Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


«ародженн€ та розвиток соц≥олог≥њ права




“ерм≥н "соц≥олог≥€ права" дл€ оф≥ц≥йноњ вказ≥вки на нову, вс≥ма визнану наукову дисципл≥ну з≥ своЇю самост≥йною, специф≥ч≠ною предметною цариною досл≥дженн€ введено т≥льки у 1962 р. на V ћ≥жнародному соц≥олог≥чному конгрес≥, хоча словосполученн€ "соц≥олог≥€ права" ув≥йшло до вжитку ще у XIX ст. “од≥ ж (у 60-т≥ роки) було створено ƒосл≥дницький ком≥тет соц≥олог≥њ права у рам≠ках ћ≥жнародноњ соц≥олог≥чноњ асоц≥ац≥њ.

—оц≥олог≥€ XIX ст. хоча й закликала до науково-емп≥ричних досл≥джень сусп≥льного житт€, але сама не демонструвала повчаль≠них приклад≥в ≥ загалом залишалас€ теоретичною дисципл≥ною. “о≠му в≥дпов≥дь на питанн€ про причини ≥нтересу юрист≥в до соц≥олог≥њ сл≥д шукати саме у соц≥олог≥чних теор≥€х. ѕередус≥м, щодо обірунтуванн€ еволюц≥йного п≥дходу до розум≥нн€ динам≥ки сусп≥льного житт€. як в≥домо, теор≥€ еволюц≥њ стала пан≥вною у правознавств≥ на початку XIX ст. й попервах мала ф≥лософсько-метаф≥зичний харак≠тер у тому розум≥нн≥, що далеко виходила за рамки ф≥зики (механ≥ки) ≤. Ќьютона та утверджувала ≥дею еволюц≥њ (≥дею ≥сторизму) у терм≥нах умогл€дноњ натурф≥лософ≥њ. “аким було ≥ вченн€ н≥мецькоњ ≥сторичноњ школи юрист≥в, €к≥ багато чого запозичили у своњх сучасник≥в-ф≥лософ≥в.

≤стотно важливою под≥Їю, €ка в≥дбилас€ на теоретичному розу≠м≥нн≥ соц≥альноњ сутност≥ права та його ≥сторичноњ рол≥, була Ћютне≠ва революц≥€ 1848 року у ‘ранц≥њ, €ка встановила ƒругу республ≥ку. –еволюц≥€ наочно показала, що юридичне визначенн€ особистост≥ того часу не в≥дпов≥дало њњ справжньому становищу у державному житт≥. –еволюц≥€ розкрила соц≥альне питанн€ €к щось таке, що бу≠ло приховане за поз≥рн≥стю юридичних та пол≥тичних форм, а пот≥м неспод≥вано вирвалос€ назовн≥. ÷€ неспод≥ван≥сть вразила багатьох юрист≥в та пол≥тик≥в. “аке здивуванн€ дало поштовх науков≥й думц≥, €ка визнала за св≥й обов'€зок по€снити новий незрозум≥лий факт. «д≥йснений у цьому напр€м≥ науковий пошук зумовив по€ву кап≥тальних наукових праць ќ.  онта та  . ћаркса, загальн≥ висновки €ких спри€ли початку ≥сторико-соц≥олог≥чного вивченн€ права.

 

ѕершим висновком ≥з соц≥олог≥чного погл€ду на сусп≥льство та його ≥стор≥ю стало визнанн€ пов'€заност≥ та взаЇмноњ зумовленост≥ вс≥х аспект≥в соц≥ального житт€. « цього випливало, що право не можна вивчати ≥зольовано в≥д процес≥в, що в≥дбуваютьс€ у сусп≥льств≥, ≥ що право не може обмежуватис€ т≥льки духовною куль≠турою (мова, звичањ, рел≥г≥€). ¬оно п≥дл€гаЇ досл≥дженню у зв'€зку з ус≥ма аспектами сусп≥льного житт€, включаючи економ≥чн≥ умови житт€ сусп≥льства.

 

ƒругий висновок. ћ≥ж людьми у сусп≥льств≥ встановлюютьс€ зв'€зки, €к≥ не залежать в≥д юридичноњ регламентац≥њ та впливу з бо≠ку державноњ влади. ÷е передус≥м сусп≥льн≥ зв'€зки, сукупн≥сть €ких утворюЇ сусп≥льний орган≥зм, в≥дм≥нний в≥д ≥нституц≥њ держави з њњ конкретно-≥сторичним правовим пор€дком. —усп≥льн≥ зв'€зки вста≠новлюютьс€ п≥д д≥Їю життЇвих ≥нтерес≥в людей. ™дн≥сть ≥нтерес≥в об'ЇднуЇ людей в особлив≥ групи, €к≥ називають сусп≥льними класа≠ми ≥ €к≥ в≥др≥зн€ютьс€ одна в≥д одноњ своњми класовими ≥нтересами.

 

“рет≥й висновок. √оловним елементом, на €кому базовано сус≠п≥льн≥ зв'€зки, Ї економ≥чн≥ умови. “≥ чи т≥ умови виробництва та розпод≥лу господарських благ Ч головна причина виробленн€ соц≥ально-класових ≥нтерес≥в, €к≥ поЇднують людей у класи та роз'Їд≠нують ц≥ класи.

 

„етвертий висновок. ¬раховуючи р≥вень впливу соц≥ального жит≠т€ на р≥зн≥ сусп≥льн≥ ≥нституц≥њ, необх≥дно вносити ≥стотн≥ коректи≠ви до методолог≥њ п≥знанн€. ќдним з головних метод≥в соц≥ально-≥сторичних досл≥джень маЇ бути визнано емп≥ричний метод, тому з по€снень соц≥ально-≥сторичних €вищ необх≥дно виключити все те, що не випливаЇ ≥з спостережуваних факт≥в ≥ ірунтоване виключно на апр≥орних, умогл€дних припущенн€х. « лексикону ф≥лософ≥в, соц≥о≠лог≥в та представник≥в ≥нших гуман≥тарних наук сл≥д виключити так≥ метаф≥зичн≥ пон€тт€, €к "народний дух", "св≥товий дух" та под≥бн≥ до них. √уман≥тарн≥ науки мають стати позитивними у науковому розум≥нн≥ цього слова, тобто повинн≥ ор≥Їнтуватис€ на розв'€занн€ прикладних, позитивних (конкретних) завдань, до чого закликаЇ соц≥олог≥€.

 

—учасне право, €к стверджують соц≥ологи, в≥дображаЇ зм≥ни со≠ц≥ального та економ≥чного характеру у св≥тов≥й сп≥льнот≥, а тому зм≥на рол≥ права Ч це процес усезагальний, що стосуЇтьс€ ус≥х держав без вин€тку. “акою, зокрема, Ї точка зору американського пол≥толога Ћ. ‘р≥дмана. Ќа його думку, на п≥дстав≥ зростанн€ пол≥тичноњ актив≠ност≥, а також зм≥ни характеру вимог до правових систем та роз≠под≥лу цих вимог по р≥зних нац≥€х, класах, соц≥альних прошарках та групах можна говорити про р≥вень та характер розвитку пол≥тичноњ культури того чи того сусп≥льства.

” державно-правов≥й науц≥ вже на початку XX ст. м≥цно утвер≠дилас€ думка, що у ц≥й галуз≥ гуман≥тарного знанн€ велике значен≠н€ мають ≥сторичний та пор≥вн€льний методи, €к≥ часто застосову≠ють у зв'€зку один з одним €к пор≥вн€льно-≥сторичний метод. ¬≥д самого початку пор≥вн€льно-≥сторичний метод в юриспруденц≥њ пра≠вознавц≥ використовували, беручи до уваги соц≥олог≥чний п≥дх≥д до держави та права.

ѕор≥вн€льне право багато €к≥ вчен≥ розгл€дали та розгл€дають €к один з аспект≥в соц≥олог≥њ права. ѕередус≥м це викликане на€вн≥стю Їдиного св≥тового ринку, €кий об'ЇднуЇ р≥зн≥ держави та народи. «а таких умов пол≥тикам та п≥дприЇмц€м доводитьс€ мати справу з пол≥тико-правовими, економ≥чними та етнокультурними системами, ≥стотно в≥дм≥нними в≥д њхн≥х власних. ѕриродно, це стосуЇтьс€ й юрист≥в, покликаних забезпечувати за допомогою права управл≥нн€ багатоман≥тними соц≥альними процесами.

Ќай€скрав≥шим прикладом пор≥вн€льно-≥сторичного п≥дходу до права Ї звичаЇве право (право за звичаЇм).

≤нод≥ юридичний звичай визначають €к колективну звичку вс≥х член≥в або частини певного соц≥ального орган≥зму визнавати певн≥ заз≥ханн€ €к соц≥ально нормальн≥, а певн≥ норми сп≥вжитт€ Ч €к по≠зитивн≥ та д≥йсн≥. ≤накше кажучи, п≥д звичаЇвим правом розум≥ють сукупн≥сть правових звичањв або юридичних правил, що м≥ст€тьс€ у звича€х, €к≥ набувають обов'€зковоњ чинност≥ внасл≥док тривалого застосуванн€ у соц≥альному житт≥ та звички до них у рамках соц≥аль≠ноњ групи, класу чи ц≥лого народу.

Ќе кожний звичай Ї звичаЇвим правом. ƒо останнього належить т≥льки юридично д≥йсний звичай, тобто обов'€зковий. Ќа баз≥ пор≥в≠н€льно-≥сторичного вивченн€ звичаЇвого права сформувалас€ юри≠дична етнолог≥€ (антрополог≥€), в≥дм≥тною рисою €коњ Ї звернен≥сть до вивченн€ архањчного (прим≥тивного) права, репрезентованого у житт≥ до≥ндустр≥альних сусп≥льств, за вин€тком таких великих цив≥≠л≥зац≥й та культур, €к, наприклад, китайська та мусульманська.

ѕон€тт€ правового звичаю не обмежене архањчними сусп≥льства≠ми. …ого використовують ≥ дл€ позначенн€ одного з джерел сучас≠ного м≥жнародного права. ѕро м≥жнародн≥ звичањ говор€ть, що њх установлюють у м≥жнародних в≥дносинах на п≥дстав≥ пост≥йного та одноман≥тного застосуванн€ одних ≥ тих самих правил до однакових по сут≥ випадк≥в. “аким чином, м≥жнародн≥ звичањ не сл≥д ототожню≠вати з≥ звичаЇвим правом. ƒержави не становл€ть такого середови≠ща, в €кому може непом≥тно розвинутис€ звичай, що переходить в обов'€зкову норму.

ƒл€ розв'€занн€ проблеми "звичаю" юристи спробували розме≠жувати терм≥ни "звичай" та "звичка", €к це зробив в≥домий фах≥вець з м≥жнародного права Ћ. ‘. Ћ. ќппенгейм (1858Ч1919). Ќа його дум≠ку, не сл≥д зм≥шувати "звичай" та "звичку". ёристи-м≥жнародники говор€ть про звичай, коли ч≥тка ≥ тривала практика виконанн€ пев≠них д≥й склалас€ п≥д знаком упевненост≥ в тому, що так≥ д≥њ (зг≥дно з м≥жнародним правом) Ї обов'€зковими чи правильними. « ≥ншого боку, юристи-м≥жнародники говор€ть про звичку, €кщо практика виконанн€ певних д≥й склалас€ за в≥дсутност≥ переконанн€ в тому, що ц≥ д≥њ (зг≥дно з м≥жнародним правом) Ї обов'€зковими чи пра≠вильними.

“аким чином, мовою м≥жнародноњ юриспруденц≥њ терм≥н "зви≠чай" за обс€гом вужчий, н≥ж терм≥н "звичка". —каж≥мо, певний спо≠с≥б повед≥нки може бути звичним, не будучи звичаЇво-правовим. ќтже, певна повед≥нка держав у царин≥ њхн≥х м≥жнародних в≥дносин може бути звичкою, не випливаючи з норм м≥жнародного звичаЇво≠го права.

Ќа цьому приклад≥ виразно бачимо, що дуже розпливчастий терм≥н "звичай", хоч би €к його визначати, викликатиме головний б≥ль у представник≥в догматичноњ юриспруденц≥њ, прихильник≥в строгих деф≥н≥ц≥й. —уд€чи з усього, цей терм≥н не належить до головного наукового словника юрист≥в, хоча вони й часто викорис≠товують його. …ого визначенн€ мають наводити радше етнологи, психологи, соц≥ологи, але аж н≥€к не юристи. ≤ у цьому немаЇ н≥чо≠го дивного. ” будь-€к≥й науков≥й дисципл≥н≥ знаходимо безл≥ч тер≠м≥н≥в та пон€ть, €к≥ часто та з користю вживають, але вживають на ≥нтуњтивному р≥вн≥ €к певн≥ самоочевидн≥ акс≥оми.

¬≥домий польський лог≥к та методолог ј. “арський (1902Ч1983) дл€ розв'€занн€ проблеми "≥нтуњтивних ≥стин" виокремив дв≥ мови Ч

предметну (або мову-об'Їкт) та мову досл≥дника (метамову). ћова досл≥дника маЇ бути багатша за предметну, щоб стало можливим ро≠зум≥ти та ч≥тко, точно, певно виражати те, чому не завжди надають значенн€ у предметн≥й мов≥. “обто мова досл≥дника не може зб≥га≠тис€ з предметною мовою або бути повн≥стю перекладена остан≠ньою, адже у противному раз≥ обидв≥ ви€вл€тьс€ р≥зновидами одн≥Їњ мови, а у результат≥ р≥зн≥ семантичн≥ парадокси неможливо буде проанал≥зувати та по€снити, оск≥льки б≥льш багата за своњми вира≠жальними можливост€ми мовна система ви€витьс€ дл€ нас чимось недос€жним. “ут нам достатньо запам'€тати, що за допомогою мови досл≥дника вивчають предметну мову (аналог≥чне маЇ м≥сце при вив≠ченн≥ ≥ноземних мов, коли у рол≥ мови того, хто вивчаЇ (досл≥дни≠ка), постаЇ р≥дна мова, б≥льш багата пор≥вн€но з≥ знанн€ми про мову, €ку ще т≥льки належить вивчити).

≤з сказаного випливаЇ, що предметну мову юриспруденц≥њ (або, ≥ншими словами, њњ предметну царину) належить вивчати за допомо≠гою метамови, €кою у нашому випадку Ї мова (у широкому розум≥н≠н≥ слова) соц≥олог≥њ права у вигл€д≥ в≥дпов≥дних метод≥в, способ≥в та форм п≥знанн€, послуговуючись €кими ведуть своЇр≥дний досл≥д≠ницький "д≥алог" м≥ж суб'Їктом та об'Їктом п≥знанн€. ” цьому раз≥ соц≥олог≥€ даЇ змогу вийти за рамки конкретноњ юридичноњ дис≠ципл≥ни й оц≥нити њњ зв'€зок з ≥ншими науковими дисципл≥нами (не т≥льки юридичного характеру).

 онкретизуЇмо сказане на приклад≥ питанн€ про сп≥вв≥дношен≠н€ додержавних сусп≥льних утворень та власне держави у зв'€зку з соц≥ально-≥сторичним кор≥нн€м звичаЇвого права. якщо звичаЇве право формуЇтьс€ стих≥йно (природно-≥сторично), то за умов дер≠жавного житт€ спостер≥гаЇмо зовс≥м ≥ншу картину, а саме Ч ц≥ле≠спр€мованоњ та св≥домоњ правотворчост≥. Ќадаючи сусп≥льним в≥дно≠синам правовоњ форми, держава справл€Ї тим самим зворотний вплив на нов≥ сусп≥льн≥ в≥дносини, €к≥ постають уже €к правов≥. “им самим правотворч≥сть стаЇ не т≥льки найважлив≥шою функц≥Їю дер≠жави, а й характерною ознакою њњ. јле при цьому треба мати на уваз≥, що сучасне пон€тт€ "правотворч≥сть" ≥сторично виникло пор≥вн€но недавно, коли пон€тт€ "держава" було в≥дмежоване в≥д пон€тт€ "громад€нське сусп≥льство". ƒл€ попередн≥х етап≥в ≥стор≥њ характер≠ним було зм≥шуванн€ правотворчост≥ та застосуванн€ права.

Ќезважаючи на зрослу роль держави у сучасн≥й правотворчост≥, правотворчу ≥н≥ц≥ативу сусп≥льства не було повн≥стю в≥ддано на в≥дкуп державним ≥нституц≥€м, про що св≥дчать досл≥дженн€ пред≠ставник≥в соц≥олог≥њ права.

ќдин з фундатор≥в соц≥олог≥њ права юрист ™. ≈рл≥х стверджував, що право належить под≥л€ти на позитивне ≥ так зване живе право. ѕри цьому в≥н особливо п≥дкреслював, що центр ваги розвитку пра≠вовоњ повед≥нки не у законодавств≥, не у науц≥ права ≥ не в судових р≥шенн€х, а у самому сусп≥льств≥. “им самим в≥н €сно давав зрозу≠м≥ти, що право сл≥д розгл€дати €к €кусь залежну (залежну в≥д сус≠п≥льства) зм≥нну. ≤накше кажучи, ≈рл≥х закидаЇ попередньому пра≠вознавству те, що з ус≥х €вищ правового житт€ воно займалос€ ли≠ше правовою нормою. ƒл€ соц≥олог≥њ права ц€ норма, вз€та сама по соб≥, н≥чого не говорить. якщо соц≥олог≥€ права хоче розкрити зако≠ном≥рност≥ правового житт€, то њй потр≥бно займатис€ також вив≠ченн€м соц≥альних та економ≥чних чинник≥в, €к≥ впливають на правотворч≥сть.

∆иве право Ч це право ≥нтуњтивного правового почутт€ (почут≠т€ правовоњ св≥домост≥).

«а визнанн€м самого ≈рл≥ха, €кий народивс€ у „ерн≥вц€х ≥ з 1900 року до початку ѕершоњ св≥товоњ в≥йни працював там в ун≥верситет≥, об≥ймаючи посаду декана, а пот≥м ректора, велику роль у форму≠ванн≥ його погл€д≥в в≥д≥грало вивченн€ реального права у сучасн≥й йому Ѕуковин≥, населен≥й тод≥ представниками р≥зних нац≥ональнос≠тей, €к≥ мали своњ специф≥чн≥ правов≥ звичањ.

ƒл€ того, щоб повн≥стю розкрити сутн≥сть права, правова наука, зг≥дно з ≈рл≥хом, маЇ бути не т≥льки ≥сторичною, а й соц≥олог≥чною. « цього випливаЇ, що необх≥дно займатис€ емп≥ричними досл≥джен≠н€ми живого права (звичаЇвого права). ≤ в≥н не т≥льки декларуЇ це, а й реал≥зуЇ своњ принципи на практиц≥.

—усп≥льство у розум≥нн≥ ≈рл≥ха Ч складне, комплексне сплет≥нн€ р≥зних людських союз≥в (об'Їднань). “ому, щоб зрозум≥ти витоки розвитку та сутн≥сть права, сл≥д передус≥м вивчати нормативний по≠р€док, чинний у цих союзах. якщо це ≥гнорувати, то орган≥зац≥йний характер права зникаЇ з пол€ зору.

« точки зору ≈рл≥ха, орган≥зац≥€ будь-€кого соц≥ального союзу складаЇтьс€ з норм д≥њ, стосовно €ких формальне (оф≥ц≥йне) право Ї лише частиною цих норм. ѕравов≥ та позаправов≥ норми за своњм внутр≥шн≥м характером однор≥дн≥, оск≥льки вони становл€ть прави≠ла людських д≥й (вчинк≥в) ≥ тому мають важлив≥ орган≥зац≥йн≥ функ≠ц≥њ. ¬≥дпов≥дно до цих ≥дейних та методолог≥чних установок ≈рл≥х заперечуЇ традиц≥йне пон€тт€ права, вважаючи його надто вузьким та надто формальним.

—оц≥олог≥€ права, зг≥дно з ≈рл≥хом, маЇ своЇчасно розп≥знавати паростки нового права серед уже в≥джилих або таких, що в≥джива≠ють, правових норм. ƒл€ усп≥шноњ д≥€льност≥ на теренах соц≥олог≥њ права необх≥дно б≥льше дов≥р€ти емп≥ричним досл≥дженн€м, зосере≠дившись на вивченн≥ трьох чинник≥в правовоњ реальност≥: сусп≥льних сил, що ведуть до утворенн€ права; факт≥в права; правових положень.

« точки зору соц≥олог≥в, ≥ зокрема соц≥олог≥чно мисл€чого ≈рл≥ха, ≥стор≥€ права маЇ ц≥нн≥сть лише тод≥, коли вона стаЇ допом≥жною науковою дисципл≥ною дл€ соц≥олог≥њ права. ѕри цьому йтис€ маЇ не просто про ≥стор≥ю права, а про ≥стор≥ю правових установ.

Ќа ранн≥х етапах зародженн€ соц≥олог≥њ права певною попу≠л€рн≥стю користувалас€ психолог≥чна соц≥олог≥€. ќдним з пров≥дних представник≥в ц≥Їњ школи вважають французького крим≥нал≥ста та соц≥олога √. “арда (1843Ч1904), автора низки праць з ф≥лософ≥њ та соц≥олог≥њ права ("«акони нав≥юванн€", "—оц≥альна лог≥ка", "—о≠ц≥альн≥ етюди" та ≥н.).

“ард одним з перших французьких юрист≥в упритул зайн€вс€ соц≥олог≥Їю, а треба зауважити, що соц≥олог≥€ спочатку посп≥шно й р≥шуче заперечувала правознавство, вважаючи його застар≥лою нау≠кою метаф≥зичного й нав≥ть почасти богословського штабу.

ѕодолати непри€знь соц≥олог≥в до юриспруденц≥њ спробували у XIX ст. представники французькоњ школи сол≥дарност≥ (Ћ. Ѕуржуа, Ћ. ƒюг≥, ћ. ќр≥у та ≥н.). —оц≥ально-правову теор≥ю сол≥дарност≥ во≠ни будували на п≥дстав≥ ≥дењ, що не держава повинна управл€ти сусп≥льством, а саме сусп≥льство маЇ займатис€ самовр€дуванн€м.

ѕевний внесок у розвиток французькоњ традиц≥њ юридичноњ со≠ц≥олог≥њ зробив ≈. ƒюркгейм. ¬≥н окреслив перспективи розвитку соц≥олог≥њ права у зв'€зку з анал≥зом ц≥нн≥сно-нормативних чинник≥в соц≥ального житт€.

” р≥чищ≥ ≥дей та метод≥в, сформульованих ƒюркгеймом, рухавс€ Ћ. ƒюг≥ (1859-1928). ѕраво, на його думку, значно меншою м≥рою твор≥нн€ законодавства. Ќасправд≥ воно Ї пост≥йним ≥ дов≥льним результатом бага≠тьох соц≥альних чинник≥в. « позиц≥њ соц≥олог≥њ права ƒюг≥ розц≥ню≠вав власн≥сть не просто €к право, а €к особливу соц≥альну функц≥ю, в≥дображену й закр≥плену у прав≥.

ƒюг≥ Ї автором теор≥њ "сусп≥льноњ сол≥дарност≥" ("соц≥альноњ взаЇмозалежност≥"), засадовою дл€ €коњ Ї ≥де€ "синдикал≥стськоњ" держави, здатноњ усп≥шно долати класов≥ антагон≥зми. "Ћюди одно≠го сусп≥льства, Ч писав ƒюг≥, Ч пов'€зан≥ м≥ж собою, по-перше, то≠му, що вони мають сп≥льн≥ потреби, задоволенн€ €ких може бути забезпечене лише сп≥льним житт€м (це сол≥дарн≥сть або взаЇмоза≠лежн≥сть за схож≥стю). « ≥ншого боку, люди пов'€зан≥ одне з одним тому, що вони мають р≥зн≥ потреби та водночас р≥зн≥ зд≥бност≥, внасл≥док чого вони можуть надавати одне одному р≥зн≥ послуги й забезпечувати задоволенн€ своњх р≥зних потреб (це соц≥альна сол≥дарн≥сть або взаЇмозалежн≥сть через под≥л прац≥)".

Ќезважаючи на низку багатооб≥ц€ючих за€в та починань, справи з розвитком соц≥олог≥њ права у ‘ранц≥њ на початку XX ст. склалис€ не кращим чином.

«начно б≥льших усп≥х≥в на цих теренах дос€гли юристи –ос≥й≠ськоњ ≥мпер≥њ, серед €ких було немало вчених, €к≥ народилис€, навча≠лис€ або працювали в ”крањн≥. ¬ласне рос≥йська традиц≥€ соц≥олог≥њ права починаЇтьс€ з праць —. ћуромцева (1850Ч1910), в≥домого юриста, вченого, публ≥циста та земського д≥€ча.

” друг≥й половину 70-х рок≥в XIX ст. саме ћуромцев першим надзвичайно посл≥довно розробив гармон≥йну соц≥ально-наукову теор≥ю права, репрезентовану у прац≥ "¬изначенн€ та головний по≠д≥л права" (1879). ÷е було зд≥йснено на к≥лька дес€тир≥ч ран≥ше за ≈рл≥ха та ѕаунда.

1875Ч1884 роки Ч пер≥од професорськоњ д≥€льност≥ ћуромцева у ћосковському ун≥верситет≥. ” цей час в≥н написав головн≥ науков≥ прац≥, €к≥ принесли йому визнанн€ й зробили його главою соц≥о≠лог≥чного напр€му в рос≥йському правознавств≥. ÷е "Ќариси загаль≠ноњ теор≥њ державного права" (1877), "÷ив≥льне право —тародавньо≠го –иму" (1883), "–ецепц≥€ римського права на «аход≥" (1886), "ўо таке догма права?" (1884) та ≥н.

«г≥дно з характером та загальними завданн€ми соц≥олог≥њ ћуром≠цев висунув вимогу соц≥олог≥чного вивченн€ права, спр€мованого на в≥дкритт€ загальних соц≥альних причин походженн€ та розвитку права. ≤з соц≥олог≥чноњ точки зору, правов≥ в≥дносини Ї окремим випадком сусп≥льних в≥дносин. “ому виробленн€ пон€тт€ права, вважав ћуромцев, треба починати не з норм та правил, а з анал≥зу сусп≥льних в≥дносин, точн≥ше, т≥Їњ њх частини, €ку характеризують €к правов≥ в≥дносини. “аким чином, зам≥сть сукупност≥ юридичних норм п≥д правом сл≥д розум≥ти сукупн≥сть юридичних в≥дносин або те, що називають правовим пор€дком. « ц≥Їњ точки зору правов≥ нор≠ми €вл€ють собою де€к≥ атрибути правового пор€дку.

” склад≥ розвиненого правопор€дку ћуромцев виокремлюЇ два елементи: правов≥ ≥нституц≥њ, €к≥ визначають характер усього право≠пор€дку загалом; розр≥знен≥ та нечисленн≥ в≥дносини, €к≥ €вл€ють собою зароджуван≥ або вироджуван≥ компоненти правопор€дку.

—оц≥олог≥чне вивченн€ права ћуромцев протиставл€в догматич≠ному, метою €кого було визнано суто п≥дготовчу роботу, зор≥Їнтова≠ну на описуванн€ факт≥в цив≥льного права. Ќа думку вченого, догма права Ї не наука, а "мистецтво" ("штукарство"), тобто це приклад≠на, техн≥ко-допом≥жна дисципл≥на. ƒогму права €к систематизац≥ю та класиф≥кац≥ю правового матер≥алу можна усп≥шно розробл€ти ли≠ше тод≥, коли вона спираЇтьс€ на науково-об'Їктивну теор≥ю права, т≥сно пов'€зану з соц≥олог≥Їю. « точки зору ћуромцева, теор≥€ пра≠ва можлива т≥льки €к соц≥олог≥чна дисципл≥на. ” свою чергу, соц≥олог≥чну теор≥ю права €к науку належить будувати у т≥сному зв'€зку з ≥сторико-пор≥вн€льним методом.

Ќа п≥дстав≥ загальноњ теор≥њ права ћуромцев висуваЇ завданн€ створенн€ прикладноњ дисципл≥ни Ч пол≥тики права, мета €коњ маЇ пол€гати в тому, щоб виробл€ти пропозиц≥њ щодо виправленн€ не≠дол≥к≥в ≥снуючого ладу. ƒогма та пол≥тика права €к прикладн≥ "мис≠тецтва" дл€ своЇњ усп≥шноњ реал≥зац≥њ вимагають п≥знанн€ закон≥в сп≥в≥снуванн€ та спадкоЇмност≥ р≥зних правових €вищ, тобто вима≠гають науки права у власному розум≥нн≥. ” тлумаченн≥ ћуромцева соц≥олог≥чне вивченн€ права Ї галуззю юридичноњ науки.

ћ.  овалевський (1851 Ч 1916) народивс€ у ’арков≥, осв≥ту здо≠бував у ’арк≥вському ун≥верситет≥ на юридичному факультет≥ та у вищих навчальних закладах Ѕерл≥на, ѕарижа, Ћондона. ѕрацював у ћосковському ун≥верситет≥ з 1877 по 1887 р≥к. ¬≥н читав курси дер≠жавного права Ївропейських держав та ≥стор≥њ ≥ноземних законо≠давств. ” 80-т≥ роки XIX ст.  овалевський починаЇ виступати €к етнограф та соц≥олог, публ≥куЇ працю "≤сторико-пор≥вн€льний ме≠тод в юриспруденц≥њ" (1880).

ѕ≥сл€ зв≥льненн€ з ћосковського ун≥верситету у 1887 р. за пол≥≠тичн≥ погл€ди негайно вињхав за кордон. „итав лекц≥њ у культурних центрах ™вропи та јмерики, сп≥впрацював у рос≥йських та ≥нозем≠них часописах. ” цей пер≥од в≥н написав та опубл≥кував монограф≥њ "Ќарис походженн€ та розвитку с≥м'њ та власност≥" (1890), "ѕоход≠женн€ сучасноњ демократ≥њ" (чотири томи, 1895Ч1897), " ороткий огл€д економ≥чноњ еволюц≥њ та розпод≥л њњ на пер≥оди" (1899), "–оз≠виток народного господарства у «ах≥дн≥й ™вроп≥" (1899), "≈коном≥ч≠не зростанн€ ™вропи до виникненн€ кап≥тал≥стичного господарства"

(с≥м том≥в, 1898 Ч 1914; томи з четвертого по сьомий було видано у Ќ≥меччин≥ н≥мецькою мовою), "≈тнограф≥€ та соц≥олог≥€" (1904), "«агальний переб≥г розвитку пол≥тичноњ думки у друг≥й половин≥ XIX стор≥чч€" (1905), "«агальне вченн€ про державу" (1909), "≤стор≥€ пол≥тичних вчень Ќового часу" (1910), "—оц≥олог≥€" (два томи, 1910).

 овалевський Ч один ≥з засновник≥в ћосковського психолог≥ч≠ного товариства, кафедри соц≥олог≥њ при ѕсихоневролог≥чному ≥н≠ститут≥ у ѕетербурз≥, ћ≥жнародного соц≥олог≥чного ≥нституту та –ос≥йськоњ вищоњ школи сусп≥льних наук у ѕариж≥.

Ѕ.  ≥ст€к≥вський (1868Ч1920) народивс€ у  иЇв≥. Ќавчавс€ у  ињв≠ському, ’арк≥вському, ƒерптському та Ѕерл≥нському ун≥верситетах. ” 1898 р. у Ѕерл≥н≥ захистив дисертац≥ю "—усп≥льство та ≥ндив≥ду≠альн≥сть". 1901 р. у √ейдельберз≥  ≥ст€к≥вський в≥дв≥дував сем≥нар в≥домого н≥мецького правознавц€ √. ≈лл≥нека (1851 Ч 1911), соц≥аль≠но зор≥Їнтована ф≥лософ≥€ права €кого дуже ≥мпонувала йому.

ѕовернувшись з Ќ≥меччини, читав курс державного та адм≥н≥стра≠тивного права у ћосковському комерц≥йному ≥нститут≥, викладав на юридичному факультет≥ ћосковського ун≥верситету, в €рославсько≠му юридичному л≥цењ, редагував часопис "ёридичний в≥сник", €кий став одним з найкращих наукових часопис≥в –ос≥њ.

«ахистивши маг≥стерську дисертац≥ю у 1917 р.,  ≥ст€к≥вський став професором юридичного факультету  ињвського ун≥верситету. ј в 1919 р. його обирають академ≥ком нещодавно заснованоњ ”крањн≠ськоњ јкадем≥њ наук.

‘≥лософськ≥ погл€ди  ≥ст€к≥вського близьк≥ до неокант≥анства, ≥дењ €кого знайшли в≥дображенн€ в його соц≥олог≥њ права. ” соц≥о≠лог≥њ права в≥н бачив науку, €ка здатна наблизитис€ до найб≥льш адекватного по€сненн€ феномена влади та способ≥в функц≥онуван≠н€ влади у держав≥. Ќайповн≥ше ф≥лософсько-соц≥олог≥чн≥ погл€ди  ≥ст€к≥вського репрезентовано у його книз≥ "—оц≥альн≥ науки та право" (1916), до €коњ ув≥йшли у дещо переробленому вигл€д≥ най≠кращ≥ його статт≥, написан≥ ран≥ше.

«начний внесок у розвиток рос≥йськоњ соц≥олог≥чноњ та науково-правовоњ думки зробив правознавець ¬. ’востов (1868Ч1920). ¬≥н зак≥нчив юридичний факультет ћосковського ун≥верситету, в €кому отримав ступ≥нь маг≥стра та доктора наук. « 1895 по 1911 та з 1917 р. читав у ћосковському ун≥верситет≥ лекц≥њ з римського права.

ƒо творчоњ спадщини ¬. ’востова належать публ≥кац≥њ з ≥стор≥њ римського права ("—истема римського права", "≤стор≥€ римського права"), теор≥њ права ("«агальна теор≥€ права"), виборчого права (Ђ«наченн€ та право народного представництва", "¬иборче право"), пол≥тики ("√ромадська думка та пол≥тичн≥ парт≥њ"), етики ("≈тюди з сучасноњ етики", "ћоральн≥сна особист≥сть та сусп≥льство", "≈тика людськоњ г≥дност≥", "≈тика ћетерл≥нка", "Ќачерк ≥стор≥њ етичних вчень"), соц≥олог≥њ ("—оц≥олог≥€. ¬ступ", "“еор≥€ ≥сторичного проце≠су"), ж≥ночоњ психолог≥њ та етики ("∆≥нка напередодн≥ новоњ доби. ƒва етюди з ж≥ночого питанн€", "”часть ж≥нок у розумов≥й культур≥ людства", "ѕсихолог≥€ ж≥нок. ѕро р≥вноправн≥сть ж≥нок", "∆≥нка та людська г≥дн≥сть").

ѕрац≥ ’востова з римського права та його ≥стор≥њ дос≥ вважають одними з найкращих праць рос≥йських автор≥в на цю тему.

ƒотримуючись неокант≥анськоњ ф≥лософськоњ ор≥Їнтац≥њ, на той час дуже попул€рноњ ф≥лософськоњ теч≥њ у –ос≥њ, ’востов намагавс€ поЇднати ф≥лософськ≥ установки неокант≥анц≥в ≥з соц≥олог≥чним п≥дходом до ≥стор≥њ та права. ¬≥н визначав соц≥олог≥ю €к вченн€ про соц≥альн≥ зв'€зки та соц≥альн≥ закони, а також €к вченн€ про най≠важлив≥ш≥ типи людського сусп≥льства. Ќа думку ’востова, псих≥чне примушуванн€ Ї найважлив≥шим чинником соц≥ального управл≥нн€, €кщо воно набуваЇ нормативно-правового або морального характе≠ру. Ќа в≥дм≥ну в≥д норм права, €к≥ охорон€Ї держава ≥ €к≥ завд€ки цьому мають об'Їктивний статус, незалежний в≥д вол≥ окремоњ лю≠дини, моральн≥ норми Ї суб'Їктивними й не п≥дпор€дкованими дер≠жавному або сусп≥льному контролю. Ќер≥дко у зв'€зку з цим вини≠кають конфл≥кти м≥ж особист≥стю та сусп≥льством. ўоб примирити ц≥ конфл≥кти, потр≥бно робити ставку на ретельний соц≥олог≥чний, соц≥ально-психолог≥чний та етико-правовий анал≥з реальних со≠ц≥альних потреб, ≥нтерес≥в, ц≥нностей та р≥зних соц≥альних норм.

ѕаралельно з формуванн€м рос≥йськоњ традиц≥њ соц≥олог≥њ права ≥нтенсивно розвивалис€ пор≥вн€льно-≥сторичн≥ досл≥дженн€, €к≥ так чи так примикали до проблематики соц≥олог≥њ права. «окрема, сл≥д в≥дзначити прац≥ академ≥ка ѕетербурзькоњ јкадем≥њ наук, професора ќксфордського та ћосковського ун≥верситет≥в ѕ. ¬иноградова (1854Ч1925) ("≤сторичн≥ засади англ≥йського адм≥н≥стративного пра≠ва", "–имське право у середньов≥чн≥й ™вроп≥" та ≥н.), а також прац≥ —.  отл€ревського (1873Ч1940) ("ѕравов≥ держави та зовн≥шн€ пол≥тика", " онституц≥йна держава" та ≥н.), ћ.  овалевського, ‘. “арановського.

Ѕлискуче ви€вили себе у теоретичн≥й сфер≥ та у сфер≥ приклад≠них соц≥олог≥чних досл≥джень представники польськоњ школи соц≥олог≥њ права. ¬они також багато в чому спри€ли м≥жнародн≥й коорди≠нац≥њ та сп≥вроб≥тництву р≥зних шк≥л соц≥олог≥њ права.

Ѕ≥л€ виток≥в польськоњ соц≥олог≥њ права сто€в рос≥йський ≥ поль≠ський юрист Ћ. ѕетражицький (1867Ч1931).

¬≥н народивс€ у ¬≥тебськ≥й губерн≥њ. Ќавчавс€ на медичному факультет≥  ињвського ун≥верситету, пот≥м перейшов на юридичний факультет, по зак≥нченн≥ €кого продовжив осв≥ту в Ќ≥меччин≥. « 1898 по 1917 р. працював у ѕетербурзькому ун≥верситет≥. «а його ре≠дакц≥Їю видавали зб≥рник "Ќов≥ ≥дењ у правознавств≥". ѕ≥сл€ ∆овт≠невого перевороту ем≥грував до ѕольщ≥, працював на кафедр≥ соц≥олог≥њ ¬аршавського ун≥верситету.

«д≥йснюючи досл≥дженн€ у галуз≥ цив≥льного права п≥д кутом зо≠ру в≥дродженн€ природного права, ѕетражицький ратував за ство≠ренн€ новоњ науки у правознавств≥, €ка вивчаЇ псих≥чн≥ особливост≥ правового регулюванн€ людськоњ повед≥нки. ¬≥н намагавс€ звести природничо-правове вченн€ (або вченн€ про бажане право) до особ≠ливоњ науки у вигл€д≥ пол≥тики права, √рунтованоњ на психолог≥чно≠му вивченн≥ права, тобто на психолог≥чному досл≥дженн≥ чинник≥в та процес≥в мотивац≥њ людськоњ повед≥нки та розвитку людського ха≠рактеру. ѕетражицький вважав, що побудова науковоњ пол≥тики пра≠ва (законодавчоњ пол≥тики) €к самост≥йноњ науковоњ дисципл≥ни, що слугуЇ прогресу та вдосконаленню ≥снуючого правопор€дку, маЇ спиратис€ на методолог≥чн≥ розробки природничо-правових проблем.

” прац≥ "¬ступ до вивченн€ права та моральн≥сност≥. ќснови емоц≥йноњ психолог≥њ" ѕетражицький писав, що ≥снуючу систему юридичних наук, нац≥лену на ≥сторичне та практично-догматичне вивченн€ д≥ючого позитивного права, бажано й нав≥ть необх≥дно до≠повнити побудовою науки пол≥тики права, €ка маЇ зам≥нити попе≠редню ф≥лософ≥ю природного права.

¬имога в≥дродженн€ природного права не означаЇ, за його сло≠вами, визнанн€ тих засновк≥в, з €ких виходили представники кла≠сичноњ школи природного права. «а тих час≥в не ≥снувало пол≥тики права €к науки, тобто не було дисципл≥ни, €ка, базуючись на науко≠вих принципах, будувала б систему науково обірунтованих пол≥тико-правових положень. —творенн€ такоњ науки Ч справа майбутньо≠го, а найпершою умовою дл€ усп≥шного руху до цього майбутнього Ї з'€суванн€ природи засновк≥в та методу пол≥тико-правового мислен≠н€. “аке з'€суванн€ маЇ розпочинатис€ з критичного самоанал≥зу, €кий ви€вл€Ї, що право Ч це не т≥льки формальна система закон≥в, а й псих≥чний чинник сусп≥льного житт€.

ƒ≥€ права €к псих≥чного чинника пол€гаЇ, по-перше, у збуджен≠н≥ або придушенн≥ мотив≥в до р≥зних д≥й та нед≥€нн€ (мотивац≥йна або ≥мпульсивна д≥€ права), по-друге, у зм≥цненн≥ та розвитков≥ од≠них нахил≥в та рис характеру, у послабленн≥ та викор≥нюванн≥ ≥нших, тобто вона пол€гаЇ у вихованн≥ соц≥альноњ псих≥ки в≥дпов≥дно до форми та зм≥сту чинних правових норм (педагог≥чна д≥€ права).

«г≥дно з цим завданн€ пол≥тики права пол€гаЇ: (1) у рац≥ональ≠ному вивченн≥ ≥ндив≥дуальноњ та масовоњ повед≥нки за допомогою врахуванн€ в≥дпов≥дноњ правовоњ мотивац≥њ; (2) у вдосконаленн≥ людськоњ псих≥ки, в очищенн≥ њњ в≥д зл≥сних антисоц≥альних нахил≥в, у зм≥цненн≥ нахил≥в протилежного типу.

“аким чином, пол≥тика права Ч це психолог≥чна наука, теоре≠тичним базисом €коњ Ї психолог≥чне знанн€ чинник≥в та процес≥в мотивац≥њ людськоњ повед≥нки та розвитку людського характеру, а також спец≥альне вченн€ про природу та причинн≥ властивост≥ пра≠ва (зокрема, вченн€ про правову мотивац≥ю та вченн€ про правову педагог≥ку).

ћожна заперечувати багато €к≥ положенн€ соц≥ально-психо≠лог≥чноњ теор≥њ права ѕетражицького, але не можна ≥гнорувати т≥ загальнов≥дом≥ факти, на €ких в≥н загострив увагу юрист≥в. …детьс€ про мотивац≥йн≥ д≥њ правових норм. ѕитанн€м про право €к мотив людських д≥й займалис€ переважно крим≥нал≥сти, €к≥ розв'€зували його одноб≥чно, з р≥зким ухилом у крим≥нальний б≥к, оск≥льки мали справу переважно з≥ злочинц€ми. “еор≥€ ѕетражицького вперше на≠дала можлив≥сть повн≥ше з'€сувати мотивац≥йну властив≥сть права.

—оц≥ально-психолог≥чн≥ ≥дењ ѕетражицького значною м≥рою впли≠нули на ф≥лософсько-правову, соц≥ально-психолог≥чну та соц≥оло≠г≥чну думку –ос≥њ, ѕольщ≥, «ах≥дноњ ™вропи та —Ўј. «окрема, в≥до≠мий н≥мецький теоретик права неокант≥анськоњ ор≥Їнтац≥њ –. Ўтам-мер (1856Ч1938) у своњй прац≥ "√осподарство та право з точки зору матер≥ал≥стичного розум≥нн€ ≥стор≥њ" (1896) попул€ризував ≥дењ ѕет≠ражицького.

«а словами ≥ншого польського вченого, ј. ѕодгурецького, хоча ѕетражицький ≥ не вживав терм≥н "соц≥олог≥€ права", в≥н зробив великий внесок у розвиток польськоњ соц≥олог≥њ права. …ого най≠ближчими учн€ми у ѕольщ≥ були ™. Ћанда та √. ѕ≥онтка.

ћ. ¬ебер, розвиваючи ≥дењ соц≥олог≥њ права, зробив засадовим пон€тт€ "рац≥ональн≥сть", €ке Ї центральним в ус≥й його соц≥олог≥њ взагал≥. Ќайповн≥ше та найточн≥ше воно розкрите у вебер≥вськ≥й соц≥олог≥њ рел≥г≥њ, а в≥дтак конкретизоване у вебер≥вському тлума≠ченн≥ бюрократ≥њ та буржуазного права.

јнал≥зуючи римське право, ¬ебер виокремлював, по-перше, пот≠ребу в розробленн≥ точних юридичних терм≥н≥в дл€ юридично гра≠мотного формулюванн€ позову, по-друге, вказував на ≥нституц≥ю римських юрисконсульт≥в, €к≥ волод≥ли ц≥Їю терм≥нолог≥Їю. ” к≥н≠цевому п≥дсумку римське право швидко позбулос€ рел≥г≥йно-ф≥ло≠софського впливу й стало ц≥лком техн≥чним штукарством. Ќевдовз≥ з'€вилис€ школи, в €ких навчанн€ в≥дбувалос€ шл€хом ≥нсценуван≠н€ судових процес≥в. “аким чином, рац≥ональн≥сть римського права зд≥йснювалас€ €к за рахунок формал≥зац≥њ юридичних пон€ть, так ≥ за рахунок виробленн€ знань про конкретну юридичну практику. ƒобре техн≥чно в≥дшл≥фоване римське право ефективно використо≠вувала римська, а пот≥м ≥ в≥зант≥йська бюрократ≥€ у практиц≥ управ≠л≥нн€ сусп≥льством.

ѕоказово, що у Ќовий час рецепц≥€ римського права в≥д≥грала важливу роль у розвитков≥ буржуазних в≥дносин в јнгл≥њ, хоча бю≠рократ≥€ й перешкоджала системн≥й рац≥онал≥зац≥њ права. ” резуль≠тат≥ профес≥йн≥ юристи були змушен≥ займатис€ емп≥ричною казуњс≠тикою без лог≥чноњ систематизац≥њ величезного масиву конкретних судових справ. ≤ все ж таки з величезними зусилл€ми њм вдалос€ виробити практичн≥ правила судочинства, а також започаткувати традиц≥ю юридичноњ аргументац≥њ. «аслуга англ≥йських юрист≥в перед сусп≥льством пол€гаЇ у процесуальн≥й рац≥онал≥зац≥њ права, у ство≠ренн≥ того, що ¬ебер називав практичними (зор≥Їнтованими на ти≠пов≥, повторюван≥ запити кл≥Їнт≥в) схемами складанн€ позов≥в та угод.

ѕор≥вн€но з юристами-практиками англ≥йськ≥ ун≥верситетськ≥ про≠фесори займалис€ рац≥онал≥зац≥Їю не ст≥льки права, ск≥льки юри≠дичних пон€ть. ÷е була формал≥зац≥€ права, ірунтована у першу чергу на схоластичному прагненн≥ до всезагальноњ лог≥чноњ фор≠мал≥зац≥њ, що перетворилас€ на самоц≥ль. ¬ебер вважав, що под≥бна лог≥чна рац≥онал≥зац≥€ була дуже далекою в≥д повс€кденних потреб реального правового сп≥лкуванн€, оск≥льки ун≥верситетськ≥ профе≠сори б≥льше турбувалис€ про лог≥чну несуперечлив≥сть систем своњх власних ≥нтерпретац≥й закону, а не про в≥дпов≥дн≥сть цих систем юридичн≥й практиц≥. ј проте ф≥лософсько-лог≥чна рац≥онал≥зац≥€ права мала й позитивне значенн€, оск≥льки змушувала юрист≥в мак≠симально концентруватис€ на ретельному вивченн≥ предмета й до≠магатис€ вдосконаленн€ у тлумаченн≥ права.

Ќаступний аспект рац≥онал≥зац≥њ права ¬ебер вбачав у переход≥ в≥д усноњ форми юрисдикц≥њ до правових текст≥в, €к≥ давали змогу кодиф≥кувати право й ч≥тко ф≥ксувати прецеденти. ¬ебер пов'€зував рац≥онал≥зац≥ю права не т≥льки з розвитком законодавства, а й з≥ зм≥цненн€м ≥дейних позиц≥й природного права, €ке спри€ло рецеп≠ц≥њ римського права у «ах≥дн≥й ™вроп≥.  р≥м того, вченн€ про при≠родн≥ права людини заклало п≥двалини сучасного ≥ндив≥дуал≥зму, а за доби ѕросв≥тництва на ірунт≥ вченн€ про розумне право та сусп≥льну угоду склалис€ сучасн≥ у€вленн€ про свободу. Ќарешт≥, утил≥таристська верс≥€ природного права довела необх≥дний зв'€зок розумност≥ та корисност≥, тобто розумн≥сть та практичну виправ≠дан≥сть соц≥альних прав людини.

„иста рац≥онал≥зац≥€ права неможлива, оск≥льки право ≥снуЇ задл€ його застосуванн€ у р≥зних царинах людськоњ д≥€льност≥ й маЇ врахо≠вувати њхню внутр≥шню, довол≥ суперечливу лог≥ку. ÷ю "лог≥ку" було значно впор€дковано розвитком кап≥тал≥стичних в≥дносин у ™вроп≥.  ап≥тал потребував не т≥льки технолог≥зац≥њ промислового виробницт≠ва, а й технолог≥зац≥њ (рац≥онал≥зац≥њ) правов≥дносин.  ап≥тал≥стам бу≠ло потр≥бне нове право, принципово в≥дм≥нне в≥д феодального й та≠ке, що гарантувало б можлив≥сть отриманн€ прибутку за рахунок кап≥таловкладень, зростанн€ кап≥тал≥стичного виробництва тощо.

ѕроблеми, €к≥ ставив перед правом кап≥тал≥зм, що розвивавс€, не можна було розв'€зати у рамках старих правових систем. ѕраво повинне було перетворитис€ на ≥нструмент передбаченн€ насл≥дк≥в соц≥альноњ та економ≥чноњ д≥€льност≥, €ка забезпечуЇ над≥йн≥сть роз≠витку кап≥тал≥стичних в≥дносин.

ќдночасно з розвитком кап≥тал≥зму в≥дбувалос€ формуванн€ централ≥зованоњ державност≥, в €к≥й дедал≥ б≥льшу роль в≥д≥гравала профес≥йна бюрократ≥€. ¬ебер п≥дкреслював, що сучасна держава, €ка намагаЇтьс€ рац≥онал≥зувати св≥й апарат, потребуЇ передус≥м рац≥онал≥зац≥њ системи правосудд€ та правопор€дку. ÷е потр≥бно дл€ того, щоб ефективн≥ше протисто€ти тисков≥ з боку р≥зних соц≥аль≠них груп, клас≥в, щоб протиставити свою рац≥ональну етику ≥ррац≥о≠нал≥змов≥ сил, що з≥штовхуютьс€ у класов≥й боротьб≥.

—аме бюрократ≥€ стала тим потужним техн≥чним засобом, €кий перетворив право на ≥нструмент рац≥ональноњ нейтрал≥зац≥њ соц≥аль≠них конфл≥кт≥в. –азом з тим право перетворилос€ на величезну силу в руках бюрократ≥њ, ≥ у п≥дсумку ви€вилос€, що рац≥онал≥зац≥€ права може слугувати не т≥льки зв≥льненню, а й фактичному покр≥паченню людини.

ѕрофесор —аутгемптонського ун≥верситету (¬еликобритан≥€) ƒ. ƒж. √елл≥ген вважаЇ, що п≥двищенн€ рол≥ сучасноњ буржуазноњ держави у р≥зних сферах житт€ сусп≥льства спричин€Ї посиленн€ так званоњ дискрец≥йноњ (фр. discretionaire Ч залежний в≥д власного розсу≠ду) влади. ÷е виражене у розширенн≥ можливостей посадових ос≥б, €ким делеговано контроль над р≥зними сферами сусп≥льного житт€, розв'€зувати на св≥й розсуд не т≥льки питанн€ про засоби дос€гнен≠н€ тих чи тих пол≥тичних ц≥лей, а й фактично самим визначати ц≥ ц≥л≥. “енденц≥€ до посиленн€ рол≥ дискрец≥йноњ влади маЇ м≥сце нав≥ть у традиц≥йних сферах державного контролю (крим≥нальна юс≠тиц≥€ та система покарань).

¬изначальне положенн€ ≥снуючоњ пол≥тичноњ системи у т≥й чи т≥й крањн≥ стосовно дискрец≥йноњ д≥€льност≥ не суперечить характерис≠тиц≥ дискрец≥йноњ влади €к специф≥чноњ п≥дсистеми влади, всередин≥ €коњ посадов≥ особи можуть д≥€ти в≥дносно незалежно в≥д ≥нших сис≠тем та правового контролю.

Ќа думку √елл≥гена, дискрец≥йна влада не становить сама по соб≥ загрози соц≥альн≥й свобод≥, оск≥льки ірунтуЇтьс€ на принцип≥ под≥лу влади та ≥нших демократичних принципах правовоњ держави. ≤нша справа, коли мають м≥сце зловживанн€, у боротьб≥ з €кими особли≠вого значенн€ набуваЇ правовий чинник, €кий у сукупност≥ з ≥ншими соц≥альними чинниками виражаЇ прагненн€ сусп≥льства ч≥тко визна≠чити характер та процедури взаЇмов≥дносин адм≥н≥стративних орган≥в та пол≥тичноњ системи. ѕроте сл≥д мати на уваз≥, що вимоги п≥дпор€д≠куванн€ та п≥дзв≥тност≥ дискрец≥йноњ влади пол≥тичн≥й систем≥ не зна≠ход€ть свого вт≥ленн€ через значну розгалужен≥сть апарату державно≠го управл≥нн€ та низку ≥нших чинник≥в. “ому центральним залишаЇтьс€ питанн€ про т≥ засоби та методи, €к≥ можуть бути викорис≠тан≥ дл€ впливу на дискрец≥йну владу, щоб привести њњ у в≥дпов≥дн≥сть з ≥снуючими у сусп≥льств≥ правовими ц≥нност€ми та ≥нституц≥€ми.

” соц≥олог≥њ ¬ебера розр≥зн€ють два п≥дходи до визначенн€ пра≠ва. ѕерший пов'€заний з в≥докремленн€м права в≥д звичањв, у зв'€з≠ку з чим право визначають €к лег≥тимний пор€док, гарантований примушуванн€м. ƒругий п≥дх≥д Ч це розгл€д права з точки зору оз≠нак лег≥тимност≥ (д≥йсн≥сть права визначена визнанн€м суб'Їкт≥в чинного пор€дку з приводу цього пор€дку).

¬ебер не був апологетом сучасного йому кап≥тал≥зму. ¬≥н з на≠лежною критичн≥стю справжнього, приск≥пливого вченого оц≥нював ≥деолог≥ю та господарську практику кап≥тал≥зму, загострюючи увагу на суперечност≥ м≥ж рац≥ональн≥стю кап≥тал≥стичноњ системи та задоволенн€м прагненн€ до реал≥зац≥њ особистоњ свободи у рамках ≥снуючих економ≥ко-правових структур. Ќаприклад, у м≥ру рац≥она≠л≥зац≥њ права дедал≥ б≥льшою стаЇ свобода угоди при найманн≥ робо≠чоњ сили, але це не приводить автоматично до зростанн€ особистоњ свободи, до зростанн€ можливостей в≥льного вибору людиною умов свого ≥снуванн€. ‘ормальне право роб≥тника укладати трудову уго≠ду будь-€кого зм≥сту з будь-€ким п≥дприЇмцем практично не даЇ безроб≥тному нав≥ть м≥н≥мальноњ свободи вибору умов своЇњ прац≥, писав ¬ебер. Ќавпаки, це право передус≥м означаЇ реальну мож≠лив≥сть дл€ п≥дприЇмц€ встановлювати умови на св≥й розсуд ≥ нав'€зувати њх тому, хто шукаЇ роботу. ” п≥дсумку виходить, що роз≠ширенн€ свободи угоди у першу чергу п≥двищуЇ шанси власник≥в засоб≥в виробництва на розширенн€ њхньоњ влади над ≥ншими людь≠ми. ѕриродно, що у такому правопор€дку зац≥кавлен≥ т≥, хто пере≠буваЇ у виг≥дн≥шому економ≥чному становищ≥.

≤люстрац≥Їю сказаного можуть бути так≥ факти ≥з житт€ сучасно≠го кап≥тал≥стичного сусп≥льства. “ак, нин≥ у багатьох кап≥тал≥стич≠них крањнах система соц≥ального забезпеченн€ та чинне трудове за≠конодавство м≥ст€ть положенн€, €к≥ п≥дтримують дискрим≥нац≥ю прац≥вник≥в, зайн€тих неповний робочий час. ¬≥дпов≥дно до ≥сную≠чоњ практики, отриманн€ де€ких р≥зновид≥в грошових допомог зумовлене необх≥дн≥стю мати м≥н≥мальний трудовий стаж або м≥н≥мальну зароб≥тну плату. Ќаприклад, у Ќ≥меччин≥ дл€ отриманн€ права на пенс≥ю по старост≥ або грошовоњ допомоги у зв'€зку з захворюванн€м необх≥дно працювати не менш н≥ж 15 годин на тиж≠день (80-т≥ роки XX ст.) й отримувати м≥н≥мальну щом≥с€чну зарплату. ¬ ≤рланд≥њ прац≥вники, зайн€т≥ менш н≥ж 18 годин на тиж≠день, нав≥ть €кщо њхн€ зароб≥тна плата Ї вторинним доходом, мають право на соц≥альне забезпеченн€ т≥льки у раз≥ отриманн€ виробни≠чоњ травми або профес≥йного захворюванн€. ” ‘ранц≥њ, щоб отри≠мати право на грошову допомогу у зв'€зку з захворюванн€м, потр≥бно в≥дпрацювати певний пер≥од часу.

ѕор≥вн€льне право

ѕор≥вн€льне правознавство остаточно було конституйоване €к самост≥йна галузь досл≥джень на злам≥ XIXЧXX ст. –азом з тим було визнано та введено до наукового лексикону терм≥н "пор≥вн€льне право". ÷е св≥дчить про те, що пор≥вн€льно-≥сторич≠ний метод Ї вин€тково важливим ≥нструментом п≥знанн€ в юри≠дичн≥й науц≥.

Ѕудучи пов'€заним з принципом ≥сторизму, €кий Ї одним з цент≠ральних принцип≥в гуман≥тарних наук, пор≥вн€льно-≥сторичний ме≠тод виводить на проблематику соц≥олог≥њ права, €ка розгл€даЇ своњ предмети в соц≥альн≥й динам≥ц≥ та соц≥альн≥й зумовленост≥.

як в≥дзначав ƒав≥д, пор≥вн€льне право показуЇ безл≥ч праворозум≥нь, ознайомлюЇ ≥з сусп≥льствами, в €ких в≥дсутнЇ Ївропейське розум≥нн€ права, в €ких право т≥сно пов'€зане з рел≥г≥Їю й становить найпотаЇмн≥шу њњ частину. Ќема потреби говорити про убозтво та вузьк≥сть т≥Їњ ф≥лософ≥њ права, €ка базована на вивченн≥ т≥льки сво≠го нац≥онального права. ѕор≥вн€льне право спри€Ї розвитку соц≥о≠лог≥њ права ≥ загальн≥й теор≥њ права, оск≥льки показуЇ ≥сторичне походженн€ правових класиф≥кац≥й, соц≥альну та пол≥тичну зумов≠лен≥сть державних ≥нституц≥й тощо. “аким чином, пор≥вн€льне пра≠во покликане в≥д≥грати значну роль в оновленн≥ правовоњ науки, у виробленн≥ нового м≥жнародного права, €ке в≥дпов≥даЇ умовам су≠часного св≥ту.

ѕор≥вн€льне право багато хто розгл€дав ≥ продовжуЇ розгл€дати €к один з аспект≥в соц≥олог≥њ. ” цьому Ї сво€ слушн≥сть, оск≥льки пор≥вн€льне право, €к ≥ соц≥олог≥€, намагаЇтьс€ встановити, €кою м≥рою право визначаЇ соц≥ально значущу повед≥нку людей та т≥ соц≥альн≥ функц≥њ, €к≥ люди визнають за ним €к за вин€тково важ≠ливою сусп≥льною ≥нституц≥Їю. “ому дл€ соц≥олог≥в права в≥дкрива≠ютьс€ широк≥ перспективи дл€ пор≥вн€льних досл≥джень правових систем минулого та сучасного, ви€вленн€ зв'€зк≥в права з ≥ншими соц≥альними ≥нституц≥€ми, р≥вн€ впливу права на сусп≥льне та дер≠жавне житт€, на розв'€занн€ м≥жнародних проблем тощо.

ƒо питанн€ про головн≥ етапи юридизац≥њ сусп≥льного житт€

≤сторично юридизац≥€ (терм≥н "юридизац≥€" Ї в≥дносно новим та незвичним дл€ юрист≥в пострад€нських республ≥к, але в≥н уже ув≥йшов до лексикону зах≥дних вчених, на що не можна не зважати. «а допомогою цього терм≥на п≥дкреслюють процес активного впливу юридичноњ думки та практики на соц≥альне житт€ у масштабах держави) житт€ буржуазного сусп≥льства пройшла, зг≥дно з ё. ’абермасом, чотири етапи. ѕерший етап пов'€заний з виникненн€м бур≠жуазноњ держави, €ка формувалас€ у «ах≥дн≥й ™вроп≥ у пер≥од абсо≠лютизму. ƒругий Ч етап конституц≥йноњ держави. Ќа третьому етап≥ маЇмо справу з демократичною конституц≥йною державою, €ка сформувалас€ в ™вроп≥ та ѕ≥вн≥чн≥й јмериц≥ п≥д впливом ¬еликоњ ‘ранцузькоњ революц≥њ. „етвертий етап пов'€заний з ≥снуванн€м соц≥ально-демократичних конституц≥йних держав, €к≥ з'€вилис€ в ™вроп≥ у XX ст.

–озвиток права у «ах≥дн≥й ™вроп≥ в пер≥од абсолютизму в≥дбував≠с€ €к ≥нституц≥онал≥зац≥€ двох важливих засоб≥в регулюванн€ сус≠п≥льних в≥дносин Ч економ≥чних (грош≥) та державних (влада), що в остаточному п≥дсумку призвело до под≥лу економ≥ки та держави на дв≥ самост≥йн≥ п≥дсистеми. Ѕуржуазна держава, заохочуючи п≥дпри≠Їмницьку ≥н≥ц≥ативу, створила пол≥тичний пор€док, у рамках €кого феодальне сусп≥льство трансформувалос€ у ринковий кап≥тал≥зм. ÷ив≥льне право стимулювало розвиток догов≥рних в≥дносин товаро≠власник≥в. ѕубл≥чне право закр≥пило суверен≥тет держави у царин≥ правотворчост≥, њњ монопол≥ю на примушуванн€ до виконанн€ юри≠дичних припис≥в. ÷ей суверен≥тет почали розгл€дати €к волод≥нн€ засобами формуванн€ громад€нського сусп≥льства.

Ќа другому етап≥ склавс€ конституц≥йний механ≥зм виконавчоњ влади, €кий пов'€зував њњ правовими формами та бюрократичними процедурами. Ѕуржуазний пор€док цив≥льного права було доповне≠но принципом адм≥н≥стративноњ легальност≥, тобто принципом пану≠ванн€ права. ÷ей принцип став гарант≥Їю в≥д дов≥льного втручанн€ державноњ адм≥н≥страц≥њ в особисте житт€ громад€н.

Ќа третьому етап≥ в≥дбулас€ демократизац≥€ конституц≥йноњ вла≠ди, ≥ громад€ни отримали права участ≥ у пол≥тичному житт≥ держа≠ви, що було закр≥плено та розвинено на четвертому етап≥.

—оц≥альна держава зробила у сфер≥ економ≥ки те саме, що в≥дбу≠лос€ на перших двох етапах юридизац≥њ в адм≥н≥стративному уп≠равл≥нн≥ та законодавств≥. ¬она закр≥пила гарант≥њ труд€щих в≥д свав≥лл€ п≥дприЇмц≥в. “ак у процес≥ ≥сторичноњ еволюц≥њ формувало≠с€ право €к особлива соц≥альна ≥нституц≥€, €ка функц≥онуЇ у рамках певних юридичних норм. ѕраво €к соц≥альна ≥нституц≥€ не створюЇ нових соц≥альних в≥дносин, не формуЇ њх безпосередньо, а лише ре≠гулюЇ чинн≥ й у процес≥ ц≥Їњ регул€ц≥њ справл€Ї поб≥чний вплив на формуванн€ соц≥ально-правових в≥дносин у держав≥.

“аким чином, юридизац≥€ чинних в≥дносин Ч це встановленн€ правових ≥нституц≥й, €к≥ Ї гарантами стаб≥льност≥ сусп≥льства у масштабах правовоњ держави.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 367 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќаука Ч это организованные знани€, мудрость Ч это организованна€ жизнь. © »ммануил  ант
==> читать все изречени€...

1351 - | 1203 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.057 с.