Соціальна програма виховання особи

В найзагальнішому вигляді виховання можна визначити як триєдиний процес взаємодій впливу суспільного середовища, цілеспрямованих політичних, моральних, естетичних та інших дій і соціальної активності самої особи. Особа — це складна система, яка здатна сприймати зовнішні дії, знаходити у них певну інформацію і творчо ставитись до зовнішнього світу відповідно змісту соціальних програм. Така програма відображає можливі зміни системи в майбу­тньому, що визначається її структурою і сприйнятливістю до різних зовнішніх впливів. Соціальна програма, як і будь-яка інша, акумулює соціальний досвід поколінь, різні типи впливів середовища. її специфічною функцією є зміна особи в будь-якому напрямку. І те особливе значення, яке індивіди одержують в середині суспільства, з рештою визначається їх місцем і середовищем в багатоманітній системі відносин, що виникають з приводу виробництва, суспільної праці. Всі особливі ролі і гідність, що відрізняють одного індивіда від інших, по суті кажучи, є суспільні відносини. Такі і доблесть, і розум, і багатство, і талант тощо. Кожна з таких якостей становить щось дійсне лише оскільки реалізується як відносини індивіда з іншими людьми (ставлення до їх потреб, сподівань, способів і методів діяль­ності). Заберіть індивіда з суспільства, і всі його особисті властивості і гідність виявляться такою ж фікцією, як купівельна здатність гро­шей, не забезпечених реальними товарами. Звідси, стає зрозумілою важлива характеристика людини, що її сформулював Карл Маркс, вказавши, що «суть людини не є абстракт, властивий окремому індивіду». У своїй діяльності людина є «сукупність всіх суспільних відносин». Для визначення процесу передачі соціальної програми в соціології застосовується поняття соціальне успадкування, в зміст якого включається вся сукупність культурної спадщини людства.

Соціальне успадкування забезпечує спадкоємність, передачу та засвоєння позитивного соціального досвіду минулих поколінь, як і елементи заперечення частини цивілізаційного досвіду. Без цього неможливий розвиток і удосконалення соціальної програми, а, отже, і соціальний прогрес. Проте не слід оцінювати соціальне успадку­вання лише через ретроспективні параметри. Соціальна програма — синтез не тільки минулого і теперішнього досвіду, але й перспектив­них потреб і мети. Це — прогностична модель майбутнього станови­ща особи.

За соціальною програмою будується система освіти в середній та вищій школі. Щоправда,, в сучасних умовах навчання і система нав­чання потребує глибоких змін у змісті, формах і методах навчання. У особи, яка формується, виховують не лише репродуктивне ставлен­ня до соціального досвіду, не лише виконавські якості, але й здібнос­ті до адаптації та евристичного, тобто задовільного пошуку. Соціоло­гія під процесом становлення та розвитку особи розуміє, насамперед, процес привласнення індивідом, що володіє певними задатками та здібностями, суспільних відносин та перетворення його суспільних функцій у вільну самодіяльність. Інакше кажучи, акцентуючи увагу на механізмах розвитку особи, соціологія виховання бачить у розвитку особи процес поступових, внутрішньо обумовлених якісних змін її суті, тобто тієї системи соціальних зв'язків, що характеризує її як особистість і реалізується в діяльності. До того ж слід відзначи­ти, якщо зовнішній вплив з боку суспільства не викликає змін рівня діяльності особи, то її розвиток не відбувається. Зовнішні дії соціаль­ного оточення поступово готують внутрішню зумовленість змін якіс­ного стану життєдіяльності людини.

В становленні та розвитку особи соціологія відзначає три основні етапи. На самому початку життєвого шляху індивід повністю підпо­рядкований впливу соціального оточення: привласнює системи цін­ностей, норми і стандарти, зразки поведінки, що притаманні даному суспільству. Мета його діяльності має переважно пошуковий харак­тер. Сукупність різноманітних зовнішніх впливів, проходячи крізь призму індивідуальних особливостей, поступово створюють соціаль­но-психологічну структуру особи. Індивід досягає нового якісного рівня розвитку, стає суб'єктом саморозвитку, тому що виникає пот­реба визначити своє місце і роль в суспільній життєдіяльності, мету та зміст власного існування. Логічним завершенням етапу є поступо­ве перетворення особи в цілісність, тобто в людину з остаточно сфор­мованою суттю. Людина стає суб'єктом соціальних змін, перетворює соціальне оточення, орієнтуючи його на встановлення наміченої нею мети діяльності. Отже, виховання особи здійснюється через прив­ласнення нею суспільних відносин і перетворення її в суб'єкт удос­коналення соціального середовища. Оскільки зв'язок суспільства з кожним окремим його членом реалізується в процесі конкретної сус­пільної діяльності індивіда, то під прогресивним розвитком особи слід розуміти процес внутрішньо зумовлених якісних змін її суті в ході становлення особи як суб'єкта Цілеспрямованої діяльності, зорієнтованої на прогрес соціальної системи.