В найзагальнішому вигляді виховання можна визначити як триєдиний процес взаємодій впливу суспільного середовища, цілеспрямованих політичних, моральних, естетичних та інших дій і соціальної активності самої особи. Особа — це складна система, яка здатна сприймати зовнішні дії, знаходити у них певну інформацію і творчо ставитись до зовнішнього світу відповідно змісту соціальних програм. Така програма відображає можливі зміни системи в майбутньому, що визначається її структурою і сприйнятливістю до різних зовнішніх впливів. Соціальна програма, як і будь-яка інша, акумулює соціальний досвід поколінь, різні типи впливів середовища. її специфічною функцією є зміна особи в будь-якому напрямку. І те особливе значення, яке індивіди одержують в середині суспільства, з рештою визначається їх місцем і середовищем в багатоманітній системі відносин, що виникають з приводу виробництва, суспільної праці. Всі особливі ролі і гідність, що відрізняють одного індивіда від інших, по суті кажучи, є суспільні відносини. Такі і доблесть, і розум, і багатство, і талант тощо. Кожна з таких якостей становить щось дійсне лише оскільки реалізується як відносини індивіда з іншими людьми (ставлення до їх потреб, сподівань, способів і методів діяльності). Заберіть індивіда з суспільства, і всі його особисті властивості і гідність виявляться такою ж фікцією, як купівельна здатність грошей, не забезпечених реальними товарами. Звідси, стає зрозумілою важлива характеристика людини, що її сформулював Карл Маркс, вказавши, що «суть людини не є абстракт, властивий окремому індивіду». У своїй діяльності людина є «сукупність всіх суспільних відносин». Для визначення процесу передачі соціальної програми в соціології застосовується поняття соціальне успадкування, в зміст якого включається вся сукупність культурної спадщини людства.
Соціальне успадкування забезпечує спадкоємність, передачу та засвоєння позитивного соціального досвіду минулих поколінь, як і елементи заперечення частини цивілізаційного досвіду. Без цього неможливий розвиток і удосконалення соціальної програми, а, отже, і соціальний прогрес. Проте не слід оцінювати соціальне успадкування лише через ретроспективні параметри. Соціальна програма — синтез не тільки минулого і теперішнього досвіду, але й перспективних потреб і мети. Це — прогностична модель майбутнього становища особи.
За соціальною програмою будується система освіти в середній та вищій школі. Щоправда,, в сучасних умовах навчання і система навчання потребує глибоких змін у змісті, формах і методах навчання. У особи, яка формується, виховують не лише репродуктивне ставлення до соціального досвіду, не лише виконавські якості, але й здібності до адаптації та евристичного, тобто задовільного пошуку. Соціологія під процесом становлення та розвитку особи розуміє, насамперед, процес привласнення індивідом, що володіє певними задатками та здібностями, суспільних відносин та перетворення його суспільних функцій у вільну самодіяльність. Інакше кажучи, акцентуючи увагу на механізмах розвитку особи, соціологія виховання бачить у розвитку особи процес поступових, внутрішньо обумовлених якісних змін її суті, тобто тієї системи соціальних зв'язків, що характеризує її як особистість і реалізується в діяльності. До того ж слід відзначити, якщо зовнішній вплив з боку суспільства не викликає змін рівня діяльності особи, то її розвиток не відбувається. Зовнішні дії соціального оточення поступово готують внутрішню зумовленість змін якісного стану життєдіяльності людини.
В становленні та розвитку особи соціологія відзначає три основні етапи. На самому початку життєвого шляху індивід повністю підпорядкований впливу соціального оточення: привласнює системи цінностей, норми і стандарти, зразки поведінки, що притаманні даному суспільству. Мета його діяльності має переважно пошуковий характер. Сукупність різноманітних зовнішніх впливів, проходячи крізь призму індивідуальних особливостей, поступово створюють соціально-психологічну структуру особи. Індивід досягає нового якісного рівня розвитку, стає суб'єктом саморозвитку, тому що виникає потреба визначити своє місце і роль в суспільній життєдіяльності, мету та зміст власного існування. Логічним завершенням етапу є поступове перетворення особи в цілісність, тобто в людину з остаточно сформованою суттю. Людина стає суб'єктом соціальних змін, перетворює соціальне оточення, орієнтуючи його на встановлення наміченої нею мети діяльності. Отже, виховання особи здійснюється через привласнення нею суспільних відносин і перетворення її в суб'єкт удосконалення соціального середовища. Оскільки зв'язок суспільства з кожним окремим його членом реалізується в процесі конкретної суспільної діяльності індивіда, то під прогресивним розвитком особи слід розуміти процес внутрішньо зумовлених якісних змін її суті в ході становлення особи як суб'єкта Цілеспрямованої діяльності, зорієнтованої на прогрес соціальної системи.
