Потреби та інтереси відображення суспільних відносин

Соціальна сфера — це певна єдність визначених вимог, що суспільство пред'являє людям та відповідь кожного члена суспільства на вимоги у формі вчинків, реаль­ної поведінки. Проте справжню природу соціальної сфери неможливо зрозуміти, якщо досліджується лише нормативне втілення соціальних вимог і індивідуальні способи їх усвідомлення. Такий підхід поза полем соціальної діяльності людей залишає без уваги ті спонукальні сили, над якими надбудовуються відповідні прагнення, бажання, мо­тиви, що є безпосередніми пружинами дій та вчинків людей. Необ­хідність постійного удосконалення всієї системи виховання пов'яза­на з точнішим врахуванням і розумінням не тільки соціальних умов становлення і розвитку особи, але й з виявленням її внутрішніх спо­нукань, основу яких становлять різноманітні потреби та інтереси.

Створення атмосфери творчості і пошуку нового, ініціативи і громадянсь­кої відповідальності членів суспільства за ефективність і якість роботи і діяльності багато в чому визначається факторами соціально-психологічними. Адже відомо, що об'єктивні умови, створюючи ті чи інші труднощі та суперечності, знаходять відбиття в мотивах, інтересах та потребах. При правиль­ному співвідношенні суспільних та особистих інтересів, при своєчасному, принциповому вирішенні назрілих конфліктних ситуацій в суспільстві створюються реальні можливості для оперативного знищення антиподів моралі. Всебічний розвиток ототожнюється з процесом оволодіння різноманітною ін­формацією, підвищенням освітнього і культурного рівня особи. Зрозуміло, це суттєвий бік розвитку людини, але не вичерпує її суті. Цілісність особи перед­бачає: єдину соціальну основу для всебічного прояву і розвитку особи, її жит­тєдіяльності в суспільстві, ліквідацію розриву між свідомістю і поведінкою особи. Цілісність особи, взаємозв'язок і єдність її якостей і властивостей фор­мується і проявляється в системі діяльності і суспільних відносин.

Система суспільного виховання передбачає цілеспрямований вплив на психологію людей, що має метою гармонійно сформулювати всі компонен­ти їх свідомості, певні соціально-психологічні якості і властивості, що реалі­зуються через вчинки і дії особи, в її соціальній поведінці. Таке виховання має на меті не «книжкове засвоєння» принципів і норм, а реалізацію їх в усіх видах діяльності особи. Адже не можна досягти результату у вихованні, якщо йти шляхом «чистої словесності». Важливим виховним принципом є постановка людини в об'єктивні відносини відповідної залежності, що спонукали б її вибирати правильну форму поведінки і блокували б небажа­ну, стимулювали б соціально-корисну спрямованість діяльності особи. Сві­домість особи, розуміння нею навколишнього природного, соціального сві­ту, свого місця в ньому формується під впливом двох відносно різних потоків інформації: один з них йде від соціальних умов, реальних відносин людини, другий — від засвоєних в процесі навчання і виховання знань, норм, вимог, принципів і ідеалів, властивих суспільній свідомості, і становить сукупний, теоретично узагальнений і осмислений досвід суспільства.

Переконаність особи формується в результаті співвідносин засвоюва­них нею знань з безпосередніми спостереженнями і практикою соціальних відносин. Якщо у змісті і соціальній спрямованості інформації, що її одер­жує особа з різних джерел, відсутні суперечності, невідповідності, якщо во­ни підкріплюють один одного, то результатом є цільність, гармонійність сві­домості особи. Неспівпадіння, суперечливість у змісті інформації породжує конфлікти між особою і суспільством, суперечливість же її позицій веде до роздвоєності її свідомості. Саме знання суперечностей, що ведуть до кон­фліктів, допомагає знайти найраціональніші шляхи і методи оперативного вирішення їх і тим самим попередити відхилення від норм моральності.

Суперечності є, по-перше, суперечності пошуку, коли протистоять нова­торство і консерватизм, по-друге, суперечності групових інтересів, коли лю­ди відстоюють тільки інтереси своєї групи і ігнорують або недооцінюють спільні інтереси, що часто породжують відомственість, корупцію, місництво тощо; по-третє, суперечності, зв'язані з особистими егоїстичними прагнен­нями, коли користь, кар'єризм відтісняє всі інші мотиви; по-четверте, суперечності, зв'язані з впровадженням нової техніки, технології нових вироб­ництв та ін., несумісність характерів тощо. Щоб попередити наростаючий соціальний конфлікт, важливо знати індивідуальні особливості людей, їх ін­тереси, мотиви тощо. Дисгармонія особи, розрив між словами і ділом, між свідомістю і поведінкою, між думкою і дією є, насамперед, продуктом тих суспільних умов, де знання, що повідомляються людям і засвоювані ними через систему суспільного виховання і навчання, суперечать за своєю суттю безпосередній практиці життя. Позитивний виховний вплив на особу, яка відхиляється від вимог моралі, багато в чому залежить від врахування законо­мірностей соціально-психологічного ставлення індивіда до явищ дійсності.

В поділі: суспільні потреби і інтереси та індивідуальні потреби і інтере­си, увага зосереджується на індивідуальних. В соціології пріоритет віддаєть­ся суспільним інтересам і потребам. Суспільні потреби — зовсім не проста сума індивідуальних, точно так же, як проста сума індивідуальної свідомості не створює суспільної свідомості. Суспільні потреби відображають, по-пер­ше, потреби суспільства або певної суспільної соціальної спільності у специфічній системі регуляції людських відносин, в особливому типі їх оцінок, і, по-друге, потреби індивіда в певній поведінці. Співвідношення суспільних потреб і потреб індивідуальних визначає вирішальне значення суспільних потреб, виконуючи на всіх етапах історії людства дві основні функції: потре­бу в регуляції спільної діяльності і потребу в спілкуванні людей. Саме сус­пільні потреби характеризуються універсальністю охоплення усіх без ви­нятку сторін соціальної дійсності і здатністю задовольняти різноманітні вимоги суспільства.

Тісний зв'язок між потребами індивіда і суспільства визначається тим, що індивід не спроможний задовольнити свої вимоги поза суспільним виробництвом та соціальними формами життя. В суспільстві виникає особлива, складна й розгалужена, постійно діюча система потреб, а для їх задоволення — не менш складна, що вимагає постійного удосконалення, система суспільної діяльності. Суспільна діяльність складає дії, що вершаться індивідами. При сучасному розподілі праці кожна така дія напряму не зв'язана з задоволен­ням будь-якої матеріальної потреби людини. Тому й суспільні потреби лише опосередкованими шляхами стають для індивіда його власними потребами. Суспільні потреби не передаються генетично, а привласнюються індивідом в процесі його життєдіяльності разом з усім історичним досвідом, тому вход­ження суспільних потреб в індивідуальні — неодмінна сторона процесу пе­ретворення «кандидата в людину» (так називає французький психолог Анрі П'єрон немовля) в «дійсного члена» роду людського. Ступінь такого вход­ження — один з найважливіших показників рівня розвитку особи. Але дале­ко не всі суспільні потреби стають індивідуальними. Поряд з потребами сус­пільства існують потреби нації, етносу, професійної або вікової групи та ін. Вони можуть поєднуватися і суперечити одна одній. Чужими для індивіду можуть виявитись і об'єктивно важливі потреби соціальної групи, суспіль­ства. Можливість такого відчуження закладена в опосередкованому харак­тері зв'язків між потребами індивіду і його діями, що включені в систему суспільної життєдіяльності. Індивідуальні потреби виявляються нерідко в ціл­ковитій опозиції до суспільних, а участь в задоволенні суспільних потреб надається індивіду лише обтяжливим засобом задоволення його власних пот­реб. Всьому протистоїть історична необхідність, бо суспільство не може роз­виватись без активних творчих, самовідданих дій людей, спрямованих на задоволення корінних потреб суспільного розвитку. Такі дії неможливі без органічної трансформації суспільних потреб в особисті.

Стосунки між людьми з приводу задоволення їх потреб складають зміст соціального інтересу. Об'єктивна природа суспільних відносин зумовлює відповідно об'єктивну природу соціального інтересу. Соці­альний інтерес складається незалежно від свідомості людей — його зміст задано соціально-економічним станом в існуючій соціальній системі. Особисті інтереси виражають суто індивідуальний стан ін­дивіда в системі соціальних відносин. Особисті інтереси відобража­ють суспільні умови життя людини, а тому виступають як суспільні інтереси. Між потребами та інтересами існує прямий взаємозв'язок, зумовлений тим, що два явища — потреби і інтереси мають багато спільного. І потреби і інтереси є специфічним видом стосунків особи з соціальним середовищем. Основу їх виникнення створює матері­альне і духовне виробництво.

Соціальна роль потреб і інтересів, матеріального і духовного ви­робництва складається, насамперед, з того, що вони «працюють» в системі механізмів виховання і формування особи. Забезпечення чіт­кого та стійкого зв'язку особи з соціальними потребами та інтереса­ми, закріплення та посилення потреб та інтересів є найголовніше завдання виховання. Місце і роль інтересів в соціальному механізмі виховання особи обумовлені тим, що інтереси не тільки поєднують членів суспільства, але одночасно виступають і формою реалізації існуючих в суспільстві об'єктивних законів. Саме люди є творці істо­рії, які виступають і акторами, і авторами своєї всесвітньо-історич­ної драми. А виходять вони з потреб та інтересів, визначених умова­ми, складностями та суперечностями їх власного життя.

Визначальна роль соціальних інтересів у вихованні та формуван­ні особи полягає в тому, що соціальні інтереси виступають безпосе­редньою основою для стимулювання виробничої діяльності та соці­альної активності людей. Привласнення людським індивідом своєї соціальної суті, а, отже, і формування відповідних особистих якос­тей, відбувається в процесі і на основі його участі в життєдіяльності суспільства, певної соціальної спільності. І чим активніше соціальне життя людини, тим скоріше дозріває і інтенсивніше розвивається особа. І тут виховання покликано вирішувати дуже складне завдан­ня — сприяти появі у самої людини потреби в розвитку, в самовдосконаленні. Соціальні якості кожної особи виявляються результатив­ною сукупністю не усіх суспільних відносин взагалі, а лише тих сторін та елементів, що стосуються людських інтересів. Вся сукупність людсь­ких інтересів немовби підлягає цензурі особистих інтересів, просію­ється та відбирається ними, а отже, загальний світ зв'язків звужуєть­ся. Між тим на рівні окремої особи соціальні зв'язки і відносини не тільки спрощуються, але інколи стають складнішими та суперечливі­шими. Адже кожна особа виступає носієм найрізноманітніших інте­ресів: суспільних, національних, колективних, сімейних, економіч­них, політичних, духовних та ін. Ось чому соціальні якості людини, її внутрішній духовний світ формується під впливом дуже складного динамічного, суперечливого, інколи зовсім непередбаченого сплетін­ня різноманітних інтересів, нашарування їх одних на одних, або їх конфронтації.

Усвідомлення інтересів, їх всебічне врахування та розумне вико­ристання — є необхідна передумова успішної організації виховного процесу. Інтересами безпосередньо визначається багато соціальних якостей особи, в тому числі здібності, потреби, внутрішній духовний світ. Під їх впливом у особи виникає складна ієрархія духовних спо­нукань: прагнень, мотивів, свідома зацікавленість в певних вчинках. Інтереси вирішально визначають соціальну спрямованість особи. Ін­дивід, власне кажучи, тільки тоді й стає особою, коли володіє досві­дом соціального життя, визначає особисту позицію в суспільному житті. Питання про співвідношення особистих і суспільних інтересів безпосередньо зв'язане з проблемою особистої свободи людини, тому що людина в найбільш суттєвому своєму виявленні є не що інше, як констатація суперечностей між потребами та інтересами індивіда і потребами та інтересами соціального. В такому розумінні свобода людини виявляється залежною, з одного боку, від соціально-еконо­мічного ладу, а з іншого — від системи виховання і ступеню вихова­ності особи, її універсальності. До того ж поняття універсальності може бути інтерпретовано і як найбільш повне подолання професій­ної обмеженості, як вихід людських потреб та інтересів за межі того кола, що окреслено необхідністю підтримки та відтворення власного існування в широкий світ культурних цінностей. На основі спілку­вання з цими цінностями відбувається подальше піднесення потреб та розширення інтересів, утворюються нові «канали зв'язку» між духовним світом людини і культурою, як сукупної духовної діяльнос­ті нації, суспільства, людства.

Характеризуючи процеси формування прогресивних раціональ­них людських якостей в сучасному демократичному суспільстві, вар­то відмітити, що людство нагромадило величезне духовне багатство, склалась гуманна система моральних норм і суспільних цінностей. Відбуваються зміни і в соціальній психології людей, встановлюються зв'язки між людьми в процесі праці, складається довір'я та ін. І все ж в процесі демократизації суспільства, формуванні ринкових відно­син в економіці нерідко зустрічаємося з проявами егоїзму, користо­любства, споживацького ставлення до життя. Одним з небезпечних явищ в житті є егоїзм. Егоїзм — індивідуальна ознака людини, риси характеру, проявляється по-різному, має неоднозначний соціальний зміст у ставленні до різноманітних соціальних цінностей. Егоїзм вис­тупає, насамперед, як протиставлення особистих інтересів суспіль­ним, як прагнення до споживацького, життєвого комфорту і особис­тому благополуччю за рахунок суспільства, за рахунок інших людей, соціальних спільностей та ін.

З розгортанням процесів демократизації і введенням ринкових відносин в економіці появляється і певна верства людей, особливо молоді, яка не заробивши своїми руками ні копійки, а уже привчи­лась вимагати гривні, якій важко погоджувати бажання з можли­востями та ін. Стало уже звичним прагнення молодих людей зароб­ляти на так званому бізнесі купівлі-перепродажі та ін., не доклавши жодних зусиль до виробництва товарів та продуктів, а займаючись на зовнішньому ринку скупкою часто-густо залежалих, але в Укра­їні «ходячих товарів» і водночас реалізуючи за викидними цінами промислові товари, що не уступають світовим стандартам, виго­товлені саме в Україні.

На жаль, ще багато є недоліків у вихованні молоді. Багато відхи­лень від норм і звичаїв зароджується в сім'ї або зв'язані з нею, викликані саме недоліками сімейного виховання. Зайнятість бать­ків, малодітність, усунення дітей від домашньої праці і серйозних життєвих проблем часто стає тим фактором, що сприяє розвитку непристойних схильностей і вчинків. На психології і вчинках дітей негативно відбиваються суперечності між словами і ділами батьків, родичів, дорослих. Важко чекати, що у підлітка сформується мо­ральна стійкість, здорові звички, коли той, хто виховує, проголошу­ючи ті чи інші «істини», насправді роблять всупереч їм. Ще майже дві третини школярів не помічають суттєвих розходжень між тим, чому вчать їх батьки, близькі родичі або деякі вчителі, і тим, як в повсякденному житті поводяться вони самі. Несприятливо впливає на виховання підростаючого покоління сліпа батьківська любов і віра в безгрішність своїх дітей, прощення їм будь-яких непристойних вчинків. «Культивування в деяких сім'ях принципів власної вигоди, на шкоду суспільним інтересам, безмежне потурання капризам під­ростаючої дитини (свідомо реалізуючи «педагогічні принципи» чи безмірної батьківської любові, чи сімейних суперечок або безвіл­ля—не так важливо) — такі основні умови для формування сугубо індивідуалістичного, егоїстичного способу мислення, що межують з злочинним.

Створюються своєрідні ножиці між сформованими домаган­нями, претензіями, потребами, бажаннями індивіда і можливостя­ми їх задоволення власною працею, коли він не вміє обмежувати свої потреби, не рахується з близькими і оточуючими його, коли може стати на шлях порушення суспільних норм. Такій поведінці дитини можуть сприяти і інші суперечності в сімейному вихованні. Деякі батьки опираються на такі «методи виховання», як окрик, лайка, побої. Внаслідок росте відчуження дитини, особливо у під­літковому віці, появляються озлобленість, образа, навіть агресивність, що стає ґрунтом для антигромадських вчинків. Виховання, заснова­не на матеріальному заохоченні, приводить до розвитку у підлітків і молодих хлоп'ят споживацьких орієнтацій, бездуховності, корис­ного підходу до всього і всіх, жадоби тощо. Неправильне вихован­ня, несприятливі умови, конфлікти в сім'ї і в школі ведуть до пев­них відхилень в психіці особи, яка підвищує можливість відхилення поведінки підлітків. Дослідження показують, що у 22,3% підлітків у ранньому віці проявляються аномалії в психіці, їх батьки стражда­ли алкоголізмом, в 68,3% підлітків аномалії в психіці виникали поступово, а їх причинами ставали несприятливі умови сімейного виховання. При демократизації суспільного життя здійснюється не­ухильне забезпечення широкої участі трудящих в управлінні сус­пільними справами, дальший розвиток демократичних основ дер­жавності, створення умов для всебічного розвитку і виховання особи, залучення її до активної суспільної діяльності.