника, пуб­ліциста та політика, до заперечення ідеї безмежності суверенітету. Згідно з ним, помилково вважати, що суспільство загалом має без­межний суверенітет стосовно своїх членів. Юрисдикція суверенітету закінчується там, де починаються індивідуальне життя та особиста незалежність. Суспільство, яке переступає межі прав окремої люди­ни, є неповноцінним та деспотичним. Руссо знехтував цією істиною, і в результаті його суспільна угода, що передбачає цілковите й без­умовне відчуження всіх прав людини на користь суспільства, стала найжахливішим ідеологічним помагачем будь-якого роду деспотиз­му, що й продемонструвала Велика Французька революція.

Поняття прав громадянської свободи було розвинене тільки за Но­вого часу. Уперше воно з'являється у XVII ст. завдяки англійським конгрегаціоналістам та індепендентам, які проголосили як природні та недоторканні для держави права громадянина (передусім право релігійної свободи (свободи віросповідання), а потім і низку інших прав). Коли наприкінці 2-ї Англійської революції (а фактично дер­жавного перевороту 1688—1689 рр.) ці права було остаточно визна­но за англійськими громадянами Біллем про права 1689 р., вчення про права громадянської свободи набуло розвитку у працях видат­ного англійського філософа XVII ст. Дж. Локка та відомого англій­ського юриста В. Блекстона (1723—1780).

Уявлення про наявність у громадян особливих прав вільної сфе­ри діяльності, в яку держава не повинна втручатися, були перенесені в Америку англійськими колоністами, й у 1776 р. їх проголосили як особливі декларації у конституціях утворених у Північній Америці штатів (держав). Ці декларації стали прототипом знаменитої фран­цузької Декларації прав людини та громадянина, виданої 1789 р. Б. Констан, який надавав особливого значення правам громадян­ської свободи, вважав, що народи Нового часу цими правами обме­жили всемогутність держави. У правах громадян він убачав межу державного суверенітету.

ВИСНОВКИ

Соціологія права є відносно самостійною науко­вою дисципліною, яка виникла під впливом роз­витку соціології та соціальної філософії, представ­ники яких указали на необхідність дослідити не тільки "внутрішню" проблематику права, а й функціонування самого права як особливої соціальної інституції в системі інших соціальних інституцій, що історично розвиваються. До соціології права примикає філософія права, але при цьому їх не можна ототожнювати, оскіль­ки філософію права цікавлять передусім загальні питання взаємовідносин особи, суспільства та дер­жави, причому розглядає ці питання вона крізь призму понять "суще", "належне", "вибір", "до­цільне", "правосвідомість", "моральна свідомість", "індивідуальне", "загальне" тощо.

Соціологія права також робить засадовими взаємовідносини особи, суспільства та держави, але аналізує ці взаємовідносини у контексті понять "ситуація", "стан справ", "обов'язок", "законність", "громадянський обов'язок", "моральний обов'я­зок", "володіння", "власність", "влада", "соціальна інституція", "соціальна діяльність", "соціальна структура", "громадська думка" тощо. Соціологія права, будучи тісно пов'язаною із соціологією релігії, політики та політичною економією, змушена передусім турбуватися про спе­цифіку свого методологічного забезпечення, щоб зберігати певну незалежність там, де її інтереси перетинаються з дослідницькими інтересами су­міжних дисциплін. Специфіка методології соціо­логії права полягає в тому, що ця методологія націлена у першу чергу на порівняльно-історичне вивчення права як соціальної інституції, яка має своє особливе генетичне коріння та свою особли­ву структуру. Оскільки порівняльно-історичний метод пізнання широко використовується в інших соціологічних дисциплінах, у кожному конкретно­му випадку відмітні риси цього методу визначено досліджуваною предметною цариною.

 

Контрольні завдання

1. Вкажіть характерні особливості предметної царини соціології права.

2. Якими є соціально-політичні причини кризових явиш у правотворчості та правосвідомості другої половини XX ст.?

3. Чим відрізняється соціологія права від філософії права та правознавства?

4. Перелічіть імена європейських вчених, які зробили вне­сок у розвиток соціології права, та коротко схарактери­зуйте цей внесок.

5. Чи можуть надати допомогу у тлумаченні права філо­софія та соціологія права?

6. Чому сучасні вчені так високо оцінюють порівняльно-історичний підхід в юридичній науці?

 

РЕКОМЕНДОВАНА Л1ТЕРАТУРА

Вебер М. Избранные произведения: Пер. с нем. — М.: Прогресс, 1990. — 806 с.

Давид Р. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1988. — 496 с.

Зорькин В. Д. Позитивистская теория права в России. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. - 269 с.

Исаев И. А., Золотухина Н. М. История политических и правовых учений России XI - XX вв. - М.: Юрист, 1995. - 378 с.

Каленский В. Г. Государство как объект социологического анализа. — М.: Юридическая литература, 1977. — 182 с.

Карбонье Ж. Юридическая социология: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1986. — 351 с.

Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П. Современная социология права. — М.: Юрист, 1995. - 297 с.

Кульчар К. Основы социологии права: Пер. с венг. — М.: Прогресс, 1981. — 256 с.

Лапаева В. В. Конкретно-социологические исследования в праве. — М.: Юри­дическая литература, 1987. — 144 с.

Ноэль-Нойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания: Пер. с нем. — М.: Прогресс-Академия, Весь Мир, 1996. — 352 с.

Подгурецкий А. Очерк социологии права: Пер. с польск. — М.: Прогресс, 1974. — 328 с.

Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук: Пер. с фр. — М.: Прогресс, 1972. - 608 с.

Сабо И. Основы теории права: Пер. с венг. — М.: Прогресс, 1974. — 270 с.

Спиридонов Л. И. Социология уголовного права. — М.: Юридическая литература, 1986. - 236 с.

Суслов Ю. А. Конкретные исследования и развитие социологии права. — Л.: Издво Ленинград, ун-та, 1983. — 143 с.

Тилле А. А., Швеков Г. В. Сравнительный метод в юридических дисциплинах. — М.: Высш. шк, 1978. — 200 с.

Черниловский 3. М. Всеобщая история государства и права. — М.: Юрист, 1996. - 576 с.

Шегорцов В. А. Социология правосознания. — М.: Мысль, 1981. — 174 с.

Яковлев А. М. Право и социология. — М.: Юридическая литература, 1975. — 112 с.

Яковлев А. М. Социология экономической преступности. — М.: Наука, 1988. — 256 с.