Формування концепції виховання

Андрущенко

СОЦІОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ

Проблема виховання — одна з вічних соціальних проблем, вичерпне розв'язання якої в принципі неможливе. Але в сучасних умови х проблема засяяла новими гранями у зв'язку з процесами демократизації суспільного життя в Україні, що визначають основний вектор соціальної політики держави. Осмислення проблем виховання переповнює русло таких наук, як педагогіка, психологія та філософія Виховання як соціальне явище дедалі частіше стає спеціальним об'єктом дослідження соціологічної науки, що зв'язує підвищення інтересу до питань виховання з соціально-економічними та політичними реформами, які відбуваються в Україні. Соціологічні інтереси до ви ховання виявляються лише там і тоді, де і коли починається демократизація соціальних інститутів. Згортання демократичних перетворені, синхронно веде до згортання соціологічного інтересу до виховання Це —соціально-історична закономірність: наукові дослідження суспільства і людини можливі лише в демократичному суспільстві, де поважається розум і воля інших, де соціально правомочні здоровий глузд, громадська думка і масова поведінка.

Соціальна поведінка особи та фактори її формування

Формування концепції виховання

Виховання - процес цілеспрямованого впливу на людину з боку інших людей, формування певної системи особистих якостей. Важливіша проблема забезпечення ефективності виховання — виділення факторів, що визначають істотні риси і спрямованість соціалізації особи, з тим, щоб їх максимально використати у виховному процесі. Різні підходи до виділення факторів соціалізації і виховання особи обумовлені різноманітністю концепцій виховання людини. Виховання має різноманітні форми: політичне, трудове, мо­ральне, естетичне, патріотичне та ін.

Виникає питання: що ж відіграє певну роль у формуванні особи, її соціальної активності і свідомості — зовні вищі надприродні, природні сили або ж соціальне середовище? В концепціях найбільше значення надається моральному вихованню на основі привнесення вічних ідей людської моралі, що здійснюються в формі духовного спілкування. Інші концепції виховання базуються на визнанні необхідності врахування в виховному процесі конкретно-історичних умов життєдіяльності індивіда і стимуляції його включення в реалі, ну систему соціальних зв'язків, внаслідок чого визначальний вплив умов соціального середовища посилюється або корегується виховним впливом.

Учені по-різному підходять і до вирішення проблеми можливостей коригування вроджених якостей людини, їх видозмінення під впливом соціальних умов. Так, визнаючи вплив соціального середовища на розвиток людей, більшість просвітників XVII — XVIII століть робили висновок про непохитність початкових людських якостей. Французький філософ Жан Жак Руссо — основоположник концепції природного вільного виховання на базі уявлень про початкові добрі і злі якості людини. Англійський просвітник XVII ст. Джон Локк, воюючи проти теорії вроджених ідей і якостей у людини, ратував за формування діяльної людини, борця за власне благо на основі мораль­ного і фізичного виховання тощо. Звичайно ж, концепція виховання спира­ється на методологічні принципи, вироблені в межах теорії особи. І найважливішим з них є визнання необхідності соціалізації особи для того, щоб особа змогла стати дієздатним учасником суспільного життя. Процес вход­ження людини в суспільне життя, включаючи її в соціальні зв'язки і інтегра­цію в різні типи соціальних спільностей, внаслідок чого йде не тільки ста­новлення соціальності індивіда, а й відбувається виховання моральних, освітніх, життєвих знань, норм і принципів.

В сучасних умовах дедалі частіше піддається сумніву істинність твер­дження про те, що роль суспільного виховання зростає на кожному новому ступені історичного розвитку. В дійсності це не зовсім так. Чим менше роз­винені економічні відносини, що тісно згуртовують людей в єдине ціле, тим більші мають бути зусилля, що створюють суспільний зв'язок з допомогою особливих регламентуючих факторів: звичаїв, соціальних норм, стереоти­пів, обрядів. Все це сприяє вихованню людей різних поколінь у дусі солідар­ності, щоб можна було б вижити в постійній боротьбі з природою та іншими людьми. І, навпаки, система соціальних регуляторів поведінки людей значно спрощується в умовах розвинутого громадянського суспільства і правової держави.

Виховний процес всеосяжний, кожна людина спонтанно (стихійно чи свідомо) бере участь у вихованні оточуючих її людей, постійно зазнаючи на собі результати їх виховних зусиль. Виховання не тільки залишається одні­єю з наймасовіших форм людської діяльності, але й продовжує нести основ­ний тягар у формуванні людської соціальності, оскільки головне завдання виховання — зміна людини у напрямі, що визначається суспільними потре­бами. Виховання, виступаючи однією з цілеспрямованих форм соціалізації, здійснюється суспільством з метою забезпечення більшої надійності, гарантованості процесу включення особи в соціальні зв'язки. В процесі вихован­ня суспільство реалізує мету: формування особи і тому відбирає засоби і методи, що здатні забезпечити найбільший ефект виховного впливу. При формулюванні мети і завдань виховання, пошуку засобів і методів їх реалі­зації ураховуються стихійні, ненавмисні фактори соціалізації особи. їх вра­хування дозволяє зробити виховний процес більш ефективним, тому якщо вихователь намагається повчати, прищепити вихованцю ідеї, що не узгоджуються з ходом об'єктивного розвитку або конкретних умов життєдіяльності, то результативність виховання буде дуже низькою або навіть нульовою. Так, коли йде процес початкового нагромадження капіталу в умовах становлення ринку, уже не може мати позитивного результату виховні роздуми про те, що спекуляція як форма перепродажу товару — аморальні дії, що порушує соціальну справедливість. Крім того, знання спрямованості впливу стихій­них умов може сприяти нейтралізації або знищенню інтенсивності впливу негативних факторів (зокрема, п'янство батьків, жорстокість, грубість в сус­пільному житті тощо) шляхом виховання.

В сучасному цивілізованому суспільстві виховання стає постій­ним фактором і здійснюється з допомогою діяльності різноманітних соціальних інститутів: сім'ї, освіти, засобів масової інформації. Вихо­вання — діяльність по передачі новим поколінням суспільно-історич­ного досвіду, планомірний та цілеспрямований вплив, що забезпечує формування особи, її підготовку до суспільного життя і продуктив­ної праці. В процесі демократизації суспільного життя виховання людини як особи, яка характеризується високими моральними якос­тями, суспільною активністю, високою культурою праці і поведінки, стає одним з головних соціальних завдань. Виховання є особливим видом суспільно-необхідної діяльності людей.